Поезія останніх років життя Шевченка

Першим же твором, який Т. Шевченко напирав після заслання, була поема «Неофіти». Цей алегоричний твір поет присвятив «возлюбленику муз і грацій» М. Щепкіну. Алегорія поеми така прозора, що в ній неважко вгадати події, які відбувались в Російській імперії, яку поет замаскував під Давній Рим.

Тему викриття самодержавства Шевченко продовжив у творі «Юродивий». Цей незавершений твір, можливо, був вступом до сатиричної поеми. Я не нездужаю, нівроку...». Останні роки життя Шевченка були сповнені революційної пристрасті. Продовжуючи тему, розпочату в «Неофітах» та «Юродивому», поет дає відповідь на питання, як досягти повного визволення селянства. Це питання було дуже актуальним, оскільки в той час самодержавство готувало селянську реформу. Шевченко ж проголосив, що єдиним шляхом до визволення є селянська революція. Упродовж усього свого життя Т. Шевченко мріяв про щасливе майбутнє рідної України. В останні роки життя мрії поета набули пророчого звучання, вислови стали твердими і рішучими. У поезії «І Архімед, і Галілей...» поет висловлює переконання, що в майбутньому на всій землі пануватимуть свобода і братерство між людьми.

Тему щасливого майбутнього Тарас Шевченко продовжує й у вірші «Ісаія. Глава 35». Пророцтва стародавнього єврейського пророка Ісаії, автора однієї з книг Біблії, стали для Шевченка джерелом наслідування. Поет змальовує справжній рай, який може запанувати на землі лише тоді, коли незрячі люди «дива Господнії побачать», коли «німим отверзуться уста», коли раби стануть вільними і зможуть подивитись на світ іншими очима, і не боятимуться сказати слово правди. Тобто коли мільйони усвідомлять себе людьми, тоді й прийде кінець поневоленню.

Поет переосмислює біблійні образи: картини природи України порівнюються з лугами і берегами палестинськими. У нове щасливе життя знайдуть дорогу тільки раби, тобто тогочасне поневолене селянство, а владики (поміщики й царі) «не найдуть тих шляхів».

Поет широко використовує релігійну лексику для змалювання нового життя: «радуйтеся, вбогодухі», «незрячі прозрять», «німим отверзуться уста», Бог «воздає злодіям за злая!».

Творчість поета останніх років позначилась появою невеликих віршів. Деякі з них, такі як «Молитва», являють собою цикл коротких афористичних закликів. «Всесвітніми шинкарями» називає поет царів, які закували народ в кайдани соціального і національного гноблення. Його молитва звучить не як звернення смиренної людини до Бога з проханням, а як вимога справедливої кари, адже царат держав у склепі рабства не окремих людей, а цілі народи. Останній свій вірш «Чи не покинуть нам, небого...» великий Кобзар написав за 10 днів до смерті.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: