Якості, що характеризують швидкодію

Є три види показників, що характеризують швидкодію:

1. час одиночного руху;

2. час реагування на сигнал;

3. частота рухів.

Між цими проявами швидкості рухів зв'язків немає або вони виражені слабко. Можна мати велику частоту рухів і відносно поганим реагуванням рухом на сигнал. Можна швидко скорочувати м'яз, але повільно неї розслаблювати. Тому до оцінки швидкісних можливостей людини варто підходити диференційовано. Крім того, необхідно мати на увазі й специфічність виявлення показників швидкодії в лабораторних умовах у порівнянні з виміром швидкості пересування людини в реальності. Як правило, у першому випадку пропонуються такі випробування, які виключають вплив антропометричних особливостей людини на діагностуючі показники. У другому ж випадку антропометричні особливості відіграють більшу роль. Швидкісні показники в природних умовах залежать від збільшуваємого прискорення, а воно визначається силою миші, масою тіла або його ланок, довжиною важеля (кінцівки), загальною довжиною тіла й т.п.

Швидкість одиночного руху як ізольована характеристика може розглядатися тільки при розчленованому біомеханічному аналізі рухових актів. Прояв швидкості рухів залежить від морфо-функціональних особливостей мотонейронів і м'язових волокон. М'язові волокна мають різну швидкість скорочення: одні - близько 120 мс, інші близько 60 мс. Співвідношення повільних і швидких рухових одиниць, що складаються з м'язових волокон і іннервують їх мотонейронів, у різних м'язах по-різному. Тому одні м'язи розвивають напруга швидше, інші - повільніше. Уважається, що співвідношення швидких і повільних м'язових волокон у м'язі визначений генетично й не може бути змінене шляхом тренування. За даними Б. Салтин, процентне співвідношення цих волокон у м'язах однієї пари близнюків однаково. Однак має значення й швидкість виникнення й зникнення імпульсів порушення в нервових центрах і мотонейронах: при постійному частому посиланню імпульсів із центра до м'язових волокон вони стають швидкими, при постійної рідкої імпулъсації - повільними. У цьому й криються резерви збільшення швидкості скорочення м'яза.

Час реагування на сигнали. Час простий сенсомоторній реакції виміряється інтервалом між появою заздалегідь обумовленого (одного) сигналу й початком заздалегідь обумовленої ж відповідної дії. Воно визначається:

1) швидкістю порушення рецептора (нервового закінчення якого-небудь чутливого нерва) і посилки виниклого імпульсу у відповідний чутливий центр;

2) швидкістю переробки сигналу в центральній нервовій системі (перекодування, упізнання);

3) швидкістю прийняття людиною рішення про реагування на сигнал;

4) швидкістю посилки сигналу до початку дії по ефферентним (руховим) волокнах;

5) швидкістю розвитку порушення в м'язі й подолання інерції спокою тіла або його окремої ланки.

Як видно із цього переліку, час реакції складається як мінімум із трьох фаз: сенсорної, премоторної й моторної.

Першої й другу (фази називають латентним періодом (часто його ототожнюють із часом реакції, що, виходячи з вищевикладеного, невірно).

Таким чином, формула часу сенсомоторній реакції така:

ВР = ЛП + ВД,

де ВР - час реакції, ЛП - латентний період (сенсорний компонент), ВД - час руху (моторний компонент). Наявність останнього компонента в часі реакції створює значні труднощі в зіставленні одержуваних даних різними авторами на різних рефлектометрах. Справа в тому, що використовувані в різних приладах кнопки й т. П. пристрою, за допомогою яких виключають електросекундомери, мають різну величину вільного ходу (утоплення) до замикання ланцюга й різний опір використовуваних у них пружин, що приводить до більшої або меншої втрати часу при реагуванні рухом на сигнали.

Величина сенсорного компонента залежать від модальності сигналу, тобто від того, гніту аналізатору він ставиться. Чутливість різних аналізаторів неоднакова, тому на звукові й тактильні подразники час реакції нетілъки коротше, ніж на зорові, серед останніх на червоний колір час реакції коротше, ніж на зелений і синій.

Значимість сигналу може привести до порушення «закону сили», відповідно до якого 1 сильніше подразник, тим швидше відповідна реакція. А. Е. Ольшанникова виявила, що якщо слабкий подразник значимо для людини (аварійний сигнал), те він на нього реагує швидше, ніж на сильний сигнал, але не аварійний.

При ритмічній подачі сигналів час реакції коротше, ніж з аритмічною появою. Пояснюється це тим, що при ритмічній подачі сигналів людина засвоює їхню тимчасову структуру, завдяки чому з'являється можливість передбачення. Оптимальний інтервал між ритмічними сигналами становить одним даним 0, 75-1,5 з, по іншими - 2-3 з.

Поряд з латентним часом сенсомоторної реакції вимірюють (за допомогою електроміографії) патентів час скорочення й розслаблення. Воно визначається часом від моменту подачі сигналу до скорочення або розслаблення м'яза початку скорочення або розслаблення, реєструємого по біострумах м'яза. зроблено, що між цими двома тимчасовими показниками існують обернено пропорційні відносини: для м'язів з найбільш коротким латентним часом напруги характерно найбільш тривалий латентний час розслаблення й, навпаки, для м'язів з коротким часом розслаблення латентний час напруги бути найбільшим.

За даними В, А. Сальникова, латентний час напруги м'язів коротше в осіб зі слабкою нервовою системою, з рухливістю порушення й гальмування й з перевагою порушення по «зовнішньому» балансі. У той же час латентний час розслаблення м'язів коротше в осіб з інертністю гальмування й з перевагою гальмування по «зовнішньому» і "внутрішньому" балансі.

Моторний компонент часу реакції залежить від легкості порушення м'язів, а також від того, якими силами інерції спокою (по суті, масою) володіють різні ланки кінцівок. Тому при реагуванні на сигнал різними ланками тіла час реакції буде різним. Через інерцію ланок тіла час реакції, фиксируемое по русі руки, більше, ніж фіксіруємий по електроміографії, коли латентний період визначається часом від появи сигналу до початку порушення м'яза (що видно по посиленню її біоелектричної активності).

Швидкість реагування підвищується при деякій напрузі м'язів і їхньому розтяганні.

Час реакції залежить від інтенсивності сигналу: чим він інтенсивніше (до певної межі), тим менше час реакції. Однак ця залежність може порушуватися, тому що найчастіше більше значення має значимість сигналу, чим його фізична сила. За даними А. Е. Олыпанниковой, час реакції на слабкий, але аварійний сигнал було коротше, ніж на сильний, але не аварійний сигнал. Крім того, надмірно сильні сигнали гальмують швидкість відповідної реакції, що відповідає закону оптимуму-пессимума Н. Е. Введенского.

Відповідно до цього закону, на час рухової реакції впливає й тривалість сигналу. Так, Г. Уэллс, подаючи світловий подразник різної тривалості, одержав найменший час реакції при середній тривалості подразника.

При біорецепторній подачі сигналу (для обох очей, вух і т.п.) латентний період рухової реакції виявляється коротше, ніж при монорецепторному пред'явленні цього сигналу. В останньому випадку час простої рухової реакції коротше при сприйнятті сигналу прицільним (ведучим) оком і при реагуванні на об'єкт, що з'явився, провідною рукою. Всі інші сполучення ока й руки дають гірші результати.

Сприйняття світлового сигналу центральним зором приводить до меншого латентного періоду реагування, чим сприйняття того ж сигналу периферичним зором. Т. Н. Ушакова зв'язує це зі зниженням до периферії чутливості сітківки ока.

У дослідженнях ряду авторів виявлена залежність латентного періоду рухової реакції від просторових характеристик подразника. При збільшенні його розмірів латентний період, як правило, скорочується.

Реакція на припинення дії світла коротше, ніж на його появу, приблизно на 13 %. Реакція на збільшення інтенсивності світла більше за часом, чим на зменшення.

Час реакції залежить від концентрації уваги. Саме цією характеристикою пояснюють розходження в часі реагування на сигнал при натиску й відпусканні кнопки. В останньому випадку воно коротше, тому що натиск на кнопку перед відпусканням більшою мірою змушує людини концентрувати увага майбутньому русі, чим очікування сигналу при розслабленому при слабко напруженому стані м'язів.

Докладний огляд робіт, у яких показана залежність часу реакції від зовнішніх сигналів, даний Рейс Шошолль, час простого реагування на сигнали залежить від наявних у людини логічних особливостей прояву властивостей нервової системи. В осіб зі слабкою нервовою системою воно коротше, ніж у людей з великою й середньою силою нервової системи. Однак це вірно тільки в тому випадку, якщо називані сигнали не занадто інтенсивні. При великій інтенсивності сигнал в «сильні» по швидкості реагування можуть перевершувати «слабкі», тому що останніх подібна інтенсивність є зверхоптимальній і викликає збільшення швидкості реагування, у той час як для осіб із сильною нервовою системою ця величина близька до оптимуму, при якому, відповідно до закону оптимуму-пессимума Н. Е. Введенского, спостерігається найбільший ефект реагуванні, час простого реагування залежить і від інших типологічних особливостей. Воно коротше в осіб з перевагою порушення по «зовнішньому» і «внутренему» балансі й в осіб з рухливістю порушення й гальмування.

Про багатьох випадках від людини потрібно не просте реагування на якийсь сигнал, а оцінка ситуації при одночасному сприйнятті багатьох сигналів, які із цим крім простих реакцій розглядають і складні, серед яких виділяють диференційовані (коли на один сигнал треба реагувати, а на іншій — ні) і реакції вибору (коли реагувати треба на кожний сигнал, але іншими способами). Це, природно, приводить до збільшення часу реагування «на сигнал за рахунок «центральної затримки», тобто часу, що йде на дифферинцировку сигналів, на пригадування того, як саме варто реагувати той або інший сигнал. Між часом простої реакції й часом "центральної затримки" немає кореляції. Це дасть підставу розглядати останню як самостійний показник, не зв'язаного ні із сенсорним, ні з моторним компонентом часу реакції. Виділити «центральну затримку» із часу складної реакції можна шляхом вирахування часу простої реакції, обмірюваної в того самого людини. Невелика погрішність, що має місце, пов'язана з тим, що й у часі простої реакції є свій час «центральної затримки», у практичних цілях несуттєва. Виграш же для аналізу одержуваних даних і зрушень, що відбуваються в центральній нервовій системі, очевидний. Наприклад, у стані монотонії час простої реакції коротшає, у той час як «центральна затримка» подовжується.

Час «центральної затримки» більше в осіб із середньою силою нервової системи й менше в осіб із сильною нервовою системою. Це підтвердили й дані, отримані В. А. Чепцевим. Крім того, цей автор показав зв'язок часу «центральної затримки» і з іншими типологічними особливостями. Воно виявилося найменшим в осіб з рухливістю порушення й гальмування, з перевагою гальмування по «зовнішньому» балансі й з перевагою порушення по «внутрішньому» балансі. Е. В. Воронін виявив істотні розходження за часом «центральної затримки» у спортсменів з різним стилем гри в настільний теніс.

До складного відносять і реакцію на об'єкт, що рухається (РОР), у якій головним показником є не абсолютна швидкість реагування, а його своєчасність. Це реагування, що попереджає, на сигнал, що переміщається в часі й просторі. Тому в такому виді реагування більшу роль грає механізм екстраполяції (просторово-тимчасового передбачення того, у якій точці й у який момент виявиться предмет, що переміщається). Якби її не було, людина при великій швидкості переміщення предмета просто не встигала б на нього реагувати (що часто спостерігається при подачах під час гри в теніс гравців світового класу, коли швидкість польоту м'яча перевищує 200 км/ч).

Н. В. Зімкін увів поняття «час відбування», яким позначається час від початку сприйняття об'єкта, що рухається, до його необхідної зупинки. При часі відбування більше 300 мс точність реакції па об'єкт, що рухається (як при запізнюванні, так і випередженні) дорівнює 10-50 мс. Але якщо час відбування менше 300 мс, реакції тільки запізнюються й, по суті, протікають по механізму простий сенсомоторній реакції. У тих випадках, коли об'єкт зафіксований поглядом до початку переміщення, час реакції значно скорочується. В. В. Чебышева показала, що зменшення огляду негативно впливає на точність реакції на об'єкт, що рухається, більшою мірою, чим збільшення швидкості руху об'єкта.

Швидкість реакції на об'єкт, що рухається, при його раптовій появі дорівнює 0, 25-1,0 с. Основна частка цього часу доводиться на фіксацію предмета, що рухається, очами. Фіксація включає пристосувальні зміни двох типів; глазорухові (конвергенція) і діоптіческі (акомодація). На перші йде 0, 18-0,19 з, на другі - 0, 2-0,6 с.

У реакції на об'єкт, що рухається, основне значення має вміння бачити предмет, що рухається з великою швидкістю. Ця здатність тренувальна, як, втім, і компоненти простій і складної реакції.

Частота рухів залежить як від здатності м'язів до швидкого скорочення, і від їхньої здатності швидко розслаблюватися. Уважається, що ця вроджена властивість людини, що залежить від частоти посилаються з мотонейронів імпульсів, та лабільності нервових центрів, а також від лабільності м'язів. Частота рухів погано піддається тренуванню. Механізмом підвищення максимальної частоти рухів є відкрите Н. В. Голиковим і сформульовані у вигляді фізіологічного закону А. А. Ухтомским явище засвоєння ритму функціональною системою, пов'язане з підвищенням функціональної лабільності нервових центрів і виконавчих органів (м'язів).

Максимальний темп вище в людей, які мають слабку нервову систему, і менші - в осіб із середньою силою нервової системи. У суб'єктів із сильною нервовою системою максимальний темп трохи вище, ніж в осіб із середньою силою нервової системи, однак ця перевага досягається не відразу, а через 5-10 з постукування. У перші 5 з «сильні» програють у частоті рухів «середнім». Максимальна частота рухів вище в осіб з урівноваженістю по «зовнішньому» балансі й найменше - в осіб з перевагою гальмування по цьому балансі.

Рухливість нервових процесів особливого впливу на максимальну частоту рухів не робить, хоча в осіб з рухливістю нервових процесів вона трохи більше, ніж в осіб з інертністю. Ці дані одержали підтвердження в роботі В. А. Сальникова, але розходження між типологічними групами були виражені менше[1,18,19,38,52].

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: