Застосування ВМС як допоміжних речовин в даній аптеці.

Допоміжні речовини — це умовна група компонентів, що входять до фармацевтичної системи (за винятком активних речовин), яка визначається метою їх використання й виробництва. Вони можуть бути природними (органічні, неорганічні) та синтетичного походження, низькомолекулярними та високомолекулярними сполуками, володіти або не володіти поверхнево-активними властивостями (ПАВ) та виконувати різне призначення у виробниц­тві лікарських засобів. Наприклад, носіїв (мазеві та супозиторні основи, наповнювачі, розчинники, пропіленти); формоутворювальних речовин (емульгатори, гелеутворювачі, піноутворювачі, плівкоутворювачі); регуляторів консистенції (загусники, емульгатори, гелеутворювачі); виконувати роль стабілізаторів, фармацевтичних систем, інгібіторів процесів гідролізу або окисно-відновних реакцій активних речовин (буферні системи, інертні гази, неводні розчини, антиоксиданти, захисні оболонки тощо). Допоміжні речовини можуть оптимізувати або забезпечувати проведення цілого ряду технологічних (виробничих) процесів (консервування, іммобілізація, солюбілізація, комплексоутворення, стабілізація); поліпшити аромат, смак, колір та інші споживчі та економічні характеристики ліків або збільшити термін їх придатності. Отже, допоміжні речовини при виробництві фармацевтичних препаратів можуть обумовлювати надзвичайно широкий спектр їх властивостей, підвищувати їх ефективність. Без допоміжних речовин було б неможливим розроблення та виробниц­тво новітніх терапевтичних систем різного призначення.

Допоміжні речовини при взаємодії з активними фармацевтичними інгредієнтами або іншими допоміжними речовинами можуть змінювати хімічні та фізико-хімічні властивості фармацевтичної системи. Впливаючи на її терапевтичний ефект, вони можуть підсилювати або знижувати дію активних фармацевтичних інгредієнтів, змінювати характер дії під впливом різних причин, а разом з тим змінювати фармакокінетику й фармакодинаміку ліків як єдиної фармацевтичної системи.

За хімічною структурою допоміжні речовини можуть бути низькомолекулярними та високомолекулярними сполуками (ВМС), що здатні утворювати розчини різної в’язкості залежно від концентрації або мають поверхнево-активні властивості. З цими властивостями й пов’язано їх основне використання у виробництві фармацевтичних препаратів, де ВМС використовують в основному як носії, загусники, стабілізувальні, пролонгувальні та коригувальні компоненти, а також пакувальні й закупорювальні матеріали. Завдяки використанню ВМС були отримані багатошарові таблетки пролонгованої дії, полімерні плівки різного призначення (офтальмологічні, стоматологічні та ін.), спансули, мікрокапсули, терапевтичні системи тощо. Широке застосування у виробництві фармацевтичних препаратів одержала окрема група ВМС, що мають поверхнево-активні властивості, — поверхнево-активні речовини (ПАР).

Класифікація допоміжних речовин

Поділ допоміжних речовин за функціональним призначенням у виробництві ліків

Допоміжні речовини у виробництві таблеток призначені для надання таблетковій масі необхідних технологічних властивостей, що забезпечують точність дозування, механічну міцність, розпадання, а також стабільність у процесі зберігання. За призначенням допоміжні речовини фармацевтичної системи у формі таблеток поділяються на розріджувачі (наповнювачі), стабілізатори, плівкоутворювачі, зв’язувачі (склеювачі), розпушувачі, антифрикційні (ковзні, змащувальні), барвники та коригенти.

Наповнювачі (розріджувачі) — речовини, які вводяться до складу системи з метою досягнення необхідної маси кожної дози таблетованих ліків з малим вмістом (зазвичай 0,01–0,001 г) активні фармацевтичні інгрідієнти (АФІ) (буряковий і молочний цукри, натрію хлорид, глюкоза, крохмаль, натрію гідрокарбонат). З появою методу прямого пресування асортимент напов­нювачів для таблеток розширився за рахунок таких речовин, як похідні целюлози, модифіковані крохмалі, кальцію фосфат двозаміщений, кальцію сульфат, кальцію окис, гідрокарбонат і магнію карбонат основний, манітол, сорбітол, сечовина та ін. Наповнювачі визначають технологічні властивості таблеткової маси, фізико-хімічні властивості таблеток. Доведена доцільність застосування як наповнювачів для таблеток похідних целюлози, зокрема мікрокристалічної (авіцел). Найкращим наповнювачем для прямого пресування таблеток із саліциламідом, натрій саліцилатом, тетрацикліну гідрохлоридом є целюлоза мікрокристалічна. Для одержання таблеток етмозину та фторазину — кальцію фосфат двозаміщений. Останнім часом при виробництві таблеток використовують крохмалі модифіковані (целутаб і карбоксиметилкрохмаль) з додаванням 1% магнію стеарату.

Зволожувачі (склеювачі) — речовини, що збільшують взаємне зчеплення окремих часток таблеткової маси й обумовлюють міцність гранул або таблеток, визначають їх технологічні властивості, тобто поведінку при пресуванні, а також властивості готової таблетки (зовнішній вигляд, міцність і розпадання). Для досягнення необхідної сили зчеплення при порівняно невисоких тисках до таблеткової маси додають зволожувальні речовини, які, заповнюючи простір між частинками, збільшують їх контактну поверхню. Особливу роль відіграють склеювальні речовини при пресуванні складних порошків, які в процесі роботи таблеткової машини можуть розшаровуватися й призводити до отримання таблеток з різним вмістом окремих інгредієнтів. Раціональність застосування склеювальних речовин і їх кількість залежать від фізико-хімічних властивостей суміші речовин, що підлягають пресуванню. Функції зволожувальних речовин можуть виконувати вода, спирт етиловий, сироп цукровий, клейстер крохмальний, розчини ВМС (желатину, спирту полівінілового, полівінілпіролідону, метилцелюлози, оксипропілметилцелюлози, карбоксиметилцелюлози, натрій-карбоксиметилцелюлози, натрію альгінату та ін.). Для порошків, які утворюють з водою й спиртом розсипчасті (що не гранулюються) маси, застосовують розчини ВМС, зволожувальна здатність яких визначається не тільки їх концентрацією й в’язкістю, але й розмірами молекули. Різні речовини-зволожувачі істотно впливають на розчинність і вивільнення АФІ з таблеток. Так, оптимальна розчинність і вивільнення цефалексину моногідрату з таблеток відмічають при застосуванні полівінілпіролідону. При прямому пресуванні таблеток з кислотою аскорбіновою, левоміцетином, тетрацикліну гідрохлоридом, комплексом вітамінів групи В належне розпадання й розчинність виявляються при використанні ПЕГ 6000. Таблетки парацетамолу, виготовлені методом вологої грануляції, легше вивільняють субстанцію, мають кращі фармацевтичні параметри (масу, твердість) при використанні натрію альгінату (4%) у порівнянні з крохмалем, карбоксиметилцелюлозою, желатином і камеддю аравійською.

Гелеутворювачі або желеутворювачі— речовини, що за певних умов здатні утворювати дво- і більше компонентні системи, в яких дисперсійним середовищем є вода (гідрогель, желе), а дисперсною фазою — желеутворювач, полімерні ланцюги якого утворюють тримірну сітку і втрачають рухливість. Вода в такій системі фізично зв’язана і також втрачає рухливість, що й призводить до зміни консистенції дисперсної системи. Чітке розмежування між гелеутворювачами і загусниками неможливе. Здатність полімеру створювати гель залежить від багатьох чинників: структури молекули (дов­жини і кількості лінійно орієнтованих ділянок, наявності бокових ланцюгів), наявності активних або активованих груп (–ОН, –СООН) для перебігу процесу поперечної зшивки тощо. Механізм створення гелю для різних гелеутворювачів може бути різним.

При одночасному використанні двох і більше гелеутворювачів можливий ефект синергізму. Гелеутворювачі можуть бути також піноутворювачами. Найчастіше використовуються як гелеутворювачі альгінати, камеді, пектини, крохмаль, метилцелюлоза та інші природні та синтетичні речовини.

Розпушувачі — речовини, що забезпечують механічне руйнування (розпадання) таблетки в шлунку або кишечнику при контакті з травними соками; вводяться в таблеткову масу з метою швидшого вивільнення активних речовин. Розпушувачі додають до складу таблеткової маси тоді, коли АФІ нерозчинний у воді, коли таблетка «цементується» під час зберігання або у випадках, коли при пресуванні різко зменшується пористість і утруднюється проникнення рідини всередину таблетки. Відомо, що терапевтична ефективність таблеток, які вводяться в організм, залежить від часу й характеру їх розпадання.

Вибір оптимальних допоміжних речовин при виробництві фармацевтичних систем у формі таблеток є одним із найважливіших чинників, які визначають їх максимальний терапевтичний ефект; його необхідно здійснювати з урахуванням їх впливу на фізико-механічні властивості грануляту, що пресується, на стабільність активних речовин і біофармацевтичні характеристики готового фармацевтичного продукту. Так, ароматизатори при виробництві таблеток і гумок доцільно додавати у вигляді розчинів безпосередньо до гранул, якщо ліки застосовуються для лікування ротової порожнини або верхніх дихальних шляхів (крім аерозолів). Барвники вводять до складу таблеток, насамперед, для надання їм товарного вигляду, з метою позначення терапевтичної групи активних речовин, наприклад, снодійних, отруйних (меркурію дихлорид). Крім того, деякі барвники є стабілізаторами світлочутливих активних речовин.

Солюбілізація як технологічний процес. Солюбілізатори.

На сьогодні вивчення процесу солюбілізації (підвищення розчинності важкорозчинних або практично нерозчинних АФІ) цікаве не тільки з теоретичного, але й практичного боку, оскільки відкриває нові можливості використання нерозчинних і важкорозчинних у воді речовин.

Солюбілізовані активні речовини з огляду на терапевтичну ефективність мають значно більшу абсорбцію, що зумовлено не тільки їх високою дисперсністю, але й впливом ПАР на проникність клітинних мембран речовини. Крім прямого типу солюбілізації, використовується й зворотний тип для отримання ліків пролонгованої дії, наприклад, олійних розчинів ціанокобаламіну. Збільшення довжини аліфатичного ланцюга ПАР сприяє міцелоутворенню (цією властивістю обумовлена солюбілізація оліофільних сполук). Дуже розбавлені розчини неіоногенних ПАР подібні до розчинів звичайних електролітів. Однак при підвищенні їх концентрації до ККМ різко змінюються різні фізико-хімічні характеристики (електропровідність, поверхневий натяг, осмотичний тиск, в’язкість та ін.), а такі показники ПАР, як поверхнева активність, ККМ і ГЛБ є визначальними для їх солюбілізувальних властивостей. Метод солюбілізації використовують для підвищення стійкості активних речовин, наприклад, аніоноактивні ПАР зменшують швидкість гідролізу дикаїну в 10 разів, новокаїну гідрохлориду — в 4 рази. Солюбілізовані розчини (іхтіол, мильно-крезолові препарати та ін.) у фармацевтичній практиці використовують давно. У наш час солюбілізатори використовують у виробництві розчинів для місцевого, внутрішнього та ін’єкційного застосування для різних груп нерозчинних АФІ (вітамінів А, D, Е і К, барбітуратів та інших речовин, у тому числі антибіотики, цитостатики, гормони). З використанням твіну-80 як солюбілізатора отримані розчини для ін’єкцій високоефективного цитостатика фенестерину, гормонів синестролу та октестролу, а також етерних олій для виготовлення ароматних вод[7].

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: