Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






ЛАБОРАТОРНО-ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №2




ВСТУП

Пропедевтика (propaideuo) - попередньо навчаю (підготовляю).

Пропедевтика внутрішніх хвороб представляє вступ студентів в область практичної ветеринарної медицини і забезпечує початкову клінічну підготовку майбутнього лікаря ветеринарної медицини.

Курс пропедевтики внутрішніх хвороб ведеться у відповідності з визначеною метою і завданнями, а також з урахуванням початкового рівня знань і практичних навичок.

Цим курсом передбачено вивчення клінічного стану тварин з застосуванням основних (загальноклінічних) та допоміжних (спеціальних) методів дослідження.

Вивчення і знання цих методів - основа володіння методами діагностики.

Основна мета і завдання курсу пропедевтики - навчити умінню розпізнавати симптоми захворювань, використовуючи основні і допоміжні методи для володіння логікою побудови діагнозу, набуття навичок клінічного обстеження.

Методи дослідження, які використовують для розпізнання внутрішніх хвороб, застосовують і в інших клініках - хірургічній, гінекологічній, інфекційній, інших. Таким чином, оволодіння методами розпізнавання (діагностики) є основною для підготовки лікаря різного напряму.

Клінічна освіта студента починається саме з вивчення курсу пропедевтики.

 

 

ЛАБОРАТОРНО - ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 1

Тема: Знайомство з клінічною роботою, умови роботи з тваринами.

Мета: Ознайомитись з умовами дослідження тварин в клініці. Вивчити правила охорони праці в клініці. Навчитися методам підходу до тварин, їх фіксації, відволікання та приборкання при клінічному дослідженні.

Клінічна діагностика внутрішніх хвороб тварин - наука, яка вивчає клінічні, інструментальні та лабораторні методи дослідження хворих тварин, техніку й послідовність їх застосування під час дослідження окремих органів і систем, виявлені при цьому симптоми і синдроми та основні етапи розпізнавання хвороби.

Вивчення дисципліни ґрунтується на основі загальнотеоретичних дисциплін: анатомії, фізіології, патологічній фізіології, фізиці, хімії, гігієни, годівлі, інших дисциплін, без знання яких неможливо оволодіти предметом клінічної діагностики. Цей предмет вивчає методи клінічного обстеження, які застосовують при діагностуванні різних за своєю природою захворювань - незаразних, інфекційних, інвазійних, і тому є основою усіх наступних клінічних предметів - внутрішніх хвороб тварин, акушерства, хірургії, епізоотології, паразитології. Усі клінічні предмети ґрунтуються на діагностиці, як вступного, підготовчого курсу, який закладає основи знань для подальшого вивчення клінічних дисциплін. Ось чому клінічну діагностику ще називають пропедевтикою (propaideuo - попередньо навчаю).

Після вивчення дисципліни «Клінічна діагностика внутрішніх хвороб тварин» лікар ветеринарної медицини повинен знати план і методи клінічного, лабораторного та інструментального (ендоскопія, УЗД, ЕКГ, рентгеноскопія та ін.) досліджень тварин; послідовність і методику дослідження окремих органів і систем, методи їх функціональної діагностики; особливості розпізнавання субклінічних форм перебігу патологічного процесу; клінічну інтерпретацію виявлених симптомів та результатів досліджень крові, сечі, калу, вмісту передшлунків і шлунка та інших біосубстратів, а також основні етапи визначення діагнозу.

Для вивчення клінічної діагностики відводиться 252 учбових годин. З них лекції займають 52 години, лабораторні заняття - 92 години, самостійна робота студентів - 72 години, навчальна практика -36 годин.

Рекомендована література:

Основна:

1. Клінічна діагностика внутрішніх хвороб тварин / В.І. Левченко та ін.; За ред. В.І. Левченка. - Біла Церква, 2004. - 608 с.

2. Клінічна діагностика хвороб тварин / В.І. Левченко та ін., За ред. В.І. Левченка. - Біла Церква, 1995. - 368 с.

3. Клиническая диагностика внутренних незаразних болезней
животных / Уша Б.В., Беляков И.М., Пушкарев Р.П. - М.: КолосС, 2003. -
487с.

4. Практикум по клинической диагностике болезней животных / М.Ф. Васильєв, Е.С. Воронин, Г.Л. Дугин и др.; Под ред. Е.С. Воронина. - М: КолосС, 2004. - 269 с.

Додаткова:

1. Ленец И.А. Диагностика незаразных болезней животных с применением вычислительной техники. М., Агропромиздат, 1989.

2. Лекції та методичні розробки з курсу «Клінічної діагностики внутрішніх хвороб тварин».

Ветеринарна клініка - заклад, де діагностичні, лікувальні і профілактичні заходи з тваринами поєднуються з педагогічною та науковою роботою. Курс клінічної діагностики вивчається в пропедевтичній клініці, де проводиться перше обстеження тварини, ставиться початковий діагноз і при необхідності надається допомога. Далі тварини направляються до відповідних клінік в залежності від характеру захворювання:

1. Клініка патології і терапії внутрішніх незаразних хвороб

2. Клініка патології і терапії хірургічних захворювань

3. Клініка патології і терапії акушер-гінекологічних захворювань

4. Клініка патології і терапії інфекційних захворювань

5. Клініка патології і терапії інвазійних захворювань

В клініці ведеться відповідна документація. Сюди відносяться:

- журнал амбулаторних хворих тварин,

- журнал лабораторних досліджень (крові, сечі, калу),

- бланки лабораторних досліджень,

- історії хвороб тварин та інші.

Під час роботи на кафедрі студент зобов'язаний:

1. Завжди бути в чистому халаті і ковпаку (шапочці).

2. Вести конспекти лекцій, лабораторних занять, самостійної роботи.

3. На лабораторних заняттях мати з собою підручник, конспекти лекцій і лабораторних занять.

4. З теми пропущеної лекції протягом тижня необхідно написати реферат і здати викладачу на лабораторних заняттях або в часи самостійного опрацювання тем.

5. Пропущене лабораторне заняття необхідно опрацювати до наступного заняття під керівництвом чергового викладача.

6. До кожного заняття необхідно підготуватися згідно з методичними рекомендаціями.

7. В зошиті для лабораторних занять вести записи до теми заняття, основні положення теоретичного матеріалу, завдання самостійної роботи, опрацювання практичних навичок, контрольні питання, завдання до самостійної роботи, протоколи результатів дослідження, рекомендовану літературу.

Для контролю знань студентами клінічної діагностики використовуються різні методи. Поточний контроль здійснюється у вигляді усного опитування, безмашинного та машинного програмованого контролю, перевірки конспектів лекцій, лабораторних занять та самостійної роботи, протоколів дослідження тварин, набуття практичних навичок. Підсумковий контроль включає залік (5-й семестр); залік за навчальну практику, курсову роботу та іспит (6-й семестр).

Кожний вид тварин вимагає певних правил підходу і фіксації. Для фіксації тварин використовуються закрутки дерев'яні і металеві, щипці носові типу Гармса та Соловйова для ВРХ, щипці для свиней типу Купченка, носове кільце для биків, намордники для собак, фіксаційні станки та розколи для масових ветеринарних обробок тварин.

Велика рогата худоба. До тварин підходять збоку і дещо ззаду, оберігаючись ударів рогами і задніми кінцівками, попередньо окликнувши тварину.

Методи фіксації:

1. Утримання тварини за роги з боку дослідника.

2. Коротке прив'язування голови тварини до стовпа.

3. Фіксація задніх кінцівок за допомогою петлі, накладеної вище скакових суглобів.

4. Накладання закрутки в області ахілового сухожилка.

5. Піднімання передньої кінцівки.

6. Фіксація задньої кінцівки за допомогою хвоста.

7. Фіксація в станку.

8. Фіксація биків за носове кільце.
Методи відволікання:

1. Здавлювання носової перегородки пальцями.

2. Здавлювання носової перегородки щипцями.

3. Накладання закрутки на корінь вушної раковини.

Коні. До тварини підходять спереду і дещо збоку оберігаючись укусів і ударів кінцівками, попередньо окликнувши тварину.

Методи фіксації:

1. Фіксація за вуздечку.

2. Фіксація підніманням голови вгору.

3. Піднімання передньої кінцівки зі сторони дослідника.

4. Фіксація в станку. Методи відволікання:

1. Накладання закрутки на верхню губу.

2. Накладання закрутки на корінь вушної раковини. Вівці, кози. Фіксують за роги, вуха.

Свині. їх підкликають кормом, підходять збоку або ззаду, чухаючи

тваринам спину, живіт або біля вуха, накладають петлю або щипці на

верхню щелепу.

Собаки. Досліджуються на фіксаційному столі і утримуються

власником за голову з накладанням намордника або фіксацією щелепи

накладанням петлі.

Коти. Досліджуються на фіксаційному столі і утримуються

власником за голову і обидві передні кінцівки. При необхідності

тварину загортають в мішковину, залишаючи відкритою

досліджувану частину тіла.

Птиця. Досліджують на столі. Фіксують руками голову, крила,

кінцівки.

Контрольні питання

1. Які обов'язки студентів під час роботи на кафедрі?

2. Які обов'язки чергового на лабораторних заняттях з клінічної діагностики?

3. Що таке ветеринарна клініка, які є ветеринарні клініки?

4. Які правила охорони праці і безпеки при дослідженні тварин?

5. Як підходити до різних видів тварин при дослідженні?

6. Які методи фіксації та відволікання тварин при дослідженні?

Перевірка вміння і навичок студентів:

1. Підійти до корови і зафіксувати за роги.

2. Коротко прив'язати голову корови до стовпа.

3. Накласти петлю вище скакових суглобів корови.

4. Накласти закрутку в ділянці ахілового сухожилку корови.

5. Підняти передню кінцівку корови.

6. Зафіксувати задню кінцівку корови за допомогою хвоста.

7. Здавити носову перегородку пальцями у корови.

8. Здавити носову перегородку щипцями (Гармса, Соловйова).

9. Накласти закрутку на корінь вушної раковини корови.

10. Підійти до коня і зафіксувати за вуздечку.

11. Підняти передню кінцівку у коня.

12. Накласти закрутку на верхню губу у коня.

13. Накласти закрутку на корінь вушної раковини коня.

14. Зафіксувати вівцю, козу, свиню.

15. Зафіксувати собаку, кота.

16. Зафіксувати птицю.

 


ЛАБОРАТОРНО-ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №2

Тема: Основні методи клінічного дослідження

Мета: Оволодіти методами розпитування, огляду, пальпації, перкусії,

аускультації, термометрії.

Матеріальне забезпечення: Перкусійні молоточки, плесиметри,

стетоскопи, фонендоскопи, стетофонендоскопи, полотнина,

термометри; корови, вівці, коти, собаки.

 

Основні методи дослідження тварин

Розпитування і опитування (rogatio et interrogatio) - це словесний метод дослідження. Розпитування - розмова з однією особою, опитування -розмова з кількома особами. За допомогою цього методу в ясній і доступній формі проводять реєстрацію тварин та збір анамнезу.

Огляд і спостереження (inspectio et observatio)

Огляд - це одноразове дослідження тварини за допомогою органів зору з метою виявлення видимих змін.

Спостереження - багаторазовий огляд тварини на протязі певного часу з метою розпізнавання хвороби.

Розрізняють:

- зовнішній огляд (індивідуальний, груповий, загальний і місцевий);

- внутрішній огляд (порожнинний, ректальний і вагінальний). Огляд і спостереження проводять вдень при доброму природному

освітленні. Дослідження починають з голови, далі оглядають шию, грудну клітку, черево, тазову частину тіла і кінцівок почергово зліва і справа, ззаду і спереду. За допомогою огляду і спостереження визначають:

- величину, об'єм, форму, межі, симетричність органів і частин тіла;

- колір слизових оболонок, шкіри, волосяного покриву;

- наявність висипів, новоутворень, порушень цілісності шкіри;

- наявність і характер виділень;

- характер приймання корму, води тощо.

Пальпація (palpatio) - це метод дослідження органів і тканин шляхом дотику руки або кінчиків пальців. Проводити пальпацію необхідно легкими рухами рук, не спричиняючи тварині болю чи лоскоту. Залежно від місця знаходження органу розрізняють зовнішню і внутрішню пальпацію.

Зовнішня пальпація:

поверхнева - проводиться легким доторкуванням пальців або долоні до шкіри;

глибока - використовується з метою дослідження органів черева і тазової порожнини. Вона може бути:

поштовхова (балотуюча) - при дослідженні рубця, визначені тільності;

проникаюча - сильне надавлювання вертикально щільно складеними пальцями при дослідженні органів грудної і черевної порожнини;

бімануальна - двома руками при дослідженні шлунка, кишечнику, матки у дрібних тварин; глотки, стравоходу у всіх тварин.

Внутрішня пальпація - використовується при дослідженні великих тварин. Розрізняють порожнину, ректальну та вагінальну внутрішню пальпацію.

Визначають:

- величину, об'єм, межі, форму, симетричність та місцезнаходження органів;

- характер поверхні, коней стенцію, рухливість, тонус органів;

- температуру, чутливість органів тощо.

Перкусія (percussio) - це метод дослідження органів за допомогою постукування по поверхні тіла тварини з метою викликати відповідні звуки, характер яких залежить від фізичного стану органу, порожнини, інше. Звук проникає на глибину до 7 см, а в ширину розповсюджується на 4-6 см.

При проведенні перкусії необхідно дотримуватись наступних вимог:

- перкусію краще проводити в невеликому закритому приміщенні, дотримуючись тиші;

- великих тварин перкутують в стоячому положенні, дрібних - на столі;

- плесиметр повинен вміщуватись в міжребер'я і щільно прилягати до тіла тварини;

- удари перкусійним молоточком наносити в центр плесиметра.
Молоточок тримати великим і середнім пальцем на початку рукоятки.
При ударі згинати тільки кисть руки.

- вушна раковина дослідника повинна бути на рівні нанесення перкусійного удару на віддалі витягнутої руки;

- в кожній точці наносять два удари. Сила удара змінюється в залежності від товщини органу і мети перкусії.

Розрізняють безпосередню і опосередковану перкусію:

Безпосередня перкусія - проводять кінчиками дещо зігнутих пальців

Чи обушком перкусійного молоточка безпосередньо по досліджуваному органу або ділянці тіла, наносячи короткі, відривчасті удари.

Опосередкована перкусія - удари наносять на досліджувану ділянку тіла через притиснутий до нього палець чи плесиметр:

а) дігітальна - полягає в тому, що вказівним або середнім пальцем
однієї руки наносять удари по прикладеним до тіла пальцем другої руки.
Використовується при дослідженні дрібних тварин та молодняку.;

б) інструментальна - виконується за допомогою плесиметра і
перкусійного молоточка масою 60-250 г.

За технікою виконання розрізняють перкусію стакато - перкутують короткими, різкими ударами, щоб молоточок відскакував від плесиметра і легато легкі, повільні удари молоточка дещо затримуються на плесиметрі на другому ударі.

За метою дослідження розрізняють порівняльну і топографічну перкусію.

 

Порівняльна перкусія - визначає фізичний стан органів і тканин при виявленні локальних змін в тканині, наприклад, в легеневій. Проводиться методом стакато.

Топографічна перкусія - використовується при визначенні перкусійних границь серця, легень, інш. органів. Проводиться методом легато.

Характер перкусійного звуку в будь-якій ділянці тіла залежить від співвідношення повітря і щільних елементів.

При перкусії на тілі тварини можна отримати такі основні перкусійні звуки:

- тупий (стегновий) звук - низький, тихий, короткий;

- атимпанічний (легеневий) звук - низький, голосний, довгий;

- тимпанічний (барабаний) - високий, голосний, довгий. Розрізняють також перехідні перкусійні звуки: притуплений, притуплено-атимпанічний, притуплено-тимпанічний.

Аускультація (auscultatio) - це метод дослідження у вигляді вислуховування звуків на поверхні тіла, що виникають при функціонуючих внутрішніх органах тварини (серці, легенях, передшлунках, кишечнику). Скорочення серця, акт дихання, рухи шлунка та кишок визивають коливання тканин, частина яких досягає поверхні тіла, де кожна точка шкіри стає джерелом звукової хвилі.

В клінічній практиці розрізняють безпосередню і опосередковану аускультацію.

Безпосередня аускультація - проводиться вухом дослідника, щільно прикладеним до досліджувальної ділянки тіла, покритої полотном чи простирадлом. Звуки при цьому сприймаються чистими, не зміненими, а побічні шуми відчуваються менше. Тихі звуки практично не вислуховуються, місце ушкодження локалізувати важко.

При дослідженні передньої частини тіла великих тварин стають збоку лицем до голови тварини, задніх відділів грудної кліки і черевної порожнини - лицем до заду тварини. Для більш тісного контакту з твариною, а також з метою самозахисту дослідник кладе руку на спину тварини, другу на черево. Голова дослідника повинна бути не нижче власного тулуба.

Опосередкована аускультація - пов'язана з використанням спеціальних інструментів: стетоскопів, фонендоскопів, стетофонендоскопів. В ветеринарній практиці віддають перевагу фонендоскопу - приладу, який на основі резонансу підсилює природні звуки, виникаючі в функціонуючому органі.

Проводити опосередковану аускультацію краще в закритому приміщенні, дотримуючись тиші. Звуки вислуховуються по 2-3 рази в кожній точці при дотриманні послідовності дослідження певних ділянок тіла. Отримані дані необхідно порівнювати на симетричних частинах тіла.

Термометрія (termometria) - це метод вимірювання тіла тварини за допомогою ветеринарного максимального термометра, градуйованого від 34и до 44и з поділками по 0,1. Проводиться обов'язково при обстеженні кожної тварини, що дозволяє задовго до появи інших симптомів виявити хворих тварин і відокремити їх від здорових.

Температуру тіла вимірюють на протязі доби при амбулаторному прийомі один раз і не менше двох разів на добу: ранком - від 7 до 9 год. і ввечері - від 17 до 19 год., при стаціонарному лікуванні і курації тварин в умовах ветеринарної клініки. Дані термометрії записують в температурний лист або наносять на графік.

У здорових тварин температура тіла коливається в певних межах (°С): ВРХ - 37,5-39,5; вівці - 38,5-40,0;кози - 38,5-40,5; свині - 38,0-40,0; коні - 37,5-38,5; собаки - 37,5-39,0; кролі - 38,5-39,5; птиця - 40,0-42,0. Як видно, фізіологічні коливання температури значні і досягають 1,5-2,0 градусів. Вони залежать від віку тварини, статі, породи, часу доби, вгодованості, фізіологічного стану і фізичного навантаження, зовнішньої температури.

Зміни температури тіла, що не мають фізіологічних пояснень, вважаються патологічними.

 

У домашніх тварин температуру тіла вимірюють у прямій кишці. Дотримуючись правил техніки безпеки добре змащений вазеліном термометр легкими обертальними рухами вводиться глибоко в порожнину прямої кишки на 5-7 хв. Фіксують термометр жом-нахвостником на волосяному покриві тварини.

Після вимірювання температури термометр виймають витирають ватою і записують температуру. Термометр зберігають у посудині з дезрозчином.

Термометр може показувати дещо підвищену температуру при запаленні прямої кишки або підвищенні тонусу сфінктера м'язів і понижену температуру при неповному закриванню сфінктера ануса (зіяння), частому виходженні газів з прямої кишки та переповненні прямої кишки каловими масами.

Контрольні питання:

1. Класифікація основних методів клінічного дослідження.

2. Провести опитування і розпитування при дослідженні тварини.

3. Провести зовнішній загальний і місцевий огляд тварини.

4. Провести зовнішню поверхневу та глибоку балотуючу пальпацію.

5. Провести проникаючу, бімануальну пальпацію.

6. Провести перкусію одним, двома, трьома пальцями.

7. Провести інструментальну перкусію.

8. Провести дігітальну перкусію.

9. Провести порівняльну перкусію. 10.Провести топографічну перкусію.

11.Провестибезпосередню аускультацію.

12.Провести аускультацію за допомогою стетоскопа. 13.Провести аускультацію за допомогою фонендоскопа. 14.Виміряти температуру тіла.

 

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных