III. Варіанти формулювання тези залежно від теми твору

• Я цілковито згоден із тезою, запропонованою для роздуму …
• Я підтримую думку, висловлену в назві твору …
• Важко не погодитися з тезою, запропонованою для роздуму …

• Мені здається, теза, запропонована для роздуму, по­милкова.
• Я хотів би довести протилежне твердження: …
• Я хотів би спростувати запропоноване твер­дження …
• Не можу погодитися з думкою, яка звучить у назві твору.
• Я вважаю інакше: …
• Я не підтримую точку зору, висловлену в назві тво­ру …

· Стати на бік однієї із частин дилеми (найлегше й найочевидніше).

· Запропонувати свій (третій!) варіант.

· Об’єднати дві точки зору.

План дій для формулювання аргументів 1.Уважно перечитати сформульовану тезу. 2. Вирішити, які думки (мінімум дві) можуть довести істинність вашої тези. 3. Сформулювати їх, чітко виокремивши. 4. Перевірити, чи вони справді аргументують ваш тезу. 5. Не забути про обов’язкові вирази, потрібні для ар­гументації думки.

План дій для наведення прикладів 1. Уважно перечитати сформульовані тезу й аргумен­ти. 2. Вибрати приклади з літератури та з історії чи влас­ного життя. 3. Приклади подавати стисло: не переказувати змісту твору, не аналізувати докладно образи.4. Перевірити, чи приклади справді стосуються вашої тези й аргументів. 5. Не забути про обов’язкові вирази, потрібні для на­ведення прикладів.

«До Основ’яненка»

Б’ють пороги; місяць сходить,
Як і перше сходив…
Нема Січі, пропав і той,
Хто всім верховодив!
Нема Січі; очерети
У Дніпра питають:
«Де то наші діти ділись,
Де вони гуляють?»
Чайка скиглить літаючи,
Мов за дітьми плаче;
Сонце гріє, вітер віє
На степу козачім.
На тім степу скрізь могили
Стоять та сумують;
Питаються у буйного:
«Де наші панують?
Де панують, бенкетують?
Де ви забарились?
Вернітеся! дивітеся —
Жита похилились,
Де паслися ваші коні,
Де тирса шуміла,
Де кров ляха, татарина
Морем червоніла —
Вернітеся!» — «Не вернуться!
Заграло, сказало
Синє море.— Не вернуться,
Навіки пропали!»
Правда, море, правда, синє!
Такая їх доля:
Не вернуться сподівані,
Не вернеться воля,
Не вернуться запорожці,
Не встануть гетьмани,
Не покриють Україну
Червоні жупани!
Обідрана, сиротою
Понад Дніпром плаче;
Тяжко-важко сиротині,
А ніхто не бачить…
Тілько ворог, що сміється…
Смійся, лютий враже!
Та не дуже, бо все гине,—
Слава не поляже;
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!
Без золота, без каменю,
Без хитрої мови,
А голосна та правдива,
Як господа слово.
Чи так, батьку отамане?
Чи правду співаю?
Ех, якби-то!.. Та що й казать?
Кебети не маю.
А до того — Московщина,
Кругом чужі люде.
«Не потурай»,— може, скажеш,
Та що з того буде?
Насміються на псалом той,
Що виллю сльозами;
Насміються… Тяжко, батьку,
Жити з ворогами!
Поборовся б і я, може,
Якби малось сили;
Заспівав би,— був голосок,
Та позички з’їли.
Отаке-то лихо тяжке,
Батьку ти мій, друже!
Блуджу в снігах та сам собі:
«Ой не шуми, луже!»
Не втну більше. А ти, батьку,
Як сам здоров знаєш;
Тебе люде поважають,
Добрий голос маєш;
Співай же їм, мій голубе,
Про Січ, про могили,
Коли яку насипали,
Кого положили.
Про старину, про те диво,
Що було, минуло —
Утни, батьку, щоб нехотя
На ввесь світ почули,
Що діялось в Україні,
За що погибала,
За що слава козацькая
На всім світі стала!
Утни, батьку, орле сизий!
Нехай я заплачу,
Нехай свою Україну
Я ще раз побачу,
Нехай ще раз послухаю,
Як те море грає,
Як дівчина під вербою
Гриця заспіває.
Нехай ще раз усміхнеться
Серце на чужині,
Поки ляже в чужу землю,
В чужій домовині.

Тарас Шевченко. «Катерина» Літературний рід: ліро-епос. Жанр: соціально-побутова поема. Провідний мотив: зображення трагічної долі жінки-покритки й дитини-безбатченка в кріпосному суспільстві. Головні герої: Катерина, її батько й мати, син Івась, москаль Іван. Сюжет твору: кохання Катрі з офіцером — від’їзд москаля — наро­дження нешлюбного сина — вигнання батьками дочки з дому — поневі­ряння Катрі на чужині — зустріч із москалем Іваном — самогубство ге­роїні (в епілозі — сцена зустрічі Івася-підлітка з батьком).

Мені однаково, чи буду Я жить в Україні, чи ні. Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині - Однаковісінько мені. В неволі виріс між чужими, І, неоплаканий своїми, В неволі, плачучи, умру, І все з собою заберу - Малого сліду не покину На нашій славній Україні, На нашій — не своїй землі. I не пом’яне батько з сином, Не скаже синові: — Молись. Молися, сину: за Вкраїну Його замучили колись. - Мені однаково, чи буде Той син молитися, чи ні… Та не однаково мені, Як Україну злії люди Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять… Ох, не однаково мені.

Гайдамаки (1841) Літературний рід: ліро-епос. Жанр: поема (революційно-романтична, історико-героїчна, соціаль­на; перший український історичний роман у віршах). Тема: боротьба українського народу проти польсько-шляхетського па­нування в Україні, змалювання широкої картини народного повстання 1768 р. під назвою Коліївщина на чолі з Максимом Залізняком та Іваном Ґонтою. Головні ідеї твору: необхідність перегорнути трагічну сторінку істо­рії, по-сучасному оцінити минуле; заклик до єднання слов’янських наро­дів; усвідомлення того, що здобуття незалежності — ідеал історичного розвитку нації; осмислення можливостей вирішення конфліктів між на-родами-сусідами, історичного примирення народів; складність історич­ної долі українського народу, невідворотність його боротьби за визво­лення; «крила» особи в злитості її боротьби з боротьбою свого народу. Композиція і сюжет твору: 2 вступи, 10 розділів, епілог; відсутність розв’язки. Лірично-філософський вступ: роздуми над плинністю часу, вічними змінами в природі і в людському суспільстві («Все йде, все минає»); звернення до гайдамаків. «Інтродукція»: характеристика політичного стану в суспільстві, розкриття причин повстання — експозиція першої сюжетної лінії (СЛ). «Галайда»: знайомство з наймитом Яремою, його коханою дівчи­ною Оксаною — експозиція другої СЛ. «Конфедерати»: напад конфедератів на жида Лейбу, вимагання в нього грошей; Лейба вказує на титаря у Вільшаній, який зберігає цер­ковні гроші, та його дочку Оксану — зав’язка. «Титар»: зустріч Яреми з Оксаною в гаю; конфедерати закатували титаря, Оксану забрали із собою — розвиток подій. «Свято в Чигирині»: туга поета за гетьманським ладом в Україні; гайдамаки зібралися в Чигирині перед повстанням освятити ножі; еле­менти драматичного твору (полілоги старшин, запорожця, кобзаря, гай­дамаків) — розвиток подій. «Треті півні»: початок загальнонародного повстання («Гомоніла Україна,//довго гомоніла»); Ярема приєднується до гайдамаків — розви­ток подій. «Червоний бенкет»: розгортання повстання («Задзвонили в усі дзвони //По всій Україні; закричали гайдамаки: «Гине шляхта, гине!»); Ярема дізнається про смерть титаря й полон Оксани, записується в гайдамаки, тужить за коханою — розвиток подій. «Гупалівщина»: загальнонародний характер повстання; Ярема з гайдамаками мандрує повстанською Україною; зустріч із підлітком з Керелівки — розвиток подій. Бенкет у Лисянці: Ґонта й Залізняк на чолі повстання; жорстока помста гайдамаків («Кари ляхам, кари!»); бенкет серед трупів; зустріч із Лейбою, який показує, де Оксана; Ярема рятує Оксану — розвиток подій. «Лебедин»: Оксана перебуває в Лебедині під наглядом черниці; вінчання Яреми й Оксани — кульмінація другої СЛ. «Ґонта в Умані»: продовження повстання («минає літо, //А Украї­на, знай, горить»)’, страшні наслідки руйнування; трагедія Ґонти — убивство синів — кульмінація першої СЛ.

Кавказ

Літературний рід: ліро-епос. Жанр: сатирична поема з елементами лірики та героїки. Іван Франко так писав про поему: «…це огниста інвектива проти темного царства…» Тема: зображення загарбницької політики російського самодер­жавства, реакційної ролі церкви й прогнилої дворянської моралі. Головні ідеї твору: заклик до об’єднання зусиль народів для бороть­би проти спільного ворога — російського царату (співчуття поневоле­ним, схвалення патріотичної, мужньої боротьби горців, утвердження безсмертя народу).

Сон (1844)

Літературний рід: ліро-епос. Жанр: сатирична поема (політична сатира). Провідний мотив: зображення справжньої суті російського імпер­ського режиму. Головні ідеї: засудження самодержавства й кріпосництва в Росій­ській імперії, вірнопідданства й аморальності земляків-перевертнів. Сюжет твору: політ ліричного героя над Україною (жахливі кар­тини закріпаченої України на тлі розкішної природи) — над Сибіром (каторжні роботи засланих декабристів) — ліричний герой у Петер­бурзі (палац самодержця, сцена «генерального мордобитія» (І. Фран-ко), роздуми біля пам’ятника Петру І, білі птахи як символ загиблих козаків).

І мертвим і живим(1845)

Літературний рід: ліро-епос. Жанр: послання. Вид лірики: патріотична (громадянська). Провідні мотиви: критика української еліти, яка зневажає український народ, і заклик до соціального примирення заради відродження нації.

Пантелеймон Куліш. «Чорна рада» (1857)Літературний рід: епос. Жанр: перший історичний роман в українській літературі (роман-хроніка; історико-пригодницький роман). Тема: зображення історичних подій у Ніжині 1663 р. — доби Руїни. Головна ідея: утвердження думки про необхідність національної зла­годи українців, про те, що провідною силою для розумної організації українського суспільства є його національна еліта (культурна, освічена, здатна до мудрого державотворення). Головні герої твору: наказний гетьман Лівобережжя, переяслав­ський полковник Яким Сомко, правобережний гетьман Павло Тетеря, ніжинський полковник Васюта Золотаренко, кошовий гетьман Запо­розької Січі Іван Брюховецький, московський князь Гагін, запорозький козак, курінний отаман Кирило Тур; полковник і панотець Шрам (справжнє прізвище Чепурний), його син Петро Шраменко; колишній козак, господар хутора Михайло Черевань, його дружина Меланія і доч­ка Леся; Божий Чоловік. Сюжет твору: приїзд батька й сина Шрамів на хутір Хмарище до Череваня, знайомство Петра Шрама з родиною Череванів, спілкування з Божим Чоловіком — бажання Шрама заручити Петра й Лесю — Шра­ми й Черевані в Києві, розмова з незадоволеними міщанами — зна­йомство Лесі з Кирилом Туром — зустріч Череваня й Шрама з Якимом Сомком у Києво-Печерській лаврі — вечеря Сомка, Шрама, Череваня, Тура й Лесі в Києві, натяк Тура на викрадення Лесі — нічне викраден­ня Лесі, двобій Кирила Тура з Петром Шраменком — гостини Шрама на хуторі в Гвинтовки, недалеко від Ніжина — зустріч Петра Шрамен-ка з Кирилом Туром, сніданок у нього вдома — покарання біля стовпа Кирила Тура в урочищі Романовський Кут, повернення Кирила й Пет­ра додому — перипетії в Ніжині — Чорна рада в Ніжині — обурення об­дуреної черні, розчарування її в Брюховецькому — пропозиція Тура по­рятувати ціною свого життя Сомка (у в’язниці) й відмова останнього — засудження Тетерею на смерть старого Шрама («як бунтівника») — од­руження Петра ІІІраменка й Лесі. Композиція: роман складається з вісімнадцяти частин, у ньому на­явні дві сюжетні лінії: головна — політична (вибори гетьмана) і друго­рядна (любовна). Оригінальним композиційним прийомом у творі є образ дороги, якою полковник Шрам і його син їдуть із Правобереж­ної України на Лівобережну до наказного гетьмана Якима Сомка.

Марко Вовчок. «Максим Гримач»(1857) Літературний рід: епос. Жанр: родинно-побутове оповідання. Тема: зображення життя вільних селян у закріпаченій Україні се­редини XIX ст. Головна ідея: обстоювання не спотвореного майновими розрахунка­ми родинного щастя. Головні герої: заможний козак Максим Гримач, Катря — старша доч­ка, Тетяна — молодша; Семен, кріпак, коханий Катрі. Сюжет: заможний господар Максим Гримач (удівець) виховує сво­їх доньок: старшу Катрю й молодшу Тетяну — Катря зустрічається з крі­паком Семеном таємно від батька, адже той дасть згоду на одруження лише з вільний чоловіком — під час бурі Семен загинув — Катря з горя втопилася в річці — старий Гримач у розпачі п’ять років не виходить з двору, звеселило його тільки одруження молодшої доньки із сотником.

ІванНечуй-Левицький. «Кайдашева сім’я» (1879) Літературний рід: епос. Жанр: соціально-побутова повість. Тема: зображення життя українського села в пореформену добу (друга половина XIX ст.) з усіма його складнощами й суперечностями на прикладі однієї родини. Головна ідея: засудження індивідуалізму егоїстичних натур і норм народної моралі, що є головними причинами духовної роз’єднаності в родині. Головні герої: Маруся й Омелько Кайдаші, їхні сини Карпо (стар­ший) і Лаврін (молодший), Мотря (дружина Карпа), Мелашка (дружи­на Лавріна); баба Палажка. Композиція твору: повість складається з дев’яти частин, сюжет у яких розгортається за принципом нагнітання епізодів і сцен. Саме діа­логи «рухають» сюжет твору, у них розкриваються характери героїв. Сюжет твору: розмова братів Карпа й Лавріна про майбутнє одру­ження, роздратування батька через неробство синів (експозиція) — сва­тання й одруження Карпа (зав’язка) — поступове назрівання конфлікту між свекрухою і невісткою, сварки між членами родини, одруження Лав­ріна, наростання сімейних конфліктів, Мелашка на прощі в Києві, повер­нення Мелашки в Семигори, смерть Кайдаша через пияцтво (розвиток дії) — сварки через мотовило, яйця, курку, кухоль, півня, кабана і грушу (кульмінаційні моменти впродовж викладеного попереду розвитку дії) — усихання груші (розв’язка).

Панас Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»(1875)Жанр: соціально-психологічний роман («роман з народного життя»). Тема: зображення майже столітньої історії села Піски і, зокрема, до­лі правдошукача-бунтаря, «пропащої сили» Чіпки Варениченка. Головна ідея: заперечення боротьби з несправедливістю через зло­чин, пролиття крові. Історія написання роману: Панас Мирний написав нарис «Подоріж-жя від Полтави до Гадячого» із почутої від візника історії про відомого на Полтавщині Василя Гнидку, який зі своїми поплічниками вбив цілу сім’ю; потім на основі нарису створив повість «Чіпка», прототипом яко­го був Василь Гнидка; пізніше до написання роману (розширення повіс­ті) долучився рідний брат Панаса Мирного Іван Білик (псевдонім), в одній із редакцій твір дістав назву «Пропаща сила», а згодом — «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Головні герої твору: Чіпка Варениченко, його мати Мотря, батько Іван Вареник (Притика, Остап Хрущ, Хрущов), баба Оришка; друг Чіпки з дитинства Грицько Чупруненко і його дружина Христя; друзі Чіпки — Матня, Лушня й Пацюк; москаль Максим Ґудзь, його дружи­на Явдоха й дочка Галя (дружина Чіпки); чиновництво: голова повіту Кряжов, судовий секретар Чижик, становий Дмитренко; пани Поль­ські, Порох та ін. Композиція: чотири частини; тридцять розділів (академік О. Білецький назвав твір «будинком з багатьма прибудовами і надбудовами» че­рез його композиційну складність).

Іван Карпенко-Карий. «Мартин Боруля»(1886)Літературний рід: драма. Жанр: трагікомедія. Тема: дворянство як міф про краще життя. Головні ідеї: викриття бюрократизму й судової системи, заснованої на хабарництві; засудження підміни особистісних цінностей становою належністю. Дійові особи: заможний хлібороб Мартин Боруля, його дружина Па-лажка, син Степан, дочка Марися; багатий шляхтич Гервасій Гуляниць-кий, його син Микола; реєстратор з ратуші Націєвський; повірений Трандалєв Омелько й Трохим — наймити Борулі.

Іван Франко.

Гімн Вічний революцйонер —
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю, —
Він живе, він ще не вмер.
Ні попівськiї тортури,
Ні тюремні царські мури,
Ані війська муштровані,
Ні гармати лаштовані,
Ні шпіонське ремесло
В гріб його ще не звело.

Він не вмер, він ще живе!
Хоч від тисяч літ родився,
Та аж вчора розповився
І о власній силі йде.
І простується, міцніє,
І спішить туди, де дніє;
Словом сильним, мов трубою,
Міліони зве з собою,
Міліони радо йдуть,
Бо се голос духа чуть.

Голос духа чути скрізь:
По курних хатах мужицьких,
По верстатах ремісницьких,
По місцях недолі й сліз.
І де тільки він роздасться,
Щезнуть сльози, сум нещастя,
Сила родиться й завзяття
Не ридать, а добувати,
Хоч синам, як не собі,
Кращу долю в боротьбі.

Вічний революцйонер —
Дух, наука, думка, воля —
Не уступить пітьмі поля,
Не дасть спутатись тепер.
Розвалилась зла руїна,
Покотилася лавина,
І де в світі тая сила,
Щоб в бігу її спинила,
Щоб згасила, мов огень,
Розвидняющийся день?

Мойсей(1905)Літературний рід: ліро-епос. Жанр: філософська поема. Тема: зображення «смерті Мойсея як пророка, не признаного своїм народом» — так визначає тему сам автор і далі наголошує: «ця тема в та­кій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім опові­данні». Головна ідея: заклик вірити у свій народ, у своє майбутнє, позбутися рабської психології й будувати нове життя. Головні герої: ліричний герой, Мойсей, князь конюхів Єгошуа; Єгова (Бог); єврейський народ; супротивники Мойсея — Датан і Авірон; де­мон пустелі Азазель. Композиція: поема складається з прологу і двадцяти пісень.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: