Психологія навчальної діяльності. Теорія поетапного формування розумових дій П. Гальперіна. Учіння як провідна діяльність молодшого школяра.

Гальперін спирався на ідеї своїх попередників, зокрема, розвивав поняття інтеріоризації та розуміння ролі мовлення в процесі інтеріорізації, широко вживані в працях Жана Піаже та в культурно-історичній психології. Також його теорія тісно пов’язана з працями колег, її вважають зразковою в руслі теорії діяльности^[4]. Водночас, сам Гальперін вже наприкінці 60-х рр. критично ставився до діяльнісного підходу. І, як відзначає В. П. Зінченко, його теорія розглядається як самостійний підхід або напрямок, що вкорінений у культурно-історичній психології.
Після першої доповіді в 1953 році теорія пройшла десятирічний шлях до оформлення у докторській дисертації 1965 року. Надалі відбувалась її спеціалізація та уточнення.
Деякі пункти теорії планомірно-поетапного формування розумових дій.
На думку Гальперіна, розумові дії не є природженими (в цьому з ним не погоджувався, наприклад, Рубінштейн), вони засвоюються дитиною в процесі предметної діяльности (саме шляхом інтеріоризації) і спілкування з дорослими; основними чинниками формування розумових дій є мотивація, правильне виконання дій у їх зовнішніх предметних формах, планомірне набуття дією певних параметрів (узагальнення, обдуманий характер) її повноцінне відтворення в ментальному плані (зокрема, і усвідомлення — здатність точно окреслити дію словами).
Гальперіним та його учнями експериментально обґрунтований підхід до научіння, завдяки якому формування нових дій, уявлень і понять відбувається без попереднього заучування нового матеріалу (він засвоюється шляхом автоматичного запам’ятовування в ході діяльності), без використання так званого методу проб і помилок.
Розроблена Петром Яковичем надзвичайно докладна схема утворення розумових дій знайшла практичне застосування в різних сферах життя. Наприклад, у 1971-1972 роках в радянській армії проводився масштабний експеримент під керівництвом Б. Ц. Бадмаєва по застосуванню теорії Гальперіна для підготовки військових спеціалістів.

Теорія планомірно-поетапного формування розумових дій принесла загальне в т. ч. міжнародне визнання, але не є єдиним здобутком Гальперіна. Він приділяв увагу базовим питанням теорії психології (визначення предмету науки, її об’єктивність), методів досліджень (вдосконалення методу формуючого експеримента), розробляв теорію уваги, зробив внесок у розвиток прикладних галузей психологічного знання.

Криза трьох років

Криза трьох років не обов'язково проявляється саме в три роки, іноді вона може розвинутися наприкінці періоду раннього дитинства. Розглянемо її прояви на прикладі.
Маленький Богданчик завжди із задоволенням ходив у гості, Але якось недільного ранку, почувши, що батьки разом із ним збираються відвідати бабусю, забастував і почав плакати. З ним не стали сперечатися, поступилися його бажанню залишитися вдома. Але замість того, щоб вгамуватися, малюк почав репетувати ще сильніше. Адже йому все-таки дуже хотілося піти до бабусі. Наступного разу батьки спробували переконати сина, але він знову зайшовся плачем, повторюючи: "Не піду, не хочу, йдіть без мене!".

Як бачимо, за короткий проміжок часу в особистості дитини відбулися радикальні різкі зміни внаслідок внутрішніх переживань та конфліктів з довкіллям. Негативізм трирічної дитини є своєрідним протестом проти спроб дорослого нав'язати йому свою волю, зумовлений прагненням до самостійності. Адже дитина хоче, щоб батьки поцікавилися її думкою, порадилися з нею. Не отримуючи достатньої уваги до себе, малюк часто чинить усупереч волі дорослого, іноді навіть усупереч власним бажанням.

Отже, криза трьох років обумовлена двома основними психологічними змінами в особистості дитини: усвідомленням свого "Я" та, як наслідок цього, бажанням виділитися в будь-який спосіб з-поміж людей, що її оточують.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: