Із забуття — в безсмертя: письменники "розстріляного відродження".

"Розстріляне відродження" — це літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр., яке дало високохудожні твори у галузі літератури живопису, музики, театру і яке було знищене більшовицьким тоталітаризмом. Українська творча інтелігенція 20-х рр. вперше за останні 300 років зробила героїчну спробу підвестися з колін, випростатися і гідно явити перед світом свою культуру. Роздратована стійкістю опору, Москва пустила в хід найганебніші засоби. "Нам треба українську інтелігенцію поставити на коліна, це наше завдання і ми його виконаємо: кого не поставимо — перестріляємо", — так сформулював завдання комуністичної партії один із її вірних членів. Результати відомі — з 259 україн-ських письменників, які друкувалися у 1930 р., після 1938р. друкувалися тільки 36 (своєю смертю померли лише 7 письменників). За приблизними підрахунками Юрія Лавріненка, одного з небагатьох діячів українського відродження, якому вдалося виїхати на Захід (йому належить термін "розстріляне відродження"), у 30-х рр. було винищено 80% творчої інтелігенції.

Література "розстріляного відродження" позначена надзвичайним багатома-ніттям стилів і жанрів. З великою енергією у літературі тоді працювали С. Єфремов, М. Зеров, М. Хвильовий, М. Куліш, Г. Косинка, М. Драй-Хмара, П. Филипо-вич, Д. Фальківський, М. Семенко, В. Свідзинський та ін.

В історії української літератури важко переоцінити значення творчості Миколи Зерова, який очолював гурт неокласиків. Головне, що об'єднувало неокласиків (до них належали, крім М. Зерова, М. Рильський, М. Драй-Хмара, П. Филипович, О. Бургардт),— це глибока повага до мистецьких традицій, розуміння краси як гармонії раціонального й чуттєвого. За життя М. Зерова вийшла одна збірка його віршів — "Камена" (Камена у давньоримській міфології — богиня, покровителька наук, мистецтва). Неповторність і принадність творів Зерова в тому, що вони єднають сучасність поета з античністю, середньовіччям. Ліричний герой його поезій відчуває дихання всіх епох людської цивілізації, і сам належить усім їм, беручи з кожної епохи все найкраще. Творив М.Зеров у традиційних світових формах: сонеті, олександрійському вірші, елегійних дистихах. У сонеті "Обри" немов воскрешаються часи VI століття, коли овари (обри) силою і жорстокістю збирали величезну данину з слов'янських поселень. М. Зеров переосмислює часи воєнного комунізму, коли з селянських комор виміталось геть усе, що в них було. На початку сонета — картина веселої української весни, їй протиставлена, "немов казковий змій", безкінечна ватага сільських возів, що суне шляхом. Це вивозять з села хліб новочасні обри.

До кожного твору Зерова можна скласти науковий коментар, що в кілька разів перебільшить сам твір. Світ і образи, які творить поет, гармонійні, вивершені, елегантні. М. Зеров творить особливу поезію — інтелектуальну, елітарну, яка "ніби конденсує історичний досвід культури" (С. Білокінь), Перекладацька діяльність М. Зерова продовжувалась буквально до остаїшіх днів його життя. На Соловках в жорстоких умовах концтабору, праця над перекладом "Енеїди" Вергілія стала опертям для його духу. Твори Байрона, Петрарки, Ронсара, Беранже, Боллера зазвучали по-українськи завдяки його невсипущій праці.

Найвидатнішим новелістом 20-х рр. став Григорій Косинка. У його творчій спадщині спостерігаємо особливо виразне відтворення імпресіоністичного стилю (імпресіоністична манера літературного письма — це витончене відтворення суб'єктивних, тобто особистих вражень та спостережень, мінливих почуттів і переживань, коли образ складається наче з окремих мо-заїстичпих частинок). М. Рильський писав: "Косинчині оповідання... гарячі й трепетні, як те життя, по свіжих слідах якого вони писалися". Тематично творчість Косинки тісно пов'язана з проблемами пореволюційного села. В. Стефаник називав письменника "своїм сином". Уже перша збірка новел письменника "На золотих богів" (1922 р.) засвідчувала, що він не збирався бути речником якоїсь однієї політичної тенденції. Як художник "від Бога", Косинка виступає водночас і "за всіх", і "проти всіх". Найпослідовнішим він виявився в утвердженні думки, що революційний переворот і доба після нього — це велика драма народу, як, наприклад, у новелі "На золотих богів". Композиційне новела складається з двох частин. У першій змальовано жорстокий бій українських селян з військом "золотих богів" — білогвардійцями, який триває вже третій день. Відчайдушне б'ється якась "невідома сила", що вивільнилась "з грудей селянських". У другій частині бачимо руїну, котра залишилась замість квітучого села, спаленого білогвардійцями — "цілі вулиці викошено вогнем-косою". Помутився розум у матері Сеньки-кулеметника. Хата згоріла. Троє дітей загинуло у полум'ї, а старшого вбито. Події у новелі зображуються у чорній і червоній тональності. Картина бою послідовно витримана в колориті крові. У другій частині чорна барва посилюється, поглинаючи навіть червону: на місці бою "лишилась чорна руїна". Насичена звукова панорама битви у другій частині змінюється зловісною тишею, в якій звучить моторошний спів Сеньчиної матері. Пісня "стеряної" жінки на чорній руїні, на догоряючому попелищі передає пік народної трагедії.

Тема землі — наскрізна у новелах Г. Косинки "За земельку", "Постріл", "Політика", "Змовини" та ін.

Своєрідне ядро "розстріляного відродження", лідером якого був М. Хвильо-вий, становили поет П. Тичина, драматург М. Куліш, режисер Лесь Курбас, кіномитець О. Довженко, художник Ю. Нарбут, композитор М. Леонтович та ін.

53. Визначте основні проблеми "Лісової пісні" Лесі Українки.

У "Лісовій пісні" можна виділити такі основні проблеми:
- ідея боротьби за волю, за творче, щасливе, повнокровне людське життя;
- засудження згубного впливу приватної власності на людину;
- проблема вірності, світлого і чистого кохання;
- проблема людського щастя;
- роль мистецтва в житті людини;
- ставлення людини до природи;
- вічність життя і матерії.

54. Голодомор 33 року — найстрашніша трагедія українського народу (за романом В. Барки "Жовтийкнязь")

"Ноги пухли. І я уже ходив, тримаючись за паркан і стіни, там, де вже лежали мертві. Я не надіявся, що виживу. Та мука голоду аж до передсмертної лінії жахлива..."

Голодомор 1932—33 рр. — одне з найстрашніших явищ в історії нашої держави. Тоталітарна система винищила велику частину українського народу, а багато людей на все життя запам'ятали жахи цих років. Одним зі свідків страшних подій був письменник В. Барка. Довгі роки він носив у собі тяжкі спогади, але згодом відобразив їх на папері у своєму романі "Жовтий князь".

Цей твір одним із перших розповів людству про трагедію голодомору, про знищення українського народу. У центрі роману — доля сім'ї Катранників, яка пройшла через усі жахи голодомору. Протягом усього твору автор ніби порівнює життя селян до подій голодомору з тим, що відбувалося після того, як партійні робітники відібрали усе їстівне. І це робить факти голодомору ще жахливішими. Роман не просто вражає — його страшно читати. Досить згадати, як розповідає письменник про Оленку, дочку Катранників, на початку роману: "Причісує Оленку, пильнуючи кожного пасмочка... Квітко.моя!... Втіха коло доні не гасне, як місяць — любим серпиком", а як зображує її смерть: "Раптом різко заболіло в грудях матері, ніби хто вдарив. Моторошний здогад пронизав її свідомість, вона задрижала..., ноги їй підгинаються і не можуть ступати. Подужавши неміч, мати кинулась враз до маленької — та вже почала застигати".

Страшними постають пейзажі села, де вже майже немає жителів, страждання батьків, які бачили смерть своїх дітей, голодну загибель людей, що знаходилися не так далеко від хліба.

Протиставленням усьому цьому злу є те, що люди не втратили чуйності, співчуття до ближніх. Головні образи боротьби добра і зла — це образ "жовтого князя", в якому втілено тоталітарну систему, що знищує все на своєму шляху, "пожирає своїх дітей", та образ Андрія Катранника, який втілює в собі надію на краще, на життя, на світле майбутнє, перемогу над голодомором, над самим " жовтим князем".

Я вважаю, що метою В. Барки було не лише зобразити страшні картини голодомору. "Жовтий князь" — це "реквієм загиблим", що закликає нас, нащадків, ніколи не забувати, які жахливі трагедії довелося пережити нашому багатостраждальному народові.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: