Орієнтації та позиції в політичній діяльності

При характеристиці політичної діяльності вагомо знати, якими характеристиками політичного самовизначення керуються суб’єкти політичної дії. Таких характеристик можна виділити безліч. Спробуємо виділити найпоширеніші з них.

o Активна свідома підтримка й діяльність, спрямована на реалізацію певного рішення.

o Поміркованість, виваженість. Позиція, що ґрунтується на соціальній відповідальності, тобто визнанні, що реалізація будь-якого рішення має враховувати й потреби та інтереси верств сьогодні позбавлених політичного представництва.

o Лояльність – повага до властей, визнання пропонованої іншим політичним суб’єктом лінії поведінки доцільною, законною, і одночасно нейтральне ставлення до неї.

o Конформізм – внутрішнє невизнання, але зовнішня демонстрація, пристосуванство до певної політичної лінії.

o Нонконформізм – демонстративне заперечення чиєїсь політичної лінії, що має на меті, під виглядом турботи загальносуспільними справами, реалізацію власної корисливої політичної лінії.

o Опозиційність – протиставлення своєї політики офіційному курсу. Розрізняють помірковану, лояльну, конструктивну (формує змістовні ділові пропозиції), деструктивну (руйнівну).

o Радикалізм – конструктивна схильність до глибинних, докорінних змін суспільного життя.

o Екстремізм – неконструктивна схильність до крайніх, насильницьких, не прорахованих дій заради реалізації певної утопічної мети чи вияву бунтарських нахилів.

o Абстенціонізм – не перешкоджання подіям розвиватися своїм природним шляхом, що веде до зміцнення політичного становища тієї сили, яка й стоїть на позиціях абстенціонізму.

o Авантюризм (avanture – пригода, ризик) активна участь у л.ж. при зневаженні знань про реальну обстановку, співвідношення сил і засобів, закономірностей суспільного життя.

o Макіавеалізм – позиція що передбачає систематичне застосування засобів заради досягнення політичної цілі.

o Негативізм – позиція в основі якої лежить розглядання політичного життя виключно крізь призму бінарних опозицій – тотально взаємно протилежних сутностей (добро-зло, цивілізація-варварство, схід-захід).

o Партикуляризм (від лат. рarticular – частинка, похідне від pars – частина) позиція орієнтована на захист часткових і вузькогрупкових інтересів.

o Прагматизм (від гр. pragma – справа, дія) позиція, що передбачає досягнення переваг, ігноруючи моральний зміст та віддалені наслідки дій.

o Утилітаризм – зорієнтованість на вигоду, практичне використання, ігнорування духовних, моральних аспектів діяльності.

17.Поняття політичного конфлікту, його функції.

Поняття „конфлікт” перекладається, як „зіткнення ”. Сучасні політологи відзначають конфлікт, як крайнє загострення суперечностей сторін, пов’язане з відмінностями їхнього становища в суспільстві й пов’язаної з цим реальної чи надуманої суперечності інтересів, цілей і цінностей; зіткнення та протиборство певних систем, політичних партій, громадських організацій, етнічних груп, держав та їх органів, окремих осіб.

Будь-які конфлікти зумовлені як об’єктивними, так і суб’єктивними факторами, а саме: нерівністю людей, соціальних і національних спільнот; несумісністю суспільних та індивідуальних цінностей; невідповідністю між сподіваннями та дійсністю; відмінністю у політичній культурі, типах лідерства; відсутністю достовірної оперативної інформації; прагненням завоювати та утримати владу.

Політичний конфлікт -це протиборство різних соціально-політичних сил, суб’єктів політики в їх прагненні реалізувати свої інтереси і цілі, пов’язані, насамперед, із боротьбою за здобуття влади, її перерозподіл, зміну свого політичного статусу, а також з політичними перспективами дальшого розвитку суспільства.

ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ

сигнальна (характеризує конфлікт як показник певного стану суспільства. Там, де виникає конфлікт, у суспільних відносинах щось потребує серйозних змін. Тим самим конфлікт сприяє встановленню соціально необхідного стану рівноваги. Однак стан рівноваги – завжди відносний і тимчасовий, оскільки в ньому визрівають і чекають свого вирішення нові конфлікти);

інформаційна (розгортання, перебіг, повороти конфліктної ситуації несуть певну інформацію про причини, що її породили та про співвідношення сил у суспільстві. Вивчення цієї інформації – важливий засіб пізнання суспільних проблем і процесів);

диференціююча (процес соціальної диференціації, що відбувається під впливом конфлікту, часто руйнує старі соціальні структури, змінює співвідношення їх елементів, визначає нові форми взаємозв’язку);

інтеграційна (у протистоянні із іншими групами зростає консолідація усередині групи, підвищується ступінь групової ідентифікації усередині групи, підвищується ступінь групової ідентифікації її членів);

динамічна (конфлікт відкриває дорогу змінам, примушує рухатися вперед, розвивати політичну систему)

Серед функцій політичного конфлікту слід виокремити наступні:

- політичні;

- економічні;

- військові;

- екологічні;

- демографічні.

Функції конфлікту можуть бути позитивними і негативними. До позитивних можна віднести:

- стимулююча функція. Конфлікт у такому випадку є поштовхом до соціальних змін у суспільстві;

- сприяння формуванню соціальної рівноваги. Під час внутрішніх конфліктів суспільство об'єднується заради спільних цілей;

- функція розрядки напруженості між конфліктуючими сторонами;

- комунікативно-інформаційна і зв'язуюча функції. Під час конфлікту сторони більше пізнають одна одну і навіть можуть зблизитися у вирішенні спільної проблеми;

- функція переоцінки та зміни колишніх цінностей і норм суспільства.

До негативних функцій конфлікту можна віднести наступні:

- загроза розколу суспільства;

- несприятливі зміни у владних відносинах;

- розкол у нестійких групах і міжнародних організаціях;

- несприятливі демографічні процеси.

18. Типи і види конфліктів,

ТИПИ КОНФЛІКТІВ. Найпоширенішим є поділ конфліктів на конфлікти цінностей, інтересів та ідентифікацій.

Конфлікт цінностей, зокрема, постає як зіткнення різних ідеологічних концепцій, розбіжності між якими виступають основними передумовами конфлікту (ліві – праві, ліберали – консерватори, комуністи – соціал-демократи).

Конфлікт інтересів пов’язаний, у першу чергу, з зіткненням політичних та соціально-економічних інтересів, які призводять до конфлікту між владною правлячою верхівкою та широкими верствами населення (як приклад, конфлікт через проведену в Україні номенклатурно-бюрократичну, а не народну приватизацію).

Конфлікт ідентифікації простежується тоді, коли вирішується питання щодо визначення громадянином тієї чи іншої країни своєї етнічної та громадянської належності. Сутність конфлікту полягає в тому, що частина населення не бажає визнавати себе громадянами тієї держави, на теренах якої вони в даний час проживають.

За своєю природою конфлікти бувають глобальними, регіональними, міждержавними, внутрідержавними, місцевими, міжпартійними та внутріпартійними, міжособистісними.

Деякі вчені дотримуються поділу конфліктів на антагоністичні (непримиренні) та неантагоністичні (примиренні).

Неантагоністичні конфлікти не носять діаметрально протилежного характеру: при обговоренні тієї чи іншої проблеми допускається різне її розуміння, простежуються різні способи її вирішення. Антагоністичні конфлікти характеризуються своєю непримиренністю: кожна із конфліктуючих сторін прагне здобути перевагу, що, як правило, заводить обидві сторони в глухий кут.

Існує дві форми перебігу конфліктів: відкрита – відверте, прозоре протистояння, з використанням різних форм та методів боротьби, та закрита, або латентна, коли має місце невидима, таємна боротьба задля досягнення бажаного результату.

Види конфліктів

19. Етапи наростання конфлікту. Криза. Типи криз.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: