ІІ. Правовий статус: поняття і структура

Складні зв’язки між державою та індивідами, а також між індивідами в державно- організованому суспільстві фіксується державою в юридичній формі – у формі прав, свобод та обов’язків. В своїй єдності саме вони складають правовий статус індивіда, який, в свою чергу, відображає особливості соціальної структури суспільства, рівень демократії та стан законності. Правовий статус як юридична категорія не лише визначає стандарти можливої та необхідної поведінки, що забезпечують нормальну життєдіяльність соціального середовища, а і характеризують реальну взаємодію держави та особи.

Природа, структура та зміст правового статусу як ключового поняття юридичної науки завжди були предметом вивчення як науковцями. так і представниками юридичної практики. В юридичній літературі існує декілька підходів до визначення змісту категорії правовий статус та його структури.

Деякі вчені самостійними елементами правового статусу особи називають громадянство¹, загальну правоздатність, гарантії², законні інтереси та юридичну відповідальність³. Інші автори, навпаки, деякі з вищезгаданих елементів характеризують або як передумову (громадянство, правоздатність), або як другорядні елементи статусу (юридична відповідальність, законні інтереси), або як такі, що виходять за межі правового статусу (гарантії)⁴. Серед елементів цієї категорії називають також правові норми, що закріплюють статус особи, правосуб’єктність, правові принципи та правовідносини статусного типу⁵.

Найбільш поширеним є визначення правового статусу як системи законодавчо встановлених та гарантованих державою прав, свобод, законних інтересів та обов’язків особи. Правовий статус є засобом нормативного закріплення основних принципів взаємодії особи та держави. Він являє собою систему еталонів, зразків поведінки суб’єктів, які, з одного боку, захищаються державою, а з іншого – схвалюються суспільством.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: