Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






РОЗДІЛ 1. ГЕНДЕРНИЙ ДИСКУРС У КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІї СИСТЕМИ ОРГАНІВ ВИЩОї ДЕРЖАВНОї ВЛАДИ.

Серед багатьох сфер функціонування суспільства політика є показовою ареною, де демонструються ілюстрації світу. Політичні процеси розглядаються, як сукупність структурних систем,що втілюються у життя політичними акторами. У результаті цього можливо проаналізувати створення у свідомості громадян політичних та соціальних маркерів: ідентичності, соціальних норм або відхилення від норми,цінностей, стереотипів, що створюються та навіюються політичним середовищем. Одними з таких явищ є гендер, що ілюструє концепція відомих соціологів Кендеса Уеста і Дона Циммермана – «створення гендеру» – doing gender [45,с.56. Соціально-культурні зміни, що розпочалися за часів постмодерну, призвели до появи нового трактування взаємовідносин між статями,враховуючи концепцію «гендеру». Гендерний підхід базується на соціальній ролі індивідів не залежно від їхньої статі,враховуючи психологічні моделі поведінки, наявні мускулінні чи фемінні риси. Згідно з теорією гендеру, що стала провідною у другій половині ХХ століття, було запропоновано концепцію «соціальної статі» у якості головного,методологічного інструменту,що сприяє дослідженню суспільства, культури і політики. А саме,урегулювання суспільних взаємовідносин,через систему розділення соціальних ролей між громадянами.Саме цей принцип став одним з головних постулатів демократичних країн, а головне те,що основним пунктом політичних програм. Розглядаючи маніпулятивне забарвлення політичного простору,здатності знайти необхідні знання, впроваджувати цінності, він починає розглядатися, як «ресурс» створення гендеру [45,с.56]. Таким чином,індивід набуває гендерної ідентичності під час процесу гендерної соціалізації,а крім того під безпосереднім впливом гендерних стереотипів,що відображаються у політичній площині, де розглядається зміст соціально-культурних систем, які стають продукцією створених політичних систем. Проблема закономірності використання гендерних образів викликає досить великий інтерес у дослідників. Найвідомішими є результати досліджень маскулінних та фемінних особливостей комунікативних систем. Хоча, питання зворотного впливу політичного аспекту на гендерний порядок суспільства досить мало досліджувалось.

У владному дискурсі розглядаються гендерні уявлення, з одного боку, і створюються нові, з іншого. Серед способів впливу політичного дискурсу на створення гендерного порядку можливо зазначити програмні документи політичних партій або ж промови політичних лідерів. Якщо вони не співпадають з реальними фактами, це може призвести до несприйняття цієї інфрмації. Політична еліта, як виробник влади постає розповсюджувачем моделей мускулінності та фемінності. Мускулінізація та фемінізація політичних лідерів і партій є важливим чинником відображення гендерного порядку.Значний вплив на гендерний порядок суспільства має гегемонна мускулінність голови держави(чи фемінність у випадку,якщо голова держави жінка). Від голови держави бажають побачити низку рішучих дій, прояв ініціатив та усвідомлення відповідальності за прийняття важливих рішень. Як ми розуміємо,кожне суспільство має своє індивідуальне уявлення про фемінність та мускулінність, а крім того зміст слів «жінка», «чоловік» мають досить значні відмінності,адже відбувається формування згідно з соціокультурних та історичних умов певного суспільного простору. Саме тому дискурсивність гендерних практик можливо продемонструвати через формулу контекст + текст = змістовність,враховуючи те,що на перший план виходить контекст.

1.1. Гендерна теорія: основні поняття й напрямки.

Довгий час стать людини вважалась досить одностороннім та унітарним поняттям. Теорія гендеру вперше була розглянута в 60-х роках XX століття, стать почали розглядати, як складну систему, що формується на різних стадіях розвитку. Теоретики «гендеру» почали відрізняти «біологічну стать»,що визначається будовою тіла, від «соціальної статі», яку людина вибирає її самостійно. Американська транссексуалка Лінн Конвей говорить: «Якщо ви бажаєте дізнатися, яку стать має людина, запитаєте її про це.» Саме тому «гендер» - це низка психосоціальних якостей, що сформувалися під впливом суспільства. Крім того виникає термін «гендерна ідентичність», а саме розуміння індивідом своєї статевої приналежності, осмислення своєї ролі, яка проявляється в єдності самосвідомості і поведінки». [1,с.67-69] Історично перша спроба,ввести в обіг риси,що відрізняють термін «стать» та «гендер», зроблена психологом Робертом Стіллером в 1968 році. Вивчаючи в Каліфорнійському університеті цю тему, він зрозумів, що дуже важко змінити гендерну ідентичність,адже вона формується на підсвідомому рівні. Американська дослідниця Лінда Ніколсон робить важливе зауваження щодо соціального контексту вживання понять стать і гендер. На її думку, термін «стать» вживався в той період, коли риси,що відрізняють чоловіка та жінку вважалися «біологічним фактом» - і саме слово «стать», яке має біологічне визначення, підходило для цього контексту.[30,с.45-47] А саме тоді,коли було чітко зрозуміло - те,що відрізняє «чоловіче» і «жіноче» має соціальне підґрунтя, після цього почалось використання поняття«гендер»,що не має зв'язку з біологією. Трохи пізніше ідею про розмежування понять стать та гендер розглянули антропологи. Вони вивчали різні види суспільства та зазначили досить помітні відмінності в сприйнятті чоловічих і жіночих позицій,а саме ким являється жінка та чоловік в різних суспільних осередках. У 1972 році стає досить популярною книга «Жінка, культура і суспільство», під редакцією вчених Мішеля Розальдо і Луїза Ламфере, де розглядається жіноча стать та її взаємозв’язок з суспільством. [37,405 с.] Одна зі статей цієї книги - «Чи співвідноситься жіноче з чоловічим так само, як природне з культурним?», написана американським антропологом Шеррі Ортнер,викликала досить значні дискусії. У цій статті продемонстрована основна ідея, в якій говориться про те,що репродуктивна роль жінок не береться до уваги,коли потрібно визначити її соціальний статус в суспільстві тому, що фемінність жінки асоціюється з природньою сферою. Дослідниця проілюструвала універсалізм та символічність порівняння фемінного з природним, а мускулінного - з культурним. І хоча дебати про витоки гендерної нерівності ще не завершилися, вони стали першим поштовхом до новим антропологічних досліджень. [31,с.67-88]

Однією з перших робіт, в якій продемонстрована досить чітка характеристика, в якій були показані відмінності понять стать та гендер, є робота американської вченої Гейл Рабін «Обмін жінками». Поєднуючи психоаналіз з антропологічними дослідженнями, було розкрито матеріальні і символічні функції жінок, як об’єкта комунікації між чоловіками. Звернувши увагу на цей аспект, вона зрозуміла, що обмін жінками в патрилінійному товариства є базовим елементом гендерної системи, яка погоджується з патріархальним порядоком. [35,с.99-114] Вона змогла аргументувати той факт, що обмін жінками між племенами розкриває чоловічий владний вплив та систему гендерної ідентичності. Ключовий момент процесу - це встановлення ролі жінки,а приналежність до домашньої сфери і прирівнення їх до «природніх» функцій. Г.Рабін запропонувала визначення поло-гендерної системи: «... sex / gender system - це набір угод, які трансформують біологічну сексуальність в продукт людської активності, і в якій ці трансформовані сексуальні потреби задовольняються», - пояснювала вона. [35,99-114с.] Психолог Рода Унгер в статті «Про редефініції понять стать і гендер» висунула пропозицію використовувати поняття «стать» тільки для позначення біологічних механізмів. [46,с.203] Термін гендер, на її думку, необхідно вживати для демонстрації соціальних, культурних та психологічних особливостей мускулінного та фемінного. Іншими словами, вона розкриває поняття «стать» в біологічному контексті, а гендер – як соціально-культурний конструкт. Однак, гендер та його компоненти можуть також розглядатися від надзвичайно мускулінного до фемінного. Наприклад, чоловік може вести себе таким чином, що не відповідає чоловічим рисам в даному суспільстві, однак це жодним чином не робить його менш мускулінним. Значний внесок у функціонування гендерної теорії внесла книга американської дослідниці Андріени Річ «Материнство як досвід і інститут». Я хотіла б підкреслити тільки одну з її ідей, а саме думка про те, що гендер не є монолітною категорією, яка зрівнює всіх жінок. [36,с.193-194] Позиція субординації, що позначається гендером, супроводжується і посилюється низкою владних варіативних структур - таких, як раса, клас, вік. Крім того, аналізуючи механізми контролю сексуальності та проблеми раси, А.Річ вважає, що гендер є такою системою, яка створює відмінності і відображає їх у відносини владита її впливу. Таким чином, розуміння гендеру у неї відрізняється від бінарної моделі (чоловічий / жіночий гендер) і стає компонентом складної системи системи відтворення влади. Розподіл термінів статі та гендеру говорить про вихід на новий теоретичний рівень розуміння соціального життя.

В кінці 80-х років вчені поступово змінюють вектор вивчення проблеми,а саме відходять від критики патріархального устрою та розгляд жіночого досвіду до аналізу гендерної системи. Ці дослідження за деякий час переформовуються в гендерні, на перший план стають підходи, кол всі особливості людського суспільства, культури і взаємовідносин є гендерними. Можливо побачити досить поетапний перехід від «додавання жіночого фактора» в програми досліджень і на концептуалізацію чоловічої переваги до аналізу того, як гендер створюється в усіх соціальних процесах. В кінці 80-90-х років саме дослідники в гендерному вимірі почали входити в науковий обіг. Взагалі виділяється, на мій погляд, три базові підходи в гендерних дослідженнях. До ключових теорій гендеру, прийнятих сьогодні, входять такі:

1.Теорія соціального конструювання гендеру.

2.Розуміння гендеру,як стратифікаційної категорії.

3.Інтерпретація гендеру, як культурної метафори.

Проаналізуємо згадані теорії більш детально.Згідно з першою теорією гендер трактується як структурний елемент соціальних відносин між жінками і чоловіками, що характеризує взаємодію та розкриває соціальні відносини в ключових структурах суспільства. Цей підхід базується на двох основних ідеях:

• гендер розглядається за допомогою соціалізації.

• гендер будується індивідами - на рівні їх свідомості

Поняття гендерної ідентичності демонструє те, що людина розуміє зв'язок визначень мужності і жіночності. Гендерна ідентичність - це сприйняття чоловічих або ж жіночих рис, яке виникає під час взаємодії «Я» та інших людей. Крім того існування тратранссексуальної ідентичності показує, що гендер не залежить тільки від статі, а є результатом побудови особистісно-світоглядних систем у свідомості. Цей підхід в значній мірі перетинається з ідеями теоретиків соціального конструювання реальності американських соціологів Ервінга Гоффмана та Гародьда Гарфінкеля. Власне ідея гендеру як соціального конструкцію та відома по роботі Кернеса Уеста та Дона Зіммермана «Створення гендеру» [16,с.123]. Втілюючи в своїх діях очікування,індивіди визначаються гендерними відмінностями і, одночасно, це обумовлюється системою панування. За словами американської вченої Джоан Скотт, «усвідомлення гендерної приналежності - що конструювання елементів соціальних відносин, заснованих на сприйнятті відмінності між статями, а стать - це пріоритетний спосіб вираження владних відносин».[44,с.230-234] Розглядаючи другий підхід до визначення терміну «гендер», можливо зазначити, що з точки зору гендерної стратифікації, відображається процес, за допомогою якого гендер стає центром соціального розподілу. Але крім гендеру, такими категоріями виступають клас, раса, вік. Дж.Скотт виступила ініціатором ідеї, що розглядає основне поняття в мережі інших категорій. Стать, клас, раса і вік є ключовими маркерами, які конструюють гендерну систему. Подібні ідеї розвиває французька постмодерністська феміністка Тереза де Лауретіс, вона говорить про те,що гендер є складним процесом, який визначає суб'єкт як чоловічий чи жіночий в процесі регулювання цих підсистем. Таким чином доречний другий аргумент: гендерний процес має точки перетину з іншими нормативними елементами- такими, як раса і клас, в ході чого з'являється владна та структурована система. Інакше кажучи, гендер є процесом, який виражає соціально-нормативний процес через конструкт відмінностей за статтю, пов'язаних, в свою чергу, з расовими, етнічними, соціальними відмінностями.

Ще одне поняття, яке обговорюватися в рамках теорії соціального конструювання гендеру - це гендерні технології, тобто механізми, канали формування гендеру та закріплення відповідних інструментарних структур. Гендерні технології досить логічні механізми, які регламентують форми та стадії побудови гендеру. Гендерні технології показують, як стать стає ідеологічним продуктом. Ключовим моментом в дискурсивному механізмі виступає «політика представництва» - «пропаганда», «реклама», «ідеологія». Стать знаходиться в сфері ідеологічного контролю і сама є в більшій мірі ідеологічний продуктом. Третя теорія обумовлюється тим, що крім біологічного і соціального дослідники виявили й третій, символічний, або власне культурний його аспект. Чоловіче і жіноче існують як елементи культурно символічних рядів:

• чоловіче - раціональне -... - культурне;

• жіноче - чуттєве - тілесне - гріховне -... - природне.

На відміну від біологічного аспекту трактування статі, в двох інших його формах - соціальному і культурно-символічному відображаються не такі явні ціннісні установки, сформовані так, що всі, які визначаються, як «чоловічі» або ототожнюється з ним, вважається позитивним та домінуючими, а «жіночі» - негативними та вторинними. Багато тих,хто не пов'язують зі статтю феномени і поняття (природа та культура, чуттєвість та раціоналізація, божественне чи земне) розглядають ці поняття через існуючий символічний каталізатор, ототожнючи з «чоловічим» чи «жіночим». Таким чином створюється підрядність всередині вже цих понять. Разом з тим внесення чоловічого і жіночого як онтологічних першоджерел в систему інших категорій переформовує і їх власний сенс. Стать стає культурною метафорою, яка, як говорить австрійський дослідник Енрі Фі: «... передає відношення між духом і природою. Дух - чоловік, природа - жінка, а пізнання виникло як якийсь агресивний акт володіння; пасивна природа піддається запитування, розкриття, людина проникає в її глибини і підпорядковує собі. Прирівнювання людини - пізнає духу в його чоловічому втіленні, а природи - жінці з її підлеглим становищем було і залишається безперервної темою західної культури»[47,с.302]. Виявляється, що розуміння статі виконує роль формуючого фактора. Гендерна асиметрія є одним з основних чинників формування традиційної західної культури, що розуміється як система знання про світ. Поняття гендеру позначає складний процес побудови суспільством відмінностей у чоловічих і жіночих ролях, поведінці, ментальних і емоційних характеристиках, і сам результат - соціальний конструкт гендеру [3,45 с.]. Важливим елементом затвердження гендерних відмінностей є їх векторність, при якій мускулінне автоматично розглядається як пріоритетне; а фемінне - як вторинне і підпорядковане.

В завершення мені хочеться привести улюблену цитату з промови американської вченої Гізели Бок. Вона пише: «Гендерний підхід служить не для того, щоб зводити історію або загально створювати будь-які моделі, а для виявлення в історії і суспільстві різноманітності і мінливості. Гендер є «категорією» не в сенсі узагальнюючої форми вираження поняття, а в первісному значенні цього терміну, що означає «публічна незгода» з певним сприйняттям даного поняття.» [6,с.23-25]. Поняття «гендер» відображає соціокультурний процес побудови суспільства,так і відмінності чоловічих и жіночих ролей, ментально-емоційних характеристик, а в результаті - створення соціального конструкту поняття «гендеру».

1.2. Методологічні аспекти дослідження гендерного балансу у владних відносинах

Політика досить сильно впливає на соціальну сферу. Вона існує в системі соціальної культури та перебуває під її впливом та значним чином має залежність від усіх змін, яким піддається суспільство. І в ХХІ столітті політика лишається головним впливовим важілем,інструментом гендерних перетворень. Вплив сучасної політики істотно залежить від участі в ній вибору жінкою або чоловіком суспільного життя, рівень активності та їх ставлення до перетворень у політичній сфері, і найголовніше у системі влади; осмислення свого місця,ролі в розвитку політичної системи суспільства. У ХХІ столітті стає актуальною розподіл на чоловіче та жіноче. Створення політичної суб’єктивності є досить частим соціальним замовленням сьогодення. Воно включає в себе різні аспекти створення політичного процесу,крім того є основним чинником знищення явищ соціально-політичного регресу. Вивчення гендерного простору швидко проникає в політичне врядування та управлінські структури,стає досить впливовою політичною силою створення розвитку, рівності й миру. Запровадження гендерних підходів означає зацікавленність інтересами жінок, так і чоловіків під час розробки,моніторингу та оцінювання спеціальних заходів. Це потрібно для того, щоб забезпечити отримання жінками та чоловіками приблизно однакової вигоди від реалізації цих заходів,що повинно викорінити нерівність. Таким чином гендерна політика – формування міжнародними акторами основних гендерних цінностей та напрямів діяльності, відповідних способів їх втілення, спрямованих на встановлення рівних прав, свободна розвиток гендерної демократії та формування гендерної культури. Державна гендерна політика – це діяльність (або бездіяльність у разі навмисного невпровадження) державних інституцій, що спрямовані на здійснення та гарантування рівних прав, свобод та можливостей жінок і чоловіків,створення гендерної демократії та гендерної культури.

Отже, складниками державної гендерної політики є: політика щодо жінок, забезпечення рівного соціального статусу з чоловіками шляхом гарантування можливостей для їх рівноправного розвитку як окремого системного елемента; політика щодо чоловіків, формування в них гендерної самосвідомості, культури,гендерної поведінки, орієнтації на паритетність відносин з жінками; сприяння розвиткові демократії та гендерної культури в цілому.

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ДОСВІД ГЕНДЕРНОГО ПАРИТЕТУ В СКАНДИНАВСЬКИХ КРАїНАХ

Країни Скандинавії – це країни з значним рівнем гендерного паритету та людського потенціалу. Розглядаючи рейтинг «Індекс розвитку людського потенціалу»,основним чинником по даній системі є критерій політичної активності та участь жінок у прийнятті важливих управлінських рішень. Сьогодні цей індекс став ключовим показником розвитку людського потенціалу. Найкращі результати у сфері людського розвитку показали Скандинавські країни. Шлях до гендерної рівності проклав у Скандинавських країнах жіночий рух,багатий традиціями і реформами з інтегрування жінок у суспільство, дані аспекти були розглянуті у вищеназваних країнах раніше. Фінські жінки першими отримали як активне, так і пасивне виборче право. До виборів фінські жінки допускались вже з 1917 року. Норвезькі жінки отримали право голосу з 1913 року – слідом за Новою Зеландією, Австралією та Фінляндією. Шведські жінки були допущені до виборів в 1919 році. [1,с.117]. Ключову роль у процесі становлення та розвитку політичної самосвідомості жінок в Скандинавських країнах відіграли політичні партії, які знаходились у центрі суспільно-політичного життя цих країн. Саме вони під тиском своїх активних членів-жінок створили програмні вимоги та займалися розвитком партійної політики. Вони зайнялися гарантуванням гендерної рівності у політичній сфері.

У останні десятиліття ХХ століття жіночі секції прийняли активну участь у кампанії за рівноправ’я жінок та чоловіків. Вони стали своєрідною школою політичного жіночого лідерства. Більше половини жінок, які стали відігравати активну роль у партіях в цілому мали досвід роботи у жіночих партійних структурах. Визнаним у світовій практиці методом досягнення гендерної рівності у політичній сфері є гендерне квотування. Прихильниками гендерних квот висувають аргумент, що цей механізм треба розглядати як перехідний засіб для підготовки громадської думки щодо усвідомлення необхідності ширшого представництва незалежно від статі. Термін «квота» застосовується у політологічній літературі як виборчий коефіцієнт і визначається як найменша кількість голосів, що необхідна для одного депутатського місця в даному виборчому округу [4,с.34]. Саме Скандинавські країни мають успішний досвід впровадження гендерних квот. Не одразу ідея квотування мала позитивне сприйняття, адже були ті,хто не погоджувався з головною ідеєю, вони стверджували, що введення квот призведе до зниження професійного рівня, а якість буде визначатися не професіоналізмом, а статевою приналежністю. Однак, активна пояснювальна кампанія зі сторони жіночого руху сприяла більш глибокому розумінню масштабів і характеру дискримінації за ознакою статі та необхідністю її ліквідації в інтересах всього суспільства.

2.1. Програми подолання гендерної асиметрії як джерело стабільності політичної системи Швеції

Гендерні норми політичної активності жіночої статі широко розповсюджені у скандинавському регіоні. У Швеції в 1979 році жінки п’яти партій об’єднались та почали вимагати збільшення політичного представництва. Їх ініціатива стала успішною,всі партійні структури визнали цей принцип, згідно якого представництво кожної статі має бути не менше 40% і не більше 60%.

Гендерна рівність є важливим питанням для шведського суспільства. Це поняття полягає у тому, що чоловіки і жінки мають рівні права і обов’язки у всіх сферах життя,можливість працювати і забезпечувати себе. Шведський фемінізм переформувався від ідеї про особливу жіночу місію до концепції про однакові соціальні ролі протилежних статей. І тим самим це вказує на прихильність до західної традиції, що ґрунтується перевагою публічної сфери над приватною. Рівність статей у Швеції досягається за рахунок подальшого перенесення функцій сім’ї в публічну сферу при звуженні приватної сфери та зниженні її соціального значення.

Фемінізм докорінно змінив сутність шведського соціуму. Модель гендерної політики Скандинавських країн – рівність прав та можливостей,це стосується і влади. Хоча проблема гендерної дискримінації в трудовій сфері не вирішена до кінця. Ключову роль в боротьбі за гендерну рівність відіграє законодавство. Швецьке антидискримінаційне законодавства має досить не довгу історію. Воно засноване в 1980 році, коли був прийнятий перший антидискримінаційний закон, що націлений на досягнення рівноправ’я. Закон заборонив дискримінацію за ознакою статі,створивши посаду уповноваженого з рівних можливостей,як регулюючий орган. Цей нормативний акт в 1992 році змінили на «Закон про рівні можливості чоловіків і жінок у сфері праці. До 2009 року у Швеції діючими були п’ять базових нормативних актів, що засуджують дискримінацію в трудових відносинах:

· «Закон про рівні можливості чоловіків і жінок у сфері праці» (1991 рік);

· «Закон про заборону етнічної дискримінації» (1999 рік);

· «Закон, що забороняє дискримінацію інвалідів» (1999 рік);

· «Закон, що забороняє дискримінацію, засновану на сексуальній орієнтації» (1999 рік);

· «Закон, що забороняє дискримінацію частково – зайнятих працівників і працівників, які працюють за строковим трудовим договором» (2002 рік).

З 1 січня 2009 року був створений новий законодавчий документ «Акт про дискримінацію». Він поєднав антидискримінаційні закони в Швеції, об’єднавши їх в один документ,що заборонив дискримінацію за віком та сексуальною ідентичністю. В Акті є два розділи,що розкривають сутність гендерної рівності в сфері трудових відносин. По-перше, закон вимагає від усіх роботодавців створювати активні заходів для досягнення рівноправності. По-друге,забороняє дискримінацію та вимагає розслідувати випадки домагань та припиняти подібні випадки. [7,с.192] Кожен роботодавець, у якого понад 25 працівників, повинен раз у три роки складати план досягнення гендерної рівності на місці роботи. План включає умови праці та найму, які роботодавець планує вдосконалити в контексті політики гендерної рівності. Раз на три роки роботодавець мусить гендерний аналіз системи оплати праці на підприємстві,виявивши інценденти,що демонструють невідповідність з встановленими нормами. Система подібного аналізу існує в Швеції з 1994 року і на практиці дає ефективні результати. У Швеції широко розвинена система аналізування. Збір та представлення всіх даних здійснюється з урахуванням гендеру. Принцип гендерної рівності розкривається в рівному представництві чоловіків і жінок (50/50) у всіх сферах життя суспільства. Якісний аспект гендерної рівності означає активне використання досвіду представників обох статей для покращення рівня життя у всіх сферах. [8,с.26-30] Політика Швеції, спрямована на досягнення гендерної рівності, безперечно, є системною і ефективною. Грамотний підхід до рівності з позицій однаковості прав, можливостей і обов’язків жінок і чоловіків у всіх сферах життя, а також розвинене антидискримінаційного законодавства і систематичний контроль з боку держави за зусиллями роботодавців щодо викорінення нерівноправності на підприємствах дає відчутний ефект, виводячи Швецію в лідируючі за показником гендерної рівності держави. [12,с.45]

Підводячи підсумок, гендерна асиметрія - непропорційна представленість соціальних і культурних ролей обох статей в різних сферах. Найчастіше джерело гендерної асиметрії - прихована дискримінація, що панує в суспільній свідомості, яка є провідником практичних дій. Гендерна асиметрія - це джерело нестабільності в державах і в світі, що доведено фахівцями, в тому числі і експертами ООН. [9,с.45-48] В даний час міжнародні агентства і організації розробляють масштабні програми з подолання гендерної асиметрії у всіх сферах життя. В даний час в системі виконавчої влади число жінок залишає бажати кращого, але, тим не менш, з кожним роком їх кількість все збільшується. Потрібно пам’ятати, що встановлення національних механізмів гендерної рівності не обмежується тільки урядовими заходами з питання політичного просування жінок. Багато що залежить і від політичних партій, які однозначно мають серйозний потенціал для усунення гендерної асиметрії в політиці. [11,с.34] Доказ потенціалу гендерної рівності політичних партій і виборчих систем лежить в площині їх характеристик: визначенні партійних ідеологій і трактуванні виборчих систем. В даному випадку виборча система має на увазі всю сукупність суспільних відносин, пов'язаних з виборами органів влади. Історія розвитку демократичних рухів свідчить, що в період первинного становлення парламентаризму партійні функціонери активно залучали до роботи жінок, які займалися масовим вербуванням потенційних прихильників. З тих пір змінилося небагато, такі форми співпраці зберігаються і зараз. Колосальний вплив на зростання політичної представленості жінок надали насамперед ліві партії, які мають егалітарно забарвлену ідеологію, і вони дотримуються заявленої позиції. Взаємозв'язок між партійною ідеологією і збільшенням представленості жінок розглядається на прикладі політики соціал-демократичних партій Скандинавії. Це цілком зрозуміло, тому що саме політичні сили активно задіюють додаткові чинники, які зміцнюють рівність: квотування, стабільність партійного курсу.

Отже,для подолання гендерної асиметрії дуже важливо, щоб гендерний підхід на державному рівні реалізовувався комплексно. Основні заходи повинні бути спрямовані на коригування традиційної системи гендерного порядку, на прискорення суспільного усвідомлення важливості участі жінок в соціально-політичному житті суспільства. Важливо, щоб жіноча політична активність сприймалася як соціальний конструкт необхідної поведінки. Реалізації цих ідей на практиці повинні сприяти ЗМІ, Інтернет-технології, система гендерного і політологічного освіти, жіночі організації і рухи.

2.2. Реалізація принципів консенсусної демократії в Норвегії: конституційно-законодавча основа впровадження гендерної ідеології

Реальним втіленням політичної культури Норвегії є її політична система. Весь історичний досвід країни нерозривно пов'язаний з особливостями національної психології, менталітету народу. Норвезький національний характер відрізняється стриманістю, врівноваженістю, людською простотою та демократичністю. Норвегія- країна з високою політичною культурою, заснованої на принципах свободи, порядку і демократії. Саме ця політична культура має визначальне значення для формування сприятливого соціального середовища, що сприяє всебічному розвиткові людської особистості. Особливості політичної культури Норвегії багато в чому пов'язані з тим, що домінуючу роль в соціально-культурному та економічному розвитку країни грає основний інститут політичної системи. Однією з рушійних сил соціально-культурного розвитку Норвегії є ефективна гуманістично-орієнтована соціальна політика держави. Одним з прикладів демократичної культури в Норвегії є реальне гендерне рівноправ’я громадян. З 1913 року в країні поступово розвивалася система соціального забезпечення жінок, поліпшувалися можливості отримання ними освіти і зростала їх участь у професійному та політичному житті. В 1978 році був прийнятий закон про рівноправність між статями. Сьогодні молоді жінки в Норвегії мають вищу освіту, і кількість жінок, що бажають отримати вищу освіту, перевищує кількість чоловіків. Норвезькі жінки відіграють значну роль в внутрішній і зовнішній політиці в сфері охорони навколишнього середовища. Жінкам належить близько 40% місць в уряді. Для сучасного життя норвежців характерна висока культура міжособистісних відносин, високий рівень політичної культури. Інтегральним показником національної культури норвежців є розумний, цивілізований спосіб життя, заснований на традиціях високої людської етики і демократичного права, підтримуваний гуманістичною та соціальною політикою держави. Розвиток Норвегії багато в чому визначається соціальним середовищем та структурою суспільства, політичною системою для якої характерна атмосфера людської свободи і соціальної справедливості. За порівняно короткий історичний термін Норвегія з найбіднішої частини Західної Європи перетворилася на процвітаючу державу, увійшла в число найрозвинутіших країн, лідирує за якістю життя населення, більшості ключових соціальних параметрів.Свобода і незалежність, висока політична культура обернулися універсальним генератором соціального прогресу.

Норвегія була першою країною в світі, яка в 1979 році призначила Омбудсмена - уповноваженого з гендерної рівності та апеляційну комісію для розгляду питань, пов'язаних з гендерною рівністю. Швеція ввела посаду Омбудсмена і створила аналогічну комісію в 1980 році.Головним завданням Омбудсмена є контроль за дотриманням законодавства про рівність статей і інформування громадськості про відповідні вимоги закону.Вони намагаються створити умови для добровільного виконання законів про гендерну рівність і не мають повноважень накладати будь-які покарання, в тому числі штрафи. У разі відмови добровільно діяти за законом, Омбудсмени звертаються до апеляційних комісій, які можуть або заборонити якісь дії, або вимагати прийняття певних заходів. Практика показала, що в більшості випадків омбудсменам вдається самостійно вирішувати конфліктні питання.

Фундаментальну роль в процесі створення механізмів гендерної рівності в Норвегії зіграло прийняття законів про рівність статей. Воно підводило підсумки вже пройденого шляху і створювало законодавчу базу для подальшого забезпечення рівних можливостей для жінок. Формально закони про рівність статей мають гендерно нейтральний характер і можуть бути використані для захисту як жінок, так і чоловіків. Проте в них включені положення, що допускають позитивні дії по відношенню до жінок як статі,що підлягає дискримінації. У розробці законодавства про рівність статей в кожній країні брали участь різні політичні та громадські сили, які прагнули вплинути на його характер. Наприклад, в Норвегії до обговорення законопроекту про рівний статус крім політичних партій були залучені Конфедерація профспілок і феміністський рух.

Абсолютно під іншим кутом зору критикувала законопроект про рівний статус Норвезька конфедерація профспілок. Її заперечення викликали положення, пов'язані з вирівнюванням заробітної плати жінок і чоловіків. Конфедерація виступила проти втручання уряду в регулювання питань заробітної плати, наполягаючи на тому, що воно повинно залишатися прерогативою підприємців і найманих працівників, які обговорюють ці питання в ході колективних переговорів. Прагнучи звузити сферу втручання ззовні, Конфедерація спочатку вимагала також обмежитися включенням до закону лише формули «рівна плата за рівну працю», а не за «рівноцінну працю», як пропонувала конвенція МОП. Конфедерація профспілок наполягала на тому, щоб конфлікти, пов'язані з рівною оплатою жінок і чоловіків, залишалися у веденні судів по трудових спорах, в яких представлені організації роботодавців і працівників, а не передавалися на розгляд омбудсмена (державного уповноваженого) із рівності або комісії з проведення в життя Закону про рівний статус. [17,с.45]

Підсумовуючи,хотілося б наголосити на тому,що Норвегія являється однією з найбільш розвинутих країн Скандинавії. Високий рівень розвитку цієї країни полягає в демократичному руслі розвитку та концепції рівноправ’я. Крім того важливим аспектом у становленні держави є індивідуалізм. [34,23-29 с.]Кожний громадянин має високий рівень самосвідомості та чітко розуміє свою роль у становленні,розвитку та удосконаленні громадянського суспільства.

 

2.3. Гендерно-чуттєва політика Фінляндії: практика застосування гендерних квот.

У Фінляндії закон про гендерну рівність з самого початку складався з положеннь,що фактично забороняють непряму дискримінацію. Оскільки багато аспектів закону про рівність 1986 року залишилися невиконаними, в березні 1995 року був прийнятий доповнений закон про рівність, що вводив більш тверді установки по проведенню в життя політики рівних можливостей. Одночасно в тому ж році положення про рівність статей було включено в переглянуту конституцію Фінляндії як одне з основних декларованих нею прав. [38,307-310 с.] Одним з нововведень закону було прийняття квоти, відповідно до якої представництво кожної статі серед членів державних і муніципальних комітетів, комісій, робочих груп та інших органів, зайнятих розробкою і прийняттям рішень, не повинно бути менше 40%. Квота поширювалася тільки на призначувані органи, але не на виборні. Вона значно вплинула на гендерний склад державної і муніципальної адміністрації. Згідно обстеження, проведеного на державному рівні через рік після вступу закону в силу, жінки становили 43% членів комітетів, 37% членів робочих груп; 40%-членів виконавчих органів державних департаментів. Введення квоти змінило також гендерний вигляд виконавчих органів, сформованих місцевою владою після муніципальних виборів 1996 року. Частка жінок у них досягла рекордного рівня в 44,9%. [39,с.42]

Фінські жінки першими в Європі і третіми в світі (після Нової Зеландії і Австралії) отримали право голосу в 1906 році. Фінляндія, крім того, стала першою країною, що надала жінкам права бути обраними (також в 1906 році). Ірма Сулкунен, однак, вказує на те, що це досягнення стало результатом діяльності не стільки жіночого, скільки націоналістичного руху. На даний момент 37% фінського парламенту (Eduskunta) складають саме жінки. [56,с 42] У муніципальних парламентах жіноче представництво - 34%. З вісімнадцяти міністерських постів жінки займають сім. В Європарламенті 44% із загального числа наших представників становлять жінки. Крім того, в Європейському центральному банку Фінляндію також представляє жінка (Сіркка Хемелейнен - ​​Sirkka Hämäläinen). [43,с.143] Двоє з трьох спікерів парламенту - жінки (Ріїтта Уосукайнен (Riitta Uosukainen) і Сіркка-Лііз Антіла (Sirkka-Liisa Anttila). У 2000 р, в перший раз раз за всю історію Фінляндії, на пост президента було обрано жінку - Тар'я Халонен (Tarja Halonen). Все це на тлі інших країн світу справді виглядає непогано.

В цілому жінки беруть участь в політиці так само активно, як і чоловіки. Одна з причин, по якій жінкам лише порівняно недавно вдалося мати можливість займати високі пости в політиці і економіці, криється в так званих «братських мережах» («brotherhood-networks»). [48,с.45-47]Незважаючи на те, що в Фінляндії існує формальна гендерна рівність, подібні братні мережі є хорошим прикладом невловимих та неформальних гендерних практик, що відтворюють чоловіче домінування та гендерну нерівність. Однак з боку жінок в якості протидії послідувало установа їх власних, «сестринських мереж» з метою підвищення статусу жінок в суспільстві. [49, с.24]У Фінляндії, і в Скандинавських країнах в цілому, фемінізм і гендерна рівність є частиною більш широкого проекту по досягненню соціальної рівності та справедливості. Громадянство в Фінляндії базується на нормативній базі праці; жіноча економічна незалежність вважається дуже важливою. Вступаючи в,політичну і економічну,сфери життя, жінки можуть також більш ефективно захищати права. У Фінляндії більшість жінок бере участь в суспільному житті, що означає розрізнення потреб й точок зору жінок та чоловіків, і все більше враховуються при прийнятті політичних рішень і ті,і інші.

Отже,великі соціальні права, якими володіють жінки в Фінляндії, зіграли ключову роль в процесі залучення жінок до політичних важелів впливу. Проте боротьба за соціальні права залишається актуальною і для сьогоднішньої Фінляндії. Фінська гендерна система традиційно будувалася на ідеї схожості, або гендерної нейтральності. Однак на сьогоднішній день в Фінляндії ми можемо розпізнати ознаки дискурсу гендерних відмінностей, яка заперечує гегемонії дискурс схожості. Дискурс гендерного відмінності реконструюють в гендерну ієрархію і артикулюють відмінність, роблячи цей аспект помітним. Цю ідею можна коротко визначити таким чином: всі різні - всі рівні і гідні.

 

 

Розділ 3. ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСККОНАЛЕННЯ УКРАїНСЬКОї СИСТЕМИ ОРГАНІВ ВИЩОї ДЕРЖАВНОї ВЛАДИ У ГЕНДЕРНОМУ ВИМІРІ.

Зараз епоха швидких перетворень,змінюються і взаємини між протилежними статями в усіх сферах суспільства. Затвердження та розвиток гендерної рівності - важливий напрям в Україні останнім часом, саме це питання проходить через всі проблемні аспекти сьогодення і є актуальним в житті кожного. На громадському рівні прописані права особистості, незалежно від статі, реально не дотримуються, прискіпливе ставлення і гендерна дискримінація продовжують існувати, жінки і чоловіки як соціальні групи мають нерівномірний доступ до соціальних ресурсів влади. Переформувння української держави у світове спільноту вимагає зміни думки, щодо положення в суспільстві, прагнення досягти рівноправ’я,участі в усіх сферах функціонування суспільства, і, зокрема, в політиці та державному управлінні. Однак, сучасний стан розробки цього проблемного питання дає підстави вважати, що це станеться не скоро. Причиною для такого висновку є стан гендерних відносин в основних,базових сферах існування українського суспільства, а також рівень суспільної свідомості, де до сьогодення успішно відтворюється ряд глибоко укорінених гендерних стереотипів.

Національно-політичне та правове відображення гендерних індикаторів політичного розвитку в Україні розкриті у Законі України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 8.09.2005 р. [5,с.67], у якому продемонстровано гендерно-правова розробка даного питання та відображення,статистичними органами держави,кількісних показників положення чоловіків та жінок у всіх сферах життя суспільства. Це доводить те, що впровадження гендерної політики в Україні має досить значний розрив між прописними цілями та реальною ситуацією. [10,с.67]

3.1. Особливості і основні напрямки розвитку гендерної політики України.

Сучасне міжнародне право розглядає принцип рівності жінок та чоловіків як основну складову принципу соціальної рівності. Через те,що проблема забезпечення гендерної рівності актуальна, її треба максимально детально досліджувати, а також звертати увагу на наявність історичних коренів дискримінаційного процесу.Ця тема розкрита як автономне положення в міжнародному праві. Якщо повернутися в минуле та розглянути розвиток даного поняття у сфері захисту прав жінок, то можливо зазначити, що після Другої світової війни головною силою була Організація Об’єднаних Націй. Заборона дискримінації за ознакою статі ілюструвалась у її актах. Гендерна рівність до недавніх часів не булла такою проблемою, яка активно розглядалась українським суспільством. ЗМІ зберігали повне мовчання щодо проблем рівноправ’я між жінками та чоловіками. Україна вже здійснила деякі кроки для створення та розвитку механізму забезпечення прав жіночої статі у відповідності до міжнародних стандартів,що розкривають основні права людини. Україна підписала міжнародні документи, в яких продемонстрована гендерна нерівність та пообіцяла викорінити це явище. Дя українського законодавства правовою базою у галузі забезпечення гендерної рівності стала досить значна кількість міжнародних документів, які підписані Урядом України та ратифіковані ВР. Основні положення яких базуються на онові статей Конвенції ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок». [13,с.351] В 2003 році було затверджено Факультативний протокол цієї Конвенції, який має всі підстави Комітету ООН по усуненню дискримінації жінок, приймати особисті скарги від фізичних осіб, розглядати їх, займатися детальним вивченням кожного нюансу щодо порушення норм даної Конвенції. Цей механізм буде дієвим при умові успішного використання національних засобів по відстоюванню гендерних прав. В 2003 році Україна, як країна-учасниця ООН, прийняла зобов’язання до 2015 року ліквідувати гендерну нерівність на всіх рівнях,створити високу зайнятості жінок та пропорційность участі жінок у виборних органах. [14,с.59] Після проведення Парламентських слухань, що відбулися у 2004 році «Положення жінок в Україні: реалії та перспективи» та в 2006 році «Рівні права та рівні можливості: реалії та перспективи» були обрані концептуальні положення та напрямки підвищення статусу української жінки. [15,с.67] Серед головних завдань держави вже названо забезпечення жінці умов для реалізації себе як повноцінної особистості усіх аспектах. До головних напрямків державної політики в цьому аспекті входять такі, як:

· дотримання гендерної рівності у вирішенні кадрових питань у органах влади;

· залучення різноманітних організацій до процесу створення гендерної політики;

· удосконалення та забезпечення гендерного аспекту до формування державного бюджету;

· проведення інформування щодо ліквідації різноманітних форм дискримінації.

Положення про рівність статей закріплено в окремих статтях Конституції України в розділах, які позначають організацію, здійснення державної влади. Принцип рівноправності є базовим понятям багатьох статей Конституції України, які регулюють політичні, соціально-економічні та інші права людини. Однак закріплення рівності в правах не вирішує проблеми реального рівності. Досвід радянської держави показує, що отримання жінками однакових з чоловіками прав не ліквідувало всіх видів дискримінації по відношенню до жінок. Крім закріплених рівних прав, необхідно надати представникам обох статей рівні можливості для їх реалізації [11, с. 316-317].У сучасних умовах вже формується система гендерних норм, спрямованих на ліквідацію розриву в положенні жінки і чоловіки, подолання всіх форм дискримінації щодо статей у всіх сферах суспільного життя. З 1970-х років спеціальні закони по рівних прав та можливостей прийнято в Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії, Франції, Німеччини та інших країнах. У руслі цих процесів намагається рухатися і України: протягом 1999 - 2005 років до Верховної Ради в порядку законодавчої ініціативи подано шість законопроектів щодо гендерної рівності. Однак жоден з них не підтримали депутати.

Кожна держава, орієнтована на утвердження себе як демократичної, соціальної і правової, для забезпечення рівних прав і можливостей виробляє тендерну політику. Державна гендерна політика - це діяльність (або бездіяльність у разі умисного впровадження такої політики) державних установ, спрямована на здійснення та забезпечення рівних прав, свобод і можливостей для жінок і чоловіків, утвердження гендерної демократії та формування гендерної культури в суспільстві. Оскільки реальний стан жінок істотно відрізняється від становища чоловіків, то особливий упор в структурі гендерних стратегій і їх реалізації ставиться завжди в політиці щодо поліпшення становища жінок. Разом з тим така справедливість не виключає, а, навпаки, передбачає в структурі гендерної політики поновлення положення чоловіків по формуванню гендерно-якісних, адекватних потребам сучасності світогляду, поведінки, громадських і державних форм діяльності, подолання неадекватності сприйняття ними сучасних перетворень, перш за все в сфері тендера.

Основними елементами державної гендерної політики є:

· політика по відношенню до жінок, забезпечення їм рівного соціального статусу;

· політика щодо чоловіків, формування у них гендерної свідомості, орієнтації на паритетність відносин з жінкою;

· правове регулювання гендерних відносин;

· сприяння розвитку гендерної демократії в суспільстві [11, с. 232].

Державна політика щодо жінок – основна складова соціальної політики,орієнтована на подолання гендерної нерівності,забезпечення рівного статусу через гарантування можливостей максимально рівноправного розвитку. Перешкоджає розвитку політичної участі жінок в органах влади сформований стереотип,а саме державне управління - це сфера чоловічої діяльності. Незважаючи на це жінки прагнуть приймати участь у великій політиці,закріпившись на різноманітних політичних рівнях. На перших українських виборах депутатів Верховної Ради було обрано лише 11 жінок. Але з року в рік кількість жінок ставала дедалі більше. Сьогодні у Верховній Раді України - 36 жінок, що становить 8% від загальної кількості депутатів. Отже, сучасний парламент гендерно розбалансований. Можливо зробити висновок, що в своїй діяльності він буде приділяти досить мало уваги гендерними проблемами країни. Відзначимо, що український парламент за гендерним складом знаходиться на периферії Європи і навіть Азії за гендерним аспектом,ці данні доводить гендерний рейтинг нашої країни серед інших. Як свідчать дані ООН, за рейтингом гендерної збалансованості в парламенті Україна посідає І02-е місце серед країн світу.

Що забезпечує чоловікам перевагу у входженні до складу владних структур? Основними факторми можна вважають:

· історичні традиції чоловічого домінування;

· зосередженість власності і управління економікою в чоловічих руках;

· обмеженість гендерного світогляду чоловіків;

· обмеженість пріоритетів лідерів жіночих організацій;

· традиційний погляд,що сфера діяльності жінки «приватна», а чоловіка- «публічна».

Державна влада на глобальному рівні є прерогативою чоловічої діяльності, де людина самореалізується [11, с. 241]. Але ми розуміємо,що рівноправне становище жінок змінює уявлення про такі риси, як жіночність і мужність. Жінці-лідеру характерні моделі поведінки,що раніше були чоловічими, наприклад: незалежність, здатність прийняття рішення та аргументація власного святогляду. Сучасний спосіб життя є поєднанням несхожих стилів управління. Сучасну жінку-лідера характеризує, перш за все,чітке усвідомлення необхідності рівних прав з чоловіками і рівномірна можливість участі. Іншою важливою рисою є поєднання різних соціальних ролей. Конкретний вибір свого шляху жінка робить самостійно відповідно до своїх якостей, смаків,проте можливість такого вибору залежить від того, яку підтримку нададуть їй держава. Вважається, що жінки більш відповідальні та наполегливі у виконанні завдань. Але при високому освітньому рівні жінок, їх хочуть бачити залежними; чоловіків же закликають бути незалежними та здатними до конкуренції тощо. По-друге, жінки на відповідальних посадах вважають, що треба бути готовою до підвищених вимог у порівнянні з чоловіками-колегами. Жінки, як правило, повинні спочатку показати свою компетентність, в той час, коли чоловікам досить потенційної компетенції для підвищення або нового призначення. По-третє, що моральність і висока посада – речі протилежні.За даними дослідження серед основних перешкод професійного зростання на державній службі, головною є нестача часу. Опитування показало, що 85% жінок мають сім'ї, 15% самотні, 28% мають неповнолітніх дітей,тому їм потрібно поєднувати. Деякі жінки відмовляється від кар'єри тому, що не можуть перекласти обов'язки по дому на інших. Так, дослідження продемонструвало, що жінки, які працюють на посадах спеціалістів в органах адміністрації витрачають на близьких 45-55 годин на тиждень. Жінки, що займають керівні посади, витрачають - 20-25 годин. В основному вони поділяють, а при необхідності можуть перевести виконання цих обов'язків на інших членів родини. Тому більшість жінок у нас працюють в режимі дуже сильного перенавантаження. А це призводить до постійного напруження.

Отже активна участь громадськості в гендерній політиці держави (гендерно-правова експертиза проектів нормативно-правових актів, інформаційно-просвітницька робота тощо), особиста наполегливість та бажання змінити відношення до випадків дискримінації, утисків за статевою ознакою, а також звернення до будь-яких, наданих законом механізмам забезпечення гендерної політики-прискорить підвищення рівня паритету жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

3.2.Методи удосконалення гендерної політики України на прикладі Скандинавії.

Становлення України як демократично-орієнтованої держави висуває у європейських політично-соціальних організацій вимогу,що полягає у запровадженні рівності у політичній, соціальній та економічній сферах. Цей фактор розглядається світовим співтовариством як найкращий показник стійкості демократії та зрілості суспільства. То ж вивчення світового досвіду запровадження гендерного паритету в нашій державі є досить актуальним. Протягом двох останніх десятиліть проблеми гендерної рівності та формування гендерного паритету знайшли досить широке висвітлення у різній літературі,в тому числі і політологічній. Досить часто жінки приходять до влади після авторитарних режимів або загострення внутрішнього протистояння. З іншого боку гендерного паритету багато країн досягли через формування державного механізму гендерної рівності. Це перш за все Швеція, де сьогодні 47,3 % парламенту – жінки, і яка стала однією з країн політичної стабільності і загального добробуту. Загалом, гендерний паритет характеризує всі країни Північної Європи, у яких останні десятиліття жінки займають 40-50 % депутатських місць (за підсумками останніх виборів – 40,8 %). У парламенті Фінляндії, за підсумками останніх виборів 37% жінок. Виборчі кампанії у Фінляндії проходять дуже стримано: масові політичні збори – значна рідкість. Стіни фінського «фемінізованого» парламенту ніколи не чули дебатів,криків і тим більше бійок. Що стосується добробуту, то на чільне місце фіни ставлять передусім соціальну рівність, що досягається в результаті соціально орієнтованої державної політики. Очолює державу жінка Тар'я Халонен (з року).В січні 2006 року вона стала першим президентом-жінкою, яку обрали на другий термін. Країною керує коаліційний уряд, половина міністрів - жінки. За даними ООН 2000-2005 роки Скандинавські країни мали найкращі показники за «індексом людського розвитку», який визначається протяжністю життя, рівнем освіти та розвитку органів охорони здоров'я та соціального захисту. Лідирує серед всіх кран Норвегія, а Україна посідає 102 місце (із 174). Зважена соціальна політика скандинавських країн показує,що рівень освіти тут один із найвищих у світі та у Європі,адже відбувається дотримання високих стандартіву всіх сферах життя людини.

Проголосивши себе демократичною державою, Україна тим самим стала зобов'язана дотримуватися вимог міжнародного співтовариства щодо рівноправності громадян, у тому числі за статевою ознакою,також визнала нагальну необхідність в проведенні гендерних змін, інтеграції в усі програми розвитку українського суспільства на принципах свободи, рівності, справедливості та толерантності. Ці ідеї про рівність статей декларувалися ще з часів радянської влади, але справа далі декларацій не йшло.

Сучасна гуманізація, яка прийшла в Україну разом з проголошенням незалежності, передбачає реальні кроки на знищення пануючих століттями стереотипів щодо соціальних ролей жінки і чоловіка. Гендерні стереотипи - це сформовані в культурі узагальнені уявлення про те, як дійсно повинно бути в тому чи іншому питанні. Ідеал гендерної рівності- однаковий суспільний статус обох статей, однакові умови для реалізації прав людини, значні можливості реально впливати на політичний, економічий, соціальний розвиток і користуватися його результатами.

У 80-х роках жінки всього світу поклали початок активному міжнародному руху за права жінок, який став ефективним, оскільки держави вперше в історії виявили підтримку захисту прав жінок і визнали його своїм «найважливішим завданням».Незважаючи на красиві обіцянки та зміни в міжнародному праві та практиці, жінки у усьому світі ще стикаються з досить прикрою реальністю. Крім того, їм часто бракує засобів і знань, необхідних для використання системи прав людини, для боротьби проти зловживань певними повноваженнями. Чимало жінок просто не знають про такі рухи або сприймають як щось незрозуміле, як те, що їх не стосується. Варто зазначити, що активна діяльність різноманітних жіночих об'єднань і організацій протягом останнього десятиліття зробила права жінок більшчіткими, тепер завдання світової громадськості полягає в тому, щоб зробити їх максимально реальними.

Одного разу Маргарет Тетчер, екс-прем'єр Великої Британії,сказала: «Будь-яка жінка, яка розуміє проблеми в управлінні домашнім господарством, зрозуміє проблеми і в управлінні країною». В Україні політики досить низької думки про представниць слабкої статі. Особливо чітко це простежується у Верховній Раді. На останніх виборах до ВРУ з 450 депутатських мандатів жінки отримали 43, що на сім більше, ніж було в минулому скликанні. Народні депутати жіночої статі зостаються великим виключенням з правил, складаючи лише 9,5% від загального числа парламентаріїв.

В складі місцевих рад кількість жінок більш значна, чим нижчий рівень ради,тим більше представництво жіночої статі. Наприклад, у Донецькій обласній Раді 19 жінок з 179 депутатів (10,6%), а в Червоноармійській міській Раді 12 жінок з 40 депутатів (33%). Авжеж ці цифри значним чином не впливають на загальну картину політичного представництва. Розглядаючи дані організації Inter-Parliamentary Union за 2012 рік, Україна знаходиться на 119-м місці з 145 можливих за кількістю депутаток, пропустивши вперед навіть Кенію і Екваторіальну Гвінею.

«Україна - одна з небагатьох країн, які звертають увагу на гендерну нерівність в вищих органах влади», - заявила Мелані Вервеер, посол США з особливих доручень, що спеціалізується на гендерних питаннях. Європейський досвід демонструє, що жінки своєю присутністю в вищих органах влади надають досить позитивний вплив на внутрішні справи в країні.Досить сильно вони здійснюють вплив на соціальну сферу. Наприклад, у Фінляндії, де представниці прекрасної статі становлять більше 40% всіх парламентаріїв, безробіття складає лише 3%. Скандинавські країни відрізняються високим рівнем держпідтримки людям,що мають низьку заробітну плату та не спроможні самостійно забезпечити себе,крім того грошові засоби досить рівномірно розподіляються серед населення. «У країнах де в урядах жінки присутні в рівних пропорціях з чоловіками, економіка більш ефективна і стійка, а суспільство більше прагне до миру і стабільності», - заявив в одному з коментарів Пан Гі Мун, Генеральний секретар ООН. Щоб Україна перестала бути одною з найбільш мускулінних держав Європи, дослідники говорять вчинити перевіреним способом - встановити квоту для жінок у всіх органах влади. Наприклад, в Фінляндії раніше частка жінок у владі не перевищувала 5%, але нині уряд постановив, що 50% місць в органах державного управління має бути віддано жінкам. В результаті сьогодні країна є вражаючим зразком гендерної першості в світі. Експерти рекомендують Україні взяти до уваги цей приклад хоча б для того, щоб виконати зобов'язання перед ООН. Ще у 2000 році Київ приєднався до програми «Цілі розвитку тисячоліття», згідно з якою в 2015 році жінки в представницьких органах влади повинні складати 30-70%. Поки до реалізації цього завдання Україні досить далеко. [18,с.53]

Жінка у владних відносинах повинна мати перспективуна самореалізацію; адже жіноча стать не можуть бути витіснена з системи владних структур лише тому, що соціум хворіє старою та невиліковної хворобою - патріархальною моделлю побудови соціуму. [19,с.45] Виходить, що в сучасному житті ми відкидаємо жіночий розум, талант і освіту, хоча,жінки легше погоджуються на компроміс, ініціативніше, ніж чоловіки, більш комунікабельні та прості у встановленні конструктивного зв’язку. Саме такі риси сприяють успішному вирішенню будь-яких питань,особливо у владних органах. [20,с.45]

У кожному суспільстві є певні погляди щодо поведінки жінок і чоловіків у сфері управління.В більшості країн світу є стереотип, що керуючі посади повинен займати чоловік, а підлеглою має бути жінка. Від чоловіків очікують прагнення до влади і досягнення найвищих результатів, в той час як амбіційність серед жінок вважається явищем ненормальним. Такі суспільні стереотипи впливають на статистику щодо кількості жінок і чоловіків на державній службі взагалі і на керівних посадах особливо. Показною в цьому сенсі є ситуація в Україні, де серед державних службовців 72,8% - жінки, 27,2 - чоловіки; займають керівні посади 51,5% жінок і 48,5% чоловіків. [21,с.47-54] Жінки більш вдало відчувають тонкощі взаємин з підлеглими та керівництвом, вони здатні запобігти можливих конфліктів з керівництвом та з колегами. Часто жінки знаходять для цього досить логічні способи. Жінки легше йдуть на контакт, швидше знаходять підхід до кожного співробітника. Крім того жінка більш наполегливо відстоює інтереси колективу, а природна чарівність допомагає знаходити компроміси в найскладніших ситуаціях. [22,с.12-18]

В глобальному масштабі ініціатором поширення ідей гендерної рівності та справедливості виступила Організації Об'єднаних Націй в програмі під назвою «Розвиток жінок» (WID), прийнята в 1974 році. [23,с.35] Основні аспекти програми полягають у тому, що жінки - це невичерпний ресурс людства,що може здійснити вирішальний внесок в економічний розвиток спільноти. Ідеї ​​гендерної рівності, запропоновані експертами ООН, базувалися не тільки на сучасних нам політичних і психологічних наукових розробках, а й на дослідженнях молекулярно-клітинних біологів (гендерна біологія),які наголошують на тому, що у другій половиниі ХХ століття в крові чоловіків на рівні популяції рівень тестостерону неухильно знижується, а в крові жінок - підвищується. Психоемоційна поведінка жінок більш активна, а у чоловіків все більш пом’якшена. Вчені говорять, що найближчого тисячоліття гендерні відмінності на біологічному рівні максимально зблизяться. Жіночий організм більш стійкий до будь-яких факторів середовища: перегрівання, переохолодження, голодування, інфекцій, стресів, болю і т.п. в порівнянні з чоловічим.

Принцип гендерної рівності закріплений і в Конституції України. Стаття 3 Конституції закріплює рівність чоловіків і жінок у всіх сферах життя. Крім даної норми гендерна рівність стосується статті 21, 24, 51. Частина третя статті 24 Конституції. Україна, безпосередньо присвячена подоланню дискримінації щодо жінок в Україні та наголошує на тому, що рівність прав жінок і чоловіків забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей, у здобутті освіти і так далі. Але відповідно до законодавства лише жінкам надається можливість поєднувати працю з материнством. Законодавчо чоловіки позбавлені такої пріоритету. [33,67-69 с.]В даний час демографічна ситуація в Україні така,що зменшується чисельність населення і погіршенням стану здоров'я чоловіків. В середньому очікувана тривалість життя чоловіків на 11-12 років більша, а жінок на 7-8 років менше, ніж в розвинених країнах Європи. Середня тривалість життя чоловіків в Україні на 10-12 років менше жіночої, смертність чоловіків працездатного віку (28-45 років) в 4 рази вище. Різниця в тривалості життя жінок і чоловіків полягає у тому, що перш за все приділяється недостатня увага до збереження здоров'я чоловіка і до профілактики негативних чинників.

Для вирішення гендерної проблеми необхідно вирішення таких питань:

· Подолання елемента ієрархічності, за яким чоловіки історично розглядалися як істоти більш вищі;

· Формування та реалізація державної політики забезпечення гендерної рівності; адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу в сфері гендерної рівності;

· Створення державно-правових механізмів застосування законодавства з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

· Розробка та виконання державних програм щодо забезпечення гендерної рівності;

· Організація наукових досліджень з питань забезпечення рівних прав жінок і чоловіків;

· Залучення об'єднань громадян та міжнародних громадських організацій до всіх процесів формування гендерної політики; вплив гендерного підходу на розподіл державного бюджету;

· Проведення інформаційної роботи для ліквідації всіх форм дискримінації за ознакою статі.

Взагалі хороший управлінець визначається не статевою приналежністю, а знаннями та професійними навичками. Можливо, у чоловіків і виникають складні почуття, коли їм доводиться перебувати в підпорядкуванні у жінок, але це нетипові випадки. Хороший керівник в стані майстерно впоратися з такими ситуаціями. Безумовно, сучасна жінка – це жінка освічена, енергійна, креативна, цілеспрямована і інтелігентна. У неї активна життєва позиція і чітке бачення свого майбутнього. [29,35 с.] Ідея відсторонення жінки від влади безперспективна. Впровадження гендерних підходів в державне управління - це питання соціальної справедливості, вирішення якого необхідне для забезпечення рівноправного розвитку обох статей шляхом застосування ефективних методів державного втручання.

Отже, не можна сказати, що в нашому суспільстві жінки в меншій мірі прагнуть реалізувати себе в професійному плані, ніж в Західних країнах. Але, незважаючи на це, правове забезпечення реалізації гендерної рівності в країнах західного світу знаходиться на більш високому рівні, в порівнянні з Україною.

Стереотипи нашого суспільства негативно впливають на можливість кар'єрного росту для жінок. При працевлаштуванні у жінок менше шансів, ніж у чоловіків, отримати вакантне місце; досить часто роботодавець вказує, що конкурс оголошується виключно для чоловіків. І таких прикладів дискримінації жінок в процесі праці можна привести велику кількість, так як наявність декларацій гендерної рівності в законодавстві ще не гарантує подолання дискримінації жінок в трудових відносинах. Рішення даної проблеми вимагає інтеграції зарубіжного досвіду в українську практику з метою:

· створення ефективного правового механізму реалізації принципу гендерної рівності на практиці;

· вдосконалення форм державного нагляду;

· запровадження ефективного механізму судового захисту від дискримінації.

Таким чином, для досягнення істотних змін в положенні жінок в Україні необхідно приймати послідовну державну політику в цій сфері з урахуванням зарубіжного досвіду. [27,56 с.]

За роки незалежності Україна зробила значний крок до осмислення необхідності здійснення гендерних змін. Однак на практиці сьогодні жінки не до кінця боряться за своє право на рівність. Основною проблемою є декларативний характер гендерної рівності прав жінок. Реальна ситуація в цілому є протилежною декларованим нормам. Жоден нормативний документ України не має статей дискримінаційного характеру по відношенню до жінок. [28,67 с.]

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
 | СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО ЯК ШЛХ ПОДОДАННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ КОНФЛІКТІВ


Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных