БАЛАДА ПРО ЧОРНУ ТУГУ

Клюють півні темний обрій,

ніяк сонця не знаходять;

Самотина Горова

із гори крутої сходить.

Пахне кіньми і тінями

її тіло, лите з бронзи,

груди, два курні ковадла,

круглим жалем тужать-стогнуть.

“Самотино, що шукаєш,

чом блукаєш самотою?”

“Чом блукаю, сама знаю,

що тобі до мого болю?

Я шукаю в цьому краї

саму себе, свою долю”.

“Самотино, моє горе,

коли кінь закусить повід,

заженеться з гону в море,

буйна хвиля його втопить”.

“Не кажи мені про море!

Проростає туга чорна

на оливковій землі

під зелений шепіт-гомін”.

“Ти скажи, яка ж то туга,

яка мука невгамовна,

що з очей тобі сльозить

гіркота терпка лимонна?”

“Мечусь дома, як причинна,

з тою тугою жалькою,

волочаться долі коси

і по кухні, й по алькову.

Все на мені з тої туги

гагатом чорним холоне...

Ой льолі ж мої ллянії,

ой макове моє лоно!”

“Самотино! Вмийся біло

непочатою водою,

собі серце заспокой,

може, знайдеш свою долю”.

*

Долиною співа річка,

торочена бірюзою,

квітчається новий день

жовтим цвітом гарбузовим.

Ой туго, туго циганська,

туго щира й одинока,

туго досвітків далеких,

туго схованих потоків!

Переклад: М.Лукаш

ГІТАРА

Як заридала

моя гітара,—

розбилась досвітку

криштальна чара.

Ой заридала

моя гітара...

Хочу утішить —

надармо,

хочу утишить —

намарно.

Плаче, як вода,

що рине з яру,

плаче, як вітер,

що жене хмару.

Хочу впинити —

надармо,

вона ридає

за даллю.

Плаче пісок гарячий,

кличе біле латаття,

плаче стріла за ціллю,

вечір кличе світання,

плаче в голім гіллі

пташка остання.

А-ой, гітаро!

У серці п'ять ножів

одним ударом!

Переклад: М.Лукаш

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: