Quot;ТРИ ВОРОНИ".

Критики доводять, що три ворони - це алегоричні образи українських, польських і російських реакційних сил, які вже свідомо вчинили великі злочини.

"Кому ворон над головою кряче, той має щастя собаче". Чорний ворон завжди був символом нещастя, горя, трагедії. Невипадково третя (російська, звертаємо увагу, що саме російська) ворона провіщає:

Через мост идет черт,
А коза по воде:
Быть беде! Быть беде!

Далі ворони ведуть розмову про ці біди: три укази Микола І видав, щоб побудувати залізницю між Москвою і Петербургом, де від важкої праці, холоду, голоду й хвороб полягло шість тисяч душ (російська ворона). Тоді як вельможі бенкетують у Парижі, веселяться в честь придушення польського повстання, а повстанців у "Сибір загнали" (польська ворона).

Українська розповідає про "благородні діяння" московської ворони: пожежа Батурина, страта Полуботка, нові укази про зруйнування України, покарання Петром І однодумців Мазепи, загибель українського козацтва у війні зі Швецією на території Фінляндії, загарбницька політика російського уряду, "що нічого уже в хаті взяти".

Проте українська ворона перевершила своїм вихвалянням тих двох: їх ще й не було на світі, як вона вже "шинкувала та кров проливала" зі своїх братів - йдеться про важливу історичну минувшину, яку не хотіли визнавати "славні історики": на цій території найдревніша все-таки українська народність. Українські державні мужі (князі) в ім'я своєї слави проливали кров своїх же українців-братів. Але зрадництво і продажність нації принесло найбільше лиха нашій державі.

Сліпі люди - символічний образ одурених українців, які постійно зустрічаються у творчості поета. Темні реакційні сили намагаються розправитися із вільнолюбивими, які щойно повинні з'явитися в образі Ґонти.

Отже, дослідники разом із критиками переконують: "Великий льох" - це продовження великої тривоги поета-патріота за зганьблену долю України, яка знайде своє відображення і в наступних його поезіях.

"ТРИ ЛІРНИКИ".

Лірники - сліпі старці, що в супроводі ліри виконують переважно "набожні" пісні, здебільшого книжного походження.

Нема кому продовжувати славу Богданову: одні загинули, інші, зневірившись у братстві північного сусіда, відокремились (кошовий Сірко і полковник Богун), треті продались Московщині, зрадили Україну. Прийшли тільки лірники - старі, немічні, із фізичними вадами: сліпі, криві й горбаті - ось на що перетворила Московщина український народ. Не дивлячись на свою старість і втому, лірники йшли до льоху виконати свій обов'язок: заспівати про Богдана. Та не зчулись, як заснули, не бачать, розкопують Богданів маєток: скарб шукають. Знайшли тільки кістки в кайданах, черепок і гниле корито - символи смерті, рабства, голоду й бідності.

Дослідники із критиками роблять висновок, що в попередніх трьох частинах, використовуючи образи-символи та відповідні алегорії, автор змалював трагічний образ України від часів договірного акту про возз'єднання України з Росією до часів Миколи І.

Епілог - найбільш вагома частина "Великого льоху", в якому розкривається ідея твору.

Богданова церква символічно означає домовину України - поховання Української Держави. Автор болісно оцінює діяння Богдана, із-за яких тепер очухрали Україну, попрікає його за те, що "занапастив єси вбогу сироту Украйну", "все оддав приятелям". Тарас Шевченко жалкує за часами гетьманства Богдана Хмельницького, за створеною ним вільністю, яку насправді не Богдан занапастив, а його наступники дозволили Московщині панувати на українських землях. Адже умови єднання були складені досить грамотно (забезпечувалась автономія, незалежність України - див. посібники з історії І. Крип'якевича, М. Аркаса, М. Грушевського). Та договір був зразу ж порушений з боку московської сторони: відмовилися присягати, щоб вільність і порядки України були недоторканими. Не знав Богдан, що через три роки (1657) після прийняття угоди помре, а документи угоди (Березневі статті) будуть сфальсифіковані російською стороною і права України будуть знищені його наступниками, зокрема і сином Юрієм.

Так в історичному й філософському плані Тарас Шевченко розглядає проблеми політичної свідомості, її втрати, що спричинило втрату державності. Епілог, як і більшість поезії Тараса Шевченка, звучить оптимістично.

Ідея полягає у безсмерті українського духу, у відродженні Української державності, української нації, духовності. Але воно можливе тільки при патріотичному сумлінні українців, які повинні пробудитися від колоніально-націоналістичного сну й тотального поневолення.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: