Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Процеси урбанізації




 

1.1.1. Основні поняття

 

Поняття урбанізації з’явилося тисячоліття тому разом з виокремленням міських поселень і довгий час стосувалося тільки міст, згідно з значенням ла-тинських слів (urbs – місто, urbanus – міський), а з половини ХХ ст. це поняття стосується також сільських поселень.

 

Початково урбанізація означала зростання кількості міст та числа їх мешканців, що підкреслювало поширення міського способу життя, а сам процес вимірювався відсотком міських мешканців на певній території. Сьогодні урба-нізація являє собою складне суспільно-економічне явище, що охоплює як міські, так і сільські поселення.

 

Урбанізацію можна окреслити як процес виникнення та розвитку міст і посилення міських ознак в усіх існуючих міських поселеннях, а також зро-стання і поглиблення міських ознак на територіях сільських поселень.

Для означення урбанізації прилеглих до міста сільських поселень зазвичай застосовують поняття субурбанізації; назва походить від латинської назви тери-торії, що розташовується біля міста (suburbia – передмістя), тобто передмістя.

Субурбанізація загалом означає поширення міського способу життя у приміських зонах великих міст та зміну функціонального використання їх території, складу населення і архітектурного образу.

 

Наприкінці ХХ ст. спостерігається реурбанізація(повторна урбанізація), що полягає у комплексному оновленні передусім центральних частин великих міст і створенні в них комфортних умов для всіх сфер життєдіяльності.

 

Тобто, у загальному сенсі поняття урбанізації охоплює всі наслідки діяльності людини і суспільно-економічних та просторових змін на заселеній території як у місті, так і поза його межами.

 


1.1.2. Передумови урбанізації

 

Основною причиною урбанізації слід вважати процес суспільно-еконо-

 

мічного і цивілізаційного розвитку (відокремлення торгівлі та ремесла від сільського господарства),завдяки якому виникли перші міста,а згодом міськіцивілізації. Розвиток цивілізації обумовив швидке зростання міст, збільшення їх числа, площі і кількості міського населення, а також формування мереж міст.

 

Починаючи з античного світу і до ХVІІІ ст. міста мали доволі чітко визначені території і межі, загалом окреслені оборонними міськими мурами, тобто урба-нізація мала чіткі просторові межі. Щойно перша промислова революція у Європі на зламі ХVІІІ–ХІХ ст., тобто розвиток наукових знань і промислового виробництва (механізована праця замінила ручну працю, фабрики замінили майстерні реміс-ників) разом із створенням нових транспортних засобів для масових перевезень людей і вантажів (залізниця, великі річкові і морські судна) розширили просторові межі урбанізації на сільські території.

 

Перша промислова революція (на основі застосування у виробництві татранспорті парової машини) в Європі і Північній Америці протягом ХІХ ст. обумовила швидку урбанізацію. Міста стали стрімко зростати, щоб забезпечити потреби промисловості у нових працівниках, наприклад, у Англії відсоток міських мешканців зріс з 14,5 % у 1800 р. до 43,3 % у 1910 р.

 

Істотно вплинула на розвиток урбанізації у Європі побудова у ХІХ ст. мережі залізниць, що уможливило не тільки щоденні поїздки до місць праці великої кількості людей, але і сприяло економічному розвитку територій, що прилягали до залізничних ліній.

 

На початку ХХ ст. у США і Західній Європі відбулася друга промисловареволюція, обумовлена широким застосуванням у промисловості та транспорті дви-гуна внутрішнього згорання і внаслідок цього бурхливого розвитку автомобілізації. Мережа залізниць доповнюється мережею швидкісних автомобільних шляхів (автострад), які також стають своєрідним каркасом для подальшого поширення урбанізації, особливо у Північній Америці.

 

Цивілізаційний процес у другій половині ХХ ст. вносить радикальні зміни у всі сфери життя шляхом загального розповсюдження електронно-цифрових техно-логій накопичення і передавання інформації, завдяки чому економіка,наука ікультура глобалізуються,тобто набувають всесвітнього характеру.Завдяки цьомуу розвинених країнах відбувається перехід до постіндустріальної цивілізації.

 

Глобалізація значно впливає на явище урбанізації шляхом концентрації осередків управління (менеджменту) економікою, наукою і культурою у містах-центрах світового, континентального чи регіонального значення (метрополіях), незалежно від політичних чи адміністративних кордонів і меж. Головні міста-метрополії, які є місцями перебування понаднаціональних економічних та фінансових організацій, концернів і корпорацій, інтенсивно розвиваються у всіх сферах, стають щораз більше технологічно насиченими, їх архітектурний образ постійно збагачується і

 

 


стає зразком для наслідування. Це такі міста, як Нью-Йорк, Лос-Анджелес, Шанхай, Гонконг, Лондон, Париж, Токіо, Стамбул, Барселона, Сан-Паулу, Мумбай.

 

З середини ХХ ст. у світі швидко збільшується кількість міст з населенням понад 1 млн. мешканців. Їх число збільшилося у 1950 – 1990 рр. з 77 до 281, а сумарна чисельність населення в них – з 187 млн. до 800 млн. осіб.

 

 

1.1.3. Аспекти урбанізації

 

Процеси урбанізації сьогодні прийнято розглядати у чотирьох основних аспектах: демографічному, економічному, просторовому і суспільному, деколи ще додається туристичний аспект.

Демографічна урбанізація визначається зростанням населення міст тазростанням частки міського населення загалом у країні. Починаючи з ХІХ ст., відсоток міського населення зростає від 5,1 % у 1800 р., 13,3 % у 1900 р., 28,9 % у 1950 р. до 43 % у 2003 р. Експерти ООН прогнозували, що у 2010 р. половина населення земної кулі проживатиме у містах, однак це настало вже у 2008 р., що свідчить про прискорений розвиток урбанізації на початку ХХІ ст. Протягом останніх 200 років відсоток міського населення у світі зріс вдесятеро, а загальна кількість населення – в шість разів.

 

З половини ХХ ст. найбільш урбанізованим континентом стає Північна Америка, з 2000 р. друге місце зайняла Південна Америка, а Європа посідає третє місце. Сьогодні до найбільших міст світу належать Токіо, Сеул, Мехіко, Мумбай, Делі, Сан-Паулу, Лос-Анджелес, Шанхай, Осака. Характерно, що у цьому переліку відсутні європейські міста, а високорозвинені країни представлені тільки поло-виною міст.

 

Внаслідок величезних людських втрат в період Другої світової війни чи-сельність населення України значно зменшилася і перевищила довоєнний показник лише у 1959 р. Тоді частка міського населення України стала перевищувати частку сільського. Рівень урбанізації продовжував зростати й досяг 67 % у 1989 р. (потужне нарощування міського населення за рахунок сільського в Україні відбулося у 1970–1989 рр.), впродовж двох наступних десятиліть відбулося незнач-не зростання до 68,5 % у 2009 р.

 

Економічна урбанізація визначається зростаючою різноманітністю струк-тури зайнятості населення у містах і зменшенням зайнятості у сільському гос-подарстві в селах. Про економічну урбанізацію сільських поселень можна вести мову переважно у високорозвинених країнах.

 

Рівень економічної урбанізації характеризується структурою зайнятості у сільському господарстві, промисловості і обслуговуванні. Протягом віків економіка еволюційно переходила від сільськогосподарської до промислової (індустріальної), а згодом до постіндустріальної, тобто переважно обслуговувальної. У високороз-винених країнах багато сільських мешканців доїжджають до місця праці у містах

 

 


або працюють поза сільським господарством на місці. Наприклад, у 1998 р. у Великобританії тільки 1,7 % населення було зайнято сільськогосподарською пра-цею, 26,6 % працювало у промисловості, а 71,7 % – у сфері обслуговування. Середній рівень економічної урбанізації спостерігається у колишніх т.зв. “соціа-лістичних країнах”, де у сільському господарстві працює понад 15 % зайнятих, наприклад, у Росії – 15,7 %, у Польщі – 19 %.

 

Сьогодні у високорозвинених країнах, наприклад, у Великобританії і США показник економічної урбанізації досягає 95 % всіх зайнятих поза сільським господарством, і більшість з них працює у сфері обслуговування.

 

Просторова урбанізація стосується рівним чином міських і сільськихпоселень. У містах ця ознака проявляється у збільшенні площі, щільності і повер-ховості забудови, у селах це стосується змін у використанні земельних ділянок і формуванні інших (порівняно з традиційними) типів забудови.

 

Просторова урбанізація характеризується постійним збільшенням урбанізо-ваних територій завдяки утворенню нових міст, набуванню статусу міст селищами міського типу чи сільськими поселеннями, а також приєднанню до міст навколишніх територій. Іншою стороною процесу є зміни у використанні земельних ділянок, у зростанні поверховості забудови, удосконаленні технічної інфраструктури та зміні архітектурного образу. Сьогодні у всьому світі відбувається територіальна експансія найбільших міст, яку називають мегаполізацією, або “просторовим вибухом”.

 

З половини ХІХ ст. просторова урбанізація у Європі охопила також сільські поселення, що передусім було обумовлене будівництвом розгалуженої мережі залізниць. Тобто територіями прискореного розвитку стали поселення, які безпо-середньо прилягали до залізниць, а з середини ХХ ст. те саме можна сказати про території, прилеглі до магістральних автошляхів.

 

Важливим чинником, що сприяє просторовій урбанізації селищ міського типу і сіл є значно нижча, ніж у містах, земельна рента. Доступна багатьом ціна земель-них ділянок у сільській місцевості сприяє масовому будівництву індивідуального житла окремими забудовниками, а також інвесторами, які шукають дешевших ділянок для комплексів малоповерхової житлової забудови. Часто заможні міські мешканці будують у сільській місцевості т.зв. житлові резиденції, що архітектур-ними формами інколи нагадують невеликі палаци минулих епох.

 

У сільській місцевості в такий спосіб формується новий тип житлової забудо-ви, а також об’єкти виробництва і обслуговування, зокрема для потреб транспортного руху. На територіях з мальовничими краєвидами чи особливими природними ресурсами (наприклад, мінеральними водами), будуються лікувальні заклади та об’єкти туризму і відпочинку.

 

Суспільна урбанізація означає засвоєння міського способу і стилю життя.Місто, особливо велике, у всіх країнах світу залишається для більшості населення бажаним місцем життя і праці, – цього не змінює навіть постійно зростаюче забруднення міського довкілля, яке вже не має майже нічого спільного з природним.

 

 


Соціологи визначають у міському способі життя просторове відокремлення, анонімність особи, слабкі родинні та сусідські зв’язки, безособовість людських кон-тактів, деколи відчуття відособленості і самотності – це стосується негативних аспектів суспільної урбанізації. До позитивних аспектів належать культурні зміни, пов’язані зі зростанням цивілізаційних потреб, зміни у свідомості і щоденній поведінці.

 

Доволі складно однозначно і вичерпно окреслити міський стиль життя. Тут йдеться передусім про демографічний склад сімей, частоту користування спе-ціалізованими послугами, спосіб проведення вільного часу, технічне облаштування житла і його вигляд та архітектурний образ.

 

Поза корінними міщанами міський стиль життя найшвидше засвоюється мешканцями приміських поселень, для більш віддалених поселень в минулому його зразками були приїжджі з міст, наприклад, відпочиваючі чи туристи. Сьогодні цю роль перейняли засоби масової інформації, передусім телебачення і мобільний зв’язок, хоча важливою залишається роль туризму.

 

Туристична урбанізація належить до порівняно нових явищ і поширюєтьсяразом з розвитком туризму, особливо швидко з другої половини ХХ ст. Це явище не можна назвати окремим, туристична урбанізація поєднує в собі всі попередньо названі аспекти.

 

У регіонах розвитку туризму відбувається демографічна та економічна урбанізація, змінюється демографічна структура і з’являються нові місця праці для місцевого населення. Контакти із зовнішнім світом у туристичних регіонах і місцевостях тривають практично постійно, особливо у країнах з теплим кліматом. У країнах, що розвиваються, туризм часто є єдиною передумовою і основою початку та подальшого розвитку сучасної урбанізації. Тут можна назвати популярні серед європейських туристів середземноморські країни Іспанію, Грецію, Хорватію, Чорногорію, Туреччину, Єгипет, Туніс, Марокко, а також чорноморське узбережжя Румунії і Болгарії, де сьогодні відбувається прискорена урбанізація приморських територій, обумовлена саме розвитком індустрії туризму.

 

 

1.1.4. Фази сучасної урбанізації

 

Послідовні фази сучасної урбанізації у світі змінювали одна одну у різних країнах у різний час. Урбанізація європейського типу протягом ХІХ ст. від-бувалася у Європі та США і Канаді. Економічною основою цього процесу були індустріалізація і концентрація виробництва, передусім у великих містах, швидке формування агломерацій та конурбацій.

 

Процеси субурбанізації на початку ХХ ст. розвинулися у США та Вели-кобританії, причому обсяг і темпи цього явища значно зросли у 1960-х роках. У

 


США з 1960 по 1970 р. населення центральних міст зросло на 6 %, а приміських зон

 

– на 27 %, при цьому чисельність робочих місць у містах-центрах зменшилася на 7 %, а у приміських зонах зросла на 44 %. Тоді загалом завершилося формування системи 8 нових міст-супутників Лондона, що разом з існуючими раніше посе-леннями такого типу створило агломерацію Великого Лондона.

 

Загалом країни Західної Європи субурбанізація охопила у другій половині ХХ ст., у колишніх “соціалістичних країнах” Східної Європи розвиток передмість прискорився на зламі ХХ–ХХІ ст.

 

У Східній Європі, а особливо в Україні активні процеси субурбанізації розпочалися після зміни суспільно-економічного ладу і переходу до демократичної політичної системи та ринкової економіки, відміни у 1990-х роках жорстких обмежень у землекористуванні та будівництві індивідуального житла, цьому також сприяв розвиток масової автомобілізації.

 

Урбаністичні процеси у сучасному світі знаходяться у різних фазах залежно від суспільно-економічного рівня розвитку тієї чи іншої країни. У розвинених західних країнах наприкінці ХХ ст. розпочався процес реурбанізації (тобто “повторної урбанізації”), центральні частини міст стають знову престижними та інтенсивно модернізуються, заможні люди купують великі квартири-апартаменти у старих будинках після їх ґрунтовного, передусім технічного (опалення, освітлення, сантехніка, кухонне обладнання тощо), оновлення.

Прикладом комплексної реурбанізації найзначнішого міста можна вважати здійснення серії “великих проектів” у Парижі протягом останнього двадцятиліття ХХ ст. Тут у центральній частині міста було збудовано великі громадські комп-лекси: оперний театр, міністерство фінансів, парк Ля Вілетт, “вежі свободи”, ре-конструйовано музей Лувр та залізничні вокзали, а також житлові квартали ХІХ ст.

 

На початку ХХІ ст. процеси реурбанізації поширилися і на східноєвропейські міста і стали доповненням субурбанізації, нові громадські комплекси і житлові бу-динки споруджено у центральних частинах Варшави, Кракова, Вроцлава, Буда-пешта, Белграда, Загреба, Любляни.

 

Натомість слаборозвинені країни (переважно в Африці) знаходяться у фазі урбанізації. В них стрімко зростає відсоток міського населення, а самі міста ха-рактеризуються стихійним розвитком і просторовим безладом, де європейського вигляду дільниці заможних мешканців межують з місцями самодіяльного будівництва бідних верств населення.

 

Підсумовуючи аспекти і фази сучасної урбанізації, слід підкреслити наступне. У містах розвинених країн інтенсифікація міського способу життя

має якісний характер, а у містах країн, що розвиваються, – передусім кількісний. Це означає,що у першому випадку постійно зростають комфортність тазручність міського середовища для всіх верств населення, у другому передусім відбувається зростання міських територій та кількості міського населення.

 


Таблиця 1.1

 

Зайнятість населення у галузях народного господарства у 90-х рр. ХХ ст. (у %)

 

Країна Сільське Пром. Пром. Буд-во Тр-т і Фінанси Торгівля/  
громад.  
госп. добувна перероб. зв’язок  
              обслуг.  
США 4,1 0,9 22,6 10,9 6,9 9,2 20,8/23,0  
Японія 7,6 0,1 24,2 9,4 6,0 7,8 22,8/21,0  
Франція 6,4 0,4 21,3 7,3 6,5 9,6 17,2/30,2  
ФРН 3,7 0,7 31,6 6,6 5,9 7,9 16,3/26,5  
Англія 2,1 0,7 20,8 6,8 5,8 11,5 19,8/29,7  
Іспанія 13,0 0,6 22,3 9,3 5,8 5,2 20,1/22,9  
Італія 9,3 1,1 22,7 8,6 5,5 4,1 21,5/27,1  
Бельгія 2,8 0,3 21,2 6,1 6,9 8,6 17,1/34,9  
Україна 20,0* 5,6 39,5   9,4   7,7/16,9  
                 

 

* Разом з лісовим господарством

 

Джерела: Соціально-економічна географія України / За ред. О. Шаблія. – Львів:

 

Світ, 1994. – С. 258, 259.

 

Заставний Ф. Д. Географія України. – Львів: Світ, 1990. – С. 100–108.

 

La Costruzione Della Citta Europea. – Vol. 1. – Roma: Credito Fondiario SPA, 1991. –

 

C. 95.

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных