Жанрово-стильовий аналіз роману «Чорна рада»П.Куліша. Система образів, засоби творення образів представників українського козацтва.

«Чорна рада» – перший в українській літературі соціально-історичний роман; Куліш звернувся до подій, що відбулися в Україні після смерті Богдана Хмельницького. Від різних верств на гетьманство були висунуті Павло Тетеря, Яким Сомко, Іван Брюховецький. Останній, заручившись підтримкою «низів», здобув булаву, стративши після цього Сомка та його прибічників.

Композиція роману нагадує побудову історично-пригодницьких творів Вальтера Скотта: історична епоха й історичні постаті — це тільки тло, на якому розвивається романний сюжет, заснований на любовному трикутнику й вимишлених головних героях твору. Разом з тим автору пощастило дати ряд художньо правдивих історичних епізодів, створити чимало реалістичних масових сцен, відобразити класові настрої деяких представників верхівки й окремих низових соціальних груп. «Чернь» і «чорну масу» показано лише як стихійну силу, здатну тільки до руйнування.

Роман «Чорна рада» — твір багатопроблемний. Автор порушує не лише історико-політичні проблеми (патріотизму і незалежності держави, ставлен­ня влади до народу, ролі державного діяча), а й філософські, загально­людські (боротьби добра і зла, кохання і подружнього щастя, батьків і дітей, народної моралі).

У романі «Чорна рада» переплітаються різні стилі. Окремі сторінки, присвячені переживанням Петра, його стосункам з Лесею, звучать поетич­но, зворушливо, як вірші. Інші ж — пристрасні монологи героїв в ораторсь­кому стилі, де викладаються їхні погляди (та й авторські) на суспільні про­блеми, на облаштування української державності. У творі зустрічаються й розлогі описи, й масові сцени, й короткий конспективний виклад подій (наприклад, розповідь про загибель Сомка, Васюти й Шрама).

Роман насичений уривками народних пісень, цитатами з літописів, Свя­того Письма, що відіграє важливу композиційну роль, так само як і прийом сну (сон Череванихи) та листа (Сомка — Васюті).

Вражає масштабність та епічність розповіді. Адже П. Куліш осягає своїм письменницьким зором усю Україну — від столиці до дрібного хутора, прони­кає у психологію багатьох людей — від міщанина Тараса Сурмила, кобзаря Божого Чоловіка до державного діяча, претендента на булаву Якима Сомка, від дивакуватого сміливця-запорожця Тура до дівчини-красуні Лесі Череванівни.

Конфлікт, сюжетні ситуації, система образів-персонажів відбивають реальну розстановку і взаємодію тогочасних суспільних сил. Історично правдивим зображується гетьман Брюховецький — з його авантюризмом, владолюбством, хитрою демагогією, які допомагають йому захопити гетьманську булаву, жорстоко розправившись з другим претендентом на гетьманську владу — Сомком — та іншими політичними противниками.

Сюжет «Чорної ради» взято з доби Руїни. Соціальні антагонізми, що виявились на Україні відразу по смерті Богдана Хмельницького і перетворили всю тогобічну «иже от Корсуна й. Белой Церкви Малороссийскую Украйну» на область, «пустыне оставленную», служать тлом для історії двох закоханих героїв Петра Шраменка та Лесі Череванівни.

Пише Куліш цю річ не без потайного бажання створити пандан до гоголевого «Тараса Бульби». Гоголь дуже імпонує Кулішеві. Друкуючи «Чорну раду» на сторінках «Русской беседы», він віддає йому належну пошану: Гоголь збудив у російськім письменстві давно заснулий інтерес до українського слова, у нього «послышалось... что-то родное и как бы позабытое от времен детства», «открылся русский источник слова, из которого наши северные писатели давно уже перестали черпать». При всьому тому, «Тарас Бульба», як і інші українські повісті Гоголя, «мало заключает в себе этнографической и исторической правды». Гоголь плутає факти, помиляється в століттях, «пророкує в минулому». Тільки де пісня або народний переказ приходить йому на поміч, кидають йому іскорку світла, — він з подиву гідною гостротою зору схоплює контури доби; в результаті «верность красок» лише випадкова.
Та пора, коли перекази з старовини набували під пером письменника «принадність і красу чарівної казки», минулася. Прийшла історична критика.

Літопис Самовидця вивів на чисте псевдо-Кониського, спілкування з «безсторонніми» польськими істориками та археологами примусили тверезо глянути на героїчне козацтво. Відкинувши фарби епопеї та ідеалізацію минувшини, Куліш цілком «підпорядковує себе минулому», пише не так роман, як хроніку; замість твору, «потешающего воображение», хоче дати повість трохи дидактичного жанру.
На задум «Чорної ради» наштовхнули його козацькі літописці: Самовидець і Грабянка.

Постаті запорожців — батько Пугач, Кирило Тур — набувають великого інтересу в зв'язку з тією тенденцією, яку добачає у своїй «Чорній раді».

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: