ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
Тяжко, важко по світу нудитисьІз срамотним тавром на чолі, А ще тяжче на брата дивитись, Як бідує на власній землі, Як принизивсь у рабській покорі, Відцуравшись, нарешті, й себе… Бачить все й не здолать у тім горі Помогти, бо й само ти слабе… Ой, вся жовч закипить, заклекоче, Здавить горло, що ледве дихнуть, І, закривши свй вид, свої очі, - Проклянеш ти себе й свою путь!
*** Ніч. У хаті зимно, темно, Каганця дастьбі… Бідна мати плаче ревно В скрутонці-журбі… Хлипа з голоду дівчатко З-під рядна в кутку; Під грудима немовлятко Скигле в сповитку. На той плач голодний в хаті Й вітер заодно Виє, знай, в шибки дірчаті, Плаче жалібно… По стіні з гнилої стелі Крапає вода; Мабуть, в бідного оселі І стіна рида!
*** Болить моє серце… холоне в грудях, А ніч кругом чорна, понура… Крізь стуму на мене вдивляється жах Сліпими очима з-за муру.
У комині вітер аж квилить, гуде, На вікна сльозами дощ пада… А там у кімнаті обличчя бліде Лежить на подушці безвладо…
І часом доноситься стогін відтіль, Слабий, наче шепіт криниці, А в серці здіймає несказаний біль, Туманить гіркою зірниці…
В тім стогоні все моє кволе буття, І зтіхи, і смутки, й надії, І прикре, побите в борінні життя, І лихом розвіяні мрії…
В тім стогоні серця холонуча кров, Отруєна в бої сучаснім; Остання порада, остання любов, Що в’яже з цим світом напасним…
Той стогін проймає, катує мене, Рве серце нікчемне кліщами… А в комині вітер щось квилить сумне, Та дощ кропить вікна сльозами…
*** Всьому кінець… надії вже нема… Кудись везуть… сумні якісь розваги… В останній раз вітаюсь з усіма І відірвать очей не маю зваги…
Прощайте ж ви, ріднесенькі краї, Осяяні, оздоблені красою, Де в боротьбі точились дні мої, Де ворог наш знущався наді мною,
Де заздрість зла вергала з-за кутка На страдника і стріли, і каміння, Вербуючи із дружнього гуртка Поплічників – без серця, без сумління –
Гнобителю природних наших прав… О, скільки бід, розрад і катування На тім шляху тернистім я дістав За серця жар, за вибухи змагання,
За сіянку моїх питимих мрій, Сподіванку народного пробудка!.. Не раз мене всипав наклепів рій – І від кого ж? від брата-недолюдка!
А спільники, що в спрязі були, - Дивилися байдуже на цькування… Але тепер всі рани зажили, Німіють враз болящі почування,
А йно росте незміряна любов – До всіх моїх колишніх супостатів, До друзяків, що били б, певне, знов І плямили ще більше у сто кратів,
До спільників тяжкої боротьби, До рідних дум, до пісні голосної. До стогону бездольної юрби, До реготу сваволі навісної,
До нив, степів, омочених плачем, Обвіяних зітханням, хирне-кволих, Упораних тяжким нужди бичем, Насичених кривавицею, голих,
До зор ясних, до сонця, до тепла, До завірюх, до збуреного моря… - Пробачте ж цей останній вибух горя, Простіть за все, не пам’ятайте зла!! Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|