Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Характеристика образів-персонажів




Засоби психологічного портрету
Письменник вивів постать українського селянина-бунтаря Миколи Джері, людини волелюбної, невтомної, енергійної, ви­сокої моралі, глибокого, щирого почуття.

Микола Джеря нена­видить гнобителів, протестує проти соціальної несправедливості. Він сміливо підносить руку на пана та його слуг, перший серед заробітчан не скоряється посесору-капіталісту і багатію-отаману, шукає спільників у боротьбі. Микола Джеря — добрий, уважний, ввічливий у відносинах із батьками, заробітчанами, скромний, здібний до музики й малярства. Джеря — духовно вільна особистість. У конфлікті з обстави­нами Микола утверджується як непохитний волелюбець, правдо­шукач. Саме тут відкрилися можливості таким його душевним по­риванням, які виходять за межі житейських стандартних уявлень його батька. Конфлікт Миколи з ворожими трудівникові обстави­нами не має механічного характеру, оскільки він зумовлений гли­боко внутрішніми причинами: волелюбством Миколи, прагненням жити по-людськи, усвідомленням свого рабського становища.

Джеря не може пристосовуватись, лицемірити. Висока духовна свобода характеризує його як людину непересічної вдачі, людину, яка є носієм якостей національного характеру, коріння якого ся­гають у глибини історії і побуту його волелюбного народу. Усвідомивши, що не особисті риси пана є причиною нещастя його родини, а панщина, Микола покидає село: «Піду в ліси, піду в степи, піду в пущі й на гострі скелі, а панщини таки робити не буду і в москалі не піду».

І він дотримав слова, дарма, що до­рогою ціною. Навіть заповіт батька скоритися, не чіпати пана й осавули не змінили його поведінки. Досвід батька, вихованого віковим рабством, неприйнятний для молодого покоління. Пере­живши чвертьстолітню «одіссею», Микола зберігає духовну міць і незламність.

Микола «був сивий аж білий. Густі сиві брови низько понависали й закривали очі, а з-під їх і тепер блищали темні, як терен, очі.Довгі сиві вуса спускались вниз, а голова біліла, наче вишневий цвіт. Його вид і тепер був сміливий і гордовитий». Уже в перших розділах повісті автор зображує старого кріпака Петра Джерю, батька Миколи. Усе життя Петро покірно робив на пана, але це не рятувало його від канчуків. Виснажений непо­сильною працею, Джеря передчасно помирає.

«Важка праця ви­ссала з його усю силу. Уся його сила прийшла на чужу користь, в чужу кишеню,— на дорогі оксамитові сукні, на золоті сережки пані Бжозовській, на дорогі наїдки та напитки, на дорогі панські примхи та витребеньки». Дуже яскраво й зворушливо змальовано також жінку кріпачку Нимидору, дружину Миколи. Гарна, чесна, працьовита людина, вона мала всі права на щастя, але в умовах кріпосницького гніту життя її було понівечено. Крім головного героя, в повісті виведено й інших персонажів.

Не тільки Микола протестує проти панського гніту. Разом із ним тікає від панщини з рідного села ще кілька кріпаків. Вербівські бурлаки — люди волелюбні, чесні, готові на самопожертву. Се­ред бурлак особливо відзначається щирістю почуттів, вірністю почуттів, вірністю товариству Петро Кавун. Реалістично зображені в повісті такі визискувачі: пан Бжозов-ський, посесор Бродовський, панський прислужник — осавула. Усі вони прагнуть скористатися з праці кріпаків.

Особливо жор­стоким гнобителем був пан Бжозовський, від якого кріпаки вті­кали з рідного села. Змальовуючи в повісті цих жорстких експлуататорів, пись­менник показав їх як «ворожу силу», з якою вже не бажає ми­ритися трудовий народ.

Літературний портрет — один із засобів створення образу, зо­браження героя: його обличчя, фігури, одягу, манери поведінки. Через психологічний портрет автор прагне розкрити внутрішній світ і характер героя. Портрет ілюструє ті особливості натури ге­роя, які уявляються авторові найбільш важливими. «Музики заграли, і Микола пішов садить гопака.Той гопак був страшний; здавалось, ніби сам сатана вирвався з пекла на волю. Його темні очі ніби горіли, як жарини, а волосся розпатлалось; бліде лице почорніло і неначе посатаніло. То був не молодий Ми­кола з тонким станом, з парубочим веселим лицем; то був бур­лака, що був ладен жити й гулять хоч весь день».

Висновок: портрети його персонажів у кожній деталі напов­нені психологічними переживаннями.

Психологія персонажів часом підкреслюється й безпосе­реднім звертанням автора повісті до ритмів і образів народної творчості. Українська пісня, прислів’я, приказка невимушено й вільно входять у письменницьку розповідь і допомагають ви­словити глибину думок і почуття персонажів. «Скажу тобі, моє серце, що на душі маю: я тебе, молоду, цього вечора покинуть думаю»,— каже Микола дружині перед втечею від лютого пана. А на її питання, коли ж дожидати його додому, відповідає сло­вами пісні: «Тоді жди мене в гості, як виросте в тебе у світлиці трава на помості». Уведені в текст твору звороти й образні за­соби народної пісні сприймаються як узагальнені поетичні фор­мули народних відчувань, підкреслюють мелодійність, м’якість і образність української мови, тісно пов’язаної з психологією і побутом народу.

Нечуй-Левицький і до такого засобу розкриття внутрішнього, душевного стану персонажів, як сни. У них знаходять відбиток і реакція на реальні події, і напівсвідомі психічні процеси. Один із таких снів передує першій зустрічі Ми­коли з Нимидорою. Дзвінкий і чистий голос дівчини він чує крізь сон, і в його свідомості виникають чудові видіння: співають листя дерев, співає срібно-золотий птах і з крил його сиплються огняні іскри… Прокинувшись, Микола помічає над рікою незнайому дів­чину з тонким станом і чорними бровами. Так у сні виявляється несвідоме бажання любові, передчуття близького щастя. Іншого, соціального характеру набувають сни Нимидори, що алегорично містять у собі прагнення селян до волі й помсти.

Жінка бачить огняні снопи, які молотять Микола і старий Джеря.

Висновок: портрети його персонажів у кожній деталі напов­нені психологічними переживаннями.

****

Образ кріпака-бунтаря Миколи Джері (за повістю І. Нечуя-Левицького "Микола Джеря")

I. Микола Джеря родом із села Раставиця. (Син старого Петра Джері, справний парубок, але кріпак, як і вся його родина.)
II. Зустріч Миколи з дівчиною Нимидорою. (Хлопець палко покохав її, сироту, наймичку, одружився.)
III. Джерина сім'я на панщині. (Коли обробляли панський тік, парубок вже тоді розмірковував над тим, чому в одних людей так багато хліба, а інші його не бачать, він хоче працювати на себе, свою родину, "а не на чужих багатющих людей".)
IV. Робота на своєму полі. (Коли сім'я Джері відбувала панщину, зерно на їхньому полі осипалося, бо ніколи було збирати його. Микола, замість панського лану, обробляв своє поле, за що його хотів покарати осавула, але чоловік не побоявся його. Коли осавула замахнувся нагайкою, вирішив оборонятися серпом.)
V. Боротьба Миколи Джері. (Зі смертю батька змінюється настрій кріпака - він розмірковує над тим, що потрібно сплачувати подушне і за живих, і за мертвих, а Бог захищає багатих, а не бідних. Микола підбурює людей не йти жати до пана, а обробляти свої поля. Він не боїться навіть того, що його можуть віддати в москалі.)
VI. Відплата осавулові. (Коли дружина осавули вкрала сало, Микола не побоявся помститися її чоловікові за жорстокість - прогнав селом його дружину з жартами і дотепами, а самого осавулу побив киями).
VII. Бурлакування Миколи. (Разом із товаришами він залишає село і добирається до Бессарабії, потім до Дніпровського лиману, рибалить. Але пан направляє за ними поліцію, яка заарештовує їх. Надходить указ про звільнення від кріпацтва, тому всіх відпускають, але вже ані матері, ані дружини він не застає у живих.)
VIII. Історія людини-бунтаря. (До кінця своїх днів Микола Джеря виступає проти панів, які кривдили селян.)

Роль пейзажу та інтер’єру у створенні художнього образу Пейзаж — зображення живої і неживої природи (природне середовище чи місто); показує місце дії, підкреслює стан, на­стрій героя.

Інтер’єр — світ речей; виступає як засіб характеристики ге­роя, місце дії. • Зачитайте уривки з повісті, де письменник через описи ін­тер’єру підводить нас до думки, що працювати на селі важче, але жити веселіше. • Довести, що в змалюванні пейзажів Нечуй-Левицький досягав виняткової на той час в українській прозі майстерності. Ар­гументуйте думку про І.

ü Природа, як ще один герой повісті

Повість «Микола Джеря» називають одним із кращих творів І. С. Нечуя-Левицького. І одна з причин такого визнання — неперевершені описи природи. Академік О. Білецький зазначав, що «у нього [Нечуя-Левицького] майже немає творів, куди пейзаж не входив би як обов’язковий елемент». Уже на першій сторінці повісті нас зустрічає Краса: «Серед долини зеленіють розкішні густі та високі верби», скрізь бачиш море садків. Звідусіль, з усіх куточків села плине багатство природи: «село наче в розкішних алеях». Природні барви буяють, полонять око читача: «левади розложисті й зелені», береги «оксамитові», «соняшники жовті», і над усим цим — сонце «несе золоте й срібне марево».

Розкішні, соковиті епітети, сміливі, часом несподівані метафори створюють враження, що природа — ще один герой повісті. (Трава й осока «доходять» до самої води, Роставиця «в’ється гадюкою, передражнюючи здорові річки», ховається в дубовому лісі й утікає в Рось. Верби «одступились» од берега, там стара груша «вгніздилася» серед города і соняшники зовсім «заплуталися своїми жовтими головами в гіллі».)

На початку повісті перед нами постає небаченої краси природа, молодий гарний парубок, кругловида дівчина, що зачаровує хлопця своїми співами. Але дуже швидко читач відчуває задушливу атмосферу кріпацтва, нестерпний людський біль. На лоні такої краси ще жахливішими здаються всі біди селян, їхні нелюдські страждання. Але природа не залишається байдужою до людського горя. Вона і радіє, і співчуває, і обурюється разом із героями повісті. Як це часто буває в житті, природа набуває у повісті символічного значення. Повернувшись у рідне село після двадцяти років поневірянь, Микола приходить на ті місця, де вперше побачив Нимидору, розшукує стару грушу, пригадує всі подробиці: і кришталеве листя, і жар-птицю, що ніби співала голосом дівчини.

Повість завершується, як і розпочинається, дивовижним пейзажем, який зігріває душу і залишає надію на краще. Дослідники свідчать, що «небагато знайдеться письменників, які могли б змагатися з Нечуєм-Левицьким у «почутті природи», в умінні її бачити й описувати. І завдання читача при цьому — вдумливо читати і насолоджуватися красою, розсипаною на сторінках Нечуєвих творів.

ü Портрет батька головного героя — Петра Джері.

Петро Джеря — це кріпак, виснажений нелегкою працею. Він має обличчя, укрите зморшками, потріскані руки з покрученими пальцями. Ці ознаки свідчать про те, що хазяїн — пан Бжозовський — висмоктував своїх рабів, мов той павук муху. Старий Джеря був дуже бідний. Навіть весілля сина Миколи довелося справляти на позичені гроші. Треба було ще сплатити подушне, і для цього продали єдиного кабана.

Пан Бжозовський та його підручні жорстоко катували кріпаків. Невимовно тяжкі умови життя й праці перетворили Петра Джерю на мовчазного раба. Він страхався навіть єдине слово вимовити проти несправедливості панів і мовчки виконував усі накази.

Іван Нечуй-Левицький створив типовий образ кріпака. Таких, як Петро Джеря, було дуже багато, і кожен із них боявся підняти голос проти своїх гнобителів.

ü Образ Нимидори — один з найтрагічніших жіночих образів в українській літературі

“Микола вглядів її тонкий стан, сорочку з товстого полотна, червоне намисто на шиї; вглядів її лице з чорними бровами”. Саме такою ми вперше побачили Нимидору: струнка, гарна, вона брала воду з річки й співала пісню. Миколі вона здалася якимось дивом, і після того, як він її вперше побачив, вона не сходила в нього з думки.

Нимидора була бідною наймичкою із сусіднього села. Коли вона зустріла Миколу вдруге, на ній “була дуже бідна одежа: рукава на сорочці були ледве поцяцьковані полівкою та маленькими блідими зірочками”. Але парубок покохав дівчину, незважаючи навіть на бажання матері, аби він одружився з багатою. Хлопець теж одразу сподобався Нимидорі. Сирота, вона не мала жодної рідної душі, яка б її зрозуміла, пожаліла й підтримала у важку хвилину. Тому ласкаві слова Джері одразу розтопили дівоче серце, і вона незчулася, як розповіла йому все своє життя. Мати Нимидори померла, коли дівчина була ще зовсім маленькою, згодом помер і батько. Дівчина жила в дядька, але що то було за життя: “Дядина моя була для мене дуже люта. Вона своїх дітей жалувала, давала їм гостинці, а мене все обминала… Вона мене і лаяла гірше, і била гірше, ніж своїх дітей… Ніколи я не носила нової одежі, ніколи я не мала нових кісників, нової спіднички; латана сорочка все, було, світиться на моїх плечах”. У важкі хвилини дівчина завжди згадувала свою матінку, думаючи про те, що вона б її обов’язково жалувала й одяг новий купувала. І в найми б не довелося бідній податися: ще зовсім малою віддав її дядько в найми, а їй, як і кожній дитині, хотілося “погуляти та побігать”. Увесь свій “дитячий і дівочий вік” поневіря­лася Нимидора в чужій хаті, недосипаючи, недоїдаючи та важко працюючи, “у чужих людей і не зазнала ласкавого слова”. Саме тому, коли Микола захотів з нею одружитися, вона відчула себе дуже щасливою. Нимидора на­решті мала родину, мала свою власну домівку, а це важить дуже багато для сироти: “…Нимидора була щаслива: вона ніби знайшла свою рідну матір, свого батька, хату, бо для неї вже не треба було більше поневірятися в наймах у чужих людей”. Панщина, важка робота, бідність — ніщо тепер не лякало дівчину.

Через деякий час Нимидора стала матір’ю. Вона мріяла про те, як буде пестити й голубити свою доньку, любити й жалувати її, дасть їй усе, чого сама не мала в дитинстві.

Але як не було щастя змалку в Нимидори, так не суди­лося їй щастя й у заміжжі. Микола Джеря через конфлікт із паном мусив тікати з дому. Як пережити розлуку? Як залишитися без того, кого любиш? Як бути самій з маленькою дитиною? Горе дівчини було безмежним: “Бодай усі наші сльози впали на того, хто нас розлучає! Лучче я була маленькою пропала, лучче б поневірялася довіку в наймах, ніж маю терпіти таке горе!” Щастя лише на коротку мить усміхнулося бідоласі, для того щоб потім піти й не повер­татися ніколи.

Єдиною втіхою для Нимидори стала її дочка Любка. Складаючи придане для неї, жінка мріяла про кращу долю для своєї дитини: “Нехай я одна зазнаю горя. Коли б хоч ти була щасливіша од мене!” Мріяла, жила й чекала повернення чоловіка. Важка праця та лиха доля зістаріли її передчасно, “здавалося, що Нимидора доживає свій вік”. Але не побачила вона вже Миколи аж до самої смерті: “Вона вмерла безталанною, як і родилася безталанною… Усі люди в селі жалкували за Нимидорою й просили Бога, щоб їй хоч по смерті було й легко лежати та землю держати, бо на цьому світі її життя було важче од сирої землі”.

Так і померла Нимидора безталанною й нещасливою. Добра, щира, лагідна та роботяща, вона бачила тільки панщину й важку працю. Кріпацтво — ось причина всіх її нещасть: воно поклало передчасно її матір і батька в домовину, воно змусило Миколу кинути свою родину й тікати, воно вбило її свекра й свекруху, саме воно молодою звело її в могилу. Якби б не це, можливо, доля Нимидори склалася б зовсім по-іншому: була б у неї і щаслива ро­дина, і домівка, і не було б поневіряння в наймах та бідності. Але цього їй не судилося.

Художні засоби

Зокрема епітети: розкішні верби, зелене море, розложисті левади, гострий важкий дух
5. Мова героя: Почуття людської гідності, сміливість, волелюбність, справед­ливу ненависть до соціальної неправди Микола проніс крізь усе своє страдницьке життя. Стихійний протест героя проти соціально­го гноблення, відстоювання людської гідності є провідними рисами характеру Миколи. Одним із засобів розкриття вдачі героя є його мова, гнівна, рішуча, що виражає ненависть до панів («Бодай ту пан­щину дідько забрав собі до пекла!»), м’яка, ласкава, що виражає гли­боке почуття любові до Нимидори («Згадуй, моє серце, а я тебе, доки живий буду, довіку не забуду»). Отже, мова, як і інші художні засо­би, сприяє створенню чітко окресленого, багатогранного характеру героя твору.

****

Виразною прикметою мови повісті «Микола Джеря» є тяжіння автора до стислості, простоти й виразності авторського слова, що відчувається і в авторських характеристиках, і в публіцистичних відступах.

У наполегливих шуканнях мовної образності, яскравої деталі, письменник часто вдається до повторення логічно наголошуваного одного слова, що значно підсилює зображуване, дає змогу розкрити конкретну авторську ідею.

Вдається письменник до цього засобу при відтворенні психологічної напруги Миколи Джері. У картині прощання з Нимидорою Микола схвильовано говорить: «Піду з села, бо тяжко мені жити; піду в ліси, піду в степи, піду в пущі й на гострі скелі, а панщини таки робить не буду і в москалі не піду. Піду втоплюсь, об камінь розіб'юся! Нехай звірі розшарпають моє тіло, а я все-таки втечу» [4; с. 64]. Кількаразове повторення дієслова «піду» з великою силою підкреслює непохитність молодого кріпака в досягненні поставленої мети. У цьому випадку цей мовно-стилістичний прийом служить одним із засобів індивідуалізації літературного образу.

Вдається І. Нечуй-Левицький до повторення логічно наголошуваного слова і для підсилення типовості обставин, у яких діють герої повісті: у казармах «...стояв якийсь чад од махорки, од гнилої соломи, од нечистої одежі, од кислого борщу, од бурлацьких онуч» [4; с. 83].

Інколи І. Нечуй-Левицький використовує цей художній засіб з метою поширення сюжетних рамок повісті, наприклад, відтворюючи подорож вербівських бурлак у Бесарабію.

Широке застосування І. Нечуєм-Левицьким засобу повторення логічно наголошуваного слова є свідченням внутрішньої єдності, відповідності художньої форми змістові, авторським ідейним настановам.

Показова в цьому відношенні мова героїв з повісті «Микола Джеря». В її складі, як правило, відбиваються особливості соціального стану, інтелектуальний рівень, своєрідність психологічного складу героїв. Це видно вже в лексиці їх мовних партій. Так, словник мови Миколи Джері значно багатший, ніж його батьків, Нимидори. Однією з характерних рис мови героя твору є насиченість її дієсловами, що відбиває глибокий динамізм його характеру. Це надає мові Миколи відповідних інтонаційних відтінків: категоричності, впевненості. Подекуди вона набуває ліричних відтінків, навіть фольклорного забарвлення(наприклад, сцена прощання з Нимидорою).

Гостро експресивною і водночас ліричною є мова Мокрини, у чому виявляються особливості її темпераменту: рішучість, щирість, наполегливість. У мові старих Джерів, Нимидори – спокійній, як правило, лагідній – відбивається психологія покірних своїй долі кріпаків.

 

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных