Операціональна теорія інтелекту Ж. Піаже

Швейцарський психолог Жан Піаже (1896-1970

рр.) досліджував інтелект. В працях, які вийшли в

20-х роках: «Мова й мислення дитини» (1923 р.),

«Судження й умовивід у дитини» (1924 р.), «Уявлення дитини про світ» (1926 р.), «Фізична причинність у дитини» (1927 р.) описується

розвиток вчення про мову й мислення дитини, про її логіку й світогляд.

Піаже спробував розкрити якісну своєрідність дитячого мислення з його позитивної сторони. У центр уваги було поставлено те, що в дитини є, а не недоліки дитячого мислення в порівнянні з мисленням дорослої людини.

На шляху від дитини до дорослого думка перетерплює ряд якісних перетворень - стадій, кожна з яких має власну характеристику. Намагаючись розкрити їх, Піаже зосередився спочатку на дитячих висловлюваннях. Він застосував метод вільної бесіди з дитиною, прагнучи, щоб питання, які задаються маленьким випробуваним, були можливо ближче до їхніх спонтанних висловлень: що змушує рухатися хмари, воду, вітер? Чому сняться сни? Чому плаває човен? і т.д.

Нелегко було знайти в безлічі дитячих суджень, розповідей, переказів, реплік об'єднуючий початок, що дає підстава відмежувати «те, що в дитини є», від пізнавальної активності дорослого. Таким загальним знаменником Піаже вважав своєрідний егоцентризм дитини. Маленька дитина є несвідомим центром власного світу. Вона не здатна стати на позицію іншого, критично, з боку глянути на себе, зрозуміти, що інші бачать речі по-іншому. Тому вона змішує суб'єктивне й об'єктивне, пережите й реальне. Вона приписує свої особисті мотиви фізичним речам, переносить внутрішні спонукання на незалежний від них причинний зв'язок явищ природи.

У мисленні дитини виявляються й своєрідна магія - словам і жестам надається здатність впливати на зовнішні предмети. У присутності інших дитина міркує вголос, так якби вона була одна. Її не цікавить, чи буде вона зрозуміла іншими. Її мова, що виражає бажання, мрії, «логіку почуттів», служить своєрідним супутником, акомпанементом її реальної поведінки.

Але життя змушує дитину вийти з світу мрій, пристосуватися до середовища. І тоді дитяча думка втрачає первозданність, деформується й починає підкорятися іншій, «дорослій» логіці, почерпнутої із соціального середовища, тобто із процесу мовного спілкування з іншими людськими істотами.

У праці «Розвиток кількості в дитини» (1941 р., разом з Б. Інельдер) порушується питання про те, як дитина відкриває інваріантність (сталість) деяких властивостей об'єктів, як її мислення засвоює принцип збереження речовини, ваги й обсягу предметів. З'ясувалося, що принцип збереження формується в дітей поступово, причому спершу вони починають розуміти інваріантність маси (до 810 років), а потім ваги (до 10-12 років) і, нарешті, обсягу (близько 12 років).

У ряді праць Піаже і його співробітників концепція операціонального інтелекту одержала в 40-х роках нове експериментальне висвітлення й подальшу теоретичну розробку.

Загальний підсумок тих поглядів на розумовий розвиток, до яких прийшов Піаже в розглянутий період, представлений у його трактаті

«Психологія інтелекту» (1946 р.).

Рекомендована література

1. Ждан А.Н. История психологии от античности до наших дней /

А.Н. Ждан. – М., 1990.

2. История психологии. Хрестоматия / [под ред. Гальперина П.Я.]. - Екатеринбург: Деловая книга, 1999.

3. Марцинковская Т.Д. История психологии / Т.Д. Марцинковская. –

М., 2001.

4. Роменець В.А. Історія психології 19 – початку 20 століття / В.А.

Роменець. – К., 1995.

5. Роменець В.А. Історія психології / В.А. Роменець. – К., 1978.

6. Якунин В.А. История психологии / В.А. Якунин. - СПб, 1998.

7. Ярошевский М.Г. История психологии / М.Г. Ярошевский. – М., 1985.

ЛЕКЦІЯ № 8

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: