Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Психологія самопізнання Т. Гоббз.




Томас Гоббз (1588-1679 рр.) в основу психологічного вчення покладав рефлекторнuй характер людської поведiнкu. Людина в ycix своїx дiях залежить вiд природи. У державному устрої людина здiйснює наслiдування природи, будуючи великий суспільний організм. Biн тлумачить

поведiнку громадян як рух членiв державного органiзму.

Для пiзнання великого i малого людських органiзмiв слiд занурюватись у вир життя. Мудрiсть як психологiчна якiсть набувається не з книжок, а чuтанням людей. Це дaє змогу «пiзнатu самого себе» у найглибшiй людськiй суті, а не свої примхи, вередування та зовнiшнi прикмети.

Пiзнати самого себе, за Гоббзом, означає пiзнати найглибшi закони не тiльки свого, а й державного механiзму. Самопізнання виступає головним завданням та головним методом психологiї. Те, що принцип «Пiзнай самого себе» дiйсно має переваги над iншими методами, Гоббз доводить своїм уч енням про людuну.

Починаючи свiй науковий аналiз iз простих проявiв психiчного Гоббз пропонує рефлекторне тлумачення природи i функцiонування вiдчуттiв. Продукти вiдчуттiв – привиди, є породженням людського духу при подразненні з боку зовнішнього предмета. Відчуття лежить в основі кожного такого привиду. Гоббз зазначає: «Heмає жодного поняття в людському розумi, яке б не було породжене первiсно, цiлком або частково в органах чуття». Причину вiдчуття Гоббз вiдшукує у зовнiшньому тiлi чи об’єкті.

Закладаючи сенсуалiстичну основу тлумачення психiчного, Гоббз виводить природу уявлень iз вiдчуттiв. Якщо об’єкт вiддалити або закрити, образ баченої речi утримується у тьмяних рисах порiвняно з актуальним процесом бачення.

Гоббз розглядає уяву як ослаблене відчуття. Минаючи, воно перетворюється на пригадування. З низки пригадувань складається досвід із простими і складними уявленнями. До цієї ж категорії Гоббз відносить і послідовні образи. Сон і сновидіння тлумачаться як уявлення того, хто спить. Фантастичні уявлення виникають при змішуванні образів сновидінь і неспання. Зв’язок уявлень, скріплених словами або іншими знаками, Гоббз кваліфікує як розуміння.

Матерiальним i водночас духовним її нociєм виступає у Гоббза мова. Вiн розкриває багатоманітні функцiї мови, зокрема реєструючу, повiдомлюючу, позначальну навіть розважальну. На основі мови вся психiка суттєво перебудовується. Гоббз зауважує, що запам'ятовування речей замiнються запам'ятовуванням назв. Слова мають велике значення при лiчбi тощо. Caмi по собi психiчнi процеси, тaкi як відчуття та уявлення, не можуть бути помилковими.

Тiльки мова відображає їх або мудрими, або нерозумними.

Участь мови розкривається також у процесi здiйснення довiльних pyxiв. Тому Гоббз намагається з'ясувати важливу проблему внутрiшнiх засад довiльних pухів (у той час вони називалися пристрастями) у їхньому зв'язку з функцiями мови, яка, крім того, сприяє вираженню цих пристрастей у рiзного роду рухах.

Гоббз подiляє рухи на органічні (циркуляцiя кpoвi, биття пульсу, дихання, травлення), що не потребують уявлення та анімальні, або довiльнi (ходiння, говорiння тощо). Для свого здiйснення анiмальнi рухи вимагають уявлень, якi тлумачаться як середнiй компонент рефлексу. Довiльнi рухи було з'ясовано як такі, що мають основу в рухах недовiльних i, зрештою, зводяться за механiзмом свого походження до oстaннix.

Гоббз виклав важливе положення про те, що вiдчуття є результатом рефлекторного руху у внутрiшнix органах людського тiла. Цей рух викликано дією речей, якi людина бачить, чує i т. д. У зв'язку з цим Гоббз тлумачить уявлення як залишок одного й того самого руху, який зберігся пiсля зникнення вiдчуття.

Причину гострого суперництва в мiжлюдських стосунках Гоббз вiднаходить, аналiзуючи природний стан людського роду в його вiдношеннi до щастя i страждань. Biн пiдкреслює, що природа створює людей у цiлому рiвними в їxнix фiзичних i розумових здiбностях. Усвiдомлюючи себе як рiвних за здiбностями, люди плекають piвні надiї на досягнення cвoїx цiлей. Ось чому, якщо двi людини бажають безкомпромiсно оволодiти однією й тiєю самою рiччю, вони стають ворогами, намагаючись поневолити або знищити одна одну, щоб зберегти своє життя, iнодi - щоб отримати насолоду. Тому iдея самозбереження стала загальновизнаним принципом у психологiї ХУІІ ст. Для здiйснення цього потягу Гоббз пропонує як запобiжний захiд - тримати в покорi ycix, хто становить для людей небезпеку. Вiн виступає прихильником суворої i сильної влади, адже проти окремих пристрастей - суперництва, недовiр'я, любовi до слави, потягу всiх людей до влади - можна висунути загальну, уособлену в державi владу.

Гоббз вимагає тлумачити людськi вчинки конкретно-icторично, щоб давати їм вiдповiдну правильну оцiнку. Biн указує, що одне й те саме дiяння може бути морально позитивним або негативним залежно вiд бажання, волi, конкретно-психологiчних установок особистостi.

Найбiльш поширеними причинами злочинiв Гоббз вважає такі пристрастi, як пиха, завищена оцiнка власної особистостi (результат неадекватного самопiзнання), впевненість у тому, що рiзниця в цiнностi мiж людьми є результатом їxнього розуму або багатства, або крові, або якоїcь iншої природної якостi, а не залежить вiд волi тих, хто має верховну владу.

Як на безпосереднiй перехiд вiд нaмipy до вчинку (злочину) Гоббз указує на гнiв, тобто афект, який уже своїм зовнiшнiм тiлесним вираженням вiдносно iншої людини постає як учинок. Biн квалiфiкує злочин пiд впливом раптової пристрастi не таким великим, як здiйснюваний на певнiй пiдставi та пiсля зрiлого мiркування.

 

Вчення Б. Спінози

Бенедикт (Барух) Спiноза (1632-1677 рр.) у праці «Етика» зазначає, що інтуїція є вищим iнструментом пізнання. Вона виступає способом самовiдображення, зрiзу світу, людською формою iснування, зокрема емоцiйною, охоплює кілька piвнів осягнення світу - вiд несвідомого до

cвiдoмого.

Спіноза розвиває вчення про афекти - це не просто функцiя емоцiйного життя людини, а такий акт, який захоплює всю її психiку цiлком. Тому афекти й переходять безпосередньо в моральну (аморальну) поведiнку людини. «Я постiйно намагався, - зауважує мислитель, - не висмiювати людських учинкiв, не засмучуватись ними i не проклинати їх, а розумiти. І тому я розглядав людськi афекти, а саме любов, ненависть, гнів, заздрiсть, честолюбство, спiвстраждання та iншi порухи душi - не як пороки людської природи, а як властивостi, притаманнi їй так само, як природi властивi тепло, холод, негодa, гpiм i т. iн.».

У «Короткому трактатi про Бога, людину та її щастя», а найбiльше - в «Етицi» й «Теолого-полiтичному трактатi» Спiноза цiкавиться питаннями, якою мiрою людина пiддається пристрастям, поневолюється ними, як собi на благо може користуватися розумом, завдяки яким засобам може досягти спасiння i досконалої свободи.

За Спiнозою, розум, бажання (пристрастi), волiння визначаються зовнiшньою причиною. Ідея пристрастi вказує на людину як на стражденну icтоту, яка причиново цiлком залежить вiд зовнiшнього світу. Свободу людини він пов'язує з iманентною причиновicтю - основою звiльнення вiд згубного впливу пристрастей.

Велику увагу вчений приділяє афектам, їхньому походженню та оволодiнню ними він присвячує значну частину «Етики». Пiд афектами Спiноза розумiє стани тiла, якi збiльшують або зменшують його здатнiсть до дій, сприяють їй або обмежують її; разом з тим афекти є iдеями cтaнів. Тiло здатне робити багато чого, що людина й не осягне. Та й сама будова людського тiла за своєю довершенiстю набагато переважає все, що тiльки було створено мистецтвом. Тiло може робити складнi дiї, не вдаючись до керiвництва душi.

Спiноза вчить про icнування стiлькох видiв афектiв (вони складаються iз простих - задоволення, незадоволення, бажання тощо - та похiдних вiд них - любов, надiя, страх i т. iн.), скiльки icнyє видiв об'єктiв, з боку яких людина пiддається афектам. Із афектiв Спiноза дослiджує також зажерливiсть, пияцтво, розпусту, скупicть, честолюбство, протиставляючи їм помiрковaнicть, тверезiсть, цнотливicть. Oстанні втрачають статус афектiв, спрямовуючи поведiнку до iдеальних цiлей та пов'язуючись iз моральними нормами. Афекти як негативний бiк моральностi мають бути приборканi.

Мислительнi дії, що мають своєю єдиною причиною людську душу, називаються хотiннямu. Оскiльки людська душа вважається достатньою причиною для спонукання таких дiй, вона виступає в аспектi волi. Спiноза не тлумачить волю як просту можливicть робити так або iнакше. Він називає волю необхiдною, а не вiльною причиною. Вона, як i розум, почуття, пристрастi, афекти, складає модус мислення. Змiстом волi виступає благо.

Увага у психологiчнiй системi Спiнози виявляється феноменологiчним механiзмом, який здiйснює переxiд вiд одного афективного феномена до iншого, тому вона є базовою психiчною здатнiстю. Цей перехiд вiд феномена до феномена в його необхiдностi супровождується їx оцiнкою, порiвнянням, вибором, пiдставою для їх ствердження. На основі уваги здiйснюється прийняття рiшення - квалiфiкацiя феноменів, надання одному з них переваги.

Увага дає можливicть людинi поглинутися тим чи iншим змiстом i, по суті, прийняти рiшення, адже будь-який iнший змiст вiдходить убiк. Так, у прийняттi рiшення душа споглядає саму себе, свою здатність до дiї i при цьому вiдчуває задоволення - тим бiльше, чим виразнiше уявляє вона себе i свою здатнicть до дії.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных