Аналіз екстемпоральної рецептури аптеки відносно розчинів ВМС, колоїдів та напівколоїдів (%).

У фармації використовується крохмаль, отриманий із зерен пшениці, рису, кукурудзи, бульб картоплі. Для внутрішнього застосування і клізм застосовують 2% р-ни крохмалю. У концентрації 4–7% р-ни крохмалю на очищеній воді і гліцерині використовують як основи для мазей. У концентрації 10% р-ни крохмалю використовують для стабілізації емульсій і суспензій.

Шляхом обробки крохмалю ферментами (мальтозою), мінеральними кислотами, окислюючими речовинами або нагріванням, одержують різні похідні крохмалю. Декстрини отримують після обробки крохмалю ферментами при нагріванні. Похідні крохмалю краще розчинні у воді і більш стійкі. Їх використовують як допоміжні речовини при виробництві таблеток, а розчини використовують як основи для мазей.

Декстран. 6% розчин декстрану з молекулярною масою 50 000 – 60 000 відомий за назвою поліглюкін, використовується для внутрішньовенного введення як кровозамінник.

За зовнішнім виглядом - це прозора безбарвна рідина без запаху з рН від 4,5 до 6,5.

Характерною властивістю розчинів пектину є висока желатинова здатність. Пектин становить інтерес для створення дитячих лікарських форм.

Мікробні полісахариди представляють важливий клас природніх полімерів, що володіють різноманітними властивостями (пролонгуючі, стабілізуючі гетерогенні системи і т. п.), завдяки яким вони можуть застосовуватися як основи для мазей, лініментів.

До групи полісахаридів відноситься також целюлоза, що не розчиняється в холодній воді. Наявність у молекулі целюлози вільних гідроксидів дає можливість одержувати прості і складні ефіри, частково або повністю розчинні у воді.

Ефіри целюлози є напівсинтетичними ВМС. Представником цієї групи є метилцелюлоза (МЦ), вона називається ще тилоза. Це простий ефір, отриманий шляхом взаємодії лужної целюлози і хлористого метилену.

У залежності від кількості введених у молекулу целюлози метильних груп, можуть бути отримані різні ефіри, розчинні у воді, лугах або органічних розчинниках. Для фармацевтичних цілей застосовується целюлоза, розчинна у воді зі ступенем етерифікації 1,6 – 2,0, що містить 25–33% метоксильних груп.

За зовнішнім виглядом - це білий, іноді кремуватий порошок, гранули або волокна; він не розчиняється в гарячій воді, але набрякає в ній; у холодній воді набрякає і поступово розчиняється, утворюючи в’язкі розчини. При нагріванні розчинів МЦ осаджується, але при охолодженні знову розчиняється. Однак, тривале нагрівання розчинів призводить до зниження в'язкості. Розчини МЦ без запаху і смаку, мають нейтральну реакцію (рН від 7,0 до 7,8), стійкі в широких межах рН від 3,0 до 12,0.

Розчини МЦ фізіологічно індиферентні. Іноді назначаються для лікування ожиріння і огрядності. МЦ не гідролізується пепсином і панкреатином, тому не всмоктується в шлунку і кишечнику. Розчини МЦ у концентрації до 4% використовуються як стабілізатори гетерогенних систем, як загусники при виробництві суспензій і емульсій. Розчини в концентрації 5–7% використовуються як компоненти основ для мазей, паст, кремів.

1–2% р-ни МЦ застосовуються для готування очних крапель з такими речовинами, як атропіну сульфат, пілокарпіну гідрохлорид, скополаміну гідробромід, езерину саліцилат.

0,25% розчини очищеної МЦ застосовуються як плазмозамінники.

Розчини МЦ сумісні з великою групою лікарських препаратів (ртутними, цинковими солями, саліцилової, піровиноградної, фосфорної кислотами, пеніциліном, місцевими анестетиками, риб'ячим жиром і ін.), але несумісні з резорцином, таніном, 5 і 10% розчинами йоду, розчином аміаку, срібла нітратом, натрія тіосульфатом.

Застосування МЦ регламентовано ДФ. Рекомендується застосовувати МЦ в якості пролонгатору – речовини, що збільшує термін терапевтичної активності лікарських препаратів в організмі.

Натрій-карбоксиметилцелюлоза (натрій-КМЦ) отримується шляхом взаємодії лужної целюлози і монохлорацетату натрію. Промисловістю випускається декілька похідних різного ступеня етерифікації.

Розчини натрій-кмц в концентрації 1,5–2% застосовуються в якості загусника-диспергатора при виробництві суспензій, лініментів (стрептоцидовий лінімент).

2% р-ни натрій-КМЦ входять до складу основи для готування захисної фурацилінової пасти. 2%-і р-ни використовуються в якості пролонгаторів при виготовленні очних крапель (розчин пілокарпіну). Розчини високоочищені натрій-КМЦ застосовуються при виготовленні кровозамінних рідин.

В меншій мірі вивчені, але пропонуються для застосування в галузі фармації змішані ефіри целюлози – оксипропілметилцелюлоза (ОПМЦ). 1–2% р-ни застосовуються для підвищення стійкості лініментів (синтоміцинового).

Звичайно при виготовленні розчинів, сухий продукт поміщають у склянку, додають гарячу воду 50–70, половину від необхідної кількості, вказаної в рецепті. При цьому целюлоза змочується і набрякає. Коли температура знижується до кімнатної (25°С), додають іншу воду, розмішують мішалкою до повного розчинення. При відсутності мішалки МЦ залишають на ніч (навіть у холодильнику) і набряклу масу розмішують скляною паличкою. Р-ни МЦ можна стерилізувати, але при тривалому збереженні можуть піддаватися мікробному псуванню.

Білкові речовини або білки також відносяться до природних ВМС. Вони являють собою високомолекулярні органічні сполуки, складні молекули яких побудовані з амінокислот.

При розчиненні у воді білки утворюють істинні розчини. У воді молекули білків дисоціюють на іони. Ця дисоціація може проходити по кислотному або основному типові, в залежності від рН середовища.

Значення рН, при якому молекула білка знаходиться в електронейтральному стані носить назву ізоелектричної точки, скорочено ІЕТ. Для більшості білків ІЕТ лежить в області кислих розчинів. Зокрема, для желатину – 4,7; казеїну молока – 4,6; γ-глобуліну крові – 6,4; пепсину – 2,0; хімотрипсину – 8,0; альбуміну яєчного – 4,7.

Необхідно знати ізоелектричну точку, так як встановлено, що ІЕтстійкість розчинів білків буде мінімальною (проявлення всіх його властивостей буде мінімальним). У деяких випадках можливо навіть випадання білків в осад. Це зв'язано з тим, що в ІЕТ по всій довжині білкової молекули знаходиться рівна кількість позитивно і негативно заряджених іоногенних груп, що призводить до зміни конфігурації молекули. Гнучка молекула скручується в щільний клубок у силу притягнення різнойменних іонів.

Лінійна / + / – NH2 Глобулярна

/ – / – COOH

Зі зміною форми макромолекул зв'язана зміна в'язкості розчинів.

Представниками цієї групи природних ВМС є такі ферменти, зокрема:

Пепсин отримується шляхом спеціальної обробки слизових оболонок шлунку свиней і змішаних з цукровою пудрою. Це білий, злегка жовтуватий порошок солодкого смаку зі слабким своєрідним запахом. Застосовується при розладах травлення (гастритах, диспепсії й ін.).

Трипсин - білок, який одержують з підшлункових залоз великої рогатої худоби. Може бути в двох поліморфних формах: кристалічної й аморфної. Трипсин кристалічний застосовується зовнішньо в очних краплях; у концентрації 0,2–0,25% при гнійних ранах, пролежнях, некрозах для парентерального (внутрішньом'язевого) застосування. Це білий кристалічний порошок, без запаху, легко розчинний у воді, ізотонічному розчині натрію хлориду.

Хімотрипсин – суміш хімопсину і трипсину, рекомендується тільки для місцевого застосування у воді 0,05–0,1–1% розчинів при гнійних ранах, опіках.

Гідролізин – отримують гідролізом крові тварин.

Амінопептид – отримують також при гідролізі крові тварин, застосовується для підживлення виснажених організмів. Застосовується внутрівенно, рекомендується і ректальний спосіб введення.

Колаген є основним білком сполучної тканини, складається з макромолекул, що мають триспіральну структуру. Головним джерелом колагена служить шкіра великої рогатої худоби, в якій його міститься до 95%. Колаген одержують шляхом лужно-солевою обробкою.

Колаген застосовують для покриття ран у виді плівок з фурациліном, кислотою борною, обліпиховою олією, метилурацилом, також у виді очних плівок з антибіотиками. Застосовуються губки гемостатичні з різними лікарськими речовинами. Колаген забезпечує оптимальну активність лікарських речовин, що зв'язано з глибоким проникненням і тривалим контактом лікарських речовин, включених у колагенову основу, із тканинами організму.

Сукупність біологічних властивостей колагену (відсутність токсичності, повна утилізація в організмі) і його технологічні властивості створюють можливість широкого використання в технології лікарських форм.

Усі ці білкові речовини – добре розчиняються у воді.

Желатин медичний також відноситься до групи білків, опис цієї речовини приведено в ДФ ІХ на стор. 309. Це продукт часткового гідролізу колагену і казеїну, який міститься в кістах, шкірі і хрящах тварин. Являє собою безбарвні або злегка жовтуваті просвічувані гнучкі листочки або дрібні пластинки без запаху.

Застосовується всередину для підвищення згортання крові і зупинки шлунково-кишкових кровотеч. 10% р-ни желатину використовують для ін'єкцій. Р-ни желатину у воді і гліцерині використовують для при готування мазей і супозиторіїв. Молекули желатину мають лінійну витягнуту форму. Желатин – це білок, продукт конденсації амінокислот, в його молекулах міститься багато полярних груп (карбоксильних і аміногруп), які мають велику спорідненість до води, тому у воді желатин утворює істинні розчини. При кімнатній температурі 20–25°С обмежено набрякає, з підвищенням температури розчиняється.

Желатоза – продукт гідролізу желатину. Представляє злегка жовтуватий гігроскопічний порошок. Використовується для стабілізації гетерогенних систем (суспензій і емульсій). Обмежено розчинна у воді.

Фармагель А і Б – це продукти гідролізу желатину, що розрізняються по ізоелектричних точках. Фармагель А має при рН – 7,0, фармагель Б – при рН 4,7. Використовуються як стабілізатори в гетерогенних системах.

Недоліки желатину, желатози і фармагелів: їхні розчини швидко піддаються мікробному псуванню.

З білків застосовується ще лецитин як емульгатор. Він міститься в яєчному білку. Має хороші емульгуючі властивості, може застосовуватися для стабілізації лікарських форм для ін'єкцій.

Розрізняють карболанцюгові і гетероланцюгові сполуки. Карболанцюгові сполуки – це сполуки, в яких основні полімери ланцюга побудовані з атомів вуглецю. Ці сполуки одержують полімеризацією вихідних продуктів.

Представниками цієї групи є:

– полівініловий спирт ПВС (полівінол) – отримують з полівінілацетату. За своїми хімічними властивостями він схожий з низькомолекулярними вторинними спиртами.

Поліетиленоксид (ПЕО) або поліетиленгліколь (ПЕГ) отримують полімеризацією окису етилену в присутності лугу. В залежності від ступеню полімеризації і молекулярної маси ПЕО може мати різні властивості.

ПЕО широко застосовується як основа для мазей. Частіше використовують суміш рідких і твердих ПЕО. ПЕО-400 – 47,5%; ПЭС-4000 – 47,5%.

Полівінілпірилідон – отримують полімеризацією вінілпіролідона. У залежності від ступеня полімеризації має вигляд порошку або склоподібної маси ясно-жовтого кольору. Добре розчинний у теплій і холодній воді. 3– 3,5% розчини ПВП і застосовуються в якості плазмозамінників.

3,5% розчин ПВП називається гемовініл.

2,5% розчин ПВП називається перістон. Розчини більш високомолекулярного ПВП використовують для готування лікарських препаратів пролонгованої дії. ПВП здатний адсорбувати токсини. Застосовуються при дизентерії.

Карбопол – являє собою зшитий полімер акрилової кислоти і поліфункціональних агентів, що зшивають.

Це дрібнодисперсний білий порошок, що добре диспергується у воді, утворюючи в’язкі дисперсії з низьким значенням рн, що зв'язано з великою кількістю карбоксильних груп. Карбополи є добрими згущувачами полярних середовищ, води, спиртів і ін. у 0,1% концентрації. Застосовуються в технології різних лікарських форм: очних крапель, мазей, супозиторіїв, емульсій, суспензій, таблеток, мікродраже й ін.

Як мазеві основи застосовуються есилон-4 або есилон-6. В'язкість залежить від ступеня полімеризації (5 або 15). Додається згущувач аеросил (оксил), виходить аморфна маса.

Одним з великих класів ПАР є неіоногенні, що не утворюють іонів, а їхня розчинність у воді визначається наявністю полярних груп із сильною спорідненістю до води. До них відносяться оксиетилірованні кислоти, спирти, ПЕГ, блоксополімери ін.

Перевагами ПАР є їхня стійкість до впливу кислот, лугів, солей, сумісність з більшістю лікарських препаратів, низька іоногенна здатність і висока поверхнева активність, мінімальна токсичність серед усіх класів ПАР, гарна розчинність з органічними розчинниками.

З цього класу застосовуються в даний час у технології лікарських препаратів твін-80, препарат ОС-20, емульгатори Т-1, Т-2 і ін.

Похідні сорбіту – це спени і твіни.

Спени – це ефіри сорбіту з вищими жирними кислотами. В залежності від вхідних жирних кислот розрізняють:

спен-20 – ефір сорбіту з лауриновою кислотою;

спен-40 – ефір сорбіту з пальмітиновою кислотою;

спен-60 – ефір сорбіту зі стеариновою кислотою;

спен-80 – ефір сорбіту з олеїновою кислотою.

Твіни – це продукт етерифікації спенів з етиленоксидами. В залежності від застосовуваних кислот розрізняють твіни: 20, 40, 60, 80.

Є добрими стабілізаторами гетерогенних дисперсних систем: мазей, емульсій, суспензій і т.п.

Розчин протарголу (срібло білкове ) - Argentum proteinicum - це аморфний порошок коричнево-жовтого кольору, без запаху, слабко гіркого і злегка в’язкого смаку, легко розчинний воді, є захищеним колоїдним препаратом срібла, що містить 7.3-8.3% (у середньому 8%) срібла оксиду. Роль захисного колоїду виконують продукти гідролізу білка (альбумінати). Препарат описаний у ДФУ.

Розчини коларголу (срібло колоїдне)- Argentum colloidale - це зеленкувато-чорні або синювато-чорні пластинки з металевим блиском, розчинні у воді, містять 70% срібла оксиду і 30% продуктів гідролізу білка, що виконують роль захисного колоїду. Список Б. У зв'язку з малою кількістю білка (близько 30%) відбувається повільне розчинення препарату у воді. Тому для прискорення розчинення можна застосовувати два способи виготовлення залежно від концентрації прописаного розчину.
І. У скляний флакон для відпуску фільтрують воду очищену, висипають коларгол і вміст склянки струшують до повного переходу коларголу в розчин. Цей метод зручний при невеликих концентраціях коларголу (до 1%).

Rp .: Solutionis Collargoli 1% 400 ml
D. S. Для спринцювань.

ІІ. Якщо приходиться готувати розчини більшої концентрації, то коларгол поміщають у ступку, у даному випадку 4 г, додають невелику кількість води очищеної, суміш залишають на 2-3 хв для набухання, розтирають, а потім потроху

при помішуванні додають решту води.

Набухання коларголу відбувається порівняно довго, тому раціональніше застосовувати другий спосіб. У разі потреби розчин коларголу фільтрують через скляний фільтр №1 або №2 чи проціджують через пухку грудочку вати, промиту гарячою водою. Розчин світлочутливий, тому відпускають у флаконах жовтогарячого скла. У скляний флакон для відпуску фільтрують воду очищену, висипають коларгол і вміст склянки струшують до повного переходу коларголу в розчин. Цей метод зручний при невеликих концентраціях коларголу (до 1%).

Розчини іхтіолу (амонієва сіль сульфокислот сланцевої олії) - майже чорна чи бура сироподібна рідина із своєрідним різким запахом і смаком. Розчинний у воді, гліцерині, спиртово-ефірній суміші. Водні розчини при збовтуванні дуже піняться. Опис препарату наведений у ДФУ. Є природним захищеним колоїдом.
Водні розчини танідів. У водних розчинах танідів, що є похідними фенолу, міцели утворюються не тільки внаслідок злипання молекул по гідрофобних ділянках, але і внаслідок утворення водневих зв’язків[5].

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: