ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
Причини краху надпрограм· Грандіозні масштаби робіт. · Форсовані темпи, відсутність довгострокових виважених планів. · Нераціональне використання ресурсів. · Волюнтаристські методи впровадження У сфері соціального захисту та забезпечення:
Результати реформ: у промисловості реформи дещо сприяли підвищенню ефективності виробництва, поглибленню спеціалізації та кооперації виробництва певних регіонів і територій, але водночас їхня непослідовність призвела до різкого зростання капіталовкладень і кредитів, які перевищували можливості державного бюджету, до розриву економічних зв’язків між підприємствами однієї галузі, зростання дефіцитів, загострення соціальних проблем та наростання соціального невдоволення (1953 р. - виступ будівельників, які споруджували комсомольські шахти у м. Христинівка на Донеччині; 1962 р. — виступи робітників у Донецьку, Жданові (тепер — Маріуполь); 1963 р. — у Кривому Розі);
у сільському господарстві реформи привели до зростання валового виробництва на 35 %, покращення матеріального рівня життя колгоспників, але «хрущовські надпрограми» зазнали краху, призвівши до порушення структури посівів зернових, скорочення поголів’я в тваринництві, порушення екологічного балансу в ряді регіонів країни.
у сфері соціального захисту та забезпечення: реальне підвищення життєвого рівня трудящих, поліпшення матеріально-побутових умов життя людей, вирішення житлової проблеми; зростання освітнього рівня населення, прорив у науково-технічній сфері.
Усунення М. Хрущова від влади «Волюнтаризм» (волюнтаризм — прагнення реалізувати бажані цілі без урахування об'єктивних обставин і можливих наслідків. Економічний волюнтаризм — довільні рішення в господарській практиці, що нехтують об'єктивними умовами і науково обґрунтованими рекомендаціям), імпульсивність, не прогнозованість дій М. Хрущова, політика десталінізації, лібералізації та демократизації, скорочення партійного та державного апарату, розширення прав союзних республік та зростання впливу місцевих партійно-державних верхі в викликало невдоволення союзно-республіканської номенклатури (привілейована правляча, відносно закрита соціальна група партійно-державних чиновників у радянському суспільстві) і призвело до «тихого перевороту» (жовтень, 1964 р.) та усунення М.С. Хрущова від влади, згортання реформаційного курсу новим союзним партійно-радянським керівництвом на чолі з Л. Брежнєвим.
Шістдесятництво «Шістдесятники» - умовна назва покоління молодих літераторів, митців і вчених в Україні, які творили на початку 1960-х років (звідси і назва) та виступали за «соціалізм з людським обличчям», прагнули у своїх творах пропагувати ідеї гуманізму, зображати високість людських почуттів, піднімати проблеми збереження історико-духовної спадщини, навколишньої природи. Передумовами виникнення «шістдесятництва» були: · «хрущовська відлига», лібералізація суспільного і культурного життя; · реабілітація діячів культури, жертв сталінських репресій; · припинення сталінського тотального ідеологічного контролю за творчістю мистецької інтелігенції; · накопичення творчого потенціалу з попередніх поколінь митців; · включення до активного творчого життя нової генерації митців (поетів, прозаїків, художників, скульпторів, архітекторів, композиторів).
Приводом до розгортання «відлиги» в українській культурі й появи «шістдесятництва» став вихід статті О. Довженка «Мистецтво живопису і сучасність» (1955 р., «Литературная газета»), у якій автор закликав «розширювати творчі межі соціалістичного реалізму».
Мету своєї творчості «шістдесятники» вбачали у відродженні національної свідомості, боротьбі за збереження української мови та культури, сприянні демократизації суспільно- політичного життя в республіці, скасуванні ідеологічних обмежень в галузі культури.
Характерними рисами творчості «шістдесятників» були: самоаналіз, неординарність та креативність мислення, гуманізм, відмова від надмірної ідеологізації своїх творів, намагання відобразити головні проблеми сучасності.
Найвідомішими представниками «шістдесятників» були поети і прозаїки М. Вінграновський («Атомні прелюди»), В. Голобородько, Є. Гуцало, І. Драч («Соняшник»), Р. Іваничук, І. Калинець, Г. Кириченко, Л. Костенко («Проміння землі», «Мандрівки серця»), А. Малишко («Пісня про матір», «Пісня про рушник», «Пісня про Київ»), Ю. Мушкетик, Д. Павличко (збірки «Любов і ненависть», «Правда кличе»), М. Руденко, Є. Сверстюк, І. Світличний, В. Симоненко («Тиша і грім», «Земне тяжіння»), Г. Тютюнник, В. Шевчук; художники А. Горська, П. Заливаха, В. Зарецький, В. Кушнір, Г. Севрук, Л. Семикіна; режисери С. Параджанов, Ю. Іллєнко, Л. Осика; перекладачі Г. Кочур та М. Лукаш. Діяльність «шістдесятників» передбачала: 1) створення оригінальних, високохудожніх творів; 2) проведення творчих вечорів, організацію дискусійних клубів, мистецьких вернісажів; 3) консолідацію інтелігенції шляхом створення творчих об’єднань і клубів: першим осередком «шістдесятників» став Клуб творчої молоді «Сучасник» у Києві (1960 р., за іншими даними 1959 р.) (голова - Л. Танюк), згодом виник клуб «Пролісок» у Львові (1962) (голова - М. Косів).
У 1962–1963 рр. відбулися зустрічі М. Хрущова з творчою інтелігенцією. Вони справедливо вважаються кінцем «відлиги» в інтелектуальному житті. Хрущов люто накинувся на Б. Пастернака, який дозволив собі погодитися прийняти Нобелівську премію з літератури за роман «Доктор Живаго», на автора терміна «відлига » І. Еренбурга, на київського письменника-фронтовика В. Некрасова. В українській партійній пресі почалося цькування творчої молоді. Особливо дісталося І. Дзюбі, І. Драчу,Л. Костенко, Є. Сверстюку. Клуби творчої молоді було закрито.
Згортання десталінізації, ідеологічні звинувачення у націоналізмі, «формалістичних викрутасах» тощо (1963) стали проявами боротьби влади проти «шістдесятників», яка виявилася: · у цькування у пресі, критиці на засіданнях та різноманітних зібраннях; «задушевних розмовах» у відповідних мистецьких спілках та «компетентних структурах»; · у забороні й розгоні карними органами літературно-мистецьких зустрічей та творчих вечорів; · у закритті клубів творчої молоді; · у позбавленні можливості видавати свої твори; · у звільненні з роботи та організації судового переслідування. За таких обставин деякі із «шістдесятників» під тиском влади перейшли на офіційні позиції, інші - у дисидентський рух.
Історичне значення «шістдесятників» полягало у формуванні критичного суспільного мислення та сприйняття радянської дійсності, гуманізації духовного життя суспільства, відродженні історичної пам’яті та національної свідомості українців, сприянні розгортанню опозиційного дисидентського руху в УРСР.
Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|