Сприймання — осмислення і розуміння — узагальнення — закріплення — застосування на практиці.

Сприймання - відображення предметів і явищ навколишнього світу, що діють уданий момент на органи чуття людини.

Цьому передує: підготовка учнів до участі в процесі навчання; формування активного позитивного ставлення до майбутньої пізнавальної діяльності; створення мотивацій; опора на попередні знання і досвід; зосередження уваги учнів на об'єкті пізнання. Така підготовка позитивно впливає на навчально-пізнавальну діяльність учнів. Тому новий навчальний матеріал необхідно викладати лаконічно, узагальнюючи його, слід «очистити» цей матеріал від зайвої інформації, розмежувати відносно самостійні одиниці навчального матеріалу, щоб він мав чітку, зрозумілу і легку для запам'ятовування структуру, відмінну від структури інших одиниць інформації.

Найважливіще на цьому етапі — перше враження учня від навчальної інформації, яке надовго залишиться в його свідомості. Тому воно повинно бути правильним. Головну увагу слід зосередити на візуальній подачі навчальної інформації (90% отримуваної людиною інформації — зорова).

Осмислення навчального матеріалу — процес мислительної діяльності, спрямований на розкриття істотних ознак, якостей предметів, явищ і процесів та формулювання теоретичних понять, ідей, законів.

Розуміння — мислительний процес, спрямований на виявлення істотних рис, властивостей і зв'язків предметів, явищ і подій дійсності.

Без глибокого проникнення в сутність процесу або явища неможливо домогтися повного засвоєння навчального матеріалу. Учні можуть досягти повного осмислення і розуміння навчального матеріалу завдяки аналізу, синтезу, порівнянню, індукції, дедукції.

Узагальнення - логічний процес переходу від одиничного до загального або від менш загального до більш загального знання, а також продукт розумової діяльності, форма відображення загальних ознак і якостей явищ дійсності.

Узагальнюючи навчальний матеріал, учитель повинен звертати увагу на найважливіші ознаки предметів, явищ, процесів, добирати варіанти, які найповніше розкривають істотні ознаки явищ і понять.

Повноцінне осмислення і узагальнення можливе за умови, що воно базується на достатніх наукових знаннях, які забезпечують широке використання порівняння, аналогії та доведення. На цьому етапі відбувається систематизація навчального матеріалу, в основі якої — класифікація фактів, явищ, процесів.

Закріплення знань, умінь і навичок - спеціальна робота вчителя щодо реалізації дидактичного принципу міцності засвоєння учнями навчального матеріалу.

Запам'ятовування навчального матеріалу починається з його сприймання та осмислення, проте цього не достатньо, щоб учень вільно ним володів. Тому вчитель проводить закріплення навчального матеріалу, яке залежить від кількості та якості цього матеріалу, а також від емоційного стану учнів. Важливе значення має первинне, поточне і узагальнювальне повторення.

Повторення повинно бути цілеспрямованим, мати певну мотивацію, бути правильно розподіленим у часі, здійснюватися частинами або в цілому залежно від остаточного результату, не допускати механічного запам'ятовування.

Застосування знань, умінь і навичок - перехід від абстрактного до конкретного.

Воно реалізується у виконанні різноманітних вправ, самостійних робіт, на лабораторних і практичних заняттях, у різних видах повторення, творах та ін. Міцному засвоєнню знань сприяє застосування їх у розв'язанні варіативних завдань. Особливе значення для повноцінного застосування знань на практиці мають міжпредметні зв'язки, вирішення різних життєвих завдань, коли доводиться використовувати комплекс знань із різних навчальних предметів.

8. Розкрийте систему принципів навчання в педагогіці, поясніть їх зміст.

Принципи навчання (дидактичні принципи) — основні положення, що визначають зміст, організаційні форми та методи навчальної роботи школи.

Сучасна дидактика розглядає такі принципи навчання:

Принцип науковості. Його сутність — всі факти, знання, положення і закони, що вивчаються, повинні бути науково правильні, так само як і спосіб обґрунтування положень і законів та формування понять у процесі навчання. Реалізація цього принципу передбачає вивчення системи важливих наукових положень і використання у навчанні методів, близьких до тих, якими послуговується певна наука.

Принцип систематичності й послідовності навчання. Передбачає системність у роботі вчителя (постійну роботу над собою, опору на пройдене при вивченні нового матеріалу, розгляд нового матеріалу частинами, фіксування уваги учнів на вузлових питаннях, продумування системи уроків, здійснення внутріпредметних і міжпредметних зв'язків), а також системність у роботі учнів (систематичне відвідування школи, виконання домашніх завдань, уважність на уроках, порядок у виконанні домашніх завдань, час виконання завдань, систематичне повторення навчального матеріалу).

Принцип доступності навчання. Навчання успішне, ефективне за умови, що його зміст, форми і методи відповідають віковим особливостям учнів, їх розумовим можливостям. Реалізація цього принципу передбачає: врахування рівня розвитку учнів; індивідуальних, вікових особливостей; дотримання правил: від простого — до складного, від відомого — до невідомого, від близького — до далекого.

Суть доступності полягає в тому, щоб діти сприймали і розуміли пояснюваний матеріал.

Принцип зв'язку навчання з життям. В його основі — об'єктивні зв'язки між наукою і виробництвом, теорією і практикою. Реалізацію цього принципу забезпечують: використання на уроках життєвого досвіду учнів; застосування набутих знань у практичній діяльності; розкриття практичної значимості знань; використання в процесі навчання краєзнавчого матеріалу; безпосередня участь школярів у громадському житті.

Принцип свідомості й активності учнів у навчанні. Цей принцип є провідним, тому що визначає гoлoвнe спрямування пізнавальної діяльності учнів і керування нею. Свідомому засвоєнню знань сприяють: роз'яснення мети і завдань навчального предмета, значення його для вирішення життєвих проблем, для перспектив самого учня; використання у процесі навчання мислительних операцій (аналізу, синтезу, узагальнення, індукції, дедукції); позитивні емоції; позитивні мотиви навчання; раціональні прийоми роботи на уроці; критичний підхід у процесі викладання матеріалу та його засвоєння; належний контроль і самоконтроль. Свідомість у навчанні забезпечується високим рівнем активності учнів

Принцип наочності в навчанні. Обґрунтований у XVII ст. Я.-А. Коменським у праці «Велика дидактика». Учений сформулював «золоте правило» дидактики: «...все, що тільки можна, подавати для сприймання відчуттями, а саме: видиме — для сприймання зором, чутне — слухом, запахи — нюхом, смакове — смаком, доступне дотику — через дотик. Якщо якісь предмети одразу можна сприймати кількома відчуттями, нехай вони одразу охоплюються кількома відчуттями...»

Залежно від характеру відображення дійсності наочність поділяють на такі види:

а) натуральна — рослини, тварини, знаряддя і продукти праці, мінерали, хімічні речовини та ін.;

б) зображувальна — навчальні картини, репродукції художніх полотен, макети, муляжі та ін.;

в) схематична — географічні, історичні карти, схеми, діаграми, графіки, малюнки тощо.

Використання наочності залежить від творчого потенціалу вчителя. Використання наочності у процесі навчання сприяє розумовому розвиткові учнів, допомагає виявити зв'язок між науковими знаннями і життєвою практикою, між теорією і практикою, полегшує процес засвоєння і сприяє розвитку інтересу до знань, допомагає сприймати об'єкт у розмаїтті його сторін і зв'язків, стимулює розвиток мотиваційної сфери учнів.

При цьому важливо дотримуватися таких дидактичних вимог:

- не перевантажувати процес навчання наочністю — це знижує самостійність і активність учнів в осмисленні навчального матеріалу;

- потрібна чітка мета використання наочних засобів у структурі уроку (коли ввести, з якою метою, який висновок буде зроблено);

- вивішування заздалегідь усіх наочних засобів дезорганізовує сприймання учнів, розсіює їхню увагу. Учні повинні у потрібний момент зосередитися лише на необхідному об'єкті, решта мають бути закриті;

- наочний об'єкт не повинен містити нічого зайвого, щоб не викликати в учнів побічних асоціацій;

- використовуючи наочність, необхідно зважати на вік школярів.

Принцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок. Головна ознака міцності — свідоме й ґрунтовне засвоєння найістотніших фактів, понять, ідей, законів, правил, глибоке розуміння істотних ознак і сторін) предметів та явищ, зв'язків і відношень між ними і всередині них. Реалізація цього принципу передбачає: повторення навчального матеріалу за розділами і структурними смисловими частинами; запам'ятовування нового навчального матеріалу в поєднанні з пройденим; активізацію учнів під час повторення (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення); нове групування матеріалу з метою його систематизації; виділення при повторенні головних ідей; використання в процесі повторення різноманітних методик, форм і підходів, вправ; самостійну роботу щодо творчого застосування знань; постійне звернення до раніше засвоєних знань для їх трактування з нової точки зору.

Принцип індивідуального підходу до учнів. Реалізуючи цей принцип, ураховують рівень розумового розвитку дітей, їх знань і вмінь, пізнавальної та практичної самостійності, інтересів, вольового розвитку, працездатності. Щоб враховувати індивідуальні особливості учнів, учитель повинен уважно вивчати кожного з них, знати їх індивідуальні інтереси та схильності, розвиток і домашні умови та ін. Значної уваги потребує виявлення причин відхилень у навчально-пізнавальній діяльності й поведінці окремих школярів та їх усунення. Обов'язок учителя — організувати індивідуальну допомогу відстаючим у навчанні.

Принцип емоційності навчання. Виходить з того, що у процесі пізнавальної діяльності в учнів виникають певний емоційний стан, почуття, які можуть стимулювати успішне засвоєння знань або заважати йому. Процесові пізнавальної діяльності сприяє логічний, жвавий, образний виклад матеріалу, наведення цікавих прикладів, використання наочності й ТЗН, зовнішній вигляд учителя, його ставлення до учнів та ін. Головне завдання педагога в реалізації цього принципу — керувати формуванням емоцій, що активізують навчально-пізнавальну діяльність, і запобігати появі тих, які негативно позначаються на ній. Учитель повинен виховувати в учнів уміння володіти своїм настроєм, емоціями, переживаннями.

9. Дайте поняття змісту освіту, його складових частин. Охарактеризуйте види освіти.

Зміст освіти є конкретною відповіддю дидактики на питання «Що вчити?».

Зміст освіти - система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці.

Складові змісту освіти:

1) вже здобуті суспільством знання про природу, саме суспільство, мислення, техніку і способи діяльності;

2) досвід здійснення відомих способів діяльності, який втілюється в уміннях і навичках особистості, що засвоїла цей досвід;

3) досвід творчої, пошукової діяльності щодо вирішення нових проблем, які виникають перед суспільством;

4) досвід ставлень до світу, самого себе.

Перший компонент включає систему знань про природу, людину, суспільство, мислення, виробництво та засоби діяльності, засвоєння яких забезпечує формування у свідомості учнів наукової картини світу.

Знання є основним елементом змісту загальної середньої освіти. Вони відображають узагальнений досвід пізнання дійсності, накопичений людством у процесі соціально-історичної практики. Без знань неможлива жодна цілеспрямована дія.

Другим компонентом змісту освіти є накопичений людством досвід здійснення відомих людям способів діяльності, тобто умінь і навичок. За характером діяльності людини уміння бувають найрізноманітнішими. У школярів поступово формується велика кількість загальнонавчальних. мовленнєвих, трудових, мистецьких, спортивних, побутових та інших Уміння включають різні дії. Окремі дії, багаторазово повторюючись, автоматизуються і стають навичками (швидко читати, конспектувати книгу, записувати лекцію, вітатися з людьми тощо). Для сформованих навичок характерні швидкість і точність відтворення. Міцні навички відтворюються автоматично.

У всіх випадках реалізовані навички і вміння є застосуванням знань, що відбиваються на якості цих знань.

Досвід творчої діяльності покликаний забезпечити готовність до пошуку шляхів вирішення нових проблем, формування тих здібностей, які допоможуть молодій людині самостійно та творчо працювати і жити.

Важливими творчими уміннями учня є:

- уміння самостійно переносити знання і уміння у нову ситуацію;

- встановлювати зв'язки між новими та засвоєними знаннями;

- моделювати, комбінувати, доповнювати, продовжувати, перетворювати;

- вміння виконувати експеримент;

- вміння знаходити різні способи вирішення проблеми, альтернативні докази;

- вміння організувати нову справу;

- вміння брати відповідальність на себе, ризикувати тощо.

Досвід ставлень особистості. Цей компонент є системою мотиваційно-ціннісних і емоційно-вольових ставлень. Його специфічність полягає в оцінному ставленні до себе, до діяльності, до людей, до світу. Досвід ставлень спонукає школяра пізнати об'єктивні закони розвитку світу, оволодіти знаннями, «присвоїти» і використати їх у своїй життєдіяльності.

Види освіти

Загальна освіта – передбачає оволодіння знаннями з основ наук і підготовку учнів до отримання професійної освіти. Або це сукупність знань основ наук про природу, суспільство, людину, її мислення, мистецтво, а також відповідних умінь і навичок, необхідних кожній людині.

Загальна середня освіта має три рівні: початкова, основна, повна. (Закон України «Про освіту»)

Початкова освіта. Забезпечує загальний розвиток дитини, вміння добре читати, писати, знання основ арифметики, первинні навички користування книжкою та іншими джерелами інформації, формування загальних уявлень про навколишній світ, засвоєння норм загальнолюдської моралі та спілкування, основ гігієни, вироблення перших трудових навичок.

Основна середня освіта. Передбачає досконале оволодіння українською та рідною мовами, засвоєння знань з базових дисциплін, можливість здобуття наступних рівнів освіти, мотиваційну готовність переходу до трудової діяльності або набуття кваліфікації через різні форми професійної підготовки, формування високих громадянських якостей і світоглядних позицій.

Повна середня освіта. Забезпечує поглиблене оволодіння знаннями з базових дисциплін та за вибором, орієнтацію на професійну спеціалізацію, формування цілісних уявлень про природу, людину, суспільство, громадянської позиції особистості, можливість здобуття освіти вищого рівня.

Загальну освіту здобувають у таких загальноосвітніх навчальних закладах: середня загальноосвітня школа І-III ступеня, спеціалізована школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад І — III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів; гімназія - з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю; ліцей — з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою; загальноосвітня школа-інтернат — загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги; спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) —загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку; загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад І — III ступенів з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування; школа соціальної реабілітації — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання.(створюється окремо для хлопців і дівчат); вечірня (змінна) школа.

Учні здобувають загальну освіту в процесі вивчення навчальних предметів.

Політехнічна освіта - сукупність знань про головні галузі й наукові принципи виробництва, оволодіння загальнотехнічними вміннями, необхідними для участі в продуктивній праці.

Здійснюється вона насамперед у процесі вивчення предметів політехнічного циклу (математики, фізики, хімії, біології, географії), а також інших предметів (історії, основ держави і права, літератури), трудового навчання. Вагоме значення мають практикуми, факультативи з машинознавства, автосправи, електротехніки тощо.

Застосовуючи політехнічні знання на праці, учні набувають практичних, загальнотрудових умінь та навичок, зокрема таких: користування простими знаряддями праці

Професійна освіта — сукупність знань, практичних умінь і навичок, необхідних для виконання роботи в певній галузі трудової діяльності.

Зміст професійної освіти забезпечує поглиблене вивчення наукових основ і технології обраного виду праці, формування спеціальних практичних умінь та навичок, виховання психологічних, моральних, естетичних якостей, необхідних фахівцеві конкретної галузі трудової діяльності. головний шлях здобуття професійної освіти — навчання молоді у професійно-технічних училищах і вищих закладах освіти різних типів і профілів.

Вища освіта - забезпечує наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та практичної підготовки. Здійснюється в технікумах, коледжах, інститутах, консерваторіях, академіях, університетах

Усі види освіти перебувають у тісному зв’язку. У процесі здобуття загальної освіти діти знайомляться з політехнічними знаннями. Політехнічні знання сприяють професійній орієнтації. У процесі професійної освіти людина розширює свою загальноосвітню підготовку і поглиблює політехнічну.

10. Проаналізуйте навчальні плани та навчальні програми.

Навчальний план - документ, що визначає структуру навчального року, перелік та розподіл предметів для вивчення в конкретному навчальному закладі, тижневу й річну кількість годин, відведених на кожний навчальний предмет.

У навчальних планах шкіл усіх типів виділяють два компоненти: державний і шкільний

Державний компонент (інваріативна частина) (розробляє Міністерство освіти і науки України). Містить обов’язкові предмети: українська мова, математика, історія, природознавство, фізична культура……Має забезпечити соціально необхідний для кожної людини обсяг і рівень знань, умінь і навичок.

Шкільний компонент (варіативна частина). Охоплює вибірково-обов'язкові предмети, індивідуальні та групові заняття, курси за вибором і профільне навчання, факультативи. Варіативну складову формує навчальний заклад з урахуванням інтересів, здібностей, життєвих планів учнів, вона є суттєвим засобом забезпечення повноцінного розвитку особистості кожного школяра. На тиждень (20,1%) від усього навчального часу. Шкільний компонент повинен враховувати регіональні особливості й умови, в яких працює школа. Зокрема, мову національностей у місцях їх компактного проживання відповідно до Закону України "Про освіту".

На основі Базового навчального плану Міністерство освіти і науки України розробляє та затверджує типові навчальні плани для різних типів загальноосвітніх навчальних закладів. Місцеві органи управління освіти можуть доповнювати їх за рахунок годин варіативної частини навчальних предметів і курсами, специфічними для даного регіону.

Типові навчальні плани встановлюють сумарне гранично допустиме навчальне навантаження учнів, тобто кількість навчальних годин на тиждень, рік.

На основі типових навчальних планів загальноосвітні навчальні заклади складають робочі плани на поточний навчальний рік, в яких відображено особливості організації навчально-виховного процесу в них: структуру навчального року, тривалість канікул у загальноосвітніх навчальних закладах упродовж навчального року не може бути меншою 30 календарних днів.

Вимоги до складання навчального плану:

Ø Забезпечення всебічного розвитку, вимог суспільства.

Ø Врахування рівня розвитку науки.

Ø Врахування рівня розвитку учнів, їх потреб, інтересів.

Ø Врахування національних особливостей України, регіону.

Зміст навчального предмета, передбаченого навчаль­ним планом, визначається його навчальною програмою.

Навчальна програма — документ, що визначає зміст і обсяг знань з кожного навчального предмета, умінь і навичок, які необхідно засвоїти, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання.

Навчальна програма складається з пояснювальної запис­ки, в якій розкривають основні завдання викладання предме­та, особливості організації й методів навчальної діяльно­сті, форми зв'язку класної та позакласної роботи, зміст практичних і лабораторних занять, систему вироблення вмінь і навичок як результат викладання предмета. Та власне програми, де розкривається зміст розділів та тем, вказується кількість годин, яка відведена на їх вивчення.

Вимоги до складання навчальної програми:

· відповідати рівню розвитку науки,

· втілювати виховний потенціал,

· не містити надто ускладненого і друго­рядного матеріалу,

· реалізовувати міжпредметні зв'язки та внутріпредметні зв’язки, ідею взаємозв'язку науки, практики і виробництва,

· фор­мувати вміння і навички учнів з кожного предмета.

Відповідно до навчальних програм створюють підруч­ники і навчальні посібники.

11. Дайте визначення методам, прийомам та засобам навчання. Розкрийте різні підходи до класифікації методів навчання. Вкажіть вимоги до методів навчання.

Метод навчання — спосіб упорядкованої взаємопов'язаної діяльності вчителів та учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання.

З поняттям «метод навчання» пов'язане поняття «прийом навчання».

Прийом навчання —деталь методу, часткове поняття щодо загального поняття «метод». Наприклад, розповідь — метод навчання, але в лекції вона може бути прийомом активізації уваги учнів.

Засоби навчання – допоміжні матеріальні засоби школи з їх дидактичними функціями (слово вчителя, підручник, ТЗН (кіно-, діапроектори, телевізори, відео, аудіо, грам записи, комп’ютери).

Ефективність навчання в сучасній школі залежить від уміння вчителя обрати метод чи прийом навчання в конкретних умовах для кожного уроку.

У дидактиці існують різні критерії, підходи до класифікації методів навчання:

За джерелами передачі й характером сприйняття інформації: словесні, наочні та практичні (С. Петровський, Е. Талант).

За основними дидактичними завданнями, які необхідно вирішувати на конкретному етапі навчання: методи оволодіння знаннями, формування умінь і навичок, застосування отриманих знань, умінь і навичок (М. Данилов, Б. Єсипов).

За характером пізнавальної діяльності: пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемного викладу, частково-пошукові, дослідницькі (М. Скаткін, І. Лернер).

Відомий дослідник педагогіки Ю. Бабанський виділяє три великі групи методів навчання (кожна передбачає декілька класифікацій), в основу яких покладено:

а) організацію та здійснення навчально-пізнавальної
діяльності:

- словесні (пояснення, розповідь, лекція, бесіда, робота з підручником);

- наочні (ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження);

- практичні (вправи, лабораторні роботи, практичні роботи, графічні роботи, дослідні роботи).

б) стимулювання і мотивацію навчально-пізнаваль
ної діяльності:

- методи формування пізнавальних інтересів (метод навчальної дискусії, метод забезпечення успіху в навчанні, метод пізнавальних ігор, метод створення ситуації інтересу в процесі викладання навчального матеріалу, метод створення ситуації новизни навчального матеріалу, метод опори на життєвий досвід учнів);

- методи стимулювання обов’язку і відповідальності в навчанні (пояснення школярам суспільної та особистої значущості учіння, висування вимог, заохочення до сумлінного виконання обов’язків, оперативний контроль за виконанням вимог).

в) контроль і самоконтроль навчально-пізнавальної
діяльності (метод усного контролю, метод письмового контролю, метод графічного контролю, метод програмового контролю, метод практичної перевірки, метод самоконтролю, метод самооцінки).

Звісно, ця класифікація, як і попередні, недосконала, оскільки має недоліки, зокрема те, що в практиці навчання метод застосовують не ізольовано, а в певному взаємозв'язку і взаємозалежності з іншими методами і прийомами. Проте вона найпослідовніша й найзручніша.

Критеріями вибору методів навчання є:

1) відповідність освітній і виховній меті, змістові освіти;

2) закономірності і принципи на­вчання;

3) зміст навчального матеріалу;

4) структура уроку; час відведений на його проведення;

5) навчальні можли­вості та вікові особливості школярів;

6) наявність засобів навчання;

7) навчальна дисципліна;

8) географічне розташування школи;

9) психолого-педагогічні можливості педагога.

Пояснення — словесне тлумачення понять, явищ, принципів дій приладів, наочних посібників, слів, термінів тощо. Наприклад, починаючи вивчення нового тексту з іноземної мови, вчитель пояснює групу нових слів. До початку уроку він може пояснити принцип дії приладу, який на уроці буде використано вперше. Учитель географії перед викладом нового матеріалу може пояснити учням записані на дошці нові назви, терміни. Метод пояснення переважно використовують під час викладання нового матеріалу, а також у процесі закріплення, особливо тоді, коли вчитель бачить, що учні щось не зрозуміли. Успіх пояснення залежить від його доказовості, логіки викладу, добору аргументації. Вагоме значення мають чіткість мовлення, його темп, образність мови.

Ілюстрування — оснащення ілюстраціями статистичної наочності, плакатів, карт, рисунків на дошці, картин та ін.

У навчальному процесі нерідко ілюструють предмети в натурі (рослини, живі тварини, мінерали, техніку та ін.), зображення об'єктів, що вивчаються (фотографії, картини, моделі та ін.), схематичні зображення предметів вивчення (географічні, історичні карти, графіки, схеми, діаграми тощо). Такі ілюстрації допомагають учням ефективніше сприймати навчальний матеріал, формувати конкретні уявлення, точні поняття.

Вправи — багаторазове повторення певних дій або видів діяльності з метою їх засвоєння, яке спирається на розуміння і супроводжується свідомим контролем і коригуванням. Використовують такі види вправ: підготовчі — готують учнів до сприйняття нових знань і способів їх застосування на практиці; вступні — сприяють засвоєнню нового матеріалу на основі розрізнення споріднених понять і дій; пробні — перші завдання на застосування щойно засвоєних знань; тренувальні — набуття учнями навичок у стандартних умовах (за зразком, інструкцією, завданням); творчі — за змістом і методами виконання наближаються до реальних життєвих ситуацій; контрольні — переважно навчальні (письмові, графічні, практичні вправи). Кількість вправ залежить від індивідуальних особливостей школярів і має бути достатньою для формування навички. Вправи не повинні бути випадковим набором однотипних дій, а мають ґрунтуватися на системі, чітко спланованій послідовності дій, зокрема поступовому ускладненні, їх не слід переривати на тривалий час. Ефективність вправляння залежить і від аналізу його результатів.

12. Розкрийте класифікацію методів навчання за джерелом передачі й характером сприйняття інформації. Охарактеризуйте окремі методи.

За джерелами передачі й характером сприйняття інформації методи навчання поділяють:

- словесні (пояснення, розповідь, лекція, бесіда, робота з підручником);

- наочні (ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження);

- практичні (вправи, лабораторні роботи, практичні роботи, графічні роботи, дослідні роботи).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: