Жанрова специфіка твору. «Канцоньєре» (Книга пісень)- збірка віршів італійською мовою, справа всього творчого життя поета

«Канцоньєре» (Книга пісень)- збірка віршів італійською мовою, справа всього творчого життя поета. Працю над нею він розпочав ще в 30-ті роки, а закінчив незадовго до смерті. Налічується дев'ять редакцій збірки, здійснених у різні роки. Перша редакція (1336-1338) містила всього 25 віршів, дев'ята - остаточна й найповніша (1373- 1374) відкривається вступним сонетом і містить 365 віршів (скільки днів у році) різних ліричних жанрів: 317 сонетів, 29 канцон, а також секстини, балади, мадригали. Поет поділив збірку на дві частини: перша - «На життя мадонни Лаури», друга (починається з CCIXIV канцони)- «На смерть мадонни Лаури».

Головна тема «Канцоньєре» - любов поета до Лаури: їй і присвячена більшість віршів. При написанні їх Петрарка використав досвід любовної лірики своїх попередників - поезії трубадурів, італійської лірики поетів «солодкого нового стилю», Данте. На грунті традиції він створив поезію нового типу, розпочавши розвиток гуманістичної лірики. Як ніхто з його попередників, він наблизився до реального земного життя людини. [172]

Помітне прагнення Петрарки подолати складний алегоризм поезій нового солодкого стилю. Обійтись зовсім без алегоризму поет не може, але використовує його здебільшого як поетичний прийом.

По-новому зображено в «Канцоньєре» жіночий образ і кохання. Хоча Лаура безмірно ідеалізується, згідно з попередньою традицією, вона постає вже як, жива жінка, з реальними, земними рисами. Уяву поета найбільше хвилює її зовнішній вигляд, її краса. Все це вносить у любов поета відтінок чуттєвості.

Сонет (італ. sonetto — звучати) — ліричний вірш, який складається з чотирнадцяти рядків п'ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів з перехресним римуванням та двох тривіршів тернарного римування за основною схемою (абаб абаб ввд еед), хоч можливі й інші варіанти (абаб абаб вде вде чи абаб абаб ввд еде і т.п.). З'явився С, очевидно, на початку XIII ст. в Італії, де викристалізувалися його основні ознаки, вперше описані Антоніо да Темпо (1332). Започаткований Дж. да Лентіні, С. пов'язаний із творчістю Данте Аліг'єрі та Ф.Петрарки, проходить через всю історію європейської і світової літератури, розкриваючись у поезії П.Ронсара у Франції (XVI ст.) та В.Шекспіра в Англії (XVII ст.)

• С. сприяє дисциплінуванню поетичного мовлення.

• кожна з чотирьох його частин (два чотиривірші та два тривірші) має бути синтаксично викінченою

• рими — точними і дзвінкими

• рекомендується регулярне парокситонно-окситонне римування

• уникнення повторень у віршовому тексті одних і тих же слів

• Музикальність - неодмінний атрибут сонета. Почасти

• Ідеальний сонет мусить мати у собі 154 склади,

Італійська форма сонетаскладає таку риму:

abab abab cdc dcd (или cde cde),

або

abba abba cdc dcd (или cde cde),

або

Abab abab cbc dbd

Французька форма сонетавідрізняється тим, що в катренах кільцеве римування, а в терценах три рими:

Abba abba ccd eed

Широке поширення отримала англійська форма сонета через те, що можна знайти помітне спрощення, що пов`язане іззбільшенням кількості рим:

Abab cdcd efef gg

2.Дж. Бокаччо «Декамерон»

Історико-культурний контекст – належить до раннього ренесансу (14століття). В цей час Флоренція була найбільшим культурним центром Італії, у XV ст. тут розгорнулися бурхливі події. Скидається республіканський лад, встановлюється тиранія родини Медічі. Правління одного з них - Лоренцо Медічі, прозваного Пишним, відмічене неймовірним зовнішнім блиском, розквітом мистецтв, а паралельно з цим - зростанням народного невдоволення. Народний гнів вилився у велике повстання, очолене ченцем Савонаролою, який полум'яно проповідував простоту і помірність.

Світоглядно-естетичні позиції автора – Боккаччо був першим гуманістом і одним з найосвіченіших людей Італії. Одним з перших він звернув увагу суспільства на жалюгідний стан наук в монастирях, які вважалися їх хранителями.Теми новел надзвичайно різноманітні. Однією з провідних є антиклерикальна тема. Священнослужителі висміюються за те, що прикидаються і лицемірять, спекулюють на релігійності віруючих, маскують святенництвом шахрайство і злочини. Ці пороки Боккаччо знаходить у духівництва всіх рангів - від волоцюги-ченця до вищих священиків папського двору.

Жанрова специфіка твору – твір належить до жанру міської новели.Новела — невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією. Новелі властиві лаконізм, яскравість і влучність художніх засобів. Серед різновидів епічного жанру новела вирізняється строгою й усталеною конструкцією. До композиційних канонів новели належать: наявність строгої та згорненої композиції з яскраво вираженим композиційним осередком (переломний момент у сюжеті, кульмінаційний пункт дії, контраст чи паралелізм сюжетнихмотивів і т.д.), перевага сюжетної однолінійності, зведення до мінімуму кількості персонажів.Персонажами новели є особистості, як правило, цілком сформовані, що потрапили в незвичайні життєві обставини. Автор у новелі концентрує увагу на змалюванні їх внутрішнього світу, переживань і настроїв. Сюжет новели простий, надзвичайно динамічний, містить у собі момент ситуаційної чи психологічної несподіванки.

Поетикальні особливості – особливість«Декамерона»-це його енциклопедичність. У творі широко зображується повсякденне життя з усією розмаїтістю подій і людських вчинків, різноманітністю людських типів. Персонажами новел є люди усіх станів і соціальних прошарків тогочасного італійського суспільства. Новели різноманітні за тоном і настроями: одні сповнені комізму, інші - романтичності й трагізму, буття постає в них з усіма сврїми радощами і болями. Героем розповіді стає сучасне йому суспільство. Боккаччо по-новому зобразив жінку, відкинувши церковний погляд на неї як на істоту злу і гріховну, показав її як повноправну людину, а кохання інтерпретував як пристрасть чуттєву, здорову, радісну і благородну. У багатьох новелах засуджується шлюб з розрахунку, безправне становище жінки в сім'ї і славить любов як велике природне почуття, що руйнує станові упередження.

3) Кампанелла «Місто сонця»

1. Історико-культурний контекст – належить до пізнього періоду Відродження (16 століття).Останній період ренесансної літератури - пізнє Відродження - охоплює 40-ві-90-ті роки XVI ст. Твір належить до літератури Італії. Італія в цей час переживала економічну і господарську кризу, яка зрештою призвела її до занепаду. В результаті великих географічних відкриттів кінця XV ст. виникли нові атлантичні шляхи світової торгівлі, й італійські міста втратили свої економічні переваги в середземноморській торгівлі.

2.Світоглядно-естетичні позиції автора - Кампанелла роздумував про нерівність і про найкращий державний устрій. Люди нового часу, по суті, залишалися рабами. Рабами своїх королів, своїх роботодавців. Ні про яку рівність в правах мови і не йшло. «Місто Сонця» - ідеальне, з точки зору автора, суспільство, де трудяться всі і немає «дозвільних негідників і нероб». Ця думка була особливо актуальна для пригнобленого народу. Кампанелла прийшов до висновку: існуючий державний лад несправедливий. Щоб люди жили краще, його повинен змінити інший, більш досконалий устрій, де всі люди будуть рівні між собою.

3.Жанрова специфіка твору – жанр твору – утопія. Утопія — літературний жанр, наближений до наукової фантастики. Для нього характерне те, що автор має неабияку переконаність в бездоганності проголошеної ним ідеї.

4. С. Брант "Корабель дурнів"

Історико-культурний контекст: опублікований 1494 року – кінець 15 ст., Німеччина (мова – старонімецька, «нововерхньонімецька – перехід до національної мови).

Культура гуманізму в Німеччині та Нідерландах утвердилася вже наприкінці XV ст. і протягом першого тридцятиліття XVI ст. переживала період найвищого піднесення. Своєрідні історичні умови, які склалися на той час, визначили особливості літературного розвитку в цих країнах.

В умовах розпорошеності країни зростали могутність і свавілля феодальних князів, занепадало дрібне дворянство й рицарство. У неймовірно тяжкому становищі опинилося трудяще населення: селянські маси нещадно експлуатувалися і феодальними князями, і рицарями; відбувалося швидке соціальне розшарування та зростання кількості експлуатованих робітників у містах.

У країні відкрито господарював папський Рим. Католицькі князі церкви втручалися в світські справи, претендували на керівництво духовним життям країни, безсоромно оббирали її населення, викликаючи ненависть у всіх шарах німецького суспільства. В країні створилася сильна антикатолицька опозиція, на грунті якої в 1517 р. спалахнув рух Реформації. В умовах гострого незадоволення народних мас своїм соціальним становищем цей рух переріс у Велику селянську війну 1523-1525 pp.

Міста набували небаченого розвитку. В них створювалася своєрідна культура. Виник і швидко розвивався торговий та лихварський капітал. Зростала буржуазія, набираючи дедалі більшої могутності й ваги. Розпочинали свій тріумфальний похід гроші, за які можна було купити все — свободу, індульґенцію (звільнення від гріхів), розкішне життя. Але був тут і зворотний бік медалі: гроші несли з собою руїну — вони розкладали морально людей, підточували усталені звичаї.

Світоглядно-естетичні позиції автора: Наприкінці XV ст. під значним впливом національної літературної традиції розвинулася творчість страсбурзького гуманіста Себастіана Бранта (1457-1511). Він був доктором прав, деякий час працював професором Базельського університету, а потім - міським секретарем Страсбурга. Брант знав латинську і грецьку мови, античну літературу, багато часу віддавав науковій і літературній діяльності. На відміну від багатьох німецьких гуманістів, він писав не тільки латинською, а й німецькою мовами. Найціннішим у його спадщині є сатирико-дидактичний твір «Корабель дурнів» (1494).

Він писав латинською і німецькою мовами праці юридичного, політико-історичного та дидактичного плану. Створив багато невеликих дидактичних і публіцистичних віршів для «летючих листків» — листівок з лубковими малюнками і віршами, широко поширених у тогочасних містах. Брант уклав збірку латинських фацецій (1496) виховного характеру, видав збірку висловів німецького середньовічного мораліста Фрейданка (1498), який виступив проти пороків папської курії та князів, що підривали єдність імперії. Все це стало основою для роботи над знаменитою сатирично-дидактичною книжкою «Корабель дурнів» («Das Narrenschif», 1494), яка зробила автора широко відомим.

Поему написано ранньою нововерхньонімецькою мовою, яка становила перехідний етап на шляху виникнення національної німецької мови, що склалася з XVIII століття. С. Брант увів німецьку мову в суворі правила вірша й метричного розміру. Автор сміливо користувався своєю мовою, хоч нею заборонялося трактувати вчені предмети. Тоді панувала в Німеччині латина.

Жанрова специфіка: сатирична поема.

Поема (грец. ποίημα, від ποιέω — творю) — один із жанрів ліро-епосу. Це великий віршований твір, у якому порушуються важливі проблеми минулого, сучасного чи майбутнього. У поемі зливаються воєдино епічні (події, сюжети, характери) і ліричні елементи (авторські переживання, ліричні відступи, ліричний герой).

Поема часто має ще й елементи драми (наскрізна напружена дія, монологи та діалоги). Залежно від того, які елементи домінують у поемі, виділяються такі її жанрові різновиди: епічна, лірична, драматична.

Окрім того, книга дала життя цілому напрямку в німецькій літературі XVI ст. — «літератури про дурнів», її вплив був відчутний і в інших країнах Європи.

Від сатири Бранта беруть свій початок твори інших письменників: Томаса Мурнера («Цех шахраїв» і «Закляття дурнів»), Еразма Роттердамського («Похвала Глупоті») і Ганса Сакса («Країна ледарів»). Фактично Брант першим переніс фольклорну антитезу — дурень-мудрець — у літературу, чим заклав підвалини т. зв. німецької гуманістичної літератури про дурнів, традиції якої не вмирають до сьогодні. Друге життя «Кораблю дурнів» дали художники, використовуючи текст в якості написів на гравюрах.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: