Інформаційне право: поняття, зміст, сутність, система, джерела

На межі інформатики та права виникло таке соціальне явище, як інформаційне право. Взаємозв'язок інформатики та права в інформаційному суспільстві виявляється у кількох аспектах.

По-перше – як наук. Інформатика відпрацьовує методи дослідження, які після відповідної адаптації дають можливість вирішувати проблеми правової науки. Серед таких методів – методи формування гіперсистем, агрегації, комп'ютерного моделювання, алгоритмізації тощо.

По-друге – як галузей суспільної діяльності. Право визначає межі дозволеної поведінки, правопорушення і відповідальності у сфері інформаційних відносин. Право може забороняти, стримувати або стимулювати інформаційні відносини, розвиток їх, тенденції тощо.

Категорія "інформаційне право" може розглядатися в кількох аспектах: як галузь суспільних відносин; як інституція в юридичній науці; як навчальна дисципліна.

Як галузь суспільних відносин інформаційне право може розглядатися у двох змістах: об'єктивному і суб'єктивному.

В об'єктивному змісті інформаційне право – це врегульований нормативними актами комплекс суспільних відносин, об'єктом яких є інформація.

У суб'єктивному змісті інформаційне право – це комплекс прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин щодо інформації.

Як інституція в юридичній науці інформаційне право – це відносно автономна інституція правової науки щодо дослідження проблем суспільних відносин, об'єктом яких є інформація.

Як навчальна дисципліна інформаційне право – це комплекс знань, що подаються для вивчення теорії і практики регулювання суспільних відносин, об'єктом яких є інформація.

На наш погляд, інформаційне право – це система соціальних норм і відносин, які охороняються державою та виникають у сфері інформаційної діяльності.

Предметом правового регулювання інформаційного права виступають інформаційні відносини, тобто відносини, які виникають при здійсненні інформаційної діяльності. Існує точка зору, що новим інститутом інформаційного права виступає комп’ютерне право, яке регулює комплекс суспільних відносин, які виникають у процесі розробки та застосування комп’ютерних технологій для збирання, обробки та використання комп’ютерної інформації.

Юридична наука має кілька концептуальних підходів до формування змісту інформаційного права. Побутує думка, що інформаційне право – це комплексна галузь права, яка має спеціальний предмет – суспільні інформаційні відносини.

У теорії права виникла нова концепція: формування міжгалузевих, комплексних інститутів права, що базуються на галузевих інститутах комплексних галузей права (конституційного, цивільного, адміністративного, трудового та кримінального). За цією концепцією право розглядається як велика складна соціальна гіперсистема.

У кожній провідній галузі права є умовно визначений галузевий інститут, який на міжгалузевому рівні утворює нове явище – міжгалузевий комплексний інститут права.

Інформаційне право в юридичній науці є міжгалузевою комплексною дисципліною, об'єкт дослідження якої – це суспільні відносини, предметом яких є інформація. Сьогодні інформаційне право як наука динамічно розвивається, його основні положення перебувають у стадії формування. Значний вплив на інформаційне право як науку мають галузеві науки: конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, кримінальне право. Окремі положення інформаційного права базуються на теоретичних засадах міжгалузевих інституцій законодавства та юридичної науки: господарського, підприємницького і комерційного права, права інтелектуальної власності тощо.

Водночас, положення інформаційного права та правової інформатики впливають на формування нових інституцій у провідних галузях права, зокрема щодо з'ясування сутності нових соціальних явищ інформаційного суспільства (правове регулювання).

Міжгалузевий зв'язок інформаційного права визначається за юридичною доктриною поділу права на галузі права як міжгалузевий комплексний інститут (субінститут) між конституційним, адміністративним, цивільним, трудовим та кримінальним правом.

Інформаційне право тісно переплітається з іншими міжгалузевими комплексними інститутами: правом власності та його складовою – правом інтелектуальної власності; патентним правом на інтелектуальну промислову власність; авторським правом тощо.

Методи інформаційного права визначаються залежно від контексту змісту категорії: як науки, як галузі суспільних відносин, що набуває відображення у відповідних правових нормах; як навчальної дисципліни.

Провідним методом інформаційного права вважається метод комплексного застосування методів конституційного, адміністративного, цивільного, трудового та кримінального права. Значний вплив на формування методології інформаційного права має інформатика – наука про закономірності, принципи і тенденції інформаційних процесів та автоматизації їх на основі комп'ютерних технологій та технологій зв'язку.

Серед них можна назвати методи формування гіперсистем, алгоритмізації, комп'ютерного моделювання, прикладного системного аналізу, методи формування соціальних систем на основі критичної маси інформації тощо.

На межі інформатики і права сьогодні формуються такі науки, як правова інформатика, криміналістична інформатика, тектологія (теорія організації інформаційної безпеки) тощо.

Методологія інформаційного права також перебуває у стадії розвитку. Об'єктивно вона поєднує методологічні засади права, інформатики, тектології (теорії організації соціальних систем), соціальної кібернетики та інших гуманітарних і технічних наук.

У теоретиків права, які дотримуються традиційної доктрини поділу права на галузі (за принципом: норма права - інститут права - галузь права), виникає питання, що означає категорія "гіперсистема", яке її місце в системі права згідно з теорією права. Відразу зазначимо, що категорія "гіперсистема права" відносно нова, теорія права, традиційна для нашої країни, її не знала. Вперше цю концепцію нами апробовано на формуванні теорії інформаційного права України, вона зародилася на основі здобутків правової інформатики – науки про застосування досягнень інформатики у правотворчій та правозастосовній діяльності, автоматизації інформаційного забезпечення їх.

Відповідно до теорії гіперсистем висувається теза про існування права у вигляді великих, складних, ієрархічних багатопорядкових підсистем, що формуються з галузевих інститутів права. Ця категорія вводиться в теорію права України на засадах юридичної концепції існування і формування правових субінституцій – автономних міжгалузевих комплексних інститутів права, щодо яких галузеві інститути є агрегуючими підсистемами. За цією концепцією сьогодні формується система всього законодавства України, в якому набувають втілення нові суспільні відносини. Тобто Верховна Рада України приймає закони, які є системоутворюючими чинниками публічно-правового регулювання комплексного змісту в окремих суспільних відносинах на основі доктрини поділу права на провідні галузі.

Методологічна основа інформаційного права щодо з'ясування нових соціальних явищ базується на теорії цивілізаційного підходу. Відповідно до цього підходу визначаються адаптовані положення системного підходу, зокрема такі постулати: стадійність (визначення меле стадій чи то за хронологічним, чи то за територіальним або іншим множинними чинником), полілінійність та унікальність (чинники, що характеризують особливість, відмінність) розвитку людства.

Об'єкт і предмет науки і навчальної дисципліни "Інформаційне право" визначається відповідно до суті інформаційного законодавства.

Об'єкт – суспільні інформаційні відносини.

Провідний предмет (об'єкт) суспільних відносин – інформація.

Безпосередніми предметами є конкретні види та форми інформації щодо конкретних інформаційних відносин, інформаційної діяльності тощо.

Система інформаційного права як науки перебуває у стадії формування та розвитку. Але структурно, відповідно до традицій юридичної науки, вона має включати дві частини:

1) загальну частину – визначення основних понять та категорій інформаційних правовідносин; суб'єкти та об'єкти інформаційних правовідносин; принципи інформаційних правовідносин; система правового регулювання інформаційних правовідносин; провідні інститути інформаційних правовідносин;

2) особливу частину – досліджує окремі визначені та структуровані особливі інститути інформаційних правовідносин, а також ті інститути, що зароджуються.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: