Історико-літературне та філософське значення поеми Овідія «Метаморфози».

Поет звернувся до популярної в античності ідеї перетворень і поклав її в основу великої поеми, обєднавши нею близько 250 грецьких міфів. Розташувавши їх у більш-менш «хронологічному порядку, він розробляє кожен міф у вигляді вишуканого епілія. Овідій дотримувався Вергілієвої концепції історії, що весь хід історії спрямований до однієї мети-принципату Августа. Проте вражає інтенція поєми: всупуруч офіційній ідеології стоїцизму, на фоні могутнього Вергілія, який втамовує свої власні пристрасті і виконує те, що йому призначено долею, Назон і у «Метаморфозах» найвищою силою проголошує любов.Саме в любові, вважає поет, виявляється особистість, її стрижень. Але любов,як правило- це джерело мук, страждань і навіть смерті. Тому автор поблажливо ставиться до героїв міфів, які проявляють самовпевненість, безумство, він пробачає їм недоліки, фактично, впершев цю історичну епоху утверджуючи думку про право людини на помилку.

Вато відзначити і новацію стилю Овідія. Художній стиль «Метаморфоз», незважаючи на міфологічну канву поеми, є реалістичним, тому що вся міфологія пронизана рисами реалізму, часто навіть побутовості у властивому епосу Овідія дусі.

62. Сатира в римській літературі. «Сатирикон» Петронія Арбітра.

Роман «Сатирикон» дійшов до нас в уривках з 15-16 книг, яких було, вочевидь,20. Мандрівна тема була відома в античній літературі здавна. У романі розповідається про мандри двох декласованих волоцюг-Енколпія і Гітона, до яких згодом приєднується третій –Аскілт, який вносить розбрат в їхні стосунки. Персонажі Петронія зустрічаються з такими самими як і вони волоцюгами, злодіями, чаклунами, воїнами,рабами, звідниками, їм доводиться бувати на площах, в брудних будинках розпусти. Вони теж причетні до кохання, але його покровителькою вже не буде прекрасна Афродіта, а похітливий божок Пріап. Роман зображував усі соціальні вестви населення Риму, і ніде незнаходилося місця щирим стосункам, доброті, справедливості. Автор песимістично дивиться на життя і цей настрій передає своїм героям, які не бачать мети у житті. Вустами своїх персонажів письменник категорично відкидає беззмістовний новий стиль, що на його думку, веде до загибелі красномовства і знецінює саму мову.

Сатира Ювенала.

Творча спадщина Ювенала складається з 5 книг, у які ввійшли 16 сатир, написаних гекзаметром. Вони містили надзвичайно різку критику різних сторін римського життя. Поєт вважав, що сама жахлива атмосфера римської дійсності спонукає до створення викривальних віршів. Тому він поставив собі за мету нещадно карати вади суспільства. Але це було небезпечно для автора, тому Ювенал вирішив повернути жало сатири на минулі часи, але так, щоб було зрозуміло, що поєт має на увазі сучасність.

Сатири Ювенала можна поділити на дві групи(періоди):

1. Кожна з сатир 1-ого періоду викриває якусь ганебну рису суспільства: негативна поведінка політичних діячів останніх часів, паразитизм багатих римлян з міста, розпуста аристократок, жорстоке поводження з рабами, злиденне становище людей розумової праці, розпад сімї. Ці сатири стали класичними, а Пушкін охарактеризовував їх як «батіг Ювенала».

2. Сатири другого періоду не мають такого викривального характеру. У них поєт у більш спокійному тоні дає оцінку життю з позиції стоїчної моралі. Це роздуми про мінливість життя, минущість вроди, слави, багатства. Слід відмітити, що Ювенал уникає міфологічних тем, віддаючи перевагу повсякденності, реальним проблемам життя. У його сатирах використані прийоми риторики, композиція сатир оригінальна,використана лексика різних мовних рівнів.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: