Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Михайло Коцюбинський

Афоризм

короткий влучний оригінальний вислів, що зробився усталеним; яка-небудь узагальнена думка, висловлена стисло в дуже виразній, легкій для запам'ятовування формі.

Не все те отрута, що неприємне на смак.

Бери вершину і матимеш середину.

З усіх утрат втрата часу найтяжча.

Визначай смак не по шкаралупі, а по ядру.

Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений.

Не за обличчя судіть, а за серце.

 

Іван Котляревський - класицизм

«Енеїда» - бурлескно-травестійна поема 1798

Ознаменувала початок нової української літератури

· Трою знищено è Еней тікає, щоб заснувати Рим.

· Карфаген. Еней+ Дідона èЕней їде è Дідона спалює себе.

· Сицилія. Цар Ацест добре приймає Енея. Жінки палять флот, Боги припиняють пожежу.

· Кумська земля. Еней шукає дорогу до пекла за допомогою ворожки Сивіли.

· Пропливають повз острів Цирцеї (людиèтварини)

· Острів Латина. Дружина Амата, донька Лавинія заручена з Турном èВІЙНА

· Еней іде по допомогу до аркадян (цар - Евандр), повертається з військом та принцом Паллантом (помре на війні).

· Амата вішається

· Аркадянці та Еней перемагають Турна

 

«Наталка Полтавка» - соціально-побутова п'єса, малоросійська опера (авт.)1819

Перший драматичний твір нової української літератури

Наталка Полтавка з матір'ю Терпеливою, братом Миколою (хоче податись у козаки) та батьком заможно живуть у Полтаві, вирішили прихистити та виховати парубка Петра. Батько пропиває всі гроші, виганяє Петра, сам згодом помирає.

Терпелива та Наталка переїжджають у село. Возний Тетерваковський («теє-то як його») хоче одружитися з Наталкою, у чому йому допомагає виборний Макогоненко. Несподівано приїздить Петро, а возний відступається від дівчини та благословляє Петра і Наталку.

 

Григорій Квітка-Основ'яненко (Квітка Григорій Федорович) - сентименталізм

«Засновник нової української прози» - Шевченко

«Маруся» - сентиментально-реалістична повість (перша українська) 1832

 

Наум Дрот і Настя тяжко працювали, були набожні, молились, щоб була дитина. Народилася Маруся: гарна, правильна, набожна, не гуляла з хлопцями.

Часто на весіллях була дружкою, а на одному з них зустріла Василя та закохалась (взаємно). Батько не дозволяв їм одружитись, бо Василя у будь-який момент могли забрати у рекрути. Василь іде на заробітки, аби найняти хлопця замість себе до армії, а за цей час навчися читати, писати, співати. Пан, бачачи його старання, допомагає оплатити наймита.

Наум приймає Василя, але той змушений знову йти на заробітки. Маруся важко переносить розставання, а у останній розмові передчуває, пророкує свою смерть. Скоро до повернення Василя Маруся потрапляє під сильну зливу, через що тяжко захворіла, а згодом і померла. У той же день повернувся Василь, ледь не скоїв самогубство з горя, але натомість несподівано щез із села. Через 3 роки люди зустріли його в Києві у Печерському монастирі, де він став ченцем та дияконом, скоро після цього хлопець помирає.

Тарас Шевченко

Рання творчість – 1838-1843 - романтизм

Період «Трьох літ» - 1843-1847 - реалізм

Період арешту і заслання – 1847-1857

«Катерина» - соціально-побутова поема 1838

Присвячено Жуковському

Поема починається зверненням автора із порадою не кохатися українським дівчатам з москалями

Катерина закохалася у москаля Івана, який потім їде у Туреччину. По селу ходить недобра слава про Катерину, яка сумує за своїм москалем, а згодом дізнається про свою вагітність, від чого глум стає сильнішим.

Катерина народжує сина Івася, а батьки журяться все більше, не приймають Катерину, а мати виганяє її, і та з дитиною йде на Московщину. Там дівчина чекає повернення Івана, а коли зустрілись – той робить вигляд що не впізнає її, проганяє. Катря хотіла віддати сина москалям, але так як ті відмовились - кинула його на шляху та втекла у ліс, де втопилась у ставі.

Івась став супроводжувати у мандрах кобзаря, одного разу стрівся з батьком (вже паном) який знову зробив вигляд ніби не пізнав його.

«Гайдамаки» - поема (І український історичний роман у віршах) 1841

Григоровичу на пам’ять 22.04.1838

Повстання «Коліївщина» (1768) під проводом М. Залізняка та І. Гонти

Ярема – наймит жида Лейби, сирота, закоханий в попівну Оксану (з Вільшани)

Конфедерати хочуть доньку Лейби та його грошей, натомість жид відсилає їх до попа, якого вони вбивають та крадуть Оксану.

Чигирин «освята ножів» - підготовка до повстання проти ляхів.

Під час повстання у Черкасах, Максим Залізняк каже Яремі про викрадення Оксани та записує його у реєстр під прізвищем Галайда (бездомний бурлака).

Галайда, Залізняк, Гонта нищать ляхів в Лисянці. Раптово Ярема натрапляє на Лейбу, разом з яким рятує Оксану та відвозить у Лебедин, повертається за тиждень та вінчається.

Гонта клявся вбивати католиків.

Гайдамаки приїхали в Умань, де серед ляхів були діти Гонти, яких мати хрестила як католиків. Гонта вимушений вбити їх, каже нікому не ховати їх, а згодом робить це сам у полі.

Через рік повстання вщухають. Гонту замордували, стратили, не поховали. Залізняк помер з горя через товариша.

««По мові – Передмова про написання твору та історичну основу (1768).

««Панове субскрибенти – звернення Шевченка до передплатників газети, у яку написав цей твір.

 

«Кавказ» - сатирична поема з елементами лірики та героїки 1845

Присвячено іскрєннєму моєму Якову де Бальмену

На Кавказьких горах тривалий час іде війна. Споконвіку орел (російське самодержавство) карає Прометея (нескорений народ), та не в змозі остаточно здолати непокірного титана.

Кавказькі гори политі кров’ю, бо там живе волелюбний народ, який чинить відчайдушний опір завойовникам. Тому тисячами гинуть царські солдати, ллється кров. А сльози — удов’ї, дівочі, матерів і батьків! їх вистачило б на те, щоб утопить «всіх імператорів… з дітьми і внуками».

Поет протиставляє вільному Кавказу, де ніхто не зазіхає на чуже, кріпосницьку Росію. У цій країні, що здавна пишається своїми християнськими традиціями, можуть навчити лише, як ошукувати людей, здирати з них останню шкуру, мордувати по тюрмах і як продавати чи програвати в карти своїх же єдиновірців-християн.
ліричний герой гірко докоряє панству.

Поема закінчується зверненням поета до пам’яті його загиблого друга Якова де Бальмена, який склав голову «не за Україну, а за її ката». А ліричний герой залишається наодинці зі своїми гіркими роздумами про долю України.
Гнів і обурення ліричного героя твору викликає лицемірство провідників загарбницької політики царату, які намагаються прикрити свої хижацькі наміри облудними твердженнями, нібито вони несуть просвіту темним «диким» народам.

 

 

«Сон» - сатирична поема (перша політична сатира) 1844

Україна, Сибір, Петербург

Розповідаються долі різних людей, що зводяться до того, що всі ми Адамові діти.

Ліричний герой повертається напідпитку у тиху домівку та бачить сон, в якому він летить слідом за совою

Летим. Дивлюся, аж світає,
Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зострічає.

Герой захоплений красою країни, але в той же час країна страшна через несправедливість, що коїться на землі.

Продовжуючи політ, герой потрапляє в засніжену місцевість, Сибір, де постають у кайданах штемповані каторжні.

Згодом герой пролітає над хатами, церквами – містами московськими, чи турецькими, чи німецькими.

Смеркає – політ над московським парадом. Герой проштовхується наперед, зустрічає дорогою земляка, який пропонує провести його до палацу за гроші. Зробившись невидимим, герой сам проходить до палат («так от, де рай!») царя з негарною царицею, перед якими усі вслуговуються як можуть. Раптом цар вдарив підданого і ланцюжком бійка розійшлась поміж людом, тож герой вирушає далі з метою оглянути місто. Натрапляє на пам'ятники Петру І та Катерині ІІ, аж раптом чує спів ув’язненого царем гетьмана Павла Полуботка про свою долю та долю України. З неба спускається хмара з птахів, що проклинають царя за голод, вигнання з України та смерть свою.
Починається ранок, усі просинаються, починається гамір, а герой шкодує про тих батьків, чиї діти нині поспішають ся кудись, скаржаться на погану освіту, бо не знають німецької, балакають московською, а української і знати не хочуть. Надумався герой подивитися, що ж відбувається у царських палатах, а там з похмілля старшина, челядь, цар, що кричав на підданих, які тікали від нього, поки він не лишився сам. Цар зіщулився і став подібним до кошеняти, через що герой засміявся і прокинувся.

 

«І мертвим, і живим, і ненародженим… землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє » - послання, громадянська лірика 1845

Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,

Герой просить своїх земляків — ліберальних панів — схаменутися, «полюбити щирим серцем» рідну країну, не шукати щастя й волі у чужих краях, бо «в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля». Однак ті, що найбільше кричать про своє прагнення не коритися неправді, нічого не роблять для України. Краще б лжепатріоти, які шанують лише все іноземне, і не поверталися додому. Звертаючись до ліберального панства, поет закликає, поки ще не пізно, замислитися над тим, що чекає його в майбутньому: розбрат.

Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрость би була своя.

З іронією йдеться про властиве українському панству плазування перед іноземними авторитетами, відсутність національної свідомості та прислухання до іноземних авторитетів, що диктують нам нашу історію А реальна історія складалася не лите зі слави та з витяжних подвигів, адже були в ній і ганебні сторінки. Не слід пишатися з того, що українці виборювали колись славу Москві і Варшаві, адже обидві ці держави прагнули поневолити Україну. І хіба не ганьба для України, що на Запорозькій Січі, де земля щедро напоєна козацькою кров’ю, німці-колоністи садять картоплю.

Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.

І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.

Поет закликає згадати про чорні часи, коли Україна позбулася волі, коли розпинали борців за її незалежність. А вивчаючи чужу славу і історію, не слід забувати й своєї. На закінчення твору поет висловлює думку, що порятунок України тільки в національній єднанні і братерстві.

Пантелеймон Куліш - реалізм

«Чорна рада» - історичний роман (перший в українській літературі) 1857

Після смерті Хмельницького влада перейшла до Сомка, що не сподобалось Брюховецькому. Останній однієї ночі хотів вбити Сомка під час сну, але той раптом прокинувся і замість смертної казні змусив Іванця проїхатись верхи на свині, що стало причиною ненависті Брюховецького. Згодом за владу починають боротися правобережний Павло Тетеря, лівобережні Сомко і Золотаренко та запорожський отаман Брюховецький. Скликалась Чорна Рада, на якій голосували і козаки і міщани, яких на свій бік брехливими словами переманив Брюховецький, тому і виграв, а опісля вбив Сомка і Золотаренка.

Полковник Іван Шрам (Чепурний) – навчався у братній школі, став попом, потім пішов на повстання з гетьманом Остряницею (1638). Жінка – бранка-туркеня.

Шрам і син Петро приїхали у Хмарище до пана Михайла Череваня (друга Шрама), там же зустріли Василя Невольника (Черевань колись викупив) і Божого Чоловіка (кобзаря). Шрам розмовляє із чоловіками, а Петро з Меласею Череванихою та донькою Лесею, у яку закохується. Але Мелася відмовляє, так як їй наснився ще під час вагітності віщий сон про доньку-красуню, до якої буде свататись сам гетьман.

Шрам каже, що їде на прощу у Київ, насправді ж у Переяслав до гетьмана Сомка. Але згодом Черевані, Шраменки і Невольник вирішують поїхати до Києва. Там Шраменко, що представляє козацтво, свариться із міщанами (личаки з кармазинами).

Далі у храмі зустрічають Сомка, який як виявилось був заручений із Лесею. По дорозі до Лесі та Череванихи починають залицятися козаки, погрожують (жартуючи) вкрасти Лесю, а потім зникають.

Козаком виявився Кирило Тур та його побратим Богдан Чорногор. Тур колись врятував Шрама від ляхів (чесний козак, бо відмовляється битися із Шрамом, поважаючи старість). Тур все ж викрадає Лесю, це бачить Петро та кидається слідом. Коли майже наздогнав Кирила Тура, ледь не зірвався у провалля, але викрадач врятував його. Вони почали битися на рівних однаковою зброєю, але були однаково сильні, тож під кінець однаково тяжко поранили одне одного, що не могли стояти навіть. На той час приїхали Шрам, Черевань і Сомко. Шрам з череванями кинулись рятувати Петра, а Сомко - Тура, кажучи, що не буде у нього більше такого козака, а дівчат на світі ще мільйон. Цим він назавжди відвернув від себе Лесине серце.

Прийшла звістка, що Брюховецький переманив на свою сторону половину Сомкових полковників.

Шраменки і Черевані їдуть до хутора Гвинтівки (до брата Череванихи, що одружився із польською княжною, яка ним принижена, боїться його, терпить кпини), де зустрічають Божого Чоловіка, якого найняли запорожці для порятунку Тура.

Тур одужує і батько – Старий Пугач - везе його на суд у Романовську Січ (бо зв’язався із жінками), де в той час був Брюховецький. Старий Пугач почав суд, а Брюховецький передав право судити старим дідам. Ті сказали, що Тура слід прив’язати до стовпа та бити киями. Це міг робити кожен охочий, але побратим Богдан Чорного намагався відмовити кожного, окрім батька Тура і старійшин. Але коли покарання скінчилось, старий Пугач сам допомагав сину одужати.

Шрам їде до Батурина, по дорозі дізнається, що Сомко вже в Ічні, об'єднався із Золотаренком проти Іванця.

Відбуваються вибори, на яких стоїть ґвалт, починається бійка, внаслідок якої виграє Брюховецька більшість, а Сомко тікає. Згодом він повертається до Брюховецького, який наказував ув’язнити його, і написати до Московського царя, що Сомко хотів підняти бунт.

Запорожці грабують Сомків табір, московці захищають місто, пани гонять від себе міщан, спростовуючи обіцяну рівність. Козаки і міщани грабують подорожніх, вдираються у хати.

Іванець хоче вбити Сомка за допомогою свого помічника, але той відмовився. Раптом приходить невідомий як доброволець на вбивство Сомка. Це виявився Кирило Тур. Іванець дає йому свою гетьманську каблучку, за допомогою якої Тур проходить до ув’язненого Сомка, але хоче допомогти втекти, проте Сомко відмовляється («…Чужою смертю купувати волі не хочу…»), а Тур їде ні з чим до Шрама.

У Паволочі Шрам признається в бунтівництві, за що йому Тетеря відрубує голову, а згодом у Борзні обезглавлюють Сомка і Васюту.

 

Петро лишається в живих, продає своє майно, збирається до Києва, але по дорозіі заїжджає до Хмарища, де залишається на пів року, а згодом одружується із Лесею (Брюховецький хотів віддати її за свого писаря, але раптом Тур за допомогою гетьманської каблучки звільняє Лесю від цього).

 

Марко Вовчок - реалізм

«Максим Гримач» - родинно-побутове оповідання (1857)

Поблизу Черкас.

Панування Польши та Московщини. Максим Гримач – удівець, дуже багатий, на вроду хороший, веселий. Люди його любили, бо будь-кого з біди виручить, як треба, заступиться за скривдженого.

Мав дві дочки: Катря (старша ), Тетяна.

Катря закохалась у наймита Семена. Батько сказав, що дозволить їм одружитись лише коли Семен стане вільним козаком. Семен іде в останнє відкупне плавання, але не повертається.

Катря з горя топиться у Дніпрі.

Іван Нечуй-Левицький (Левицький Іван Семенович) - реалізм

«Всеобіймаюче Око України»

«Кайдашева сім'я» - соціально-побутова повість 1879

Омелько Кайдаш (широке сухорляве бліде лице, ніби у ченця, сильні руки) – батько сімейства, богомільний, часто поститься, особливо в п’ятницю через боязнь утоплення. Через минулу панщину запив, витрачав на це усі гроші, як би багато не заробляв (стельмах).

Маруся Кайдашиха (висока, рівна, довгасте бліде лице, тонкі губи, сірі очі) – мати сімейства, служила у панів, де набралась від них звичаїв та поведінки. Насамперед сварлива жінка, гризлива свекруха, «наче люта змія». Хороша господиня, любила свого онука (від Мотрі та Карпа)

Карпо (широкий в плечах, з батьківськими карими темними гострими очима, що були ніби сердиті, блідуватим лицем з тонкими рисами мали в собі щось неласкаве) – старший син, був упертий, гордий, не любив нікому кланятись, навіть рідному батькові:

Мотря (темні, маленькі, як терен очі, рум’яне лице, дрібні зуби, червоні губи) – дружина Карпа, багата дівчина, розумна і чепурна жінка. А за характером вона «...трохи бриклива, і в неї й серце з перцем». Вона любила працю. «Діло ніби горіло в Мотриних руках». Ставши невісткою, вона довгий час змовчувала свекрусі на її докори. І лише тоді, як відчула себе наймичкою, а не господинею, її терпець увірвався: «Я на батька не кричала ніколи, а в вас мусиш кричать, коли робиш на всю сім'ю сама». Захищаючи себе, Мотря поступово втрачає почуття міри, і згодом стає сварливою і жорстокою людиною, яка в сімейних суперечках не зупиняється ні перед чим.

Лаврін (рум'яне довгасте лице, великі сині очі, що світяться привітно й ласкаво, тонкі брови, русяві кучері, тонкий ніс. Схожий на матір) – молодший син, був лагідної вдачі, чутливий до краси й ніжності, схильний до жартів і дотепів. Він з іронією ставився до колотнечі в сім'ї, кепкував з Мотрі.

Мелашка (невеликого зросту, рівна, гнучка, гарна, довгообраза, повновида, з тонким носиком, чорними, мов намальованими тонкими веселими бровами, густими, мов шовк, рум'яними щоками, червоними повними губами) – дружина Лавріна, з Бієвець, батько – Охрім Балаш, була убога дівчина

 

 

Село Семигори

Наступного дня після одруження Мотрі та Карпа, Маруся розбудила рано невістку, стала повчати як що робити, а сама прикидалась, що нездужала, раділа, що дістала таку гарну робітницю, змушувала виконувати її всю важку роботу по дому.
Маруся скаржилась на невістку всім, чим зчиняла сварки у родині. На Різдво подарувала шматок грубого полотна, а тонке заховала.

Мотря народила сина, якого полюбила бабуся. Коли стали шити сорочки, Маруся покроïла всiм з товстого полотна, а собi — з тонкого. Мотря стала прясти собі окремо, а коли свекруха хотіла забрати зі злості мотовило, то не вiддала. Наступного дня Омелько зробив два мотовила, а Мотря стала прати сорочки лише свої й Карпові. Якось Мотря зробила невдалу вечерю та всі висловили невдоволення, після чого вона стала варити лише на свою сім’ю. Постійні сварки вимусили добудувати частину хати, куди переселились Карпо з родиною, а батько дав йому ще худоби а шматок поля.

Лаврін одружується на Мелашці та привозить в батьківську хату. Через час Маруся скидує на неï усю роботу, хоч дівчина і не може інколи її виконати, не відпускає провідати батьків, п’яний свекор зганяв на нiй усю злiсть, а через сiни шипiла Мотря. Якось поїхала Мелашка у Київ на прощу, там і залишилась, бо не бажала повертатись у домашнє пекло. Сумує за Лавріном, яки згодом знаходить її та повертає додому, свекруха обіцяє не займати її. Мелашка народжує сина.

Лаврін та батько сваряться, Омелько спивається, йде на греблю, а вранці його знайшли втопленим. Коли почали ділити майно – зчинилась сварка. У волості віддали все батькове добро Лаврінові, бо Карпо своє вже має, з тих пір вічні родинні сварки, особливо між Марусею та Мотрею. Невістка під час одної сварки виколола свекрусі око, за що відсиділа 2 дні в тюрмі. Дві родини ворогували: Кайдашиха зварила Мотриного півня за те, що Мотря вбила Мелашчиного кабанчика.

Коли громада дiлила двiр старого Кайдаша, то до Карповоï половини вiдiйшла Лаврiнова груша. Вона довго не давала плодiв, то й не було лиха.

Цього лiта вродила дуже рясно, й Лаврiновi дiти, дiзнавшись вiд баби, що то груша ïхнього батька, стали лазити по смачнi плоди у Карпiв двiр, а Мотря ïх лаяла й лупцювала. Тепер почали лаятися й чоловiки. У волостi присудили дiлити урожай порiвну. Груша все розрозсталася, Мотря продовжувала ганяти дiтей Лаврiна. Лаврiн не погоджувався продавати грушу, а Карпо — землю з грушею. Та раптом груша всохла — i сiм’ï помирилися.

 

Панас Мирний ( Рудченко Панас Якович) - реалізм

«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» - соціально-психологічний роман з народного життя 1875

“будинок з багатьма прибудовами”

+ Брат Іван Білик – історія села

 

Піски засновано Мироном Ґудзем (козак). + Марина Зайцівна = Іван (любив мати і був близький до землі).

Село віддали генералу. Генеральськими стали всі крім козаків. Генерал помер, генеральша з дітьми приїхала в село: стали зносити хати, щоб було місце для палацу, саду, майдану, жінка ущемляє селян. Є служниця Уляна, яку генеральша недолюблює. Дочки вийшли заміж, роз’їхались, згодом генеральша помирає – приїздить син Василь Семенович. Бере на роботу сина Уляни – батька Чіпки.

Іван + Мотря = 3 дітей. Син Максим любив діда Мирона, волю, був нестримний è віддали у рекрути у Московію, де п’янствував, швидко просувався кар’єрними сходами.

Полюбив Явдошку (москальку з сім’ї п’яниць і крадіїв, гарну, питущу, крадійку, шльондру) і одружились – народилась Галя. Разом переїхали у Піски (через 30 років), продали стару хату, оселились на хуторі по сусідству.


Остап Хрущ прийшов з Дону у село, отримав новий паспорт, одружився на Мотрі (мати – Оришка). Виявився двужонцем, тому в покарання віддали у москалі. У Мотрі народився Чіпка Варениченко, якого люди вважали диявольським дитям і оминали. Він був розумний, цікавий, відлюдькуватий, прагнув знань, слухав і любив Оришку.

14 років – у діда Уласа став пасти овець з Грицьком (юнак-сирота-друг), з яким дерли ще горобців. Родина поступово багатшає (+помирає родич Мотрі – поле у спадок).

15 років – смерть баби.

17 років – відміна кріпацтва, дід Улас, Грицько і Чіпка без роботи. Улас розповідає Чіпці про батька.

Грицько іде на заробітки: влітку косар, взимку - Херсон, вантажник, збирач очерету. Повернувся – купив поле, дім, закохався і одружився з Христею (сирота, наймичка).

З’явився родич з Дону, забирає землю. Чіпка йде у місто, щоб судитись. Писар (Порох) привчає до горілки. У суді відмовлено, Чіпка в селі починає спиватись в компанії Лушні, Матні, Пацюка, пропиває гроші й одяг. Віддає останнє сіно Грицькові. Грошей нема – обікрали пана, вбили сторожа (*1) – потрапили у в’язницю за підозрою. Звільнився – знов запив. Одного разу вирішив, що досить, помирився з матір’ю, влаштувався на роботу (ночами грабував людей і вбивав). Одружився з Гальою (Ґудзь), відбудував хату, припинив гуляти, став товаришувати з Грицьком. Дітей не було. Був добрий та щедрий, тому обрали Чіпку в управу, але пани цього не вподобали та забрали це право через старе звинувачення (*1). Чіпка злиться та розчарований.

Помер Максим – Явдоха продала хутір, переїхала до дітей, стала наводити свої порядки, сварилась з Мотрею. Чіпка тужить, пускається в старі гулянки з друзями: пиття, грабунки.

Якось пішли на хутір групою, де вбили вісім людей. Мотря здала їх – арешт злочинців.

Галя вішається.

Чіпка з товаришами направлений в Сибір.

Грицько забирає Мотрю до себе, де скоро вона помирає.

 

 

Іван Карпенко-Карий (Тобілевич Іван Карпович) - реалізм

«Мартин Боруля» - трагікомедія, комедія в 5 діях (авт.) 1886

 

Мартин Боруля одружений з Палажкою, має дітей: Степана, Марисю. Степан працює у місті, Марися живе з батьками, закохана у Миколу.

Мартин Боруля прагне стати дворянином, бо знайшов старі документи, що підтверджують його право на це звання. В сім'ї намагається встановити дворянські порядки: забороняв жінкам працювати, велить дітям казати замість «мама і тато» «мамонька і папінька». Не віддає Марисю за Миколу, бо він нижче за соціальним статусом – тим самим свариться з його родиною.

Обіцянку утвердження у дворянстві не виконано через невідповідності у документах Е руля), Мартин дуже розчарований, Семена звільняють зі служби у місті. Мартин віддає Марисю за Миколу, а документи на дворянство спалює.

· Гервасій Гуляницький — друг Мартина, батько Миколи.

· Націєвський — регістратор з ратуші.

· Красовський — шляхтич, з яким судиться Боруля.

· Трандалєв — повірений.

· Протасій Пеньонжка, Матвій Дульський — чиншовики.

· Омелько, Трохим — наймити Борулі.

 

 

Іван Франко - реалізм

«Мойсей» - філософська поема 1905

Пролог, 20 пісень

 

Мойсей водить пустелею 40 років євреїв які почали сумніватися, а Аврон і Датан звинувачують Мойсея, погрожують йому та спонукають народ закидати його камінням, проте ніхто цього не робить.

Мойсей вирушає з табору на гору, аби молитись Єгові та знайти відповідь, чи правильно він робить. Двічі Мойсея спокушає Азазель (демон пустелі), аби той засумнівався: вперше у вигляді просто голосу, вдруге – як голос матері Мойсея. В решті решт Мойсей засумнівався і йому явився Єгова, звинуватив у невірі та зачинив для нього ворота до Землі Обітованої («…побачивши сю вітчизну, сам не ступиш до неї…»)

Зранку Мойсея на горі вже немає, а на табір євреїв нападають.

 

 

Михайло Коцюбинський

«великий сонцепоклонник»

«Тіні забутих предків» - повість 1911 - реалізм

Життя гуцулів у Карпатах (біля Черемошу) в ХІХ-ХХ ст.

Родина Івана Палійчука (20 дітей в родині, 5 живих) ворогує з родом Гутенюків. Під час однієї бійки родів (в якій був вбитий Старий Палійчук), Іван зачепив Марічку (складала та співала пісні, мала чорні матові очі) Гутенюк. Діти подружились та згодом закохались. Разом пасли овечок, а коли виросли то стали зустрічатись лише на вихідних та на свята.
Іван йде у найми на полонину на літо (вівчарем). За день до повернення Івана Марічка тоне у річці, а хлопець з горя зникає на 6 років.
Коли повернувся – одружився з Палагною, аби мати господарство, але без любові та дітей.

Сусід-мольфар (чаклун) Юра вподобав Палагну, і одного дня вона стала його «любаскою», зустрічалась із ним в корчмі, пила, цілувалась із ним на людях, Юра ж намовляє прокляття на Івана, через що той щодня марніє.
На це все Іван не зважає, бо і досі кохає Марічку. Одного дня хлопець чує голос нявки-Марічки та вирушає за нею в гори, де зустрічає чугайстра (добрий лісовий дух, схожий на людину, полює на нявок). Іван починає з ним говорити і танцювати, аби дати Марічці шанс втекти. Опісля знову чує її голос, йде за ним та зривається в урвище, де на ранок його знайшли пастухи.

Івана ховають за місцевим звичаєм – з голосіннями, розвагами, танцями.

 

“Intermezzo” новела (епос з елементами лірики і драми) 1908 - імпресіонізм

Присвячується Кононівським полям

Дійові особи: моя утома, ниви у червні, сонце, три білих вівчарки, зозуля, жайворонки, залізна рука міста, людське горе.

Ліричний герой втомлюється від міста, від людей, від постійних «мусиш» і «треба», і вирушає на відпочинок до села.

Кульмінацією є сповідь селянина у полі про людське горе, що знову порушує духовну гармонію митця та змушує їхати у місто сповненим гніву й благородного нетерпіння.

 

 

Ольга Кобилянська - реалізм

«Людина» - присвячена Кобринській

«Земля» - соціально-психологічна повість 1902 Модернізм

Присвячено своєму батькові

Буковина,Село Д.

Івоніка та Марічка Федорчуки тяжко працювали, аби наробити своє багатство, вийшли з бідності. 2 сини: Михайло (старший, високий і красивий, сильний, любить землю, худобу, боїться та уникає зброї), Сава (молодший, худий і високий, мовчазний, не любить землю, лінивий, добрий стрілець, любить полювати).

Сава любить Рахіру (двоюрідну сестру, доньку цигана-злодія), яка намовляє його на зло, проти родини, на крадіжки.
Михайло закоханий у бідну наймичку Анну, мати якої та брат відбирають всі зароблені гроші.

Михайло йде у армію, батько не може його відкупити, змушений 3 роки жити без нього.
Михайло приїздить на звільнення в село, працює в полі, обіцяє одружитись з Анною.

Під час одного звільнення (на 2 місяці) за кілька місяців до кінця служби Сава вбиває Михайла, хоча це і не доведено. Батьки знають, хто вбивця, але у відчаї не видають останнього сина, аби той не потрапив до в’язниці. Відділяють йому частину землі.

Анна вагітна, мати її виганяє з дому, приймає до себе її Докія (хотіла видати доньку Парасинку заміж за Михайла). Анна народжує близнят, одного з них хоче віддати Марічці (як бабусі), але та відмовляється, жене геть Анну і не вірить, що це дитина Михайла (постійно жене Анну від себе через те, що дівчина звинувачує Саву у вбивстві), Іоніка ж приязний до Анни та дітей та звинувачує дружину. Близнята помирають. Анна виходить заміж за брата Докії, Петра. Через 5 років народжується у них син, а Іоніка потай від Марічки відписує хлопчикові кращий лан Михайла.

 

Василь Стефаник покутська трійця (Лесь Мартович, Марко Черемшина) експресіоніст

«Камінний хрест» - психологічна новела 1900

В основу новели покладено реальний факт: Штефан Дідух, односелець Стефаника, емігруючи до Канади, ставить на своїй нивці кам’яний хрест.

 

Опис кінця життя Івана Дідуха в Україні та виїзд до Канади.

Перший розділ новели виконує функцію експозиції, вона ознайомлює читача з долею героя: тут подано портрет Івана Дідуха й авторські екскурси в його біографію. Після десятирічної служби у війську Іван повертається в село і стає ґаздою на залишеному в спадщину кам’янистому горбі. Люди пам’ятають Івана у вічній виснажливій праці на цьому горбі. Наступні шість розділів — епізоди сповіді Дідуха про своє життя перед запрошеним на прощальний обід селом. Одним із найяскравіших засобів індивідуалізації головного героя є його монологи, у яких домінує образ горба, на якому Іван поставив собі й дружині хрест. Образ хреста символізує тяжку, каторжну працю селянина, а водночас трагедію його вимушеної розлуки з рідною землею.

 

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) - реалізм

«Лісова пісня» - драма-феєрія 1911

Володимир Винниченко– модернізм

Автор першого українського фантастичного роману

«Момент» - новела

Із оповідань тюремної Шахерезади

Герой-оповідач навесні їхав зі своїм другом-контрабандистом Семеном до кордону, який він мав перейти до ночі. Хоч контрабандист і був проти, але погодився на вмовляння та привіз героя до якоїсь повітки, в якій на соломі вже сиділа гарна панна, яка засміялася та запросила його сісти. Вона розповіла, що в цій повітці вже два дні і думала, що вони тепер разом тут нудьгуватимуть.

Зайшов Семен і сказав, що треба тікати вже зараз, бо до нього йдуть з обшуком — стражники розшукують якусь панночку, дав їм сільський одяг і спрямував до лісу, де був кордон. Панна попросила в оповідача револьвер, і коли той поцікавився, чи вміє вона стріляти, відповіла, що убити себе зуміє.

Йшли полем, відпочивали, дивилися один на одного. Ховалися в житі, як проїжджала підвода. Він запитав, як її звати, вона ж сказала, що не хоче говорити й не хоче знати, як звуть його. Потім раптом попросила, щоб супутник, коли раптом її вб’ють, а він залишиться живий, написав за адресою, яку вона кілька разів повторила, таке: “Мусю вбито на кордоні. Вмерла так, як вмирають ті, що люблять життя”.

Жито скінчилось. Почався ліс. Вони перебиралися від дерева до дерева то повзучи, то перебігаючи. Сідали відпочивати, дивилися, як у природі все живе, рухається, кохає.

Йому так хотілося пригорнути її до себе, але вона відсторонилася. Тільки спитала, чи буде згадувати, як її уб’ють. Він сказав, що її не вб’ють, і сам у це повірив.

Нарешті прийшли до лощини, побачили прикордонні стовпи.

Оповідач сказав, що вони кинуться через межу разом, не озираючись на крики й постріли. Побігли. Почулися вибухи, гуки. Летіли, аж вітер у вухах. А в грудях було “щось легке, широке, як небо, як повітря, як могучий потік”.

Зупинилися далеко від кордону, кинулися одне до одного, даючи волю почуттям. Потім довго і втомлено сиділи мовчки. Муся любовно-ласкаво глянула на свого супутника й сказала, що тепер вони попрощаються, і він ніколи її не шукатиме. Щастя може тривати лише момент, а далі вже йде буденщина, банальність. Розум героя-оповідача дивувався, протестував, а уста мовчали. Хто вона, де вона, він і досі не знає, але завжди носить її образ у своїй душі.

Микола Хвильовий («ВАПЛІТЕ») – романтизм (імпресіонізм)

«Геть від Москви! Дайош психологічну Європу!»

Трагедія радянського митця як «феномен доби» В. Стус

«Я (Романтика)» - новела 1946

Присвячено «Цвітові яблуні»

Заборонений у радянські часи

 

З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія.

Герой любить свою мати, свою єдину відраду, що є втіленим прообразом Марії.
Дія відбувається під час І світової війни.

Чорний трибунал комуни засідає в будинку розстріляного шляхтича:

«Я» - головний герой (бандит, інсургент, чекіст)

Доктор Тагабат – біла лисина, високий лоб, камінь замість серця, впевнено виносить смертні вироки.

Андрюша (призначений равкомом) – розгублене обличчя, тривожний погляд, тяжко переживає вбивства людей.

Дегенерат (вартовий, «сторож душі» головного героя) – трохи безумні очі, низький лоб, чорна кипа волосся, приплюснутий ніс.

Після чергової ночі вироків ГГ скрадається до дому своєї матері, у якої знаходить відпочинок і втіху.

Через кілька днів Андрюша перестає витримувати і проситься на фронт, а ГГ накидається на чоловіка через його слабкість.

Одна із справ – група черниць за агітацію проти комуни. Їх вводять до кімнати, і раптом герой бачить серед них свою матір. Доктор Тагабат глузує з «Я» та змушує його винести вирок своїй матері так само, як і іншим.

Відбувається розкол «Я», він наказує відвести черниць у підвал, а сам іде у місто.

Наступного дня Андрюша пропонує випустити матір, але «Я» лише сміється та жене Андрюшу геть.

Версальці захоплюють місто, і комуна вимушена евакуюватися. Розстріл вирішили проводити за містом. ГГ розривається, не вірить, що справді веде матір на розстріл.

Бір. Всіх розставляють на розстріл, мати йде до дерева. «Я» підходить до неї, дістає маузер, однією рукою обіймає її за шию, притуляючи її голову до своїх грудей, а іншою приставляє пістолет до скроні та натискає на курок.

Йому треба було поспішати за батальйоном,.. зупинився серед мертвого степу: — там, в дальній безвісті, невідомо горіли тихі озера загірної комуни.

Юрій Яновський неокласик /реалізм (неоромантизм)

«Подвійне коло» - новела образ блакитних веж

Під Компаніївкою

Родина Половців

Серпень 1919

Андрій – загін Денікіна.

Оверко (просвіта, театр) – загін Симона Петлюри.

Андрій ранений у бої з петлюрівцями та гине від руки Оверка.

Панас (найстарший, контрабандист) та Сашко (наймолодший, 14 років) – загін Нестора Махна.

З-за лісу з'являються махновці та починається битва із петлюрівцями. Панас вбиває Оверка та ховає його.

Іван – інтернаціональний полк (СРСР, Червона Армія, червоний прапор). Разом із ним командувач комісар Герт (Каже про братів Івана «Одного роду, та не одного з тобою класу»).

Іван полоняє двох братів, а Панас, не бажаючи бути переможеним, застрелився.

«Шаланда в морі» - новела

Біля Одеси

Мусій Половець вийшов у море на своїй шаланді серед зими, аби врятувати Чубенка.

На березі чекає на свого чоловіка Половчиха, незламна та непорушна перед бурею і трамонтаном, ніби маяк.

Шаланда перевертається, а всі, хто на берегу бачать людину, що пливе до берега. Один із чоловіків допомагає вибратись плавцю, який виявився Чубенком.

Люди розходяться, вважаючи Мусія мертвим. Одна Половчиха лишилась на березі спостерігати за повільним наближенням шаланди до берега, яку гнали хвилі і вітер.

Раптом вона помічає за шаландою свого чоловіка, голову артілі, що не відпустив свій човен і разом з ним повернувся та вибрався на берег.

І преніжно обнявшись, подружжя половців впевнено пішло додому, як і ходили ціле життя.

Валер'ян Підмогильний («Ланка») – модернізм (неореаліст)

Зачинатель молодої української прози, розстріляне відродження

«Місто» - урбаністичний інтелектуальний роман, 1927 екзистенціалізм

Степан Радченко з односельцями Надійкою і Лев­ком дісталися Дніпром до Києва на навчання. Степан оселився на Подо­лі, у дядькового знайомого крамаря Гнідого (дружина – Тамара Василівна «мусінька» і син Максим). Спочатку жив у столяр­ній майстерні, а коли склав іспити і потрапив до університету, Гнідий запропонував жити у будинку в обмін на допомогу по господарству.

Спершу місто здалось йому неправильним і безглуздим, він планував згодом освіченим повернутися до села, але поступово Місто стало приймати його.

Степан бере собі псевдонім «Сте ф ан», мріючи стати письменником, надсилає оповідання у журнали, які згодом починають друкуватися. Один із лекторів в університеті дізнається про матеріальну скруту хлопця та бере його викладачем курсів з української мови, знайомиться з Вигорським, стають друзями.

Удома щоночі до нього навідується «мусінька», незадоволена своїм подружнім життям. Одного разу Максим дізнався про це, побився із «нічним злодієм» Степаном та пішов з дому (стане пиякою). Через деякий час Степан набуває ваги у суспільстві, купує новий одяг і вирішує, що його статус змушує його рухатись далі, тож він переїздить на нову квартиру.

Якось знайомиться із Зоською, до якої почав часто приходити, дарував квіти, цукерки, водив у кіно й театри й урешті-решт домігся її прихильності.

Виходить збірка поезій Стефана, а з часом він стає на посаду секретаря журналу, а потім ще й обраний до культкомісії в місцевкомі. Все важче було викроювати час для побачень із Зоською. Якось у пориві почуттів, коли вони зустрілися на квартирі у подруги, Степан запропонував Зосьці вийти за нього заміж. Та погодилася. Удома уявив, що хтось постійно буде зазіхати на його час, увагу, думки, що романтика перетвориться в прозу, дитяче вередування й сварки. Почав картати себе за дурість і вирішив порвати із Зоською. На вечірці в подруги він прямо сказав їй про це, але не пішов, а став одверто й зухвало залицятися до інших жінок, познайомився з красунею, актрисою з Харкова Ритою, що приїхала до батьків.

Степан планує написати великий прозовий твір про людей, але далі першого розділу у нього не було сил писати, його охопив розпач і вин вирішує навідатись до Зоськи, але дізнається що вона отруїлась і померла, через що хлопця охопив жах.
Він вирішив розшукати Надійку, але побачив її старшою вагітною і нецікавою міщанкою, тож зі злістю пішов від неї. І раптом зустрів свою знайому, красуню Риту. Йому здалося це щастям і розрадою. Коли розсталися, пообіцявши один одному зустрітися завтра, юнак побіг по сходах, не чекаючи ліфта, у квартиру, відчинив вікно й послав містові, що прослалося внизу, свій поцілунок. Сів за стіл і став писати свою повість про людей.

Остап Вишня - модернізм

«Моя автобіографія» - гумореска

Поет народився 1 листопада (ст. стилю) 1889 року в на Полтавщинi, біля м. Груні, в хуторi Чечвi, в маєтковi помiщикiв фон Рот, де його батько працював у панiв. Один дід був у Лебединi шевцем, а другий у Грунi хлiборобом.

Коли поет був ще малим, батько вирішив зробити його письменним.

Головну роль у формацiї майбутнього письменника вiдiграє природа – картопля, коноплi, бур’яни.

Важливою подією для становлення митця стало падіння з коня, внаслідок чого він пролежав хворий тижні три, і вирішив, що раз він вижив – то він на щось потрібний на цьому світі.

Навчання:

· Школа Мiнiстерства народного просвещенiя, де учитель за тодішніми правилами бив учнів лінійкою по руках.

· Зiнькiвська мiська двокласна школа (до 1903) - мав право бути поштово-телеграфним чиновником дуже високого розряду.

· Київ – фельдшерська школа (так як грошей було мало, а батько як колишній солдат мав право там на безкоштовне навчання дітей). Та й залишився в Києвi.

Книга, що найсильніше враження (хоч і негативне) справила в життi, - “Катехiзис” Фiларета.

Не любив “Руського паломника”, що його рокiв дванадцять пiдряд читала мати (через те, що вона часто била книжками по голові.

Писати в газетах я почав 1919 року за пiдписом Павло Гунський. Почав з фейлетону.

У 1921 роцi почав працювати в газетi “Вiстi” перекладачем.

1927-1955

«Сом» - усмішка

На річці Оскіл

Усмішка складається з чотирьох частин: у першій опові­дач запрошує читача побувати на Осколі й помилуватися краєвидами цієї річки; у другій частині дід Панько застерігає бути обережним біля ковбані, у якій живе величезний сом; у третій частині йдеться про сома, який тягав за собою моторного човна; у четвертій герой-оповідач розпо­відає про те, чим живляться соми і як їх ловити.

Вирішив пан спіймати сома, який ковтнув його качку. Наказав зробити великого гака, причепив до нього гусятини та вночі кинув у воду, а коли нарешті спіймали сома та віднесли до маєтку на розчинку, то всередині знайшли хвіст загубленої панової собаки Джоя. Настільки велика риба може вирости, що і собаку, і ведмедя, і катер проковтнула б, якби не торохтів.

Сом дуже сильна риба, могутня, одного разу рибалку за гак аж від самого Канева по Дніпру довіз до Плюта.

Сом — риба осідла, живе в якійсь ковбані. Найкраще ловиться літніми ночами. Інколи в його череві можна знайти й холодну закуску, наприклад, копчену ковбасу, шпроти й т. ін.

Розповідь про повадки сомів, та як краще їх ловити

Микола Куліш розстріляне відродження

«Мина Мазало» - сатирична комедія

Харків

Родина Мазайло. Батько Мина хоче змінити своє прізвище на російське, а син Мокій навпаки – додати дідівську частину «Квач».

Мокрина (Рина) кличе на допомогу свою подругу Уляну, щоб та закохала у себе Мокія, аби він думав лише про неї, а не про українізацію.

Килина Трохимівна (мама) пише листа і телеграму Тьоті Моті з Курська, аби та теж приїздила на допомогу.

Мина Мазайло без відома Мокія наймає вчительку російської мови (правільних проізношеній) Баранову-Козино та йде у загс, аби оформити зміну прізвища.

Рина кличе Мокія та від імені Улі питає, що значать певні українські слова і каже, що Улі подобається перевіряти на правильність написи до кінокартин. Рина робить це, аби підштовхнути Мокія запросити Улю в кіно.

Уля гуляє з Мокієм два дні і не знає, чи він закохався у неї, бере у нього українські книжки за настановою Рини.

Раптом приходить Баранова-Козино, при Мокії, Рині, Улі каже, що її найняв Мина, прізвище котрого, він сказав, можна не запам’ятовувати бо він його змінює.

Мокій від несподіванки втрачає контроль, і з запалом пропонує Улі українізувати її.

Почався урок Баранової-Козино з Миною щодо російської вимови, і в той же час у Мокія та Улі щодо української. Учителі вчать їх альтернативної вимови через читання віршів, але починається сварка між батьком і сином, і уроки припиняються.

Несподівано приїздить Тьотя Мотя, повідомляє про зміни на вокзалі: «Харьков» на «Харків».

Незабаром з'являється Дядько Тарас із Києва, щирий українець, в якого вдався і Мокій.

Також прийшли і три комсомольці, друзі Мокія, аби допомогти переконати родичів у перевагах українізації.

Влаштовано Сімейну нараду щодо зміни прізвища.

Мина вважає, що українізація – це спосіб зробити з нього «провінціала, другосортного службовця і не давати ходу на вищі посади».

Дядько Тарас каже, що українізація – задумка влади, щоб виявити українців, а потім знищити їх.

Тьотя Мотя сміється з українських слів, а дядько доводить, що насправді українські слова не такі, як вона думає (пупорізка – повитуха), і каже, що ті слова, які вона вважає російськими, насправді запозичені з інших мов.

Оголошення голосування за зміну прізвища. Уля тікає. Голос діда Тараса виявився вирішальним, і той погоджується за умови, що залишиться корінь «маз». Рина запропонувала і всі підтримали «Мазєнін».

Уля зізнається в тому, що стала українкою, на що тьотя Мотя каже, що «по-моему приличнее быть изнасилованной, нежели украинизированной».

В газеті друкується публікація про зміну прізвища Мазайла. Але на тій же сторінці є примітка, що «за постановою комісії в справах українізації, звільнено з посади за систематичний і зловмисний опір службовця М.М. Мазала-Мазєніна».

Олександр Довженко

«Україна в огні» - кіноповість

Заборонений у радянські часи

Тополівка

Родина Запорожців

«Зачарована Десна» - кіноповість

Олесь Гончар
«За мить щастя»
- новела 1964

Тропічне місто Рангун

Перше повоєнне літо. Сашко Діденко на водовозці чекає демобілізації проїздить полями, аж бачить жницю, що ніби грайливо позирає на нього. Скоро наближаються й інші жниці, починають загравати та кликати його, Але коли він встав із воза – всі порозтікались крім першої, Лариси. Її та Сашка охопило пристрасне почуття, і вони віддались бажанню, аж раптом до них наблизився чоловік Лариси, що хотів убити Діденка, Але той застрелив нападника.

Того ж дня юнака засадили на гауптвахту та почали допитувати, Але, не дізнавшись нічого, залишиили його. Солдати, відчуваючи прихильність до Сашка, давали йому передачки, а той розповідав закохано їм про свою Ларису.

Заходом поширювалися мітинги проти окупантів, що ґвалтують місцевих дружин, а трибунал виніс смертний вирок Діденку.

Одного дня до хлопця приходить Лариса, не зважаючи на те, що її проганяли охоронці, аби попрощатися з ним та побачити хоч ще раз.

Чуда не трапилось, і юнака було розстріляно. Все відбулось, як і мало.

Григір Тютюнник

«Три зозулі з поклоном» - новела

Присвячено любові всевишній

Під час повернення додому після вдалої здачі сесії, юнак помічає на собі погляд тітки Марфи (Марти) Яркової. Вдома мати Софія розповідає, що тітка Марфа була закохана у батька (Михайла) юнака, на якого той надзвичайно схожий.

Але Михайлові тоді було 33 роки, а Марфі – лише 19, але молода дівчина завжди серцем відчувала чоловіка, передчувала прихід його листів.

Найголовніше в цій новелі навіть не трагічна історія нерозділеного кохання, а самі почуття, переживання героїв, які автор передає тонко, глибоко, переконливо. Саме вони рухають сюжетом твору, розширюють його часові, просторові межі, тобто визначають художній час і простір, головну ідею. Головним персонажем тут на­справді є любов, а люди його лише уособлюють, матеріалі­зують.

Іван Багряний (Лозов’ягін)

«Тигролови» - пригодницький роман 1946

Заборонений у радянські часи

Образ дракона – потяга ОГПУ-НКВД – етапу, ешелону смерті: 60 вагонів, тягне «Й. С.», штовхає «Ф. Д.» (Фелікс Дзержинський).

Потяг їде до моря 15 діб. В останню втікає Григорій Многогрішний (25 років),правнук Дем’яна Многогрішного, попри спостереження майора Медвина, який керував справою Григорія (катували, але той не зламався, не кричав. Божевільня, звідки він здоровий втік. Зловлений – майор пришив трибунал і етапу вав до моря на поїзді Україна-Колима).

Григорій вистрибує із потяга вночі, потрапляє у тайгу, де ледве виживає. Рятує дівчину від ведмедя, втрачає свідомість.

Прокинувся у хаті Дениса Сірка, Сірчихи та їх дітей Наталки, Грицька (нещодавно помер старший Микола). Вони – переселенці із України (з Трипілля), тигролови, мисливці. Вірний Наталчин пес – Заливай.

Родина приймає Григорія як рідного (був ще схожий на Грицька, називали їх «два ведмеді»).

Згодом поїхали діти, Григорій (якого стали називати «інженер») та Денис на пантування (по дорозі зустріли інший давній переселенський рід Морозів).

Григорій закохується у Наталку, а та починає уникати його.

Літо-осінь хлопці перебули у бараці біля пасіки, виноградників, де косили сіно. Одного дня Григорія вкусила гадюка, але за 4 дні він переміг отруту.

Взимку Сірки та Григорій вирушили на полювання на хутряних звірів. Додому повернулися на Різдво.

Григорій та Грицько їдуть у Хабаровськ, аби поновити договори, продати дещо та трохи розважитись. Там допомагають голодним дівчатам у ресторані, ледь не стають пограбовані невідомим.

Через певний час до Сірків дійшли чутки, що у лісах з’явився тигр і вони вирушають на полювання. На снігу інколи зринають написи щодо майора Медвина, що тривожить Григорія.

Виявили що тигрів двоє: самиця та молодий тигр. Спершу вбили самицю, потім після переслідування молодого тигра їм вдалось його захопити.

По поверненні до намету виявили, що там хтось побував і вкрав соболя та спирт, а Григорій знайшов на снігу біля намету недопалок дорогої сигарети «Золота марка», які курив лише Мед вин. Григорій одразу ж вирушає у погоню, наздоганяє сани, в яких їде Мед вин і вбиває його. Свідком цього стала Наталка. Григорій пояснив їй ситуацію та вирішив, що йому слід втіка. Кілька днів його не було видно і чутно, поки одного дня він не з’явився у хаті Сірків, аби попрощатися. Наталка вирішує тікати разом із ним, через Маньчжурський кордон, беруть із собою Заливая.

Коли успішно проскочили прикордонну заставу – Наталка заховала у нашийнику собаки записку для батьків та відправила пса додому. Заливай приніс записку із повідомленням, що з Наталкою та Григорієм все гаразд. Його Сірки прив’язали коло хати, але через 5 днів пес втік, бо не зміг жити без хазяйки.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Человек одиночества 6 страница | 


Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных