Стилістичні фігури як засіб логізації тексту.

Стилістичними засобами організації тексту в синтаксичному плані є стилістичні фігури. Це особливі синтаксичні конструкції, що відзначаються оригінальністю форми. Використовуються як засіб логічного виділення і впорядкування тексту. Така функція властива, насамперед, у науковому та офіційно-діловому. У художніх текстах,у розмовній мові,ці фігури сприяють увиразненню лексичних засобів, посилюють їхні емоційно-експресивні можливості. Функції стилістичних фігур залежать від уживаної в них лексики та інтонаційних видозмін.

Еліпс – стилістична фігура, побудова на пропуску слова чи словосполучення. Вживаються для відтворення енергійності, схвильованості, розгубленості. Використовуються в публіцистиці та художній літературі.

Приклад: оригінально застосував цю фігуру в новелі «Парубоцька справа» Марко Черемшина. Тут довго не називається персонаж твору; це збуджує уяву читача: «Такий, гей ясінь, високий та кучерявий.

А бгичкий, гей жереповий прут.

Лице, гей зарукою мальоване, на бачках обертається, під шовковим вусом замикається, як братчиків цвіт».

Замовчування як стилістична фігура являє собою обірване речення. Автор свідомо не закінчує думки, залишаючи читачеві можливість здогадатися, домислити, про що йдеться. Цією фігурою послуговуються для передачі напруженого психологічного стану мовця: «А там… а там…сину, сину! Та й не доказала».

Повтор – це нагромадження однотипних мовних елементів (звуків, складів, слів, словосполучень) у певній синтаксичній одиниці:

Моє, моєньке миле ясне-м!

Спи золотаво вовно,

Летить-леліє літень в ви-со-ті,

- Кімната весен повна.

З-поміж повторів виділяється посилювальний повтор. Суть цієї фігури в тому, що повторюється та сама лексема, але в супроводі інших слів, котрі посилюють її виразові якості:

Дерева мене чекають,

І падає листя на стежку,

І падають зорі в долоні,

І падає сон у траву.

Анафора – будується на повторюваних початках суміжних уривків мовлення: «Небо, гей на морі піна. А з тої піни срібна роса паде на ліси, на гори. А з того неба Купало любість по землі сіє… А де тота любість упаде, там білий вогонь з землі виростає. А за тим білим вогнем темна хмарка тінь розстелює. Бо любість одно крило біле, а друге темне має».

Епіфора – щодо синтаксичної будови протилежна анафорі, утворюється повторенняс мовних елементів наприкінці синтаксичних одиниць:

Шкода й розмови: святої любови

Силою в серце не можна вложить.

Поки шовкові чорнітимуть брови, -

Дайте-бо жить мені, дайте-бо жить!..

Серденько б’ється,і ниє, і рветься,

В грудях гарячих пала і дрижить…

Поки аж молодість красна минеться,

Дайте-бо жить мені, дайте-бо жить!..

Анепіфора, або кільце строфи – стилістична фігура,в якій певна синтаксична одиниця (речення, абзац, строфа) має однаковий початок і кінець:

На Аскольдовій могилі

Поховали їх –

Тридцять мучнів українців,

Славних молодих…

…………………….

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих –

На Аскольдовій могилі

Поховали їх.

Епанафора, інакше – композиційний стик являє собою конструкцію, в якій наступний уривок синтаксичної одиниці починається тим, чим закінчується попередній:

І поки ви дізнаєтесь,

Що ще є країна,

Неполита сльозами,кров”ю

То я одпочину

Одпочину… аж слухаю –

Загули кайдани…

Ампліфікація – стилістична фігура, в основі якої нагромадження синонімічних або однотипних мовних одиниць, які сприяють висвітленню зображуваного явища в усіх аспектах:

Красо моя! Вкраїночко моя!..

Тебе люблю я всесвітом і людством,

І соняхом у золотому сні,

І сивиною вченого-мислителя,

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: