ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА

КОРЕКЦІЯ ВІДХИЛЕНЬ

У ПОВЕДІНЦІ ДІТЕЙ

План

1. Поняття про девіантну поведінку.

2. Соціально-психологічна характеристика видів девіантної по­
ведінки.

2.1. Характеристика делінквентної поведеінки.

2.2. Характеристика адиктивної поведінки.

2.3. Характеристика суїцидної поведінки.

3. Біологічні, соціальні та психологічні детермінанти відхилень
у поведінці.

4. Психологічна характеристика важковиховуваності як основи
формування девіацій.

5. Психолого-педагогічна корекція девіантної поведінки школя­
рів у навчально-виховному процесі.

5.1. Превенція девіантної поведінки.

5.2. Психолого-педагогічна інтервенція девіантної поведінки

Література

1. Антонова-Турченко О. Г. Психологическая диагностика и
коррекция личности трудновоспитуемых детей и подростков
/ О. Г. Антоноза-Турченко, Е. И. Дранищева, Л. С. Дро-
бот. - К.: ІЗМН, 1997. - 312 с.

2. Байярд Р. Т. Ваш беспокойный подросток / Р. Т. Байярд,
Д. Байярд. — М.: Просвещение, 1991. - 224 с.

3. Бандура А. Подростковая агрессия / А. Бандура, Р. Уолтере

- М.: Апрель Пресс; Изд-во ЭКСМО-Пресс, 1999 - 512 с

4. Борба М. Нет плохому поведению: 38моделей плохого по­
ведения ребенка и как с ним бороться / М. Борба. М
Издательский дом «Вильяме», 2004. - 320 с.

5. Воспитание трудного ребенка: дети с девиантным поведе­
нием / под ред М И Рожкова - М.: ВЛАДОС, 2001

- 240 с.
180

6. Захаров А И Как предупредить отклонения в поведении ре­
бенка А. И. Захаров. М Просвещение, 1986. - 128 с

7. Зннченко С. Н Трудные дети С Н Зинченко — К •
Радянська школа, 1988. - 62 с

8. Змановская Е. В. Девиантология. (психология отклоняю­
щегося поведения): учеб. пособие для студ. высш. учеб.
завед / Е. В. Змановская. — М: Издательский центр
«Академия», 2003. - 288 с.

9. Королев В. В. Психические отклонения у подростков-пра­
вонарушителей / В. В. Королев. М.: Медицина, 1992.
- 208 с.

10. Леонгард К. Акцентуированные личности / К. Леонгард. -
К.: Вища школа, 1981. - 392 с.

11. Максимова Н. Ю. Основи дитячої патопсихології /
Н. Ю. Максимова, К. Л. Мілютіна, В. М. Шскун. — К. •

₁ Перун, 1996. - 464 с.

12. Медико-соціальні та правові аспекти девіантної поведін­
ки дітей та підлітків / Г. О. Слабкий, В. В. Беспалько,
О. В. Коган, О. О. Федьков. Кам'янець-Подільський ■
Абетка-НОВА, 2004. - 32 с

Миллер А. И. Противоправное поведение несовершеннолет­них / А. И Миллер. - К.: Наукова думка, 1985. — 150 с. Миньковский Г. М. Профилактика правонарушений среди несовершеннолетних / Г. М. Миньковский, А. П. Тузов. - К.: Политиздат Украины, 1987. 215 с. Михайловская И. Б. Трудные ступени: профилактика антиобщественного поведения / И. Б. Михайловская, Г. В. Вершинина. — М.: Просвещение, 1990. ~ 143с. Овчарова Р В. Практическая психология в начальной школе ■ / Р. В. Овчарова. - М.: ТЦ «Сфера», 1996. - 240 с. Овчарова Р. В. Справочная книга школьного психолога / Р. В. Овчарова. - М.: Просвещение, 1996. - 352 с. Психологическая профилактика недисциплинированного по­дведения учащихся / под ред. Л. М. Проколиенко, В. А. Та-*1генко. - К.: Вища школа, 1989. - 254 с.?^гйанняя профилактика отклоняющегося поведения учащихся / под ред. В. А. Татенко, Т. М. Титаренко - К.: Рад. |^:школа, 1989. 128 с. Судик В. А Работа психолога в наркологическом стациона-

/ В. А. Худик К. ■ Здоровье, 1989. 96 с Імалей С. В. Основы наркологии С В Шмалей Херсон, 2000 224 с

Модуль 111

1. Поняття про девіантну поведінку

Девіантна поведінка — це один із видів дезадаптивної по ведінки, який являє собою систему вчинків, що суперечать прий нятим у суспільстві правилам або моральним нормам і наносять шкоду суспільству або самій особистості.

Девіантна поведінка займає свою особливу нішу серед пси холопчних феноменів. Вона існує поряд з такими явищами, як психічна хвороба, патологічний стан, невроз, психосоматичні розлади і т.п. Названі феномени розглядаються з точки зору ме дичної норми на осі "здоров'я — хвороба" Девіаитна поведінка не може розглядатись з позицій патопсихології або дефектології оскільки вона виражає соціально-психологічний статус особис­тості на осі "соціалізація — дезадаптація — ізоляція".

0. В. Змановська виділяє специфічні особливості девіант
ної поведінки:

1. Не відповідає загальноприйнятим або офіційно визнаним
соціальним нормам.

2. Викликає негативну оцінку з боку оточуючих, яка може
мати форму осуду, соціальних санкцій аж до кримінального по­
карання. Слід взяти до уваги, що санкції, виконуючи функцію
попередження небажаної поведінки, можуть призводити до та
кого негативного явища, як стигматизація особистості - наві
шування на неї ярликів Поступово ярлики девіанта формують
девіантну ідентичність, посилюють ізоляцію, перешкоджають
позитивним змінам, зумовлюють рецидиви.

3. Наносить реальну шкоду самій людині та оточуючим, тоб
то може бути деструктивною або аутодеструктивною. Названій
ознаці не відповідають такі соціальні явища як радикалізм, креа-
тивність та маргінальність. Тому їх не можна відносити до деві-
антної поведінки. Хоч вони також є відхиленням від соціальних
норм і викликають роздратування у консервативно налаштова­
ної частини населення, але є швидше корисними для суспільсі
ва, ніж небезпечними. Так, радикальні особистості прагнуть
корінних перетворень в суспільстві, що стимулює прогресивні
зміни в ньому. Креатори, відрізняючись нестандартністю, орип
нальністю, виступають у якості дослідників і першовідкривачів
Маргинали протиставляють себе більшості, розширюючи таким
чином межі соціальних норм.

і. її можна охарактеризувати як постійну, тривалу, багато разову. Так, якщо дитина одного разу поцупила якусь річ, ви знання такої поведінки як девіантної буде не коректним Дана

юційна нестійкість і вразл„в"сТ „ег^^ ^СЛабКІ"^{Ь В}°^Л1' _рактеру. Така поведінка _{не М}о_Ж' буГ^ліді™" ^ О! або кризової ситуації, наслідком самооборони ^{НЄСТаВДа}Р^Т ї 6. Знаходиться в межах медичної норми Девіантня п * ь може займати будь-яке місце „а осГ"здоо_ОВ'7

ороба - хвороба". здоров я - перед

__7. Супроводжується різними проявами соціальної дезадап-

^{своєрід}-

себе, тимчасових чи як- пп

Шного віку, оскільки в більш тнвкпм,, • ^{ильки 3 у 10}-™-
* бхідні уявлення про соціГніТоГмГвУсутнГТаГ^ТР°^{ЛЬ ТЭ}
Яазвати девіантною поведінку трьохоічноТп^ ' ^М°^ЖНа

Цсь почуті нецензурні слова ^ТрЬ°^{ХріЧНО1 ДИтини}- яка повторює

Ь-ЇГїї^ГЇЇГ-^{падднується 3 хоро}™

ерд^Г¹¹¹^ ^ІВДИЬ^' ^ЯКИИ °°^{раВ Саме} — й спосіб само-При цьому девіантні дії виступають:

' якості засобу досягнення значущої мети (крадіжки)-
к засіб психологічної розрядки, --- • ^ЧК*^МДІЖКИА
*" [Діяльності

—рдженні

Девіантна поведінка найбільш

яскраво

Модуль 111

1. Поняття про девіантну поведінку

Девіантна поведінка — це один із видів дезадаптивної по ведінки, який являє собою систему вчинків, що суперечать приіі нятим у суспільстві правилам або моральним нормам і наносять шкоду суспільству або самій особистості.

Девіантна поведінка займає свою особливу нішу серед пси хологічних феноменів. Вона існує поряд з такими явищами, як психічна хвороба, патологічний стан, невроз, психосоматичні розлади і т.п. Названі феномени розглядаються з точки зору ме­дичної норми на осі "здоров'я — хвороба". Девіаитна поведінка не може розглядатись з позицій патопсихології або дефектології оскільки вона виражає соціально-психологічний статус особис­тості на осі "соціалізація — дезадаптація — ізоляція".

0. В. Змановська виділяє специфічні особливості девіанг-
ної поведінки:

1. Не відповідає загальноприйнятим або офіційно визнаним
соціальним нормам.

2. Викликає негативну оцінку з боку оточуючих, яка може
мати форму осуду, соціальних санкцій аж до кримінального по­
карання. Слід взяти до уваги, що санкції, виконуючи функцію
попередження небажаної поведінки, можуть призводити до та
кого негативного явища, як стигматизація особистості - наві
шування на неї ярликів. Поступово ярлики девіанта формують
девіантну ідентичність, посилюють ізоляцію, перешкоджають
позитивним змінам, зумовлюють рецидиви.

3. Наносить реальну шкоду самій людині та оточуючим, тоб­
то може бути деструктивною або аутодеструктивною. Названії!
ознаці не відповідають такі соціальні явища як радикалізм, крса-
тивність та маргінальність. Тому їх не можна відносити до деві-
антної поведінки. Хоч вони також є відхиленням від соціальних
норм і викликають роздратування у консервативно налаштова­
ної частини населення, але є швидше корисними для суспільст­
ва, ніж небезпечними. Так, радикальні особистості прагнуть
корінних перетворень в суспільстві, що стимулює прогресивні
зміни в ньому. Креатори, відрізняючись нестандартністю, орип
нальністю, виступають у якості дослідників і першовідкривачів
Маргинали протиставляють себе більшості, розширюючи таким
чином межі соціальних норм.

4. її можна охарактеризувати як постійну, тривалу, багато
разову. Так, якщо дитина одного разу поцупила якусь річ, ви
знання такої поведінки як девіантної буде не коректним Дана

го-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей

лака має винятки. Наприклад, навіть одноразова спроба само-гва є небезпечною і розцінюється як девіація. 5. Повинна відповідати загальній спрямованості особистості. ' походженні девіантної поведінки велику роль часто відіграють >-перше, дефекти правової та моральної свідомості, по-друге, ястичний зміст потреб особистості, по-третє слабкість волі, зційна нестійкість і вразливість, негативні звички та якості Характеру. Така поведінка не може бути наслідком нестандарт­ен або кризової ситуації, наслідком самооборони. - 6. Знаходиться в межах медичної норми. Девіантна особис-гь може займати будь-яке місце на осі "здоров'я — перед-їроба — хвороба".

7. Супроводжується різними проявами соціальної дезадап-
ії-

8. Має виразну індивідуальну, вікову та статеву своєрід-
гь. Індивідуальні відмінності зачіпають мотиви, форми проя-

іГ, динаміку, частоту та виразність поведінки, а також ставлен-особи до власних девіацій — як до небажаних, неприємних себе, тимчасових, чи як до привабливих. Термін девіантна оведінка може використовуватись щодо дітей тільки з 9-10-ти-річного віку, оскільки в більш ранньому віці самоконтроль та 5хідні уявлення про соціальні норми відсутні. Так, не можна [назвати девіантною поведінку трьохрічної дитини, яка повторює сь почуті нецензурні слова.

Девіантна поведінка поєднується з хорошим знанням норм зралі та законів. Але розуміння того, що так поводитись не зжна, не зупиняє індивіда, який обрав саме такий спосіб само-гвердження.

При цьому девіантні дії виступають:

у якості засобу досягнення значущої мети (крадіжки); як засіб психологічної розрядки, заміщення блокованої по- _v. треби і переключення діяльності (вживання алкоголю та нар-|* котиків);

як самоціль, що задовольняє потребу у самоствердженні (знущання над тваринами).

Девіантна поведінка найбільш яскраво проявляється у під-гковому віці і пояснюється порівняно невисоким рівнем ін-ектуального розвитку, особистісною незрілістю, залежністю вимог групи і прийнятих в ній ціннісних орієнтацій, наяв-великої кількості суперечностей соціально-психологічного рактеру у цьому віковому періоді Девіантна поведінка у під гків може виступати у якості засобу самоствердження, про-

Модуль 111

тесту проти дорослих. Девіантні підлітки часто виявляють цілий ряд особливостей, які свідчать про значні емоційні порушення Вони, зазвичай, імпульсивні, дратівливі, запальні, агресивні, конфліктні.

Найбільш повною та зручною є класифікація девіацій О. В. Змановської, за якою виділяється дві групи: деструктив­на (антисоціальна та асоціальна поведінка) та аутодеструктивна (адиктивна та суїцидна поведінка).

Антисоціальна поведінка суперечить правовим нормам, по­грожує соціальному порядку та оточуючим людям. У дорослих людей вона проявляється у формі правопорушень, які карають­ся законом. У підлітків переважають такі види як хуліганство, крадіжки, пограбування, вандалізм, фізичне насилля, торгівля наркотиками. У віці від 5 до 12 років найбільш поширеними є насилля щодо молодших, жорстокість до тварин, дрібне хулі­ганство, руйнування майна, підпали, крадіжки.

Асоціальна (аморальна) девіація — це порушення мораль­них норм, що загрожує благополуччю міжособистісних взаємин Може проявлятися в агресії, сексуальних девіаціях (безладні статеві зв'язки, проституція, зваблення, вуайеризм, ексгібіціо­нізм), азартних іграх на гроші, бродяжництві, утриманстві У підлітковому віці найбільш поширеними є: втечі з дому, бродяж­ництво, шкільні прогули, брехня, агресивна поведінка, промис-куітет (безладні статеві зв'язки), графіті, субкультурні девіації (сленг, татуювання). У дітей частіше зустрічаються втечі з дому, бродяжництво, шкільні прогули, агресивна поведінка, брехня, крадіжки, жебракування, здирство.

Аутодеструктивна девіація відхиляється від медичних або психологічних норм і загрожує цілісності та розвитку самої осо­бистості. Саморуйнуюча поведінка зустрічається у таких фор­мах: суїциди, хімічна залежність, фанатизм (наприклад, участь в деструктивно-релігійному культі), віктимність (психологічна схильність до того, щоб стати жертвою).

Специфікою аутодеструктивної поведінки підлітків t и опосередкованість груповими цінностями. У підлітків зустріча­ється: наркозалежність, самопорізи, комп'ютерна залежність. У дитячому віці можуть бути: куріння, токсикоманія.

Розглянемо детальніше особливості різних видів девіантноі поведінки.

в» Психолого-педагогічна корекція відхилень у пове^інщ дітей

2. Соціально-психологічна Характеристика видів девіантної поведінки

2.1. Характеристика делінквентної поведінки

Термін делінквентність походить від латинського delinquens 'провинність". У психології делінквентною називається по-їінка, яка порушує суспільні норми як морально-етичні, так і правові. Відповідно можна виділити дві форми делінквентної |*поведінки: асоціальну та антисоціальну, _4Kj розглядаються і як -етапи становлення протизаконної поведінки, і як відносно неза- •*'лежні прояви.

Вікова динаміка проявів делінквенпцюї поведінки. Пору-аення соціальної поведінки на ранніх етапах онтогенезу свід-гь про проблеми психічного розвитку або про перехідні невро­тичні реакції. Наприклад, крадіжки дошкільника можуть бути "пов'язані з гіперактивністю, невротичною потребою в увазі, ін­телектуальною неповноцінністю тощо.

Ситуація принципово міняється зі вступом дитини до шко­ли. Тут починається інтенсивна соціалізація особистості. Перед дитиною ставляться певні вимоги і правила, яких вона повинна |" "Дотримуватись. У молодшому шкільному віці делінквентна по­ведінка може проявлятись у таких формах; дрібне хуліганство, 'Порушення шкільних правил і дисципліни, ків, втеча з дому, брехливість, крадіжки.

Протиправні дії у підлітковому віці є щ_е більше свідомими і довільними. Характерні для цього віку Порушення — це кра­діжки, хуліганство - у хлопчиків, крадіжки", проституція - у Йівчат. Набули поширення останнім часом торгівля наркотика­ми, зброєю, рекет, сутенерство, напади на бізнесменів та інозем-,ів, шахрайство. За статистикою більшість злочинів, скоєних рйдлітками, є груповими. У групі знижується страх покарання, илюється агресія і жорстокість, знижується критичність до ого, що відбувається, і до себе. Показовим прикладом групо- *п протиправної поведінки є хуліганські вчинки вболівальників ля футбольного матчу.

В. В. Лунієв пропонує розглядати насту_ПНі провідні мотиви иправних дій: корисливо-зажерливий, насильницько-его-ний, анархістсько-індивідуалістичний, легковажно-безвід-ідальний, боязливо-малодушний.

При насильницькому типі мас місце прагнення до само-рдження, бажання продемонструвати свою силу, гправедти

Модуль III

вість, чуйність, готовність прийти на допомогу Проте, уявлення про справедливість у таких осіб спотворені. Типовим для них виступає груповий егоїзм, жорстокість, культ сили, перекона­ність у правильності своєї поведінки

Представники анархістсько-індивідуального типу не визнають суспільних норм та законів, іноді відносять себе до особливої касти, якій усе дозволено, зверхньо ставляться до ін­ших. Аморальний вчинок або злочин сприймається ними як до­каз власної унікальності.

Наявність корисливо-зажерливих мотивів означає, що особа прагне за будь-яку ціну задовольнити свої потреби, не зва­жаючи при цьому на інтереси інших людей. Для такого типу де-лінквентів соціальне прийняття та схвалення є неактуальними Вони повністю усвідомлюють протиправний характер своїх дій їх відрізняє скритність, аморальність. Окремими мотивами, що спонукають до протиправних дій, можуть бути: прагнення негай­но одержати задоволення, бажання самоствердитись, прагнення до комфорту, високого соціального статусу, агресія та садистич­ні нахили, наслідування соціальних стереотипів і традицій, по­треба відчувати належність до групи і одержувати її схвалення, нудьга, прагнення до ризику і гострих відчуттів, фрустрація.

Основною характеристикою легковажно-безвідповіда­льних делінквентів виступає імпульсивність поведінки, низький рівень особистісної саморегуляції, неспроможність протистояти спокусам, відсутність схильності планувати своє майбутнє, пе­редбачати наслідки своєї поведінки. Такі особи живуть сьогод­нішнім днем, прагнуть без зусиль одержувати задоволення, не замислюючись над його ціною та наслідками.

Боязливо-малодушні особи потрапляють до розряду де лінквентів через слабкість волі, нездатність протистояти тиску Вони внутрішньо глибоко переживають невідповідність власних вчинків суспільним нормам, проте перебувають у полі залежнос­ті від сильнішої особистості і не можуть вирватись з цього поля. побоюючись моральної чи фізичної розправи.

О. В. Змановська виділяє чотири основні групи причин, які зумовлюють протиправну поведінку, і відповідні типи делінк вентної особистості, а саме: ситуативний, субкультурний, пато­психологічний, антисоціальний.

Ситуативний (тимчасовий) тип делінквентності зумов лений загостренням суперечностей психічного розвитку індивіда у підлітковому віці, коли бажання бути дорослим, самостійним незалежним, поєднується л особистісною незрілістю та невмін

Психалого-педагоггчна корекція відхилень у поведінці дітей

ням прогнозувати наслідки своїх вчинків, відповідати за них. Переживання такими підлітками наслідків своїх аморальних чи протиправних вчинків сприяють докорінній перебудові особис­тості, яка зокрема полягає у домінуванні соціальних цінностей та зміцненні імунітету щодо негативних впливів.

Якщо психічний розвиток індивіда розгортається в умовах і під впливом асоціального оточення, то цінності цього оточення сприймаються ним як норма, привласнюються і відтворюються у поведінці. Таким чином формується субкультурний типде-лінквентної особистості.

В основі становлення схильності до порушень соціальних норм може лежати патологія психічного розвитку, зу­мовлена невротичними та психотичними розладами, органічним Пошкодженням кори головного мозку. Такі особи характеризу­ються порушеннями свідомості, імпульсивністю, емоційною не­стійкістю, нездатністю контролювати свої дії, наявністю патоло­гічних потягів, таких як клептоманія, піроманія, дромоманія, гіперсексуальність тощо.

Проте схильність до делінквентної поведінки виникає не лише під впливом хвороби або несприятливого антисоціального оточення. Якщо у індивіда з негативною "я-концепцією" вияв­ляються реформованими вищі почуття такі, як совість, відпові­дальність, прив'язаність до близьких, це зумовлює формування асоціального типу делінквентної особистості, яка свідомо оби­рає асоціааьний спосіб життя.

Поняття про соціопатію. Психологічне вивчення делінк-ї|ентності зумовило появу особливого терміну - соціопатія, який означає нечутливість до соціальних санкцій позитивного чи " негативного характеру.

Дитина одразу після народження виявляється повністю за-ною від соціального оточення, що сприяє формуванню по-би в афіляції, тобто прагнення бути прийнятим, захищеним, держувати і надавати допомогу. З двох місяців дитина потре-уе постійного контакту з батьками; починаючи з 2-3-х років включно важливим регулятором поведінки для неї стає схва-~їня дорослого; потреба у контактах з однолітками примушує шкільника вчитись поступатись, стримуватись, розуміти і вра-вувати інтереси інших. Привертають увагу діти, які не пра-уть заслужити похвалу, не переживають провини, не шкоду-?ь про свої вчинки. Таким чином проявляється схильність до "Ціопатії, яка розвиваючись може призвести до делінквентнос-Причини соцюпатії є різними

і 87

Модуль 1Ц

Конституційною передумовою соціопатії може бути, напри­клад, велика базальна агресія або знижена реактивність нерво­вої системи. Особлива конституція може пояснювати постійне прагнення таких людей до гострих відчуттів, знижену здатність сприймати педагогічний вплив і навчатись соціально-прийнятній поведінці, неспроможність одержувати задоволення від звичних для інших людей речей — музики, природи, хорошої роботи. Гіперактивна, вимоглива, незосереджена дитина потребує значно більшої участі батька у вихованні. Дитина, енергійніша ніж її батьки, може засвоїти, що можна ігнорувати потреби інших лю дей, роблячи все, що заманеться, маніпулюючи поведінкою ін ших. Ставлення до таких дітей з боку батьків характеризується: нестабільністю, відсутністю дисципліни, потуранням, емоційним нерозумінням, експлуатацією, а іноді жорстокістю. Дитинство антисоціальних людей часто відрізняється безпритульністю, на­явністю небезпек та хаосу (хаотична суміш суворої дисципліни і потурання; слабка мати і запальний садистичний батько; алкого­лізм та наркотики у сім'ї; сімейні розриви). У таких нестабільних і загрозливих умовах дитина не одержує почуття захищеності, що може підштовхнути її витратити решту життя на пошук під­твердження власної всемогутності Для сімей антисоціальної осо­бистості є нетиповим розуміння і промовляння своїх почуттів (алекситимія). Якщо більшість з нас використовують слова для вираження власної особистості, соціопати використовують їх для маніпуляцій. Батьки виявляються неспроможними відповідати на емоційні потреби дитини. Вони можуть також підсвідомо прояв­ляти непокору і ненависть до авторитетів (педагогів), які нама­гаються обмежити поведінку їхньої дитини. Загалом батьки ви­являються залученими в демонстрацію дитиною сили, а соціопат має серйозні труднощі щодо досягнення самоповаги нормальним шляхом через переживання любові та гордості батьків за нього. Антисоціальний індивід, напевно, ніколи не відчував прив'язаності і взаємної любові. Він не ідентифікувався з тими, хто турбував ся про нього. Замість цього виявилась можливою ідентифікація з ворожим об'єктом, який переживається як хижий. Відсутність первинної ідентифікації з батьками перешкоджає ідентифікації з суспільством і людською культурою загалом.

Через відсутність повноцінного супер-Его не існує ніяких внутрішніх вимог, які б викликали почуття провини. При цьому індивід добре розуміє наслідки поведінки. Негайне задоволення є важливішим ніж покарання у майбутньому.

Соціопати відкрито вихваляються своїми злочинами, якшо думають, що можуть ними вразити, продемонструвати свою силу. Злочинці часто зізнаються у вбивствах, розповідаючи

-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей

одробиці, і приховують менші злочини, які на їх думку можуть розцінені як слабкість.

Отже, основним механізмом саморегуляції соціопатичної 5истості виступає відреагування назовні внутрішнього напру-■шя і негативних почуттів. При цьому у таких людей виникає гайне спонукання до дії. Вони не мають досвіду підвищення «оповаги через контроль за власними імпульсами. Соціопат тільки швидко відреаговує тривогу, що оточуючі не встига-

ІГЬ ЇЇ ПОМІТИТИ.

Прояви делінквентної поведінки. Делінквентна поведінка ївляється у різних формах. Розглянемо деякі з них.

Втечі з дому та бродяжництво. Бродяжництво є однією з айніх форм аутсайдерства. Соціальні аутсайдери — це люди, через об'єктивні або суб'єктивні причини не змогли знайти 5і місця в суспільстві і опинились "на дні". Бродяжництво це ецифічний спосіб життя, який формується в ході поступового Йриву соціальних зв'язків особистості, і часто поєднується з ними видами девіантної поведінки.

Ґрунтуючись на даних А. У. Нуреєвої, А. Є. Лічко в за-тості від мотивації виділяє наступні типи втеч з дому: еман-звані, які здійснюються задля прагнення позбутися опіки та элю з боку батьків та вихователів і поєднуються з кра-кками, алкоголізацією та наркоманією; імпунітивні, які відоб-ають прагнення позбутися жорстокого поводження; демон-ативні, що зумовлені прагненням привернути до себе увагу; амоманічні, детерміновані невмотивованим потягом до зміни

перебування та вражень.

Потенційними безпритульними і бродягами є випускники ачих будинків та інтернатів у тому випадку, якщо вони не мо-> знайти роботу та житло. Особливу групу бродяг складають (гличні діти", які втекли з долгу. Число таких дітей останнім сом зростає і наближається до показників 1918-1920 років.

Однією з форм делінквентної поведінки виступає вандалізм | безглузде знищення культурних та матеріальних цінностей, Ііиоманітні види руйнуючої поведінки. Більшість актів ванда-здійснюється особами чоловічої статі 11-25 років. Попри Очі уявлення соціально-психологічне дослідження не вияви-ГКореляції між схильністю до вандалізму у підлітків і їхнім вм інтелекту та належністю до соціальних груп з низьким вм освіти та культури.

аасифікація мотивів вандалізму пропонується Д. Канте-1) корисливі цілі; 2) помста; 3) гнів, як вияв нездатності ІМи засобами справитись зі стресом; 4) нудьга, яка поро-

Модуль іц

джуь прагнення розважитись, набути нових вражень, пережниі гострі відчуття, пов'язані з небезпекою та порушенням заборон 5) дослідження; 6) естетичні переживання; 7) екзистенційні до­слідження -- засіб самоствердження, визначення меж власних можливостей, привернення до себе уваги.

Однією з форм вандалізму за Ю. А. Клейбергом є графіті Термін походить від італійського "graffito" — "писати карак\-лі", "нашкрябати", і означає недозволені написи, знаки, зро блені на об'єктах громадської та приватної власності (на будин­ках, парканах, у транспорті, ліфтах, туалетах, на столах тощо) Графіті містять різноманітні повідомлення, вислови, малюнки, символи, які можуть носити нецензурний, непристойний харак­тер. Тією мірою, якою графіті виражають деструктивні імпульси людської природи, вони сприяють засвоєнню зразків агресив­ною поведінки.

Мотиви, що спонукають підлітків до публічних малюнків різноманітні. Це і прагнення ствердити особистісну або групову ідентичність, висловити протест проти соціальних та культурних норм, пізнати свою сексуальність, розважитись, і бажання ви­разити свою озлобленість, і прояв творчості.

На думку Ю. А. Клейберга, графіті так само як і розбите скло, сміття сприймаються як симптом деградації, ослаблення механізмів соціального контролю, що породжує у людей почуття незахищеності. Крім того, відчуття безладу знижує поріг стри­мування від деструктивних дій, що в свою чергу збільшує віро­гідність подальших руйнувань.

Разом з тим, графіті виступає одним із яскравих прикладів того, як девіантна поведінка трансформується у вид мистецтва, у творчість.

2.2. Характеристика адиктивної (залежної) поведінки

Життєдіяльність та розвиток людини залежні від багатьох чинників. Об'єктом залежності виступають їжа, яку ми вживаь мо, повітря, яким ми дихаємо, певні умови та спосіб життя, до яких ми звикли, коло соціальних контактів тощо. Схильність до залежності є універсальною особливістю людини. Проте, за певних умов нейтральні об'єкти перетворюються для неї у жнг-тєво важливі. У деяких випадках спостерігається надмірна ла лежність, яка породжує адиктивну поведінку. Коло предмет

го-псдагоггчна корекція від.сгилень у поведінці дітей

иежності змінюється і розширюється з розвитком технічного эгресу у галузі харчової промисловості, фармацевтичної інду-рії, комп'ютерної та ігрової техніки, які створюють все нові й ві потенційні об'єкти залежності. До найпоширеніших пред- гів адикції належать: психоактивні речовини (наркотики), ал- їжа, азартні ігри, секс (зокрема такі його перверзії як їілія, фетишизм, пігмаліонізм, трансвестизм, ексгібіціонізм, ірайеризм, некрофілія, садомазохізм), релігія (наприклад, ре-гійний фанатизм, властивий індивідам, залученим до секти). Сьогодні дуже швидко поширюється комп'ютерна залежність емблінг). Водночас деякі форми поступово втрачають ярлик віантності. Так, гомосексуалізм у сучасній соціальній ситуації відноситься до відхилень у поведінці.

Отже, адиктивна поведінка - це одна з форм аутодеструк-ної девіантної поведінки особистості, яка пов'язана із зловжи-шям чимось або кимсь з метою саморегуляції, зміни психічно- f стану або адаптації. Ступінь виразності адиктивної поведінки ке бути різним — від практично нормальної до важких форм |Ш>логічної залежності, які супроводжуються виразною соматич-ою і психічною патологією. У зв'язку з цим деякі автори роз-зняють адиктивну поведінку і просто шкідливі звички, які не є эзливими. Наприклад, куріння або переїдання хоч і є залеж- формами поведінки, але не вважаються девіантними.

0. В. Змановська виділяє загальні ознаки адиктивної по-
|ведінки:

1. Наявність постійного імпульсивного ненасичуваного, не-
зланного потягу до зміни психофізичного стану, якому інди-

не в змозі протистояти.

2. Процесуальний та циклічний характер адикції, яка має
початок, індивідуальний перебіг і завершення та проходить

ез певні фази:

наявність внутрішньої готовності до адиктивної поведінки;

посилення бажання і напруження;

очікування і активний пошук об'єкту адикції;

одержання об'єкта і досягнення специфічних переживань;

розслаблення;

фаза ремісії, після якої все починається спочатку.

3. Результатом адикції виступає трансформація особистос-
соціальна дезадаптація. Особа поступово втрачає колишні

ереси та соціальні зв'язки, здійсннлться перебудова ієрархії Цінностей, все сприймається та оцінюється нею чере.і приз

Модуль Ш

му адиктивної потреби. Остання набуває адцінного емоційного забарвлення, стає метою існування. Життєвий простір звужу­ється до ситуації одержання об'єкта. Все інше колишні мо­ральні цінності, інтереси, взаємини — втрачають значущість Залежність настільки домінує, що індивід здатен подолати будь-які перешкоди. Спостерігається зниження критичності, людина виправдовує свою поведінку, знаходить причини, які перешко­джають їй відмовитись від предмету залежності. Характерною ознакою адиктивної поведінки є анозогнозія - заперечення хво роби, небажання визнати наявність залежності З'являється не­довіра до людей (до родичів, друзів, до спеціалістів, які можуть надати допомогу), які намагаються надати допомогу. Людина вдається до брехні. Посилюється агресивно-захисна поведінка, наростають ознаки соціальної дезадаптації.

Причини виникнення. Раніше причини адиктивної поведін­ки пов'язувались слабкістю волі, гріховністю та моральною не­досконалістю. Згодом ЇЇ почали вважати хворобою, яка зумов­лена іманентною схильністю до залежності від екзогенних речо­вин. Одна із сучасних концепцій розглядає адиктивну поведінку як результат звички.

Відповідно до системно-особистісної моделі залежна пове­дінка зумовлена порушеннями значущих для індивіда стосунків Наприклад, причиною алкоголізму може бути втрата близької людини, вживання наркотиків може бути засобом встановлення контактів підлітка з референтною групою.

Серед чинників, що визначають появу схильності до за­лежної поведінки, неабияку роль відіграють макро- та мікро-соціальні умови життя індивіда.

Причиною формування адиктивної поведінки у підлітково­му віці досить часто виявляється, властиві цьому віку, з одного боку, відчуження від батьків, які не визнають свою дитину до­рослою, обмежують її самостійність, не розуміють її, а з іншого боку — потреба відповідати, так званому, підлітковому кодексу честі і спотвореному образу дорослості, в якому в якості важли­вої ознаки виступає вживання алкоголю та наркотиків.

Для деяких соціальних груп залежна поведінка є проявом групової динаміки. Наприклад, вживання наркотиків виступе в ролі перепустки до субкультури підлітків, формує почуття належності до групи, створює середовище для неформального спілкування, дає можливість відреагувати сексуальні та агресії в ні потяги, не спрямовуючи їх на людей, допомагає регулювати емоційний стан, реалізує креативний потенціал через експери менти з різними речовинами

Психолого-педагогічна корекція вівхіигень у поведінці дітей

Провідна роль у походженні адиктивної поведінки при писуеться сім'ї. В ході численних досліджень був виявлений зв'язок між поведінкою батьків і формуванням залежності у ді­тей. Особливо чутливим у цьому розумінні є немовлячий вік. У багатьох аднктів в анамнезі відмічається наявність важкої пси­хологічної травми у самі ранні періоди життя. Травма може бути пов'язана з фізичною хворобою, втратою матері, з нездатністю матері розуміти і задовольняти базові потреби немовляти, з не­сумісністю темпераментів матері та дитини, з надмірною вро­дженою збудливістю малюка. Батьки, зазвичай, не здогадують­ся про травмуючий характер своїх дій. Так, наприклад, вони можуть з найкращих намірів привчати малюка до жорстокої регламентації режиму харчування, забороняти собі "балувати" дитину, наполегливо ламати її впертість. Таким чином, базова потреба немовляти у захищеності виявляється зафрустрованою, що в свою чергу зумовлює формування низької афективної толе­рантності: дитина уже в старшому віці неспроможна переносити відчуття небезпеки і очікування неприємностей. Такі особи, з одного боку, не вміють піклуватись про себе і гостро потребують когось, а з іншого боку не довіряють людям, не підпускають їх близько до себе. У цьому випадку неживий об'єкт може заміни­ти людські взаємини.

Сім'я може не дати дитині необхідної любові і не навчити любити себе, що призводить до відчуття нікчемності, непотріб­ності, до зневіри в себе. Позбутися негативного ставлення до себе допомагає залежна поведінка.

Часто батьки адиктивних дітей самі мають емоційні розла­ди, які супроводжуються алекситимією — нездатністю виражати свою почуття з допомогою слів (розуміти, позначати, прогово­рювати). Дитина не лише заражається в сім'ї негативними по- k чуттями, а й навчається у батьків замовчувати свої переживання, |пригаічувати їх і навіть заперечувати їхнє існування. Ще од-f-яим негативним сімейним чинником виступає відсутність меж»іж поколіннями, надмірна психологічна залежність членів сім'ї дан від одного. М. Маллер акцентувала увагу на важливості |для нормального розвитку дитини процесу сепарації — посту-эвого відокремлення від матері та індивідуалізації дитини. У:'ї з розмитістю кордонів адиктивна поведінка виступає одним і засобів впливу на поведінку інших.

Сім'я відіграє суттєву роль не лише у походженні, айв цтримці адиктивної поведінки. Родичі самі можуть мати різні еихологічні проблеми, через що вони часто провокують реци-ви эдикту. В свою чергу залежна поведінка одного з членів

Модуль 111

сім'ї може сприяти появі проблем психологічного характеру \ інших родичів — розвивається стан співзалежності С ііівзалеж-ність — це негативні травматичні зміни в особистості і нове дінці родичів через залежну поведінку когось із членів сім'ї Співзалежність підтримує залежність. Утворюється, таким чи­ном, замкнуте коло сімейних психологічних проблем. З членами сім'ї відбуваються наступні зміни: — втрачається власне "Я" че­рез фіксацію на вживанні наркотиків; поведінка эдикта повністю визначає емоційний стан інших членів сім'ї; переважають афек-ти люті, провини, відчаю; знижується самооцінка і самоповаїа, посилюються псевдоролі жертви або рятівника; переживаються стани апатії, емоційної тупості, наступає ізоляція; на фоні хро­нічного стресу неухильно погіршується здоров'я: загострюються соматичні хвороби, розвивається депресія.

Наприклад, все життя родини наркозалежного підлітка крутиться навколо циклу вживання наркотиків. Сім'я живе мі­фами, взаємними обіцянками та ілюзіями. Після чергового зри­ву підліток щиро кається і дає щедрі обіцянки. Батьки готові обманювати себе знову і знову, що все найстрашніше позаду Родина вибудовує різноманітні захисні механізми, серед яких проекція, заперечення, замовчування проблеми, ізоляція. Самі того не усвідомлюючи, родичі підштовхують адикта до зривів У період "невживання" в сім'ї поступово наростає напруження, тривога, посилюються підозри. Нарешті напруження стає таким високим, що хтось не витримує і провокує конфлікт. Все по­вторюється спочатку. Парадоксальним є той факт, що адикція згуртовує сім'ю, дає ілюзію близькості.

У рамках взаємин співзалежності часто зустрічається ситуа­ція неофіційної домовленості: "я закриваю очі на твою адик-тивну поведінку, а ти робиш те й те". Бувають також стосунки за типом паралельного існування, коли кожен член сім'ї живе своїм життям і не втручаються в проблеми один одного.

У сім'ї зі співзалежністю завжди виявляється порушеним роз­поділ ролей та відповідальності. Відповідальність за життя адикта і провину за його залежну поведінку беруть на себе родичі.

Разом з тим, особливості поведінки та особистісного розвит­ку дитини не можна назвати однозначно залежними від сімейних умов. Так, далеко не завжди дитина, що зростає у сім'ї алкоголі ків стає сама алкоголіком. Очевидно, що не менш важливу роїь відіграють індивідуальні особливості конкретної особистості

Адиктивна поведінка може бути зумовлена невротичними розладами особистості. Важливим індивідуальним чинником, і по впліши на поведінку людини, може виступати знижена зданиеп> 194

ого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей

іравлятися зі стресами. Адиктивна поведінка часто виникає при їрушенні копінг-функції (здатності у певний спосіб вирішува-проблеми, справлятися зі стресами) Наприклад, наркозалеж-підлітки демонструють такі реакції на стрес, як уникнення зв'язання проблем, заперечення їх наявності, ізоляція.

Хімічна залежність. Це залежність від вживання будь-шх психоактивиих речовин, які поділяються на легальні (тю-эн, алкоголь, ліки) та нелегальні (кокаїн, похідні коноплі, ііанти). Вживання наркотиків незрілою особистістю породжує Ійначні соціально-психологічні проблеми: неможливість нормаль-Івого соціально-психологічного і фізичного розвитку, шкільну 4(езадаптацію, проблеми вибору професії, труднощі у створенні |яартнерських стосунків, асоціальність.

Для синдрому фізичної залежності характерні наступні клі- і шчні ознаки: — непереборне бажання вжити психоактивні ре-|Човини; знижений контроль за дозуванням; ігнорування інших задоволень заради прийому наркотиків; наявність психічних розладів, руйнування соціальних проблем.

Соціальна деградація проявляється передусім у зниженні успішності в навчанні, відмові від навчання та професійної ді-'яльності, у конфліктах з соціальним оточенням, в появі проблем З законом, у відчуженні від сім'ї та друзів, звуженні спілкуван­ня до наркотичного кола, ізоляції.

Паралельно з соціальною деградацією відбувається вираз­на зміна характеру. Особа втрачає колишні інтереси (амотива-іційний синдром). Заперечення стає стилем поведінки. Адикт за­перечує буквально все: факти вживання наркотиків, правила, |свої вчинки, свою відповідальність, наявність проблеми, залеж­ність та необхідність її лікування. Спроби оточуючих допомогти знецінюються, або викликають агресію. Реальність повністю змінюється фантазіями, ілюзіями, нездійсненними обіцянками, наркозалежної людини — це світ міфів: "я можу вколотися іьки один раз", "я можу контролювати дозу", "інші не вжива­ть тому, що не знають, що це таке", "лікарі нічого в цьому не зуміють", "ломку пережити неможливо".

Серед мотивів первинного вживання наркотиків можна ви-Илити: - атарактичні (досягнення психологічного комфорту релаксації); субмісивні (прагнення належності до групи і її ївалення); гедоністичні (одержання специфічного фізичного цоволення); гіперактивації (підвищення тонусу та самооцін- рси); псевдокультурні (демонстрація якоїсь якості, наприклад, зрослої поведінки); пізнавально-дослідницькі (цікавість, праг-ення до нових вражень).

Модуль ПІ

Причиною популярності наркотиків та алкоголю є те, що з їхньою допомогою можна домогтися певних психологічних та соціальних ефектів. Так, вони сприяють послабленню фізич­ного болю, подоланню душевних хвилювань, втоми. Зокрема, психостимулятори послаблюють депресію та гіперактивність, анальгетики-опіанти знижують лють, почуття провини та соро­му, галюціногени допомагають подолати депресію та відчуття порожнечі. Психологія пояснює наркотизм як форму втечі від проблем та конфліктів. Іноді у такий спосіб підлітки демонстру­ють свій протест проти стосунків, які їх не влаштовують.

Психологічне вивчення підлітків з наркотичною залежніс­тю виявило у них наступні особливості: слабкий розвиток само­контролю, самодисципліни, низьку стійкість до несприятливих впливів, високу навіюваність, невміння долати труднощі, емо­ційну лабільність, невміння конструктивно розв'язувати кон­флікти. Іншим особистісним порушенням, пов'язаним з нарко­тиками, є порушення здатності турбуватись про себе.

Зловживання наркотичними засобами починається в групі Тут спрацьовує властива підлітковому віку зорієнтованість на референтну групу. Потреба за всяку ціну бути прийнятим штов­хає на відповідні вчинки. Так, вживаючи алкоголь, підліток п'є, не орієнтуючись на самопочуття, йому важливо не відстати від інших. У підліткових асоціального спрямування компаніях за­ведено пити до "відключки". Вживання великих доз спиртного пригнічує контроль організму за кількістю випитого і швидко призводить до виникнення алкогольної залежності.

У формуванні наркотичної залежності виділяються певні стадії. Перше вживання наркотиків зазвичай зумовлене ці­кавістю або прагненням бути як всі. Якщо завдяки наркотикам підлітку вдається змінити психічний стан з негативного, пригні­ченого на позитивний, піднесений, він починає активно шукати нагоди спробувати нові наркотичні засоби. Вживання наркотиків стає частішим, формується свій стереотип використання психо­тропних речовин. Так виникає наступна стадія — пошуковий полінаркотизм. На цій стадії потяг до наркотиків поки що відсутній. Адиктивна поведінка тут виступає як стандарт групо­вої поведінки, як ситуативна (групова) залежність, коли бажан­ня вжити ту чи іншу психотропну речовину виникає тільки в пев­ній ситуації і в певному оточенні і є компонентом приемного до­звілля. Далі наступає стадія колекціонування, коли підліток прагне познайомитись з дісю різноманітних наркотичних засобів, що призводить до фонового полінаркотизму Щоб досяп"

Психалого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей

бажаного результату потрібні вже сильнодіючі засоби, а також збільшення дози. Захисні рефлекси організму зникають, індивід стає залежним від наркотиків як психічно, так і фізіологічно.

2.3. Характеристика суїцидної поведінки

До аутодеструктивної девіантної поведінки крім адикцій від-|.носиться і суїцид - схильність до самогубства. Самогубство

Депресія переживається суб'єктивно як пригнічений на­стрій, як стан безнадійності, безпорадності, провини. У якості провідного для діагностики депресії дослідниками називається соматичний сидром. У конкретної особи не менше двох тижнів повинні мати місце три і більше її ознак:

• зниження інтересів або задоволення від діяльності, зазвичай
приємної;

• відсутність реакції на діяльність, події, які в нормі її викли­
кають;

• пробудження вранці за дві та більше години до необхідного
часу;

• виразна зовнішня психомоторна розгальмованість та ажита­
ція;

• помітне зниження або підвищення апетиту;

• зниження ваги;

• помітне зниження лібідо;

• зниження енергії;

• підвищена втомлюваність.

Додатково до соматичних виділяються психологічні ознаки депресії: зниження самооцінки; безпідставне почуття самоосу­ду; надмірне неадекватне почуття провини; думки про смерть, що повторюються, суїцидна поведінка; нерішучість, порушен­ня ясності та ефективності мислення, яке може бути настільки виразним, що приймається за органічну деменцію, спотворене сприймання реальності — фіксація на проблемі, "тунельне ба­чення" — феномен звуженої свідомості, коли індивід сприймає все через призму психотравмуючої ситуації, інше втрачає для неї будь-який сенс.

На особливості суїцидної поведінки істотно впливає віь Так, підвищена суїцидна готовність відмічається у юнацьком} та похилому віці. Суїцидна активність виразно зросгас до 1 ^J~ 15 років і досягає максимуму у 16-19-тирічному віці 198

•-педагогічна корекція відхилень у поведінці

Самогубство у дитячому віці спонукасться гнівом, страхом, шям покарати себе або інших, а також депресивними ста-S. Ознаками депресії у дітей можуть бути: смуток, порушен-jy, апетиту, зниження ваги, соматичні скарги, страх невда-аниження інтересу до навчання, почуття неповноцінності або»ргнутості, надмірна самокритичність, замкнутість, занепо-йня, агресивність, знижена стійкість до фрустрацій. (it, Іншу картину суїцидної поведінки ми спостерігаємо у під-ів. У них спроби самогубства зустрічаються значно частіше, у дітей, переважно мають демонстративний характер, при лише незначна частина з них (1%) досягає своєї мети. У ^підлітків (за даними А. Є. Лічко та А. А. Александрова) їі дії були зумовлені гострою афектиною реакцією. У гру-ілітків також зростає роль психічних розладів, зокрема, іресії. До дитячих ознак депресії у підлітковому віці дода-ще наступні: почуття нудьги і втоми, фіксація уваги на 5ницях, схильність до бунту та неслухняності, зловживання оголем та наркотиками.

¹ Значною мірою на суїцидну поведінка підлітків впливають 5истісні стосунки з однолітками та батьками. Важливим яком виступає також підліткова субкультура. У зв'язку з О. В. Змановська у якості прикладу наводить випадок са-гва декількох дівчат, які цим наслідували свого куми-§ідомого співака. У молодому віці суїцидна поведінка часто в'язана з інтимно-особистісними стосунками, наприклад, з не-аим коханням.

Психологічним новоутворенням юнацького віку є форму-світогляду, пошуки сенсу життя. Іноді роздуми про влас-рнування під впливом серії невдач у різних сфера провоку-, депресивні стани. Виразність депресії часто є показником

зності суїцидної загрози. і Соціологи відмічають зв'язок між частотою суїцидних спроб успільстві та соціальними умовами. Так, згуртованість су-ства, яка має тенденцію зростати в умовах загальної небез-|»_с(наприклад, війни) або загальної спрямованості на досяг- щ певних цілей, знижують частоту самогубств. Коли ж згур-їість суспільства слабне, індивід відходить від соціального і ставить свої особисті цілі вище прагнення до загального |а, що може стати причиною рішення піти з життя. Так, по-

гь схильність до самогубства економічні кризи. і,В екстремальній ситуації одні особи за рахунок пластичності та резервів зберігають попередній загальний рівень адаптації, тимчасово знижують рівень, але без руйнування основних

Модуль III

напрямків адаптації. У цьому випадку дезадаптація не призводить до хвороби, не породжує патологічних форм адаптації.

Якщо ж екстремальні навантаження поєднуються з індивіду альними проблемами (наприклад, неврозами), зниженням плас­тичності, вірогідність порушення значно зростає. Тоді соціально-психологічна дезадаптація веде за собою якісну трансформацію процесу пристосування, появу патологічних форм адаптації Конфлікт, який перевищує поріг дезадаптації особистості, є крн зовим. В умовах неможливості реальним способом змінити кон­фліктну ситуацію єдиною реакцією, яка замінює собою усі інші дії, виявляється суїцид як засіб усунення всякої діяльності.

А. Є. Лічко відмічає зв'язок між типом акцентуації характе­ру підлітка та суїцидною поведінкою. Так, суїцидні демонстрації у 50% випадків поєднуються з істероїдним, нестійким, гіпертим-ним типами, а суїцидні замахи - з сенситивним та циклоїдним типами. А. Є. Лічко відмічає низьку суїцидну активність шизо їдів. В. Т. Кондратенко, навпаки, наводить данні на користь шизоїдного, психастенічного, сенситивного, збудливого та епі-лептоїдного типів. Автори сходяться на думці, що практично не схильні до суїцидів підлітки з астенічним, гіпертимним, нестій­ким типами акцентуації характеру.

Опишемо узагальнений психологічний портрет суїциден та. Це сенситивна, емпатійна людина зі зниженою здатністю переносити біль. її відрізняє наявність глибокого внутрішньо го конфлікту між низькою самооцінкою та високою потребою у самореалізації, який, в свою чергу, посилює тривожність, при­гніченість, відчуття безпорадності, схильність фіксуватися на проблемах. Активному виходу з депресивного стану, докладай ню зусиль для подолання проблем, з одного боку, перешкоджає песимізм, а з іншого — слабкість вольової регуляції. Ускладнює ситуацію амбівалентне ставлення до суїциду та схильність до аутоагресії. Варто підкреслити, що наведений портрет є прямо протилежним характеристиці антисоціальної особистості.

Слід зауважити, що суїцид змінює життя усієї родини, робить її заручником. Частина емоційних переживань людей, близьких суїциденту, є тимчасовими, інші тривають декілька ро­ків, деякі — все життя. Кожний член сім'ї платить за це певну психологічну ціну. К. Лукас та Г. Сейген називають це угодою (оборуткою). Спостерігаються наступні моделі небажаної нове дінки у відповідь на самогубство близької людини:

■ пошук людей, які можуть бути відповідальними за смерть са­могубця — замість прийняття того, що сталось, як особистої волі суїцидента;

Психалого-педагогічна корекція відхгиіень у поведінці дітей

• прийняття трауру на довгі роки - замість того, щоб продов­
жувати жити;

• переживання провини та самозвинувачення, картання себе;

• соматизація - занурення в хворобу замість спонтанного ви­
раження почуттів;

• самообмеження — уникнення радості життя;

• втеча в роботу, в сексуальні зв'язки, в адикцію — замість
того, щоб визнати та виразити свої почуття;

• нарешті, новий суїцид — "ти помер, отже помру і я".

Отже, до основних видів девіантної поведінки відносяться деструктивна, яка наносить шкоду суспільству та його членам, й аутодеструктивна, яка в першу чергу негативно впливає на самого девіанта. Проте усі форми аутодеструктивної поведінки — і залежність, і схильність до суїцидів, і віктимність, так чи інакше руйнуюче впливають на соціальне оточення девіантів. Так, віктими провокують злочинців до антисоціальних вчинків; адикти руйнують сім'ї, залучають інших осіб до вживання нар­котиків чи алкоголю, самі вдаються до злочинів задля одержан­ня продукту залежності; суїциденти залишають близьких людей з довічним почуттям провини, можуть спровокувати спроби са­могубства в інших людей.

3. Біологічні, соціальні та психологічні детермінанти відхилень у поведінці

Можна виділити біологічні, соціальні та психологічні при­чини виникнення схильності до девіантної поведінки. До біо­логічних причин відносять ті чинники, які травмують нервову систему і через це зумовлюють відхилення в особистісному роз­витку, а саме: травми, інфекції, інтоксикації нервової системи, спадковість, тип нервової системи.

Пошкодження кори головного мозку, особливо лобних до­лів, досить часто відмічається у людей, схильних до правопо­рушень. У. Пірс в результаті генетичного дослідження, прове-s деного у середині 60-х років прийшов до висновку, що наяв­ність зайвої ігрек хромосоми у чоловіків зумовлює схильність до кримінального насильства. Серед інших біологічних детер­мінант девіантної поведінки називають вплив гормонів, зокрема, тестостерону. Даббс та Морріс на прикладі вивчення 4 тисяч; ветеранів війни прийшли до висновку про наявність зв'язку між., рівнем тестостерону та схильністю до антисоціальної поведінки

X. Айзенк, вивчаючи в'язнів, визначив, що екстраверти бпьпі схильні до здійснення злочинів, ніж інтраверти, а це в сою чергу зумовлено типом нервової системи.

Слід зауважити, що успадковується не якась конкретна форма девіантної поведінки, а певні індивідуально-типо.юпчні властивості нерзової системи, які збільшують вірогідність фор­мування відхилень; що саме по собі пошкодження нервової сис­теми не визначає формування асоціальних якостей характеру а лише утворює основу, на якій під впливом несприятливих со­ціальних факторів, через неврахування індивідуальних особли­востей індивіда відбувається викривлення особистісного розвит­ку. Такого викривлення можна уникнути, якщо виховання буде зорієнтоване на створення спеціальних умов психічного розвит­ку, необхідних саме для такої дитини з пошкодженою нервовою системою або з особливими властивостями нервової діяльності

До несприятливих соціальних умов, через які може виник­нути схильність до девіантної поведінки, можна віднести непра­вильне виховання в сім'ї (коли дитина почувається відторгну­тою, непотрібною в родині, коли батьки зловживають такими ме­тодами впливу на дітей, як покарання, коли дитина виховується в умовах вседозволеності), асоціальні сім'ї, нехтування пробле­мами учня у школі, наявність тісних контактів з девіантними од­нолітками або старшими. Вплив сімейного виховання на особис-тісний розвиток індивіда визначається наступними чинниками-рівень протекції, ступінь задоволеності потреб дитини, кількість та якість вимог до неї в сім'ї, послідовність стилю виховання.

Рівень протекції в процесі виховання визначається тим, скільки сил, уваги, часу приділяють батьки вихованню дитини. Можна виділити два рівня протекції, які призводять до пор} шення процесу виховання, а саме: надмірна (гіперпротекщя) та недостатня (гіпопротекція). У випадку гіперпротекції бать ки приділяють дитині дуже багато сил, часу, уваги. Виховання дитини стає для батьків найважливішою центральною справою Гіпопротекція це ситуація, коли дитина опиняється на пери ферії уваги батьків, до неї "не доходять руки". За неї беруться лише тоді, коли трапиться щось серйозне.

Ступінь задоволеності потреб дитини це міра спрямованості діяльності батьків на задоволення матеріально побутових (їжа, одяг, розваги) та духовних (спілкування, від чуття психологічного комфорту) потреб дитини. У ступені задо волення потреб може бути два варіанта відхилення: потурання максимальне і некритичне задоволення будь-яких бажань, и

яо-педагогічна корекція відхилень у поведінці &ітей

гння потреб недостатнє прагнення батьків задовольняти 5и дитини, зокрема, духовні.

Вимоги до дитини виступають, по-перше, у вигляді її ^в'язків, по-друге, це вимоги-заборони, які визначають, дитина не повинна робити. Форми порушення системи ви-• різноманітні: надмірність/недостатність вимог-обов' язків; іірність/недостатність вимог-заборон, які визначають рі-самостійності дитини; надмірність/мінімальність санкцій арань) за порушення вимог. Надмірність вимог-обов'язків призвести до психотравматизації дитини, а недостатність до формування таких якостей характеру як безвідповідаль-інфантильність, егоцентризм. Надмірність вимог-заборон енічних дітей викликає протест і прагнення до емансипа-а в астенічних — розвиток рис сенситивної та тривожно-тивої акцентуації. Сімейне виховання, при якому дитині дозволено", і навіть незначний перелік заборон вона може рушити, знаючи, що її за це не покарають, стимулює розвиток ертимного, нестійкого типів характеру. Схильність батьків ясь до суворих покарань навіть за найменшу провину зу-гіює у стенічних дітей формування агресивності, негативізму, і астенічних — невротизацію особистості.

Відсутність послідовності у вихованні, перехід від су- |ворих до ліберальних засобів, нестійкість вимог до дитини, мін-іість ставлення до неї сприяє формуванню упертості, схиль-гі протистояти будь-якому авторитету. Нестійкість стилю швання найчастіше зустрічається в сім'ях, діти яких виявля­ться схильними до девіантної поведінки.

Варіанти поєднання описаних вище чинників сімейного вихо-[ дають велику кількість типів. Розглянемо ті з них, які сприя-■ формуванню схильності до девіантної поведінки у дітей.

Потураюча гіперпротекція (гіперпротекція, потурання, Достатність вимог-обов'язків та вимог-заборон, мінімальність якцій) — коли дитина знаходиться в центрі уваги сім'ї, яка гне максимально задовольнити її потреби, що зумовлює фор-(гвання демонстративних та гіпертимних рис характеру.

Домінуюча гіперпротекція (гіперпротекція, надмірність-їмог-заборон) - коли дитина знаходиться в центрі уваги, ьки віддають її вихованню багато сил, обмежують її само-їість. Такий тип виховання призводить до формування над­аної реакції емансипації, агресивності та інших загострених активних реакцій екстрапунітивного типу у дітей з сильним їпом нервової системи і до посилення астенічних рис та невро-іції дітей з чутливим типом нервової системи.

Модуль 111

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: