Загальна характеристика невербальних комунікативних засобів

Наші уявлення про невербальне спілкування знаходять відображення в багатьох загальноприйнятих фразеологічних зворотах. Про щасливих людей ми говоримо, що вони «переповнені» щастям або «сяють» від щастя. Про людей, що відчувають страх, ми говоримо, що вони «завмерли» або «скам’яніли». Гнів або злість описуються такими висловлюваннями, як «лопнути від злості» або «тремтіти від люті», нервуючі люди «кусають губи». Отже, інформація, а також почуття та емоційні стани виражаються засобами невербальної комунікації. Можна з упевненістю сказати, що більша частина міжособистісної комунікації здійснюється невербальними засобами. Тобто слухати співрозмовника означає також розуміти мову його невербального спілкування.

Невербальні комунікативні засоби, широко відомі як «мова жестів», включають такі форми самовираження, які не спираються на слова та інші мовні символи. Вміти розуміти мову невербального спілкування важливо з кількох причин. По-перше, словами можна передати тільки фактичні знання, але щоб висловити почуття, одних слів часто буває недостатньо. Іноді ми говоримо: «Я не знаю, якими словами це передати!», маючи на увазі, що наші почуття настільки глибокі або складні, що для їх вираження ми не можемо знайти відповідних слів. Проте почуття, які не піддаються словесному вираженню, передаються мовою невербаліки. По-друге, знання цієї мови показує, наскільки ми вміємо володіти собою. Якщо мовцю важко впоратися із гнівом, він підвищує голос, відвертається, а часом поводиться зухвало. Невербальна мова скаже про те, що люди думають про нас у дійсності. Співрозмовник, який вказує пальцем, дивиться пильно і постійно перебиває, відчуває зовсім інші почуття, ніж людина, яка посміхається, веде себе невимушено і уважно слухає нас. Нарешті, невербальне спілкування особливо цінне тим, що воно, як правило, спонтанне і відбувається несвідомо. Тому, незважаючи на те, що люди зважують свої слова та іноді контролюють міміку, часто відбувається "виплеск" прихованих почуттів через міміку, жести, інтонацію і забарвлення голосу. Будь-який з цих невербальних елементів спілкування може допомогти нам переконатися в правильності того, що сказано словами, або, як це іноді буває, поставити почуте під сумнів.

Добре відомо, що невербальна комунікація розуміється усіма людьми однаково. Наприклад, схрещені на грудях руки свідчать про захисну реакцію. Але це не завжди так. Конкретні невербальні вираження, як, наприклад, ті ж схрещені руки, розуміються по-різному: значення залежить від конкретної ситуації, в якій ця поза виникає природно.

Іствуд Атватер у своїй книзі «Психологія спілкування» наводить цікавий приклад невербальної комунікації: «Письменник Юліус Фаст розповідає про п’ятнадцятирічну пуерто-ріканську дівчинку, яку застали в групі курців-дівчаток. Більшість курців відрізнялися недисциплінованістю, але за Лівією не спостерігалося порушень шкільного порядку. Проте директор школи, поговоривши з Лівією, вирішив покарати її. Директор посилався на її підозрілу поведінку, яка виражалась в тому, що вона не дивилася йому в очі: він прийняв це за прояв її провини. Цей інцидент викликав протест матері. На щастя, шкільний вчитель іспанської мови пояснив директору, що в Пуерто-Ріко ввічлива дівчинка ніколи не дивиться дорослим прямо в очі, що є знаком поваги і послуху». Цей приклад показує, що «слова» невербальної мови у різних народів мають різне значення. Зазвичай в спілкуванні ми хочемо досягнути точного розуміння невербальної мови, коли пов’язуємо його з конкретною ситуацією, а також із соціальним становищем і культурним рівнем конкретного співрозмовника.

Водночас одні люди розуміють невербальну мову краще за інших. Результати ряду досліджень показують, що жінки більш точні як в передачі своїх почуттів, так і в сприйнятті почуттів інших, які «висловлюються» невербальною мовою. Здібності чоловіків, що працюють з людьми, наприклад, психологів, викладачів, акторів, оцінюються так само високо. Розуміння невербальної мови в основному набувається в процесі навчанні. Проте слід пам’ятати, що люди дуже відрізняються один від одного в цьому плані. Як правило, чуйність до змісту невербального «повідомлення» підвищується з віком і досвідом.

Розглянемо загальну характеристику основних невербальних засобів міжособистісної та масової комунікації.

Міміка або експресивний вираз обличчя – це головний показник почуттів. Найлегше розпізнаються позитивні емоції – щастя, любов і подив. Важко сприймаються, як правило, негативні емоції – печаль, гнів і огида. Співвідношення емоцій з мімікою людини подані в таблиці 1.4.

Художникам і фотографам давно відомо, що обличчя людини асиметричне, в результаті чого ліва і права його частини можуть відображати емоції по-різному. Останні дослідження пояснюють це тим, що ліва і права сторони обличчя знаходяться під контролем різних півкуль мозку. Ліва півкуля контролює мову і інтелектуальну діяльність, права управляє емоціями, уявою і сенсорною діяльністю органів відчуттів (зору, слуху, дотику, нюху, смаку). Нервові зв’язки управління півкулями перехрещуються так, що робота домінуючої лівої півкулі відбивається на правій стороні обличчя і додає їй вираз, контролює її.

Таблиця 1.4.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: