Лексика української мови за походженням.

Сучасна лексика української мови складається з незапозичених слів, створених нашими предками, і слів, запозичених у різні періоди з інших мов. Основну частину лексики української мови становлять незапозичені українські слова. їх у мові приблизно 90 відсотків. До них належать успадковані найдавніші індоєвропейські слова, спільні для багатьох індоєвропейських мов (санскриту, грецької, латинської, германських, романських, слов'янських та ін.); праслов'янські слова, спільні для всіх або більшості слов'янських мов; і власне українські слова, утворені безпосередньо тією частиною слов'янської людності, яка сформувала українську націю. Спільноіндоєвропейська мова, як вважає більшість мовознавців, існувала в V—IV тисячоліттях до н. є. на півдні сучасної України: а) назви людей за спорідненістю та іншими ознаками: мати, батько, син, дочка, брат, сестра, зять, свекор, ятрів- ка, дівер, гість тощо; наприклад: мати {матері) — санскр. mata (matar-), лат. mater, грец. meter, нім. Mutter, англ. mother, вірм. mair, лит. motina; б) назви частин тіла: око, брова, вухо, ніс, зуб, серце, череп, ясна, язик, груди, лікоть, коліно, волосся, кров. Праслов'янський період розвитку української лексики тривав приблизно від початку 11 тисячоліття до н. є. і до VI ст. н. є. У той час виникло багато слів, які стали спільним надбанням усіх слов'янських мов. Для творення нових слів використовувалися переважно наявні вже індоєвропейські корені. Таких слів в українській мові налічується близько двох тисяч. Це зокрема: а) назви людей за спорідненістю та іншими ознаками: чоловік, сват, невістка, вітчим, мачуха, пасерб, внук, вівчар,

ткач, сторож; б) назви частин тіла: тіло, чоло, губа, рот, гортань, стегно, шия, в язи, палець, пазур; в) назви тварин: віл, ведмідь, кінь, пес, змія, птах, соловей, окунь, плітка, комар, жук. Кількісно найбільший і найрізноманітніший шар питомої української лексики становлять слова, які почали виникати ще в процесі формування тих діалектів, що лягли в основу української мови, і творення яких не припиняється й досі, тобто власне українські слова. Більшість цих слів виникла й виникає на лексичному матеріалі, успадкованому від спільноіндоєвропейської та праслов'янської мов, а також давно засвоєних запозичень. Ці слова переважно похідні. Вони стосуються всіх сфер життя, наприклад:а) суспільно-політична лексика: громада, громадянин, володар, власність, промовець, працівник, гурток, осередок, ланка, самодіяльний;б) назви будівель та їхніх частин: будинок, приміщення, підлога, поміст, одвірок, віконниця, горниця, покуття, присінок, корівник, пташарня, садиба, хвіртка, причілок, підмурівок. Мова збагачується не лише завдяки розвиткові багатозначності слів і постійному творенню нових лексем, а й за рахунок запозичень. Відносно того, якими шляхами запозичуються слова, запозичення бувають: прямі — з мови в мову: стьожка, хвороба, повидло, ковадло запозичені безпосередньо з польської; башлик, сарай, карий — із татарської; опосередковані — через інші мови: індійське sakkhara — арабське sukkar — італійське zuchero — німецьке Zucker — українське цукор; тюркське ходжа — російське хозяин — українське хазяїн. Відносно того, яким способом запозичуються слова, запозичення бувають: усні: левада, лиман, корабель, квасоля, огірок — із грецької; базар, гарбуз, казан, тютюн — із татарської;книжні: аудиторія, олімпіада, пюпітр, бюро та письмові. Усні запозичення завжди краще пристосовані до законів мови, ніж книжні. За ступенем адаптації розрізняють: засвоєння — слова, що вже повністю фонетично й граматично пристосувалися до української мови; наприклад, у запозичених колись словах дріт, колір, папір, як і в незапозичених, відбувається чергування голосних; колишнє французьке слово пальто відмінюється, як і будь-яке українське: пальта, у пальті і т. д.; не відчуваємо іншомовного походження в запозичених словах левада, лиман, базар, кавун; власне запозичення — слова, у яких процес фонетичного й граматичного пристосування ще не завершився; наприклад: бюро, журі, ательє, тротуар — із французької мови; джентльмен, траулер — з англійської; ландшафт — із німецької;

14. Словоскаладння в художніх і нехудожніх текстах – поєднання синонімічних пар, використовується не стільки, як словотворчий засіб, скільки, як стилістичний. Майже всі слова поєднані таким способом зберігають образність та експресивність. Виняток становлять наукові терміни, типу: кіловат-годин, інженер-економіст, лікар-терапевт. Поширені вони в художньо-белетристичному стилі, особливо в поезії, адже джерелом їх є народна творчість (царь-жайворонок, цариця-миша, голубчик-братик). У красному письменстві такі слова використовуються для поглиблення ліричного викладу (смуток-жаль).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: