Формування мотиваційної сфери особистості

Основою цілісної структури людської особистості є мотиваційна сфера з притаманною їй складною та ієрархічною будовою мотивів. Тому важливою психологічною вимогою до процесу виховання є формування у дитини необхідної мотивації поведінки та діяльності.

Мотивація — це сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, її спрямованість та активність'.

Під мотивом розуміють внутрішню рушійну силу, що спонукає людину до діяльності. Мотиви діяльності та поведінки людини генетично пов'язані з її органічними та духовно-культурними потребами.

Існують різні класифікації мотивів. Так, мотиви можуть бути зовнішніми щодо діяльності (безпосередньо не пов'язаними з нею) та внутрішніми щодо діяльності (безпосередньо пов'язані з нею). Внутрішні мотиви, у свою чергу, розподіляють на процесуальні (інтерес до процесу діяльності), результативні (інтерес до результату діяльності) та саморозвитку (з метою розвитку певних здібностей чи якостей). Розрізняють мотиви усвідомлені та неусвідомлені. У разі неусвідомлених мотивів людина не знає, заради чого здійснює певну діяльність або помиляється щодо своїх спонукань. Окремі мотиви безпосередньо розуміються, усвідомлюються людиною (тобто вона знає, заради чого треба здійснювати певну діяльність), а деякі мотиви є діючими (тобто такими, заради яких людина справді здійснює певну діяльність).

Вікові закономірності формування мотиваційної сфери

Психологічні механізми формування особистості

Традиційна виховна практика орієнтується насамперед на використання методів зовнішнього підкріплення (заохочення, покарання), Спирання на останні дає виховні результати переважно у вигляді моралі пристосування, моралі досягнення власної вигоди. При цьому основними психологічними механізмами у формуванні особистості є зовнішні передумови, наслідування, ідентифікація. Ці механізми забезпечують опанування дитиною соціальних норм і вимог у межах особистісної взаємодії (щоправда, вони зумовлюють водночас засвоєння соціально несхвальної та відверто антисоціальної поведінки). За таких умов виховний процес має переважно ситуативний характер, він недостатньо керований.

Як зазначив український психолог Г. Костюк, по суті виховання — це керування індивідуальним становленням людської особистості..., виховувати означає проектувати поступове становлення якостей майбутньої особистості та керувати здійсненням накреслених проектів.

Отже, психологічні механізми формування особистості у процесі

виховання мають містити також рефлексивно-вольові процеси, співпереживання, позитивне емоційне оцінювання, тобто механізми, які апелюють насамперед до самосвідомості людини, до її свідомого, творчого ставлення до суспільних норм і цінностей. Формування особистісних цінностей не зводиться до засвоєння учнями відповідних етичних знань та способів їх реалізації в соціальній поведінці. Необхідно осмислювати їх з позицій усвідомлення вихованцем себе, свого образу "Я" (особистісна рефлексія) у порівнянні з певною моральною вимогою чи колізією. Важливу роль у цьому разі відіграють емоційні переживання, що породжуються безпосередньо внутрішньою активністю дитини у процесі розв'язання моральних проблем.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: