Гендерне літературознавство

Гендерні дослідження (gender studies) вважаються результатом еволюції жіночих студій (women studies) і розглядаються як певний компроміс між існуючими феміністичними (feminist studies), постфеміністичними (postfeminist studies), жіночими (femalestudies) і чоловічими (male studies) дослідженнями. Ґендерні підходи проникають у всі галузі наукових знань, дозволяючи зробити певну переоцінку національних і світових культурних надбань. Оформлені в межах феміністичної філософії терміни й поняття активно запозичуються ґендерним літературознавством.

Культурна ситуація усе активніше вимагала розширення проблемного кола жіночих досліджень, розмежування закріплених у масовій свідомості стереотипних уявлень про соціальні ролі статей як результат фізіолого-біологічних відмінностей. Роботу в цій галузі можливо було розгорнути лише в рамках об’єктивних неупереджених досліджень, які би вивчали не лише жіноче, але й чоловіче в культурі. Такими стали ґендерні дослідження, що змістили акценти з жіночого досвіду в межах патріархату до розгляду ґендерної системи: “від аналізу жіночого фактора і констатації чоловічого домінування до аналізу того, як ґендер конструюється і відтворюється у соціальних процесах і як це впливає на жінок і чоловіків” [Теория и методология…, 22].

На сучасному етапі літературознавства відбулося відгалуження ґендерних досліджень від феміністичної теорії й ідеології, що сприяло оформленню на базі феміністичної критики тендерного літературознавства. Поняття ґендеру, яке розвинулося у річищі гуманітарних наук, було запозичено мистецтвознавцями й літературознавцями, які довели, що “наявність жіночого концепту у мистецтві й літературі не означає повноти жіночої присутності” [Дороніна, 312].

Відмежувавшись від феміністичної критики, ґендерні дослідження не змогли уникнути використання її надбань у зв’язку з близькістю кола наукових інтересів. Як зазначають А. Усманова [ ] і Т. Дороніна [ ], основними проблемами феміністичної критики є:

· критика андроцентризму, чоловічого домінування у мистецтві;

· проблема жіночої тендерної самоідентифікації, чутливості і сексуальності (аналізу їхнього конструювання мистецькими засобами);

· проблема низької оцінки жіночого мистецтва;

· практика візуальної репрезентації жінки, зокрема тілесності й сексуальності;

· стереотипізовані соціокультурні уявлення про жіноче/ фемінне і чоловіче / маскулінне в історичній перспективі;

· відтворення традиційних жіночих образів у мистецтві, їх деконструкція.

На відміну від феміністичної критики, ґендерне літературознавство має на меті об’єктивно відтворити літературний розвиток певної доби, не обмежуючись розглядом концепту “жіночого” як маргінального в культурі, приділяючи увагу і чоловічому дискурсу як панівному. Сучасні дослідники виділяють кілька основних напрямів розвитку тендерного літературознавства:

· перегляд світової літератури, деконструкція її ієрархічності [Большакова, 162];

· включення до літературного канону замовчуваних або неадекватно сприйнятих критикою творів авторів-жінок [Большакова, 162];

· “виявлення ґендерної природи літературної творчості, її образної системи, що дозволяє точніше зрозуміти ідейний зміст і ментальну природу літератури” [Большакова, 162];

· руйнування ґендерних стереотипів під час інтерпретації літературного твору [Большакова, 162];

· “виділення й аналітичний розгляд специфічних формально-змістових компонентів “жіночої прози” [Дороніна, 315];

· дослідження “жіночої мови” на рівні тексту літературних творів (“жіноче письмо”– у лінгвістичному і психоаналітичному аспектах) [Дороніна, 315];

· виявлення чоловічої і жіночої сексуальності у тексті [Дороніна, 315];

· виявлення спільних і відмінних рис у сприйнятті і відтворенні життєвих явищ у чоловічій і жіночій автобіографії [Дороніна, 315].

Ґендерне літературознавство реалізоване у таких напрямках:

· зупиняється на представленій у літературному творі опозиції “чоловік /жінка”, враховуючи ґендерні стереотипи автора;

· демонструє відмінність у змалюванні й оцінці чоловічих і жіночих персонажів у класичній літературі, жіночій епістолярній спадщині;

· вказує на особливості суб’єктивації жіночих характерів у творах авторів-чоловіків і авторів-жінок,

· центрує опис емансипації й фемінізму в художніх творах;

· викриває схематичність і неправдоподібність жіночих образів;

· вдається до переоцінки деяких філософських, етичних і естетичних категорій.

Незважаючи на популярність, нова методологія наштовхнулася на певні труднощі. По-перше, в багатьох дослідників вона викликала неприйняття й загалом негативну реакцію через стійку асоціацію з радикальним фемінізмом. По-друге, оскільки переважна більшість дослідників “вийшла” з наукового поля інших методологій, базу ґендерних досліджень склали деконструктивізм, постструктуралізм, психоаналіз, семіотика. Через це спочатку жіночим, а пізніше ґендерним дослідженням почали закидати відсутність власного наукового апарату. По-третє, в середині самої течії простежується нерівнозначність наукового інтересу до чоловічих і жіночих образів і творів, спостерігається відмова від андроцентризму (критичне перепрочитання чоловічих творів) або феміноцентризму (аналіз жіночих творів, образів і письма) і перехід до аналізу ґендерної системи і стосунків всередині неї.

http://www.my-ref.net/genderne-literaturoznavstvo-istorichni-koreni-ta-interpretatsijna-strategiya/

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: