Соціальне обслуговування інвалідів 4 страница

вибуття; створення механізмів залучення інвестицій,

раціонального використання виділених бюджетних коштів,

необхідних для надання допомоги мігрантам та біженцям;

створити спеціальну культурну програму щодо навчання

нужденних, особливо дітей і молоді, російській мові, яка не

втратила ролі мови міжнаціонального спілкування, тим самим

забезпечити вирівнювання умов для їх культурної адаптації в

співтовариство РФ.

Вищенаведене свідчить про те, що в РФ, як і в інших

державах СНД, в тому числі і в Україні, чітко визначених та

сформульованих соціальних технологій при роботі з мігрантами

і біженцями не має. Міграційні процеси регулюються

державними структурами через не досить вдале законодавство

країни.

Сполучені Штати Америки. Розвиток глобалізації

неминуче спричиняє інтенсифікацію процесів міграції та

біженців, що ставить практично всі розвинені країни перед

необхідністю регулювання міграційних потоків та соціальної

роботи з ними. Ці завдання активно обговорюються політиками,

ученими, рядовими громадянами. Увага до проблеми постійно

зростає, і на її вирішення виділяється усе більше засобів та

коштів, попри відсутності чіткої законодавчої бази та ефективно

працюючих, регулюючих механізмів, які б задовольняли усе

суспільство.

Досвід Сполучених Штатів Америки (США), країни

створеної переселенцями свідчить, що держава не може

існувати без чітких правил, що регулюють процес в'їзду в країну

й отримання громадянства та відсутності соціальної роботи з

ними. Законодавство і система інститутів міграційної політики

почали складатися практично відразу після прийняття

Декларації про незалежність. Цілі і завдання цієї політики

мінялися відповідно до динаміки економічного і суспільного

розвитку. Слід зазначити, що американське законодавство

завжди було досить жорстким, країна прагнула відгородити себе

від елементів, небажаних з расової, етнічної, політичної точок

зору. Перший закон про громадянство був прийнятий у 1790 р.

(Тhе Naturalization Act of 1790), коли чисельність населення

країни ще не досягла 4 млн. чоловік. Громадянином країни

відповідно до цього закону могла стати "вільна біла людина".

Раби і вільні чорношкірі громадяни таким правом не наділялися.

У 1875 р. Верховний суд США ухвалив, що всі питання, пов'язані

з роботою із мігрантами, відносяться до компетенції

федеральної влади.

Однією із перших соціальних технологій щодо роботи з

мігрантами було адміністративне регулювання етнічної

структури міграції, яка була запроваджена та здійснювалася

протягом майже сто років. У 1882 р. спеціальним законом було

заборонено на десять років в'їзд на територію країни китайським

працівникам. Це було обґрунтовано тим, що китайці досить

слабо асимілюються, не знають і не вивчають англійську мову.

Період 1920 - х років був відзначений подальшою жорсткістю

міграційних правил. У 1921 р. були встановлені межі чисельності

для тих, хто вперше в'їхали на територію США (вони існують

понині, хоча цифри кілька разів мінялися). Законом 1924 р. до

кількісних обмежень були додані обмеження за етнічним

принципом - чисельність нових переселенців з будь - якої країни

не повинна була перевищувати 2% від числа їхніх

співвітчизників, що вже проживають у США. Закон був

спрямований на збереження сформованої етнічної структури й

обмеження чисельності переселенців з Китаю, Японії, Індії, а

також із країн Південної і Східної Європи, приплив яких різко

збільшився з початку XX століття. Вважалося, що ці люди, що не

мали в основній своїй масі уявлень про державу, не знали

англійської мови, відрізнялися за своїми культурними і

релігійними традиціями від основного населення США тих часів,

можуть дезорганізувати громадське життя і погіршити ситуацію

на ринку праці. Система етнічних квот була збережена й у законі

1952 р. (Тhе Іmmigration & Nationality Act of 1952), що містив

також положення про те, що влада має право заборонити в'їзд

мігрантам, погляди і діяльність яких були визнані

комуністичними, і депортувати таких осіб.

У 60 - ті роки минулого століття існуюча до того моменту

система соціальної роботи з мігрантами була визнана

застарілою. В основі такого рішення були дві головні причини: по

– перше, могутня американська економіка усе гостріше мала

потребу в трудових ресурсах, а відповідно і соціальні технології

роботи з мігрантами потребували нових підходів; по – друге,

було визнано, що розвинене і стабільне американське

суспільство здатне асимілювати представників будь – яких рас і

етносів. Відповідно наступною соціальною технологію була так

звана технологія "американського плавильного казана" –

"melting pot", (термін Ізраэля Зангвілла). У 1965 р. був прийнятий

новий закон (Тhe Іmmigration & Nаtіопаliti Act of 1965), яким

скасовувалася існуюча протягом десятиліть система

встановлення квот для мігрантів різних національностей. Після

скасування названої системи став стрімко збільшуватися

приплив мігрантів із країн Азії і Латинської Америки. В результаті

частка європейців у загальній масі мігрантів знизилася з 74,5% у

1960 р. до 15,7% у 2005 р., а відсоток вихідців із країн Азії виріс з

5 до 35,6%. Особливо наочним став приплив

латиноамериканців, насамперед мексиканців. За останнє

десятиліття минулого століття в США в'їхало 2,2 млн.

мексиканців, що дорівнювало чверті загального міграційного

потоку зазначеного періоду.

У зв'язку із зміною національного складу мігрантів та його

впливу на соціальний розвиток суспільства, США вимушені

переглянути соціальні технології роботи з ними. Вважалося, що

люди які приїхали з різних регіонів, мають різний освітній і

культурний рівень, різні традиції трудової етики, які закладені в

національній культурі, неоднаковий рівень поваги до закону і

толерантності стосовно представників інших етнічних груп і

конфесій. США вважають, що держава яка відмовляється від

регулювання національної структури міграції методами

соціальних технологій, повинна бути готова до зрушень в

етнічній структурі та вирішенню проблем, які звідси випливають,

до яких відносяться асиміляція носіїв іншої мови й іншої

культури, взаємодія корінного населення й осіб, що прибувають

з інших країн. Відповідно цьому в США була запроваджена

соціальна технологія "цілеспрямованої соціальної дії", яка мала

за мету впливу на різні національні, конфесійні та етнічні групи

мігрантів в залежності від їх менталітету. При цьому варто

підкреслити, що масштабний в'їзд в країну представників

якогось одного іншомовного й іншокультурного етносу та

утворення зон їхнього компактного проживання породжує

складності, відмінні від тих з якими приходиться зіштовхуватися

в процесі роботи з різноплемінними мігрантами. Досвід США й

інших розвинених країн (у Європі найбільш яскравий приклад -

Франція) свідчить, що асиміляція людей, які проживають

великими компактними моноетнічними поселеннями

відбувається досить важко і повільно. При цьому практично

неминучі конфлікти з місцевим населенням, аж до

«видавлювання» корінних жителів з цих місць, що

спостерігається в ряді південних штатів США, у яких з міст, де

латиноамериканці вже становлять більшість, поступово

від’їжджає як біле, так і чорношкіре населення. Конфлікти

мексиканців з афроамериканцями носять найбільш гострий

характер, тому що і ті й інші претендують на робочі місця, які

вимагають невисокої кваліфікації. Саме тому наступна

соціальна технологія та методи роботи з мігрантами носить

назву у"передженого впливу на компактні поселення

мігрантів". При цьому основними методами соціальної роботи в

даній технології є: робота з різними верствами та етнічними

групами мігрантів; обмеження щодо можливості закупівлі систем

захисту; залучення релігійних діячів різних конфесій тощо. В

сьогоденні, ряд американських дослідників висловлюють

тривогу з приводу прагнення латиноамериканської громади,

щодо збереження своєї мови, культури, традицій. Якщо колишні

мігранти намагалися якомога швидше стати американцями, то

зараз спостерігається протилежна тенденція. На думку С.

Хантінгтона, автора теорії "зіткнення цивілізацій", постійне

зростання частки латиноамериканців у структурі населення

країни загрожує основам суспільства, яке склалося в США.

Наступною соціальною технологією роботи з мігрантами

виступає так звана "технологія відносної спільності". Дана

технологія спрямована на пошук та застосування на соціальній

практиці відносної спільності між мігрантами з метою їх

об'єднання та зниження ризику соціальних конфліктів. За

приклад береться те, що спільність мови поєднує вихідців з

Мексики, Аргентини, Домініканської Республіки, Куби.

Потрапляючи в такий район, як Маямі, вони можуть цілком

успішно працювати, володіючи тільки іспанською мовою. Це

район, де розташовані фірми, банки, лікарні, школи,

супермаркети, у яких використовується винятково іспанська

мова. Така ж картина спостерігається в пригородах Чикаго, де

ще в 70 – х роках минулого століття латинос складали всього

1% населення.

До сучасної соціальної технології роботи з мігрантами в

США слід віднести "технологію соціального плюралізму". Значна

кількість американських учених і суспільних діячів розділяють

точку зору С.Хантінгтона і вважають, що стати повноправними

членами американського суспільства мігранти зможуть тільки в

тому випадку, якщо вони або хоча б їхні діти перейдуть на

англійську мову, не будуть уникати змішаних шлюбів, засвоять

американські цінності і культуру. Однак існує й інша думка:

прагнути до повної асиміляції мігрантів зовсім не обов'язково,

вона в наші дні може поступитися місцем соціальному

плюралізму (або співіснувати з ним). Прихильники плюралізму

вважають, що немає рації стирати расові й етнічні кордони,

підтримуючи ситуацію "плавильного казана", яким раніше так

пишалися американці. Збереження расовими й етнічними

групами своїх традицій, релігії, мови піде на користь США,

зміцнить імідж світового лідера демократії, толерантності і

віротерпимості, латиноамериканців, китайців, арабів-мусульман,

вихідців із Середньої Азії. Але, якщо гостроту питання

культурної адаптації мігрантів в США можна оцінювати по-

різному, то необхідність соціальної адаптації заперечувати

неможливо. Саме тому, наступна соціальна технологія має

назву "технології соціальної адаптації при роботі з

мігрантами". Цією проблемою в США стурбовані як

федеральна, так і в ще більшій ступені місцева влада. Штати, де

концентруються великі маси мігрантів, несуть значні витрати на

створення шкіл, лікарень, доріг, поліції, і витрати ці часто значно

перевищують суму податків, що надходять від мігрантів у

бюджети штатів і в місцеві бюджети.

Незважаючи на те, що після початку соціальної реформи

(1996 р.) соціальна допомога легальним мігрантам (особливо в

перші роки їхнього перебування в країні) була різко скорочена, а

нелегальні мігранти ні на що, крім екстреної медичної допомоги,

розраховувати не можуть. Щорічно на місцевому, штатному і

федеральному рівнях мігранти одержують у виді пільг і

допомоги близько 25 млрд. дол. Діти усіх мігрантів – легальних і

нелегальних - мають право безкоштовно відвідувати школу й

одержувати допомогу у виді продуктових талонів. У деяких

штатах виплачуються і невеликі грошові допомоги багатодітним

родинам і матерям – одиночкам. Тому нелегальні мігранти, що в

основній своїй масі мають низьку кваліфікацію і бідні, є досить

серйозним навантаженням на бюджети місцевої влади. Слід

також зазначити, що місця компактного проживання

представників будь – якої етнічної групи стають і базою для

проживання земляків – нелегалів, яким громада допомагає

знайти житло, роботу, нерідко забезпечує фальшивими

документами (соціальними картами, правами водія).

В даний час для США основними проблемами у сфері

регулювання соціальної роботи та застосування соціальних

технологій при роботі з міграцією є забезпечення національної

безпеки і скорочення масштабів нелегального їх перебування на

території країни. Дані проблеми різко загострилися на початку

XXI століття, а після подій 11 вересня 2001 р. питання міграції

стали розглядатися у тісному зв'язку з проблемами національної

безпеки. Той факт, що серед мігрантів можуть виявитися особи,

які є загрозою для країни і її громадян, змусив керівництво США

посилити соціальну роботу серед нелегалів та провести

реформу органів, які займаються питаннями міграції. У

листопаді 2002 р. президент Дж. Буш підписав Закон про

внутрішню безпеку (Ноmеlапd Sесигіty Асі), на підставі якого

було створено нове Міністерство – Міністерство внутрішньої

безпеки (Dерагtmепt оf Ноmеlапd Sесurity). Після цього існуюча

раніше в рамках Міністерства юстиції (Dерагtmепt оf Justice)

Служба міграції і натуралізації (US Immigration and Naturalization

Services) була скасована, а в складі нового Міністерства вперше

в історії США була утворена єдина державна служба, яка

контролює прибуття в країну фізичних осіб і товарів та

складається із декількох самостійних підрозділів. Одним із них –

Служба громадянства й міграції (US Citizenship and Immigration

Services) – займається перевіркою всіх хто в'їжджає, стежить за

законністю їхнього перебування на території США, розглядає

заяви про зміну статусу або терміну перебування та проводить з

ними відповідними методами соціальну роботу.

Нелегальна міграція в США в сьогоденні – це досить

великий сегмент ринку праці, сегмент гнучкий, не обтяжений

ніякими бюрократичними процедурами і тому досить легко

реагує на зміни кон'юнктури. Відповідно до існуючих оцінок,

серед сільськогосподарських робітників нелегали складають

майже три чверті, у будівельній індустрії – 14%, у ресторанному

бізнесі – 10%. Американські фермери стверджують, що вони

будуть не в змозі зібрати врожай без залучення іноземної

робочої сили, і країні прийдеться імпортувати продовольство.

Про те, що бізнес зацікавлений у збереженні подібних

працівників, говорить і той факт, що роботодавці фактично

допомагають їм обійти закон, закриваючи очі на пропоновані

нелегалами при прийняті на роботу фальшиві карти

індивідуального соціального страхування (підроблені, належать

іншим особам). Але завдяки цьому нелегали стають платниками

податків. За період з 1986 по 2000 р. сума податків із

працівників, яка надійшла по фальшивим карткам Sосіаl Seсигіtу

сопtrіbutions, виросла з 7 млрд. до 49 млрд. доларів. При цьому

самі нелегали ніяких виплат з фонду соціального страхування

не отримують. Варто сказати, що всі спроби змусити

роботодавців відмовитися від наймання працівників, які не

мають відповідних документів, торпедуються в США дуже

успішно. В результаті страждають не тільки мігранти (доход яких

усе рівно набагато вище того, що вони могли б одержати у своїх

країнах), але знижується також рівень доходу, соціальної

захищеності, охорони праці у корінних жителів. З усіх завдань

реформування міграційної політики саме проблема нелегальної

наразі останнім часом у США стоїть особливо гостро. Одним із

методів соціальної роботи було запропоновано провести

"амністію" нелегалів, тобто надати право проживання в країні

тим, хто вже має місце роботи і не зробив ніяких злочинів. У

підсумку комплексний проект реформи так і не був прийнятий

законодавцями. Згоди удалося досягти лише в частині стосовно

заходів посилення прикордонного контролю. У травні 2007 р.

обговорення комплексної міграційної реформи в сенаті було

припинено. Очевидно, прийняття нового закону можливо не

раніше 2009 р. Таким чином, надзвичайно важлива і складна

проблема може стати предметом політичних інтересів і

політичних ігор, що не тільки не сприяють пошукам її вирішення,

але і гальмують їх.

Багаторічний досвід міграційної політики США та

застосування сучасних соціальних технологій при роботі з

мігрантами, свідчить про те, що їх розробка і проведення

повинні базуватися на обліку цілого ряду факторів і на аналізі

всіх можливих (короткострокових і довгострокових) наслідків

прийнятих рішень. Міграційна політика буде ефективною, якщо

вона сполучається із завданнями економічного і соціального

розвитку країни. Питання соціальної і правової захищеності

мігрантів повинні розглядатися як частина єдиного комплексу

проблем поряд з визначенням масштабів і професійно -

кваліфікаційною структурою міграції.

Важливою стороною соціальної політики США є

застосування сучасних соціальних технологій та методів роботи

з біженцями. Юридично біженці визначаються як люди, які

знаходяться за межами власної країни внаслідок добре

обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань через

їхню расу, релігію, національність, політичні погляди чи

приналежність до певної соціальної групи, і не можуть чи не

бажають повертатися додому.

Проблема полягає в тому, щоб визначити, які види захисту

потрібні, які методи соціальної роботи застосувати і як найкраще

їх надавати. Управління Верховного комісара ООН по справах

біженців визначило в 2008 р. захист як тему Міжнародного

всесвітнього дня біженців, що відзначається 20 червня, з метою

привернути увагу до важкої долі переміщених осіб в усьому світі.

Відповідно оцінок ООН, за 2007 р., у світі нараховується майже

21 мільйон біженців. У їхнє число входять люди, які були

змушені залишити свої країни, і ті, хто живе в межах своїх

держав, але переселилися з рідних місць і районів. Більшість

таких людей живуть в Азії, де переміщено майже 8 млн. чоловік.

Друге місце за цим показником займає Африка, у якій проживає

приблизно 5 мільйонів переміщених осіб. У 2008 р. Сполучені

Штати, які із усіх країн світу виділяють найбільші кошти на

допомогу біженцям, відзначили цей день особливими заходами

у Вашингтоні і Чикаго.

Перебіг подій пов'язаних з діяльністю щодо біженців в США

вимагає нових, сучасних підходів щодо їхнього захисту. Про це

веде мову Сэмюэль Уіттен, виконуючий обов’язки помічника

державного секретаря США в Бюро із справ населення, біженців

і міграції. До основних форм соціальної роботи, які складають

основу сучасних соціальних технологій при роботі з біженцями в

США відносяться: захист від непогоди, від захворювань, від

людей та держав, які змусили їх залишити рідні місця, від

вербування в партизанські загони, міжособистністний захист

серед біженців, розгляд проблем тендерного насилля в таборах

для біженців. Велике значення надається формуванню

активістів серед біженців та цілеспрямована робота з ними

задля покращення соціальної стабільності серед даної категорії.

Наступною соціальною технологією вважається правовий захист

біженців. У багатьох країнах біженцям немає можливості

працювати або володіти землею, на якій вони могли б

займатися сільським господарством. У деяких країнах біженцям

забороняють віддавати дітей у місцеві школи і тим самим

прирікають наступне покоління на ізоляцію. Наступна проблема,

що вимагає вирішення – захист гуманітарних працівників, які

допомагають біженцям. Є ряд випадків, коли мало місце

загибель представників продовольчої програми при виконанні

своїх професійних обов'язків. Терористичні групи і воюючі

фракції тепер уже не завжди вважають співробітників

гуманітарних організацій нейтральними сторонами. Оскільки у

світі, в тому числі в США, виникають ситуації, коли біженці

збираються не у віддалених таборах, а у містах країни.

Відповідно цьому виникає необхідність створення та

застосування нових соціальних технологій і методів роботи з

ними. Біженці активно вступають у контакти з місцевим

населенням, яке досить часто незадоволено тим, що вони, на

їхню думку, заповнюють їхні робочі місця. Саме тому, соціальні

технології в даній ситуації спрямовані насамперед на роботу з

місцевим населенням з метою запобіганню соціальних

конфліктів.

Таким чином, досвід США свідчить про досить широке

застосування сучасних соціальних технологій при роботі з

мігрантами і біженцями. Це пов'язано, насамперед, із історичним

минулим США, як держави, яка в основному була створена за

рахунок прибульців. Не усі вище перелічені технології знайшли

своє місце в соціальній політиці, деякі з них (плавильний котел)

не витримав випробовувань на практиці соціального життя. Але,

що стосується розв'язання протиріч, пов'язаних із міжрасовими

проблемами та проблемами соціальної адаптації в сьогоденні

заслуговують на увагу, адже в найближчий час їх можливо буде

потрібно вирішувати і в Україні.

Держави Європейського Союзу. Ініціатори розробки та

впровадження у країнах Європейського Союзу (ЄС) соціальних

технологій спрямованих на здійснення та удосконалення роботи

з мігрантами й біженцями. Під час реалізації у життя сучасних

соціальних технологій та методів роботи, змушені враховувати

об'єктивну дію наступних чинників, а саме:

– по-перше, масштаби й характер впливу потоків трудових

мігрантів на соціально-економічний розвиток країн ЄС залежить

не стільки від їх якісних і кількісних характеристик, скільки

насамперед від умов і потенційних можливостей (законодавчих,

політичних, соціо-гуманітарних, економічних та соціальних)

включення мігрантів і біженців у суспільство, яке їх приймає. Як

правило, потенціал міграційної ємності країни, завжди є і

залишатиметься доволі обмеженим, насамперед в силу

раціональної необхідності збереження національної ідентичності

суспільства та його відповідної протидії щодо швидкого і

неконтрольованого "заповненню мігрантами" "вільних"

соціально-трудових ніш у даній державі;

– по-друге, в цілому, рівень впливу міграції на динаміку

соціально-економічних відносин у державі, в наслідок

різновекторних дій трудових мігрантів, експерти змушені

оцінювати неоднозначне, виходячи із суті міграції, як доволі

складного, суперечливого та багатогранного соціального,

економічного, гуманітарного та політичного явища.

Очікувалося, що в періоди економічних спадів корінне

європейське населення витіснятиме мігрантів з непрестижної

роботи. Цього не відбулося. Так, певні сфери трудової

діяльності у країнах ЄС міцно закріпилися в суспільній

свідомості корінних європейців як такі, що призначені виключно

для мігрантів та членів їх сімей. Корінні жителі Європи за будь-

яких обставин не йдуть туди працювати. З іншої сторони, без

кардинального вирішення внутрішніх структурних перебудов в

економіці та політиці держави, це явище здатне виступити

певним каталізатором у загостренні соціально-економічних та

політичних відносин у суспільстві, яке беззастережно приймає і

заохочує неконтрольований приплив робочої сили поза своїх

національно-державних кордонів. Аналіз інформаційних джерел

засвідчує, що Західна Європа має надзвичайно багато проблем

від міграції, що знаходить свій вираз у даних та динаміці

зростання кримінальної статистики у країнах Євросоюзу.

Наприклад, кількість скоєних злочинів в Італії, Голландії,

Норвегії, Данії, Швеції та інших країнах сягає в межах 50-85 %

від їхнього загального числа по країні. Звичайно, що приїзд

іноземного мігранта нічого не коштує роботодавцю, ніж

наприклад, загальнодержавна реабілітаційна програма людей

похилого віку. Свідченням зростання вищевказаних проблем є і

подальший розвиток такої ситуації і у США, де їх "плавильний

котел" - свого часу, дав тріщину. Вже виросло третє покоління

мігрантів, які не знають англійської мови, а більше 32%

американських громадян говорять іспанською. Тому

американському президентові довелося виступити з ініціативою

і закликати прибульців вивчати англійську мову, щоб "краще

розуміти американський національний характер".

Таким чином, не випадково, для країн Європейського

Союзу притаманною на теперішній час стає практика

цілеспрямованої політики, пов'язаної з відсутністю

скоординованих та чітких спільних міграційних дій, які б за

логікою процесів, мали б базуватися на уніфікованих, однакових

та узагальнених підходах. Частково це також є наслідком

розвитку основних тенденцій ринків праці у країнах ЄС, а саме,

всіляке заохочення трудової міграції з мало розвинених країн,

враховуючи існування внутрішнього вагомого демографічного

дисбалансу ЄС.

У більшості з країн-членів ЄС відбувалося поступове

зниження народжуваності з 80-х років ХХ-го століття, що

призвело на сьогоднішній день до об'єктивного скорочення

чисельність молоді, яка на цей час досягає працездатного віку і

готова поповнити ринки праці у державах Євросоюзу. Саме це і

зумовлює приховане заохочення міграційних потоків до країн-

членів ЄС, і зокрема, з держав "пострадянського простору".

Наразі і з України, а натомість на терени України

розповсюджується й поширюється відповідне явище, яке

дістало назву "заміщувальна" трудова міграція вихідців з країн

Азії та Африки. Не випадково, в опублікованій доповіді

Глобальної комісії з міжнародної міграції, міститься теза про

необхідність "визнати та посилити роль мігрантів у

стимулюванні економічного зростання, а також зменшення

бідності", а відтак, підкреслюється думка, що грошові перекази

та як таку, трудову міграцію слід розглядати в країнах з низьким

рівнем прибутків як органічне доповнення до міжнародних

програм розвитку. При цьому, є і зворотна теза, про те що

збільшення кількості мігрантів, логічно веде до збільшення

чисельності робочої сили в країнах з високим рівнем прибутку і

до 2025 р. таким країнам це дасть змогу економічного зростання

на 3%, що може збільшити світовий прибуток у реальному

вигляді на 0,6%, який становитиме 365 млрд. дол. США.

Загальний огляд політики ЄС щодо мігрантів та біженців

дозволяє нам зупинитися на сучасних європейських соціальних

технологіях, їх ефективності та дієвості. За приклад можна взяти

те, що більше 60% турок, що приїхали до Європи живуть в

Німеччині (саме турки - найчисленніша група мігрантів – не

європейців в країнах ЄС). Алжирці та тунісці, переважно,

обирають Францію, албанці – Італію та Грецію, де складають

абсолютну більшість як легальних, так і нелегальних мігрантів. У

Іспанії та Португалії традиційні багато вихідців з країн

Латинської Америки. Марокканці розподілені по всіх

європейських країнах більш менш рівномірно.

Спроба зменшити потік мігрантів проведенням "соціальної

технології політики розвитку" країн-донорів робочої сили –

провалилася. Для цих країн нелегальні мігранти часто є одним із

головних каналів притоку грошових коштів, і позбавлятися цього

каналу ці країни не хочуть. Наприклад, тільки за 2007 р.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: