Старослов’янські міфологічні вірування в душу

Древні слов’яни уявляли душу в різних образах. Найпоширенішим серед цих уявлень було уявлення душі у вигляді вогню, який мав своїм предметом таку творчу силу, без якої неможливе життя на землі. Різні прояви психічної діяльності уподібнюються вогню, що знаходить вияв у відповідних епітетах: почуття гаряче, тепле, полум’яне; любов і ворожнеча то запалюються, то згасають. Бог-громовник створює першу людину і запалює вогонь у її домашньому вогнищі. Мано, болотні вогні, і ті, що світяться на могилах, визнаються за душі померлих. Кожна людина, народжуючись на світ, отримує свою свічку, при смерті свічка згасає.

Уявлення душі зіркою – походить від уявлення душі як вогню, бо вважались іскрами вогню, тому й смерть уподібнювалась падаючій зірці, яка швидко згасає. Кожна людина мала на небі свою зірку, а з її падіння припинялося життя.

Слов’янські племена уявляли душу також у вигляді диму, пари, вітру, тіні. Якщо в трубі гуде вітер – це прикмета, що в хаті з’явилась душа, яку послано на землю для каяття.

Існували уявлення душі у тваринних образах, а саме у вигляді комах і птахів. Душа померлого з’являється перед своїми рідними у вигляді метелика і літає навколо свічки. Душі померлих до поховання померлого сидять у вигляді птахів на димових трубах. З глибокої давнини в Україні вірили, що душа покійника протягом 40 днів літає у невідомому світі і з’являється у своєму домі щоночі, де вона у вигляді голубки купається у поставленій для неї воді. Могилу посипають хлібними зернами, щоб годувати пташок небесних.

Існувало уявлення людини про душу в образі людини. У старовинному іконному живописі можна знайти зображення душі у вигляді немовляти, яке виходить з уст покійника разом з його останнім подихом. Лелека своїм довгим дзьобом дістає із криниці малятко – душу, приносить її в оселю, де має народитись дитина.

Образи русалок репрезентували душі людей, які самі згубили себе і не були поховані. Живі спілкуються з мертвими як з живими. Для русалок кладуть на вікна гарячий хліб, щоб вони насичувалися його парою. Померлі матері приходять уночі до своїх дітей, миють їх, розчісують, годують, встигаючи все це зробити до крику півнів.

О.М. Афанасьєв аналізуючи фольклорний матеріал, вказує на цікаву особливість тіней померлих, які розділяють долю стихійних духів у середовищі. В зимовий період, скуті холоднечею, морозами, вони ціпеніють, впадають у тривалий сон, як і всі творчі сили природи. Весною з відродженням Сонця і Бога-громовика душі пробуджуються до нового життя. Взимку, коли покійники страждають від холоду, серед двору запалюють вогнище: померлі батьки можуть зігрітися на тому світі. Весною, коли відмикається небо, душі померлих спілкуються з живими, відвідують родичів і знайомих, п’ють, їдять і радіють разом з ними.

Рекомендована література

1. Роменець В.А. Історія психології Стародавнього світу та середніх віків / В.А. Роменець. – К., 1983.

2. Роменець В.А. Історія психології / В.А. Роменець. – К., 1978.

3. Марцинковская Т.Д. История психологии / Т.Д. Марцинковская. –

М., 2001.

4. Ярошевский М.Г. Краткий курс истории психологии / М.Г.

Ярошевский. - М.: Междунар. пед. акад., 1995.

5. Якунин В.А. История психологии / В.А. Якунин. - СПб, 1998.

ЛЕКЦІЯ №3

АНТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ

План

1. Уявлення про душу філософів Мілетської школи.

2. Розуміння природи душі Гераклітом.

3. Природньонаукові та психофізіологічні уявлення.

4. Поняття про душу у вченні Анаксагора та Демокріта.

5. Філософсько-психологічна система Сократа - Платона.

6. Вчення Арістотеля про душу.

7. Психологічні погляди стоїків.

8. Вчення Епікура про душу.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: