Структура особистості злочинця

Психологічні особливості осіб із антисуспільною спрямованістю поведінки вивчались як вітчизняними, так І зарубіжними дослідниками. Так, зокрема, можна послатися на фундаментальне дослідження авторського колективу під керівництвом Ю.М. Антоняна. результатами якого стало виділення трьох основних рівнів особистості злочинця. Перший рівень - вроджені особливості, що визначають темп психічної активності, силу і рухливість психічних процесів, стійкі емоційні властивості та інші параметри, котрі стосуються темпераменту. Другий рівень характеризується сукупністю стійких якостей, що сформувалися в процесі Індивідуального розвитку в соціальному середовищі і проявляються у вигляді типових реакцій і поведінки. Третій рівень стосується соціальної спрямованості особистості, ієрархії ЇЇ цінностей і моральних установок.

За результатами проведеного дослідження встановлено, що найбільш типовими за психологічними особливостями є злочинці, які вчинили тяжкі насильницькі злочини (зґвалтування, грабежі, розбої тощо), менш типовими - особи із корисливою спрямованістю (крадії, шахраї тощо). Мінімальна типовість І, відповідно, найбільша психологічна різноманітність притаманна законослухняним громадянам.

Тaк, поведінка вбивць значною мірою визначається афективно зарядженими ідеями, що реалізуються в різноманітних соціальних ситуаціях. Вони мають достатньо стійкі та важко кориговані уявлення, надзвичайно чутливі до будь-яких елементів міжособистісної взаємодії, сприймаючи зовнішнє середовище загалом як вороже. У своїх невдачах такі особи схильні звинувачувати інших, але не себе.

Достатньо однорідною групою з вираженими характерними ознаками є корисливо-насильницькі злочинці. їм також притаманна підвищена ворожість щодо оточення, тому постійною лінією поведінки стають мало контрольовані асоціальні та антисоціальні вчинки. Якщо поведінка вбивць спрямовується в основному афективно зарядженими ідеями, то поведінка корисливо-насильницьких злочинців тяжіє до безпосереднього задоволення виникаючих бажань і потреб.

У осіб, що вчинили зґвалтування, характерними рисами є імпульсивність, зниження чутливості та емпатії щодо інших людей, схильність до домінування заради самоствердження в чоловічій ролі (власне сексуальні мотиви досить часто є другорядними).

Особистісний профіль (перелік та ступінь вираженості властивостей особистості) злодіїв відрізняється від попередніх вищим рівнем соціальної адаптованості, меншою імпульсивністю, агресивністю та тривожністю. Для них характерне те, що при внутрішньому несприйнятті та свідомому порушенні соціальних норм, вони добре в них орієнтуються.

Особливе місце серед злочинців за своїми психологічними особливостями обіймають розкрадачі державного і приватного майна. Вони характеризуються високим рівнем пристосованості до різноманітних соціальних ситуацій та їх змін, краще орієнтуються в соціальних нормах і вимогах, добре контролюють свою поведінку. Розкрадачам не властива агресивність та імпульсивність поведінки, вони комунікабельні, здатні ефективно встановлювати соціальні контакти, у багатьох із них зустрічаються такі риси як прагнення до лідерства, потреба у суспільному визнанні, їх особистісний профіль суттєво не відрізняється від законослухняних громадян.

Особи, які вчинили злочини через необережність, за своїми психологічними особливостями мають принципові відмінності від умисних злочинців. їм не притаманний певний тип особистості, але існує фундаментальна психологічна властивість, що зустрічається майже у всіх, а саме - схильність до утворення реакції тривоги на різноманітні ситуації. Характерною є не мотивація досягнення мети, як в умисних злочинців, а мотивація уникнення невдачі, коли небезпека розглядається як особиста катастрофа, а вина завчасно покладається на себе. Такі особи схильні до емоційної, а не раціональної реакції на ситуацію, у ситуаціях з непередбачуваним закінченням вони затрудняються у прийнятті правильного рішення і схильні до стереотипної поведінки.

Дослідники роблять висновок, що особистість злочинця відрізняється від законослухняного громадянина негативним змістом ціннісно-нормативної системи і стійкими психологічними особливостями, поєднання яких має специфічне криміногенне значення. їх можна розглядати як схильність до вчинення злочину, тобто як властивість індивіда, що знижує "криміногенний поріг", але не визначає обов'язкової реалізації певної сукупності дій.

Як вже зазначалося вище, структура будь-якої особистості, в тому числі - правопорушника, є комплексним явищем. При цьому важливим є інтегральна сукупність підструктур, особистість як ціле, система, у якій взаємодіють специфічні, індивідуальні прояви того чи Іншого елементу. Передбачити різновиди цих елементів досить нескладно, на відміну від кінцевого результату - якісно своєрідної їх єдності.

Необхідно також вказати, що специфікою особистості та її структури є те, що кожен її наступний елемент "будується", "виростає" на основі попереднього. При цьому "найвищим" елементом є спрямованість. Як зазначає А.Ф Зелінський, "спрямованість особистості-провідна її динамічна підструктура. Вона формується у процесі життя індивіда, його навчання та виховання. Завдяки тому, що вона є верхнім шаром структури особистості, спрямованість визначає стиль життя, вибір видів діяльності і окремих вчинків. Це стрижень, те активне начало в людині, що поєднує вчинки в певну систему і визначає П здатність протистояти випадковим змінам ситуацій".

Якщо виходити з того, що будь-яке правопорушення-це вольовий акт людської поведінки, ознаками якого є суспільна небезпечність і протиправність, а також із наданого визначення спрямованості особистості, можна дійти висновку, що особистість злочинця повинна характеризуватися особливою спрямованістю - інтересами, ідеалами, цілями і цінностями, установками -для того, щоб поводитися всупереч чинним соціальним нормам.

У юридичній психології існують різні погляди на те, яка саме спрямованість притаманна правопорушникові. Так, наприклад, С.А. Тарарухін вказує1, що психологія правопорушника характеризується антисуспільною спрямованістю, і виділяє такі її типи:

- асоціальна - коли поведінка не збігається з інтересами суспільства, але не має чітко вираженого негативного ставлення до нього і не завдає суттєвої шкоди;

- антисоціальна-поведінка суперечить інтересам суспільства і шкідлива для нього, але не є небезпечною для засад суспільного буття;

- суспільно небезпечна-свідомо спрямована проти основних засад суспільства, коли поведінка становить значну, серйозну небезпеку.

Суспільно небезпечна спрямованість, у свою чергу, поділяється на три підтипи:

- некримінальний - при антисуспільній, але не злочинній поведінці і відсутності ймовірності криміналізації в майбутньому;

- передкримінальний-при такій же поведінці і високій ймовірності того, що в майбутньому особа криміналізується і стане злочинцем;

- кримінальний - після вчинення злочину і ймовірності його повторення в майбутньому.

Така типологія не є достатньо досконалою. Оскільки за основу виділення тих чи Інших типів (підтипів) спрямованості поведінки особистості автором взято ступінь суспільної небезпеки діяння, по-перше, не враховується те, що одиничним вчинком не завжди можна пояснити психологію людини, її ставлення до оточуючих, цінності, ідеали тощо; по-друге, незрозумілим є віднесення некримінальної спрямованості до суспільно небезпечної та її відмінність від антисоціальної спрямованості поведінки правопорушника.

Єнікеєв М Л. бере за критерій для виділення різних видів спрямованості правопорушника ступінь його соціальної шкідливості І визначає три типи, причому основою для виділення двох перших є особливості ціннісно-орієнтаційної деформації особистості, для третього - дефекти психічної саморегуляції:

1) асоціальний - коли особа до кінця не сприйняла соціальні цінності І через це будує свою поведінку, нехтуючи ними. Автор називає таких злочинців "ситуативними", "менш злісними";

2) антисоціальний - коли особа "постійно готова вчинити злочин", це "злісні, професійні злочинці".

Ці два типи злочинців автор розподіляє на три можливих підтипи (залежно від змісту ціннісно-орієнтаційної спрямованості):

- корисливий - злочинці (правопорушники), які зазіхають на розподіл матеріальних благу суспільстві;

- насильницький - злочинці (правопорушники) з агресивною, антигуманною спрямованістю, з украй зневажливим ставленням до життя, здоров'я та особистої гідності інших людей;

- корисливо-насильницький - злочинці (правопорушники), які поєднують в собі риси двох попередніх;

3) "випадковий" тип-такий, що характеризується дефектами психічної саморегуляції. Сюди належать особи, які вчинили злочин вперше внаслідок збігу обставин, не змогли протистояти криміногенній ситуації тощо.

Така типологія злочинців також не є до кінця досконалою. Будь-яка ситуація сама по собі не провокує злочин, вона може бути тільки такою, що сприяє реалізації відповідних позицій І установок лише антисоціальної особистості. Вона актуалізує характерний для особи спосіб поведінки. Отже, виділення третього типу злочинців є проблематичним. "Дефекти саморегуляції" є скоріше виразом недостатнього ступеню соціалізації, сприйняття соціальних цінностей і норм, аніж просто "ситуативна обумовленість поведінки".

Як вже зазначалось вище, особливість особистості правопорушників полягає саме в специфічному характері їх спрямованості, в її співвідношенні з соціальними цінностями та нормами. Залежно від того, як співвідносяться ціннісні орієнтації, спрямованість особистості і соціальні цінності, можна виділяти три типи спрямованості особистості:

1) соціальну, що характеризується повним прийняттям особою цінностей і норм суспільства, готовністю їх наслідувати та дотримуватися у своїй життєдіяльності;

2) асоціальну, що характеризується недостатнім ступенем соціалізації особи й "незалученням" її до системи соціальних цінностей та норм; особи із такою спрямованістю вчиняють правопорушення не тому, що свідомо спрямовують свої дії проти суспільних цінностей і бажають їх порушити, а тому, що не сприймають або не усвідомлюють цінність відповідних процесів, явищ, відносин, Ідей тощо;

3) антисоціальну- коли особа свідомо спрямовує свою поведінку проти соціальних цінностей; вона усвідомлює той факт, що порушує відповідні норми, знищує певні цінності, але умисно діє саме так.

Зрозуміло, що зазначені типи є доволі ідеальними. Вони досить рідко зустрічаються в житті в "чистому" вигляді. Це пов'язано з тим, що спрямованість визначається не тільки змістом (ознакою якого в даному випадку є її співвідношення Із соціальними цінностями та нормами), а й широтою (тотальність чи випадковість злочинної поведінки), інтенсивністю (активне створення криміногенних ситуацій чи використання наявних) та стійкістю (особа завжди діє однаково, відповідно до однієї системи цінностей чи може поводитися по-різному у подібних ситуаціях).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: