Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Класифікація заїкання




1. За етіологічною ознакою (A. Affister) з урахуванням клінічної картини порушення всі заїки діляться на 4 групи:

· заїкання, що супроводжується аномаліями в структурі або функції органів, що беруть участь у мовленні;

· пов’язана з ліворукістю;

· по наслідуванню;

· супроводжується емоційною нестійкістю й емоційними розладами: логофобіями, почуттям неповноцінності й ін.

2. За анатомо-фізіологічною ознакою (Е.С. Нікітіна, М.Ф. Брунс) видилено 2 групи дітей:

· діти з паллідарним синдромом – відзначається психофізична загальмованість, скутість, особистісні порушення, порушення контакту з навколишніми. Діти стають похмурими, не беруть участь в іграх;

· діти з стріарним синдромом – їм властива психофізична загальмованість, нервово-психічні порушення. Діти рухливі, непосидючі, заїканням не переймаються, легко вступають у контакт.

3. За клінічною ознакою (В.С. Кочергіна, Н.А. Власова) виділяються:

· дітей, у яких наслідком заїкання стала неврівноваженість поведінки;

· дітей, у яких неврівноважена поведінка відзначається з дитинства і є індивідуальною особливістю їхньої особистості, а розвиток заїкання сприяє посиленню їхньої неврівноваженості і появі рис загальної дитячої нервовості;

· дітей з підвищеною збудливістю, в анамнезі яких є несприятливі умови внутрішньоутробного розвитку, родові травми, соматичні захворювання, гострі і хронічні інфекції, серцево-судинні захворювання, ендокринні розлади, дистрофії;

· дітей, у яких до заїкання були ознаки важкого неврозу, схильність до істеричних реакцій.

4. За формою заїкання (Н.А. Власова, Е.Н. Герценштейн):

· тонічна;

· клонічна;

· змішана (клоно-тонічна і тоно-клонічна).

Заїкання піддається логопедичній корекції.

Дислалія

В більшості дітей звуковимова до 4 – 5 років досягає норми. Однак, в зв’язку з індивідуальними, соціальними, патологічними особливостями розвитку в деяких дітей звукові недоліки вимови не зникають, а набувають характеру стійкого дефекту, що називається дислалією.

Дислалія (від грец. dis – префікс, який означає розлад, lalia – мовлення) – порушення звуковимовляння при нормальному слуху і збереженій іннервації мовного апарата. Синоніми – косномовність; дефекти звуковимовляння, фонетичні дефекти, недоліки вимовляння фонем. Виявляється у неправильному звуковому оформленні мовлення: спотвореному вимовлянні звуків, заміні звуків або їх змішуванні, пропусканні звуків. Дефект може бути зумовлений тим, що у дитини неповністю або неправильно сформувалася артикуляційна база (набір артикуляційних позицій, необхідних для вимовляння звуків). Розрізняють механічну та функціональну дислалію.

Механічною дислілією називають такий вид неправильної звуковимови, який викликається органічними дефектами периферійного мовленнєвого апарату, його скелетною та м’язовою будовою. Причини механічної дислалії.

1. Вкорочена вуздечка язика (під’язикова зв’язка). При такому дефекті рухи язика утруднюються, так як занадто коротка вуздечка не дає йому можливості високо підніматись (при верхніх звуках). Крім того, дислалія може бути викликана тим, що язик або дуже великий, ледь вміщується в роті і від цього неповороткий, або дуже маленький і вузький, що також ускладнює нормальну артикуляцію.

2. Дефекти будови щелепи призводять до аномалій прикусу. Слід зазначити, що нормальним вважається такий прикус, коли при замкнутих щелепах верхні зуби ледь прикривають нижні. Аномалії прикусу можуть мати декілька варіантів.

Прогнатія – верхня щелепа сильно видається вперед. У результаті нижні передні зуби зовсім не змикаються з верхніми.

Прогенія – нижня щелепа виступає вперед, передні зуби нижньої щелепи виступають за передні зуби верхньої щелепи.

Відкритий прикус – між зубами верхньої і нижньої щелепи при їх змиканні залишається проміжок. В одних випадках цей проміжок лише між передніми зубами (передній відкритий прикус).

Боковий відкритий прикус може бути лівостороннім, правостороннім і двостороннім.

3. Неправильна будова зубів, зубного ряду також може призвести до дислалії. Наприклад, коли між зубами великі проміжки, в момент мовлення язик часто просовується в них, спотворюючи звуковимову.

Регуляція зубів та щелеп проводиться в зубних кабінетах лікарем-стоматологом завдяки накладанню на зуби спеціальних шин. Найбільший ефект накладання шин приносить в віці від 5 до 6 років, коли кістки ще досить пластичні.

4. Негативно відбивається на вимовлянні звуків неправильна будова піднебіння. Вузьке, занадто високе (“готичне”) піднебіння або, навпаки, низьке та плоске перешкоджає правильній артикуляції багатьох звуків.

5. Товсті губи часто, часто з відвисаючою нижньою губою або вкорочена малорухома верхня губа ускладнює чітку вимову губних. Губно-зубних звуків.

Функціональною дислалією називається такий вид неправильної вимови, при якому немає ніяких дефектів артикуляційного апарату. Іншими словами, немає ніякої органічної основи. Причини функціональної дислілії.

1. Неправильне виховання мовлення дитини в сім’ї. В результаті в неї спостерігається затримка розвитку правильного звуковимовляння.

2. При підражанні.

3. Двомовне спілкування у сім’ї. Розмовляючи на різних мовах, дитина переносить особливості вимови однієї мови на іншу.

4. Педагогічна занедбаність, коли дорослі не звертають увагу на звуковимовляння дитини, не виправляють її помилки, не дають приклада чіткої та правильної звуковимови.

5. Недорозвиток фонематичного слуха. При цьому в дитини спостерігається утруднення в диференціації звуків, які відрізняються між собою тонкими акустичними ознаками, наприклад, дзвінких та глухих приголосних, м’яких та твердих шиплячих та свистячих. В результаті таких утруднень розвиток правильної звуковимови надовго затримується.

6. Як наслідок недостатньої рухливості органів артикуляційного апарата: язика, губ, нижньої щелепи.

7. Зниження слуха.

8. Недостатній розумовий розвиток дитини. У дітей-олігофренів 50 % випадків відмічається порушення звуковимови.

Звук може замінюватися іншим звуком, що є в фонетичній системі мови.

За кількістю порушених звуків дислалія поділяється на просту, якщо відмічається до 4-х дефектних звуків, і складну, якщо 5 звуків і більше

Якщо дефект виражається в порушенні вимови звуків однієї артикуляційної групи (наприклад. свистячих), – це мономорфна дислалія. Якщо ж він поширюється на на дві ів більше групи (ротацизм, ламбдацизм), – це поліморфна дислалія..

У відповідності з характером дефекту вимови, виділяють такі види дислалії:

1) сигматизм – недоліки вимови свистячих (c, з, ц) та шиплячих (ш, щ, ж, ч); види сигматизму: міжзубний, губно-зубний, призубний, шиплячий, боковий, носовий. Заміна свистячих звуків шиплячими або іншими звуками мови називається парасигматизмом.

2) ротацизм – недоліки вимови звуків р і р'; відсутність р або заміни звуку р в словах: одноударне р, горлове або кортавне вимовляння звуку р (ль), носове вимовляння звуку р (л), бокове р (и), двогубне р (кучерське з вібрацією губ р-н, двогубе без вібрації губ р-г), глухе вимовляння звуку р. Заміна звуку р іншими звуками називається параротацизмом.

3) ламбдацизм – недоліки вимови звуків л і л'; відсутність звука л в словах або використання призвука голосового замість звука л, міжзубне л, двогубне л, губно-зубне л, носове л. Ті різновиди дефекта, які виявляються в заміні цих звуків будь якими іншими, називаються параламбдацизмом.

4) Дефекти вимови піднебінних звуків:

· · каппацизм – звуків к і к', зовсім не вимовляється або замінюється звуком т;

· · гаммацизм – звуків г і г', замінюється звуком д;

· · хитизм – звуків х і х', замінюється звуком к;

· · йотацизм – звука йот (j).

5) Дефекти проголошення дзвінких приголосних звуків, відбувається заміна звуків парними глухими: б-п, д-т, з-с, ж-ш, г-к тощо;

6) Дефекти пом’якшення приголосних: заміна м’яких парними твердими: п'-п, к'-к, р'-р тощо..

Виняток складають лише звуки ш, ж, ц, що не мають м’яких пар, і звуки ч, щ, й, які завжди вимовляються м’яко і не мають твердих пар.

Ринолалія






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных