Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Виховання як цілеспрямована система формуваня особистості. Основні складові та фактори.




Вихова́ння — процес та практика засвоєння дитиною загальноприйнятих у суспільстві норм поведінки.

Термін “виховання” вживається в педагогічній науці в чотирьох значеннях:

· у широкому соціальному, коли мова йдеться про виховний вплив на людину всього суспільства і всієї дійсності, яка містить в собі не лише позитивну спрямованість, а й конфлікти та протиріччя; тут особистість може не тільки формуватися під впливом соціального середовища, а й деформуватися, або, навпаки, загартуватись у боротьбі з труднощами, “робити саму себе”;

· у широкому педагогічному, коли мається на увазі виховання в діяльності шкіл, технікумів, університетів та інших закладів, де персонал керується педагогічною теорією та її практичними методичними рекомендаціями;

· у вузькому педагогічному, коли виховання є цілеспрямованою виховною діяльністю педагога (наприклад, класного керівника в школі, куратора в вищому навчальному закладі), щоб досягти певної мети в студентському колективі;

· у гранично вузькому, коли педагог або батько вирішують конкретну індивідуальну проблему виховання або перевиховання (наприклад, у юнака прагнуть виховати чесність, ввічливість).

Виховання - соціальне цілеспрямоване створення умов (матеріальних, духовних, організаційних) для засвоєння новим поколінням суспільно-історичного досвіду з метою підготовки до громадського життя і продуктивної праці. Виділяють виховання в широкому соціальному сенсі, включаючи в нього вплив на особистість суспільства в цілому, і виховання у вузькому значенні як цілеспрямовану діяльність, покликану сформувати систему якостей особистості, поглядів і переконань.
Таким чином, виховання - це цілеспрямоване формування особистості на основі формування:

1) певних відносин до предметів, явищ навколишнього світу;

2) світогляду;

3) поведінки (як прояви відносин і світогляду).

Можна виділити види виховання (розумове, моральне, фізичне, трудове, естетичне і т. д.).

Різні типи суспільств у різні історичні часи по-різному розуміли мету і сенс виховання. У сучасну епоху метою виховання є формування особистості, яка високо ставить ідеали свободи, демократії, гуманізму, справедливості і має наукові погляди на навколишній світ. Формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості стає основною метою (ідеалом) сучасного виховання.

Формування особистості - об'єктивний і закономірний процес, в ході якого людина виступає не тільки як об'єкт впливу, але і як суб'єкт діяльності та спілкування.
Формування особистості - це процес освоєння соціальної сфери суспільного досвіду, в результаті якого відбувається формування нових мотивів і потреб, їх перетворення і супідрядність.

ВІЛЬНЕ ВИХОВАННЯ, напрям у педагогіці 2-й половині 19 - початку 20 ст., Заперечує доцільність систематичного і планомірно організованого виховання і відстоює саморозвиток дитини в ході самостійних занять. Історично теорії вільного виховання сходять до ідей природного виховання Ж. - Ж. Руссо. Спираючись на принцип педоцентрізма, прихильники вільного виховання (Л. М. Толстой, М. Монтессорі та ін) виступали з критикою систем авторитарного виховання, вимагали надання вчителю і учням права на творчість, вільне вираження своєї індивідуальності.
Проблема вільного виховання налічує більш ніж двохсотлітню історію, якщо вважати що біля її витоків стоїть Ж.-Ж. Руссо. Дане визначення історичних рамок має умовний характер, тому що витоки вільного виховання чітко простежуються в полісної демократії Афін У - 1У ст. до н.е. Однак нас у даному випадку буде цікавити той період розвитку вільного виховання, коли воно оформилося в самостійний напрям педагогічної науки, тобто з другої половини ХУШ століття по теперішній час.

Ідея вільного виховання, висунута вперше в західноєвропейській педагогіці, починає інтенсивно розроблятися у вітчизняній педагогіці з другої половини Х1Х століття, набуваючи при цьому свої специфічні риси. Інтерес педагогів при цьому проявлявся як до самого процесу вільного виховання, так і до історії його розвитку.

Спочатку в роботах Ж.-Ж.Руссо, які і визначили стратегію розвитку даного напрямку, свобода трактується як благо. Аналіз суспільних процесів приводить його до думки, що в суспільному ладі з жорсткою соціальною ієрархією виховання корисно лише настільки, «наскільки доля узгоджується зі званням батьків; у кожному іншому випадку воно шкідливо». Ж.-Ж. Руссо бачить шкідливість традиційного виховання в тому, що воно ставить на чолі кута ті цінності, які притаманні сучасному суспільству, що характеризується «повним розбещенням моралі». У романі «Еміль, або Про виховання» ми читаємо, що «виховання шкідливо вихованцю вже по тих забобонам, якими воно наділяє його». Дана сентенція мала місце ще в «Міркуваннях про науки і мистецтва», де автор зазначав, що люди, які отримали традиційне виховання «постійно йдуть звичаєм, а не власному розуму і не сміють здаватися тим, що вони є насправді».

Виховання здійснюється насамперед через міжособове спілкування людей і має своєю основною метою розвиток світогляду, моралі, мотивації, характеру особистості, формування її рис та навичок соціально прийнятної поведінки. Навчання ж реалізується передусім через різні види предметної теоретичної та практичної діяльності; воно націлене у кінцевому рахунку на розвиток інтелектуальної, когнітивної сфери особистості. Навчання, таким чином, має справу з пізнавальними процесами особистості, а виховання – з її почуттями та міжособовими взаєминами.

Сказане зумовлює і специфіку методів виховання та навчання. Перші мають забезпечувати передавання соціальних цінностей та установок, формування почуттів, норм і правил поведінки, другі – передавання знань, формування умінь та навичок. Методи виховання фундуються на сприйманні та розумінні людиною людини, людської моралі та духовної культури, методи навчання – на сприйманні та розумінні людиною предметного світу, матеріальної культури.

Сказане дає підстави трактувати виховання (у такому конкретизованому розумінні) як процес організованого і цілеспрямованого впливу на особистість і поведінку дитини з метою формування в неї певних властивостей і якостей (І.Т. Огородніков, М.П. Пєтухов), як специфічний процес формування соціальних і духовних цінностей (І.Ф. Харламов, М.Д. Касьяненко), системи ціннісних орієнтацій і відповідної поведінки (Г.О. Балл, А.Д. Багаєва), як систему спрямованих впливів, з допомогою яких у індивіда формують бажані риси та якості (І.С. Кон).

Цілі виховання

Процес виховання істотно визначається своїми цілями. Останні не встановлені раз і назавжди, вони суспільно та конкретно-історично детерміновані. Зміна системи соціально-економічного устрою та суспільних відносин зажди призводить і до зміни цілей виховання. У кожному випадку цілі виховання задаються у вигляді тих вимог, які пред’являються особистості новими тенденціями розвитку суспільства.

У відносно стабільні періоди соціально-історичного розвитку цілі виховання досить стійкі та однозначні. В періоди значних соціально-історичних перетворень (а саме такий ми переживаємо зараз) вони стають досить таки невизначеними.

Поряд зі сказаним наголосимо, що основна мета виховання завжди полягає у формуванні та розвитку індивіда як особистості та індивідуальності, наділених тими якостями, які необхідні для успішного життя в суспільстві.

Кожне суспільство, якщо воно досягнуло певного рівня культурного розвитку і хоче його зберегти та підняти, має зберігати і продовжувати все краще зі свого історичного минулого. Тому цілі виховання завжди мають бути спрямованими на освоєння дітьми тих моральних цінностей, що по своїй суті не мають ні державних, ні історичних кордонів. До числа таких цінностей відносять свободу, відповідальність особи за те, що діється з нею і навколо неї, порядність, людяність, доброту та ін. Таким чином, загальна мета виховання полягає в тому, щоб виростити дітей високоморальними, духовно багатими, внутрішньо вільними і відповідальними особистостями.

Слід мати на увазі ще й таке. Традиційні інститути та методи виховання високоефективні тоді, коли мова йде про передавання та наслідування успадкованих від минулого цінностей і норм. Зумовлено це тісним взаємозв’язком останніх з відносно незмінними способом ведення господарства, екологічними умовами та соціальною структурою, які будуть успадкованими дітьми по мірі їх дорослішання. Ефективність виховання при цьому виявляється в тому, наскільки успішно діти засвоїли вироблені старшими поколіннями знання, уміння і навички, цінності.

Зараз ситуація в принципі інша. Темпи соціальних змін (науково-технічних, технологічних, інформаційних, культурних та побутових) зросли настільки, що вже ніхто не сумнівається: умови життя та праці сьогоднішніх дітей будуть істотно відрізнятися від умов життя і праці їх батьків та вихователів.

Все це заставляє по-новому розглядати проблему цілей та завдань виховання. Як відмічає І.С. Кон, життя і успішна адаптація до надзвичайно мобільного і динамічного суспільства майбутнього вимагає від людини одночасно двох рядів якостей протилежної спрямованості:

По-перше, людині має бути притаманне стійке ядро особистості, світогляд, спрямованість, соціальні та моральні переконання.

По-друге, людина має володіти високою психологічною лабільністю, гнучкістю, спроможністю засвоювати і переробляти нову інформацію та створювати на цій основі щось нове не лише в юності, але й у зрілому віці, коли старші, як правило, звикли обходитися старим багажем.

Поряд з такою загальною метою існує і цілий ряд спеціальних завдань виховання, детермінованих мінливими вимогами конкретного етапу соціально-економічного розвитку конкретного суспільства. Перехід до нового етапу соціально-економічного розвитку зумовлює і зміну таких специфічних завдань. До числа таких завдань, поставлених нинішньою ситуацією розвитку суспільства, можна віднести формування в дітей ініціативності, самостійності, прагнення до успіху, підприємливості тощо.

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных