Серпневий заколот 1991 р.

Здобуття незалежності

Акт проголошення незалежності Українп (24 серпня 1991 р.)

Початок розбудови незалежної України

Основні заходи:

• На 1 грудня 1991 р. призначено проведення республіканського референдуму для підтвердження Акта проголошення незалежності.

• Верховна Рада України підпорядкувала собі всі війська, дислоковані на території України.

• Створено Міністерство оборони України, Службу безпеки України.

• Підприємства союзного підпорядкування оголошені власністю України.

• Призупинено діяльність КПУ до остаточного розслідування участі в заколоті ДКНС, саморозпуск КПУ.

4 вересня 1991 р. над Верховною Радою України піднято національний синьо-жовтий прапор

Грудневий референдум 1991р. і вибори Президента України

Розпад СРСР

Персоналії

Володимир Івашко

Радянський державний і партійний діяч, кандидат економічних наук, перший секретар ЦК Компартії України ЦК КП УРСР у 1989-1990 рр., голова Верховної Ради УРСР (1990 р.), перший заступник Генерального секретаря ЦК КПРС у 1990-1991 рр.

Леонід Кравчук

Український політичний діяч. Перший Президент України після здобуття нею незалежності (1991—1994 рр.), Голова Верховної Ради України у 1990—1991 роках, Народний депутат України у 1990—1991 рр. та 1994—2006 роках, Герой України (2001 р.).

Іван Драч

Видатний поет, один із найяскравіших шістдесятників, автор поетичних збірок «Протуберанці серця», «Корінь і крона», «Соняшник» тощо; сценаріїв фільмів «Криниця для спраглих», «Камінний хрест», «Пропала грамота»; перший голова Народного Руху України (1989), Герой України (2006).

Тема 31 УКРАЇНА В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Криза радянської системи, спроба державного перевороту в СРСР у серпні

1991 р. (ДКНС), радянська форма державності у формі УРСР, прийняття 16 липня 1990 р. «Декларації про державний суверенітет» стали об’єктивними передумовами проголошення позачерговою сесією Верховної Ради УРСР

24 серпня 1991 р. Акта проголошення незалежності України.

Припинила існування Українська Радянська Соціалістична Республіка і на політичній карті світу з’явилася самостійна держава - Україна.

Особливості розвитку

Верховна Рада

1994—1998 рр. — ВРУ обрана за мажоритарною системою (на позачергових виборах у березні 1994 р.). Склад: КПУ (28 %), Народний рух України (5,9 %), Селянська партія (5,34 %), Соціалістична партія (4,1 %). Голова - О. Мороз.

1998—2002 рр. - ВРУ обрано за змішаною, або мажоритарно-пропорційною системою (4-відсотковий бар’єр для партій). Склад: КПУ (24,65 %), Народний рух України (9,4 %), виборчий блок СПУ та СелПУ (8,6 %), Партія зелених (5,4 %), НДП (5 %), Всеукраїнське об’єднання «Громада» (майже 4,7 %), ПСПУ (4 %), СДПУ (4 %). Голова - О. Ткаченко, згодом І. Плющ. Сильні позиції займали ліві партії.

2002—2006 рр. — ВРУ обрано за змішаною системою (3-відсотковий бар’єр для партій). Склад: блок «Наша Україна» на чолі з В. Ющенком (23,57 %), КПУ (19,98 %), блок «За єдину Україну!» (11,77 %), БЮТ на чолі з Ю. Тимошенко (7,26 %), СПУ (6,87 %), СДПУ(о) (6,27 %), за мажоритарними округами перемогли переважно проурядові депутати. Подолано вплив лівих партій, створено пропрезидентську парламентську більшість. Голова ВРУ - В. Литвин.

2006—2007 рр. — ВРУ обрано за пропорційною системою (3-відсотковий бар’єр). Склад: Партія регіонів (ПР) (32,14 %), БЮТ (22,29 %), блок «Наша Україна-Народна самооборона» (НУ-НС) (13,95 %), СПУ (5,7 %), КПУ (3,7 %). Голова - О. Мороз. Суперечки в таборі «помаранчевих» (переговори по створенню Коаліції демократичних сил у складі БЮТ, «НУ-НС», СПУ зайшли в глухий кут) призвели до створення ПР, СПУ та КПУ Антикризової коаліції (з 2007 р. перейменована в Коаліцію Національної Єдності). Порушення конституційних вимог під час формування депутатської більшості (через індивідуальний перехід депутатів провладних фракцій до коаліції почала формуватися конституційна більшість у 300 голосів) призвело до розпуску ВРУ і призначення дострокових виборів.

2007—2012 р. — ВРУ обрано за пропорційною системою в ході позачергових виборів 2007 р. Склад: ПР (34,4 %), БЮТ (30,7 %), НУ-НС (14,15 %), КПУ (5,4 %), Блок Литвина (4 %). 2007-2008 рр. - Демократична коаліція (БЮТ і НУ-НС - 227 депутатів при мінімальній кількості для більшості 226), Голова ВРУ - А. Яценюк; 2008-2010 рр. - Коаліція національного розвитку, стабільності та порядку (БЮТ, НУ-НС, Блок Литвина), Голова ВРУ - В. Литвин; з 2010 р. - Коаліція стабільності та реформ (ПР, КПУ, Блок Литвина), Голова ВРУ — В. Литвин.

Формування української армії

Труднощі державотворчого процесу

· Криміналізація економіки й суспільства.

· Тісний зв'язок економіки України з народногосподарським комплексом колишнього СРСР.

· Збереження старої партійно-державної номенклатури.

· Відсутність об'єднавчої ідеї, низький рівень національної самосвідомості

· Кримська автономія

Кримська Автономна Радянська Республіка

Суспільно-політичне життя незалежної України

Політика президента України Л. Кравчука (1991-1994 рр.)

1991—1994 рр. — президентство Леоніда Кравчука

(програма п’яти «Д» - Державність, Демократія, Добробут, Духовність, Довіра):

• загострення внутрішньополітичної ситуації в Криму
• наростання протистояння між Президентом і Верховною Радою України (ВРУ): боротьба за впливи на місцеві органи влади та самоврядування;
• наростання політичної та економічної кризи в країні;
• дострокові вибори Президента та ВРУ (1994 р.);

Дострокові вибори президента й депутатів Верховної Ради (1994 р.)

Причини

Загострення протистояння між Президентом, урядом і Верховною Радою.

Наростання економічної кризи в державі (безробіття, інфляція, борги по заробітній платні тотцо).

Невдоволення населення погіршенням умов життя: у 1993 р. - початок страйку шахтарів Донбасу, поширення страйку в інших регіонах

Особливо­сті виборів

Конституційний процес в Україні

1 жовтня 2010 р. - Конституційний Суд України відмінив політичну реформу 2004 р. та поновив чинність Конституції України 1996 р.;

Чинна Конституція України складається з 15 розділів. 161 стаття зібрана у 14 розділів, а XV розділ містить 16 перехідних положень. Тексту Конституції передує Преамбула

Основні положення Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 р.

1994—1999 рр. - президентство Леоніда Кучми

(програма передбачала радикальні економічні реформи та надання російській мові статусу державної):

вдалося врегулювати відносини між ВРУ і Президентом (укладено Конституційний договір);

спроби реформування економіки та фінансової сфери шляхом кадрової урядової ротації (за 1994-1999 рр. змінилося 4 уряди);

Чергові вибори 1998-1999 рр.

1999—2004 рр. - другий термін президентства Леоніда Кучми:

• курс на проведення політичної реформи: 16 квітня 2000 р. з ініціативи Президента проведено Всеукраїнський референдум, 80 % проголосувало за двопалатний парламент, скорочення кількості народних депутатів з 450 до 300, ліквідацію депутатської недоторканності; надання Президентові права припиняти повноваження ВРУ в разі якщо вона протягом одного місяця не змогла сформувати постійно діючу парламентську більшість або в разі незатвердження нею протягом трьох місяців підготовленого і поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів України Державного бюджету України (рішення референдуму не було втілено);
• «касетний скандал» (листопад 2000 р.) і політична криза, що вилилася в масові демонстрації та акти протесту («Україна без Кучми» (започаткована 3 грудня 2001 р.), «Повстань, Україно!»); відставку уряду В. Ющенка, консолідацію опозиційних сил; порушення в парламенті питання про імпічмент Президента;
• подальша розробка механізмів реформування системи влади і управління, проекти «Політичної реформи», яка б передбачала перетворення України з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську республіку;
• суспільно-політична криза восени 2004 р. (історики називають ці події «Помаранчевою революцією») та загострення політичної боротьби під час президентських виборів 2004 р.: у другий тур виборів вийшли В. Янукович (підтримуваний провладними політичними силами) та В. Ющенко (підтримуваний політичною опозицією); рішення Верховного Суду України (під тиском опозиції) про фальсифікації результатів народного волевиявлення та призначення переголосування другого туру президентських виборів; у результаті перевиборів 26 грудня 2004 р. Президентом України став В. Ющенко (51,99 %);

Політична криза 2000-2002 р

Результати

Зустрічний проект Медведчука — Симоненка, за яким Президента обирає не народ, а Верхов­на Рада; спричинив політичну кризу й був скасований.

Політична криза.

Відмова від реформи

Політика Президента України Л. Кучми (1994-2004 рр.)

Президентські вибори 2004 р.

Основні події

• 2004 р. — Конституційний Суд України визнав, що Л. Кучма має право балотуватися на посаду Пре­зидента України. Відмова Л. Кучми висувати свою кандидатуру. Провладним кандидатом став Прем'єр-міністр України

В. Янукович, який мав дві зняті судимості.

• На посаду Президента висунуто 26 кандидатів ( більшість — так звані «технологічні», які мали відтягти на себе частину голосів опозиції).

•31 жовтня 2004 р. — 1 тур виборів: В. Ющенко здобув 39,26 %, В. Янукович — 39,11 % голосів виборців.

• Результати виборів оприлюднені через 10 днів, комп'ютерна мережа Центральної виборчої комісії (ЦВК), очолюваної С. Ківаловим, зазнала зовнішнього втручання.

• Про підтримку опозиційного кандидата, В. Ющенка заявили А. Кінах, О. Мороз; про підтримку В. Януковича — Н. Вітренко.

• 21 листопада 2004 р. — II тур виборів, що проходив із масовими фальсифікаціями. ЦВК оголосила пе­реможцем В. Януковича, що суттєво суперечило даним екзитполів, які засвідчили перемогу В. Ющенка. Увечері того самого дня на майдані Незалежності у Києві зібрався мітинг, який переріс у масову мирну акцію протесту — «Помаранчеву революцію» (за кольором символіки блоку «Наша Україна» та канди­дата В. Ющенка). Кількість протестуючих на Майдані сягала 1,5 млн чоловік.

Жовтень- грудень 2004 р –«Помаранчева революція», обрання президентом В.Ющенка

• 24 листопада 2004 р. - ЦВК оголосила офіційні результати виборів і підтвердила перемогу В. Янукови­ча. Рішення ЦВК опозиція оскаржила у Верховному Суді.

• Опозиція заявила про створення Комітету національного порятунку й проведення Всеукраїнського політичного страйку. Почалася розбудова наметових містечок у Києві та інших містах України. До Києва з'їхалися і прибічники

В. Януковича.

• 26 листопада 2004 р. — початок переговорів іноземних лідерів із кандидатами в Президенти Украї­ни: Генерального секретаря ОБСЄ Я. Кубіша, президента Литви В. Адамкуса, представника Євросоюзу X. Солани, спікера Держдуми Росії

Б. Гризлова.

• 27 листопада 2004 р. — Верховна Рада України прийняла постанову про політичну кризу, визнала фаль­сифікацію виборів, висловила недовіру ЦВК, вказала на неприпустимість силового варіанта розвитку подій.

• У Сєвєродонецьку відбувся з'їзд депутатів, на якому лідери Харківської, Донецької, Луганської областей закли­кали до проголошення Південно-Східноі Автономної Республіки — фактично було взято курс на сепаратизм.

• 3 грудня 2004 р. — Верховний Суд виніс рішення про переголосування II туру президентських виборів.

• 8 грудня 2004 р. — Верховна Рада прийняла пакет документів:

— зміни до закону «Про вибори Президента України» з метою запобігання фальсифікаціям;

— політичну реформу, яка набирала чинності з вересня 2005 р. або січня 2006 р.; переобрання ЦВК, яку в результаті очолив Я. Давидович.

26 грудня 2004 р. — переголосування П туру: В. Ющенко набрав 51,99 % голосів, В. Янукович — 44,21 %.

• 23 січня 2005 р. — інавгурація нового Президента України В. Ющенка; Прем'єр-міністром стала Ю. Тимо­шенко

2004—2010 рр. - президентство Віктора Ющенка

(програма «Десять кроків назустріч людям»):

· конфлікти та розкол пропрезидентських сил (у 2005 р. було відправлено у відставку уряд Ю. Тимошенко і призначено уряд Ю. Єханурова);

· перемога на парламентських виборах 2006 р. Партії регіонів та створення нею Антикризової коаліції (Партія регіонів, Комуністична партія України, Соціалістична партія України);

· підписання між політичними силами з ініціативи Президента В. Ющенка «Універсалу національної єдності», який мав забезпечити консолідацію політичних сил та створити умови для конструктивної діяльності між провладними та опозиційними політичними силами (реалізовано не було);

· у 2006 р. уряд очолив представник опозиції В. Янукович;

· після розпуску парламенту та дострокових виборів 2007 р. було сформовано провладну коаліцію, уряд очолила Ю. Тимошенко;

· у президентських виборах 2010 р., де фаворитами були В. Янукович, Ю. Тимошенко, С. Тигіпко, у другому турі перемогу здобув В. Янукович;

Політичний розвиток України в 2005-2006 рр.

Вибори до Верховної Ради 26 березня 2006 р.

• Голосування за пропорційною системою (партійними списками).

• Участь 45 політичних партій та блоків. Результати — 3-відсотковий бар'єр подолали:

— Партія регіонів (32,14 %);

— БЮТ (22,29 %);,

— блок «Наша Україна — Народна Самооборона» (НУНС) (13,95 %);

— СПУ (5,69 %);

— КПУ (3,66 %)

Наростання політичної кризи 2006-2007 рр.

Наслідки

18 грудня 2007 р. — Прем'єр-міністром обрано Ю. Тимошенко. Вибори не ліквідува­ли суперечності всередині українського парламенту, не зробили його дієвим

Економічний розвиток України

Економічна криза початку 90-х років

Для періоду 1991—1994 року характерним було:

• в умовах наростаючої кризи радянської командно-адміністративної системи здійснювався перехід планово-директивної економіки країни до ринкових засад господарювання; створення умов для розвитку багатоукладної економіки (державний сектор, сектор колективного господарювання, приватногосподарський сектор); структурне перебудування промисловості (подолання однобічної орієнтації на потреби воєнно-промислового комплексу); скорочення енергоємності та матеріалоємності виробництва;
• початок роздержавлення та приватизації підприємств (Закони «Про власність», «Про приватизацію майна державних підприємств»);
• ліквідація державного контролю за цінами;
• здійснення паювання колгоспного майна та перетворення колгоспів на колективні сільгосппідприємства, селянські спілки, акціонерні товариства («Закон про форми власності на землю»);
• створення умов для функціонування фермерських господарств (Закон України «Про селянське (фермерське) господарство»);
• формування власної фінансової системи (створення Національного банку України та інших фінансово-кредитних установ); введення 10 січня 1992 р. тимчасової національної валюти - купонів (з 16 листопада 1992 р. Україна вийшла із рубльової зони);
• розгортання соціально-економічної кризи: зменшення обсягів промислової продукції, банкрутство і закриття підприємств; «тінізація економіки» (розвиток сектору економіки, виробництво і прибутки якого приховуються і відповідно належні відрахування до бюджету країни не надходять); зростання заборгованості підприємств по заробітній платі;
• виникнення проблем з енергетичним забезпеченням та оплатою енергоресурсів;
• безперервна емісія грошей, гіперінфляція, зростання зовнішнього боргу України;
• безробіття, невиплати пенсій, зарплат, стипендій;
• падіння купівельної спроможності населення, його зубожіння;
• зростання страйкового руху (під тиском шахтарського страйку (червень 1993 р.) було прийнято рішення про проведення в першій половині 1994 р. дострокових виборів Верховної Ради і Президента України).

Основні завдання влади у 2-й половині 90-х років (президентство Кучми)

• Стабілізація фінансово-грошової системи: скорочення податків, банківська реформа.

• Структурна перебудова виробництва, розширення приватного сектора.

• Децентралізація управління економікою.

• Чітке визначенна зовнішньополітичних пріоритетів.

• Соціальний захист, участь населення в приватизації державного майна

Економічний розвиток України в 1994-2004 рр.

Економічний розвиток протягом 1994—2004 рр. характеризувався:

· зменшенням темпів інфляції, стабілізацією національної валюти (у 1996 р. введено гривню як національну валюту);

· залученням позик Міжнародного валютного фонду (МВФ);

· поступовим подоланням економічної кризи (вихід із неї розпочався з 1999 р.);

· спробою уряду В. Ющенка реалізувати програму «Реформи заради добробуту»;

· поліпшенням інвестиційної привабливості України;

· початком економічного зростання, підвищенням матеріального добробуту населення (2000-2003 рр. середньорічні темпи зростання економіки - 7,2 %)

Проблеми сучасного розвитку України

Розвиток соціальної сфери в Україні

Національна політика в Україні

Співпраця з міжнародними організаціями

Співпраця з країнамп СНД

Взаємини України з державами-сусідами

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: