Метод парламентського контролю: поняття, система.

Всебічне дослідження діяльності Верховної Ради України у сфері парламентського контролю, змісту і сутності її контрольних повноважень, форм їх реалізації, неможливе без аналізу методів, за допомогою яких здійснюється парламентський контроль. Отже, потреба всебічного розгляду й аналізу суті і змісту контрольної функції Верховної Ради України, форм реалізації парламентом України функції контролю обумовлює необхідність охарактеризувати методи здійснення парламентського контролю, визначити основні їхні види.

У науковій літературі прийнято визначати "метод", як прийом, засіб досягнення поставленої мети. Його конкретний зміст залежить від сфери, рівня та виду діяльності у суспільних відносинах, де він застосовується.

Основна роль методів, незалежно від сфери їх застосування, полягає в тому, що вони виступають засобом досягнення відповідних цілей. Отже, проблема методів, це проблема співвідношення цілей і засобів їх досягнення. Стосовно ж контролю – це співвідношення цілей контролю та засобів, що застосовуються для їх досягнення.

Виходячи із цих загальних положень, метод контрольної діяльності – це засіб практичної реалізації завдань, які поставлені перед конкретним органом, що уповноважений здійснювати контроль. Методи державного контролю являють собою прийоми і засоби здійснення контрольної діяльності. Через діяльність відповідного контролюючого органу, за допомогою певних, визначених прийомів і засобів, досягаються мета і реалізуються завдання контролю.

Закономірності розвитку інтересів і потреб суб'єкта, який уповноважений здійснювати контрольну функцію, визначають форми і методи його контрольної діяльності. З іншого боку, об'єкт контролю, закономірності його розвитку, впливають на форми і методи контролю.

Базуючись на загальних визначеннях понять "метод", "метод державного контролю" та виходячи із того, що парламентський контроль є одним із видів державного контролю, визначення поняття "методи парламентського контролю" можна сформулювати так:

Метод парламентського контролю – це обумовлений метою контролю засіб практичної реалізації завдань парламенту, прийом, спосіб здійснення парламентом, його органами, структурними підрозділами та парламентаріями повноважень, що охоплюються контрольною функцією парламенту.

Методи парламентського контролю втілюються у відповідних конкретних засобах і прийомах діяльності парламенту в цілому, кожного із його органів і структурних підрозділів, народних депутатів по реалізації контрольних повноважень. Вони відображають зміст діяльності суб'єктів, які уповноважені здійснювати парламентський контроль. А отже, методи парламентського контролю необхідно розглядати у зв'язку із напрямами його здійснення. Від методів парламентського контролю, від оптимальності їхнього вибору, залежить своєчасність виявлення допущених порушень законодавства підконтрольними суб'єктами, застосування до них відповідних заходів впливу, а від цього, в решті решт, залежить ефективність здійснення контрольної функції парламенту.

Аналізуючи методи парламентського контролю необхідно виходити із того, що існує безпосередній зв'язок між змістом методу контролю, який застосовується та об'єктом контролю, стосовно діяльності якого використовується даний метод. Зміст методу парламентського контролю, як одного із видів державного контролю, характеризується наявністю взаємодії між суб'єктом, що здійснює контроль, тобто парламентом, його органами і структурними підрозділами, народними депутатами та об'єктом контролю, яким є функціонування і результати діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших державних і суспільних інституцій стосовно яких парламент уповноважений здійснювати контроль.

Однією із визначальних рис методів парламентського контролю, через які розкривається їхня сутність, є те, що розглядуваним методам притаманний владноорганізуючий вольовий характер. Такий їх характер обумовлений тим, що ці методи застосовуються у процесі здійснення державної влади, реалізації парламентом визначених Конституцією України його державно-владних повноважень. Отже, методи парламентського контролю характеризуються тим, що у них закладена воля державної влади. Зміст цих методів визначається повноваженнями парламенту, які мають державно-владний характер.

Реалізація парламентом контрольної функції обумовлює необхідність застосування різноманітних методів здійснення контролю. Застосовуються загальні методи контролю, які притаманні парламентові в цілому та спеціальні методи, що використовуються окремими органами і структурними підрозділами парламенту, як то Рахункова палата, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, парламентські комітети, апарат Верховної Ради, тимчасові спеціальні і слідчі комісії тощо.

До найпоширеніших методів парламентського контролю слід віднести:

Регулятивний; Документальний; науково-аналітичний; науково-експертний; статистичний; прогностичний; евристичний;, аналізу;

синтезу; порівняння; співставлення; узагальнення.

Як правило методи парламентського контролю застосовуються в комплексі. Наприклад, при здійсненні парламентського контролю за виконанням Державного бюджету України, зокрема контролю за використанням бюджетних коштів, використовуються всі форми і методи контролю, починаючи із заслуховування й аналізу звіту про виконання Державного бюджету, аналізу стану бюджету, і до проведення перевірок, ревізій, експертиз стосовно доцільності використання його коштів. Проте, оскільки методи контролю завжди відображають специфіку тієї сфери суспільних відносин, стосовно якої парламент здійснює контроль, то і перевага, в залежності від цього, надається певним методам контролю. Так, коли здійснюється парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, застосовуються одні методи контролю, а при здійсненні контролю за діяльністю Кабінету Міністрів, перевага надається іншим. Те ж саме можна сказати і про контроль парламенту щодо виконання Державного бюджету України. Хоча при його здійсненні можуть застосовуватися будь-які форми і методи парламентського контролю, все ж найпоширенішими серед них у бюджетно-фінансовій сфері є експертизи, аналіз, співставлення тощо.

Вибір певного методу обумовлюється цілями і завданнями парламентського контролю, сферою суспільних відносин, стосовно якої здійснюється контроль. Перевага надається тим методам, які з найбільшою повнотою здатні забезпечити виконання завдань парламенту та його органів і структурних підрозділів у сфері контролю. В той же час, всі методи парламентського контролю тісно пов'язані між собою, взаємодоповнюють один одного. Тому можна стверджувати, що методи парламентського контролю носять комплексний характер, а їх розмежування є досить умовним і має суто теоретичне значення.

Використання в роботі парламенту електронно-технічних засобів дало можливість більш оперативно використовувати при реалізації функції парламентського контролю різноманітних методів здійснення контрольних повноважень та отримання результатів цієї діяльності. Це безумовно, сприяє підвищенню ефективності здійснення парламентського контролю, забезпечує більш ґрунтовне його проведення, а отже і підвищення його якості.

Таким чином, при здійсненні парламентом контрольної функції, застосовуються різноманітні методи контролю, від оптимальності вибору яких залежить своєчасність виявлення допущених порушень законодавства підконтрольними суб'єктами, застосування до них відповідних заходів впливу. Від цього в кінцевому підсумку залежить ефективність здійснення контрольної функції парламенту. Зазначене свідчить про існування об'єктивної необхідності визначення і законодавчого оформлення методів, що застосовуються парламентом при здійсненні функції контролю. Така необхідність обумовлена тим, що саме за допомогою використання відповідних методів забезпечується реалізація завдань парламенту у сфері контролю.

[1] Новий тлумачний словник української мови. – К., 1999, Т. 2, С. 318.

[2] Философский Энциклопедический словарь. – М., 1989. – С.612.

[3] Боботов С.В., Жигачев И.Ю. Введение в правовую систему США. – М., 1997. – С. 38 – 39.

[4] Шорина Е.В. Контроль за деятельностью органов государственного управления в СССР. – М., 1984. – С.135.

[5] Березовська С.Г. Прокурорский надзор за законностью правовых актов органов управления в СССР. – М., 1959. – С.15.

[6] Мурашин Г.А. Органы прокуратуры в механизме советского государства. – К., 1972. – С.42;

Новиков С.Г., Рагинский М.Ю. Прокуратура в системе советского государственного аппарата. // Советское государство и право. – 1974. – № 3. – С.44;

Звирбуль В.К. Деятельность прокуратуры по предупреждению преступности (научные основы). – М., 1971. – С.28;

Щербина О.Ю. О соотношении прокурорского надзора с другими видами надзора и контроля. Основные направления деятельности советской прокуратуры. – Свердловск, 1988. – С.43.

[7] Тацій В.Я., Грошевий Ю.М. Правові засоби охорони Конституції. – Вісник Академії правових наук України. – 1995. – № 3. – С.36.

[8] Чиркин В.Е. Контрольная власть // Государство и право. – 1993. – №4. – С.11-12.

[9] Шульженко Ю.Л. Конституционный контроль в России. – М., 1995. – С.15.

[10] Чиркин В.Е. Разделение властей: социальные и юридические аспекты. // Советское государство и право. – 1990. – №8. – С. 3-12.

[11] Чиркин В.Е. Основи сравнительного государствоведения. – М., 1997. – С.306.

[12] Андрійко О.Ф. Державний контроль: теорія і практика. Наукова доповідь. – К, 1999. – С.5, 7.

[13] Див. також: Сушинський О. І. Контроль у сфері публічної влади: теоретико-методологічні та організаційно-правові аспекти. – Львів, 2002. – С. 234–236.

[14] Андрійко О.Ф. Державний контроль: теорія і практика. Наукова доповідь. – К., 1999. – С. 17.

[15] Андрійко О.Ф. Державний контроль: теорія і практика. Наукова доповідь. – К., 1999. – С. 17.

[16] Конституція України п. п. 8-16, 22, 23, 29, 30 ст. 106, ч. 4, 8 ст. 118;

Головатенко В. І. Вето Президента як важіль забезпечення державно-правової реформи в Україні. Державно-правова реформа в Україні. // Матеріали науково-практичної конференції. – К., 1997. – С. 135–138.

[17] Андрійко О.Ф. Державний контроль: теорія і практика. Наукова доповідь. – К., 1999. – С. 17.

[18] Шемшученко Ю. С. Український парламентаризм: проблеми становлення і розвитку // Правова держава. Щорічник наукових праць. – К., 1998. – С. 66.

[19] Милль Дж. Стюарт. Представительное правление: публицистические очерки. – Спб., 1897. – С. 44–46.

[20] Ківалов С., Орзіх М. Парламентський контроль в умовах державно-правової реформи в Україні // Юридичний вісник № 4. – 1999. – С. 66–71.

[21] Кривенко Л. Т. Парламент без парламентаризму? // "Віче". – 1997. – №4 (61). – с. 13–32.

[22] Бандурка О.М., Древаль Ю.Д. Парламентаризм в Україні: становлення і розвиток: Монографія. – Харків: Ун-т внутр. справ, 1999. – С. 20–21; Кислий П., Вайз Чарльз. Становлення парламентаризму в Україні: на тлі світового досвіду. – К.: Вид-во "Абрис", 2000. – С. 14.

[23] Шаповал В. М. Парламентаризм. // Юридична енциклопедія. – К.: Вид-во “Українська енциклопедія” ім. М. П. Бажана, 2002. – Т. 4. – С. 435-436.

[24] Шаповал В. Зарубіжний парламентаризм. – К.: Основи, 1993. – С.4.

[25] Мишин А. А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Учебник. – М.: Белые альвы. – 1996. – С. 174.

[26] Мишин А.А. Конституционное право зарубежных стран. – М., 1998. – С. 204–205.

[27] Конституційне право України. За ред. д.ю.н., проф. В. Ф. Погорілка. – К.,2000. – С.421-422; Погорілко В. Ф. Функції українського парламенту. Від номінального до реального // Віче. – № 2 (119). – 2002. – С. 17-20.

[28] Український парламентаризм: сучасне і минуле / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. – К.: Парламентське видавництво, 1999. – С. 267; Конституційне право України. – К.: Укр. Центр правничих студій, 1999. – С. 184; Гарчева Л. П., Ярмыш А. Н. Конституционное право Украины. – Симферополь: Доля, 2000. – С. 200;

Чиркин В. Е. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. – М.: Юрист, 2000. – С. 270.

[29] Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: «Укр. енцикл.», 1998. – Т. 1: А-Г. – 669 с., С. 341.

[30] Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР // Офіційний вісник України. – 2010. – № 72/1. – Ст. 2598.

[31] Інтерв‘ю з Миколою Козюброю // Верховенство права. Законодавчий бюлетень. – К., 2005. – С. 9 // веб-портал www.deputat.org.ua.

[32] Це питання більш детально розглянуте у статтях Майданник О. Конституційно-правова відповідальність: ознаки, підстави, суб'єкти. // Право України, 2001. – № 2. – С. 92–96; Майданник О. О. Конституційно-правова відповідальність. – К.: Вид-во Товариства Знання" України, 2000.

[33] Юридична енциклопедія. – К.: Вид-во “Українська енциклопедія” ім. М. П. Бажана, 2001. – Т. 3. – С. 325.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: