Предметне визначення логіки як науки

І. В. Богдановський О. Г. Льовкіна

ЛОГІКА

Опорний конспект лекцій

Київ 2004

ББК 87.4я73 Б73

Рецензенти: Ю. В. Осічнюк, д-р філос. наук, проф.

В. X. Арутюнов, канд. філос. наук, проф.

Схвалено Вченою радою Міжрегіональної Академії управління персоналом (протокол № 6 від 03.07.03)

Богдановський І. В.

Б73 Логіка: Опорний конспект лекцій / І. В. Богдановський, О. Г. Льовкіна. — К.: МАУП, 2004. — 168 с.: іл. — Бібліогр.: с. 162-163.

I8ВN 966-608-450-3

У посібнику викладено основи загальної логіки, а також елементи математичної (символічної) логіки. Він написаний відповідно до навчаль­них програм з курсу логіки для юридичних і економічних спеціальностей. Основна мета навчального курсу — ознайомити студентів з операціями правильного мислення, навчити їх використовувати теоретичні знання на практиці.

Вміння логічно мислити й чітко висловлювати свої думки — це ознака не лише загальної, а й професійної освіченості спеціаліста. Логічна куль­тура є необхідною передумовою успішної роботи юриста, економіста, управлінця, науковця.

Для молодших спеціалістів ("базова середня освіта") і бакалаврів.

ББК 87.4я73

© І. В. Богдановський, О. Г. Льовкіна, 2004 © Міжрегіональна Академія I8ВN 966-608-450-3 управління персоналом (МАУП), 2004

Розділ 1

ЛОГІКА ЯК НАУКА

Тема 1

ПРЕДМЕТ ЛОГІКИ

^лан

1. Предметне визначення логіки як науки.

2. Чуттєві (емпіричні) форми відображення дійсності.

3. Мислення і мова.

Предметне визначення логіки як науки

Термін "логіка" походить від грецького слова "логос", яке має близько 20 значень: слово, думка, поняття, розум, закон та ін.

У щонайширшому сенсі слово "логіка" переважно означає або по­слідовну закономірність речей і явищ навколишньої дійсності, або по­слідовність і несуперечливість у мисленні. Можна почути, скажімо, такі вислови зі словом "логіка": "Логіка розвитку політичної ситуації в Україні потребує, щоб...", "Вибачте, але у ваших міркуваннях відсутня логіка" тощо. У жодному разі таке розуміння логіки не мож­на вважати помилковим. Воно має право на існування, оскільки фено­мен, що позначається словами "логіка", "логічне", є багатовимірним. Але для нас логіка — це насамперед наука, яка вивчає правильне мис­лення. Проте таке визначення логіки як науки є надто широким, ос­кільки окрім логіки різні аспекти мислення людини вивчають такі нау­ки, як лінгвістика, психологія, кібернетика, фізіологія вищої нервової діяльності та інші. Спробуємо дати вужче і точніше визначення логіки як науки, яке враховує специфіку її предмета.

Логіку часто називають формальною. Слово "формальний" іноді має негативний зміст. Якщо кажуть: "Ця людина формально постави­лася до виконання своїх обов'язків", то мають на увазі, що вона не докладала зусиль, робила все абияк. Щодо логіки, слово "формальна" має зовсім інший зміст. Тут мається на увазі, що логіка вивчає мислен­ня у його абстрактних формах. Основними формами мислення є понят­тя, судження, умовивід (іноді до них зараховують доведення). Крім того, процеси мислення, подібно до явищ природи, підпорядковані діям певних законів, які досліджує логіка. Традиційно визнається існу­вання чотирьох основних законів мислення: закону тотожності, за­кону несуперечності (заборони суперечності у міркуванні), закону виключеного третього і закону достатньої підстави, але насправді законів мислення існує безліч.

Логіка досліджує мислення на двох рівнях. На рівні логіки вислов­лювань не враховується внутрішня структура суджень. Судження роз­глядається як неподільне ціле, свого роду "логічний атом". На рівні логіки предикатів враховується внутрішня (понятійна) структура су­джень. Ми розглянемо лише деякі елементи логіки предикатів.

У логіці розрізняють істинність і правильність мислення. Якщо по­няття "істинність" стосується змісту думки, то "правильність" — її форми, побудови. Істинне висловлювання адекватно позначає відпо­відну йому ситуацію в об'єктивній реальності. Якщо думка і вислов­лення, в якому вона втілюється, не відповідає позначеній нею ситуації в реальній дійсності, то її (думку) оцінюють як хибну. За формою (структурою) мислення буває правильним або неправильним, наприк­лад, правильним є умовивід, у якому висновок із логічною необхідні­стю випливає із засновків.

Зв'язки, що існують між мовою і позамовною дійсністю, досліджує семіотика (загальна теорія знакових систем). Семіотика, у свою чер­гу, поділяється на три рівні: синтаксис, семантику і прагматику. На рівні логічного синтаксису мова розглядається як неінтерпретована знакова система. На рівні логічної семантики враховуються зв'язки, що існують між мовою і позамовною дійсністю. Семантика, наприк­лад, досліджує, чому деякі судження ми оцінюємо як істинні, а інші — як хибні. На рівні прагматики враховуються рівень обізнаності й поведінка інтерпретатора мовних виразів.

Логічна семіотика протягом XX століття розвивалася бурхливими темпами. її досягнення використовуються і в інших галузях знання, на­приклад, у кібернетиці, при побудовах систем із елементами штучного інтелекту. У межах цього курсу проблематику логічної семіотики ми надалі розглядати не будемо, оскільки обсяг цього посібника досить обмежений. Зробимо лише пояснення стосовно вживання термінів "судження" і "висловлювання".

Зазвичай ці терміни розглядаються як тотожні (рівнозначні). У ме­жах курсу ми також розглядатимемо їх як тотожні. Проте між ними існує певна відмінність, на яку звертали увагу деякі логіки. Наприк­лад, Г. Фреге вважав, що, вживаючи термін "судження", ми маємо враховувати рівень обізнаності й психологічні настанови їхніх ав­торів. Він пропонував використовувати певний логічний символ для того, щоб передати їх (суджень) "стверджувальну силу" (переконання їхніх авторів у власній правоті). Схожих переконань дотримувався і Б. Рассел, який писав, що значення висловлювання не може бути фак­том, що робить судження істинним чи хибним. Тобто судження має бути чимось, що перебуває в тому, хто вірить цьому судженню, а не в об'єкті (стані справ у зовнішній дійсності), якого стосується це вислов­лювання. Тому судження мають визначатися як психологічні й фізіо­логічні події певного роду — складні образи, очікування тощо. Вис­ловлювання позначають щось відмітне від них самих (позамовне), щось таке, що може бути одним і тим самим, у той час як судження бу­дуть різнитися між собою. Те, що це щось має бути психологічним (або фізіологічним), стає очевидним через той факт, що судження можуть бути брехливими.

Отже, Б. Рассел припускав можливість побудови логічної теорії, в якій би враховувалися певні ментальні характеристики суб'єкта (авто­ра суджень). У такій теорії необхідно було б вводити додаткові істиннісні значення суджень, оскільки "істина" не є тим самим, що "правда", а "хиба" — не те саме, що "брехня".

А. Тарський визначив істину таким чином: мовний вираз є істин­ним, коли він позначає (іменує) певну адекватну йому позамовну ре­альність; якщо цього іменування не відбувається, то такий вираз по­значає хибу. Таке "звужене" розуміння істинності мовного виразу (прийняте в класичній логіці висловлювань) вимагає від нас абстрагу­вання від цілого комплексу умов, які можуть вплинути на його оцінку: конкретності істини (часових і просторових характеристик відношен­ня висловлювання до дійсності), можливості трансформації знання (ос­кільки кожне висловлювання має свого носія) тощо.

Для того, щоб проілюструвати наше міркування, уявімо собі таку ситуацію, коли якийсь індивід дивиться на гриб і говорить: "Я бачу си­роїжку". Але відомо, що цей гриб насправді є блідою поганкою. Якщо для оцінки цього судження та інших, подібних до нього, застосуємо класичну дихотомію "істина — хиба", то отримаємо оцінку "хиба". У такому разі на цьому ми мали б закінчити наш логічний аналіз. Але ми можемо не зупинятися, і залежно від того, який ментальний стан на­явний у цієї людини, будемо знати, що вона або бреше (якщо впевнена, що насправді бачить не сироїжку, а бліду поганку), або помиляється, сприймаючи бліду поганку за сироїжку, або в неї галюцинації. Так само можемо уявити собі ситуацію, коли людина свідомо бреше, але об'єктивний зміст її повідомлення необхідно оцінити як істину (оскіль­ки таке висловлювання відповідає дійсності). Наприклад, людина впевнена, що бачить бліду поганку, але каже, що бачить сироїжку. Якщо той предмет, який бачить ця людина, є насправді сироїжкою, то виходить, що ця людина бреше, але повідомляє істину.

Всі похідні з наведених вище ситуацій ми (в межах певної логічної системи) можемо адекватно висловити в мові. В результаті, дотримую­чись принципу заборони суперечності в системі, отримаємо когнітивну структуру, яку можна повністю формалізувати й аксіоматизувати.

Але оскільки, як вище було зазначено, ми не розглядаємо пробле­матику логічної семантики і прагматики, надалі вживатимемо терміни "судження" і "висловлювання" як тотожні.

Таким чином, ми маємо все необхідне для того, щоб дати таке пред­метне визначення логіки як науки. Отже, логіка — це наука про абст­рактні об'єкти: закони мислення, поняття, судження, умовиводи, а та­кож про універсальні відношення між ними і позамовною дійсністю.

Спробуємо пояснити, у чому полягає сутність абстракції.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: