Комплекс завдань для теми №5

Форма контролю: письмова відповідь на поставлені запитання під час практичного заняття №4.

Х. СЛОВНИК КЛЮЧОВИХ ТЕРМІНІВ

Абсурд - поняття в логіці (міркування, з якого виводиться суперечність) і в побуті (те, що суперечить здоровому глузду); одночасне ствердження і заперечення чогось. Ірраціональне відношення до світу. Глухий кут розмірковування. Дослівне розуміння художніх тропів.

Абсурдизм - філософське (екзистенціалістське) вчення про абсурдність існування людини. Символом абсурдності людського існування став міфічний герой Сізіф, завдяки філософській інтерпретації цього образу А.Камю. Ставить запитання: “Чи життя варте того, щоб його прожити?” Критики абсурдизму вважають, що в постановці самого питання уже міститься абсурд, адже суб’єкт, який перебуває в “чомусь”, не може оцінити те “щось” в усій його багато вимірності.

Гіперцитатність – приховане і відкрите цитування літературних творів минулих епох з певною метою. І.Ільїн у словнику постмодерністських термінів кваліфікує такий прийом постмодернізму як “цитатне мислення”. Це «побічний результат /…/ інтертекстуальності, котрий у свою чергу оформився /…/ як постулат смерті суб’єкта, а при аналізі конкретного художнього твору - як постулат смерті автора. Зануреність у культуру, впритул до повного в ній розчинення може набувати тут найрізноманітніших, навіть комічних ефектів». М. Бютор в інтервю журналу «Арк» (1969) заявив: «Не існує індивідуального твору. Твір індивіда – це певного роду вузлик, котрий утворюється всередині культурної тканини і в лоні котрої він почуває себе не просто зануреним, але саме таким, який появився у ньому. Індивід за своїм походженням - всього лише елемент цієї культурної тканини. Так само і його твір - це завжди колективний твір”. Це життєве відчуття особистої інтертекстуальності і складає внутрішню стилістику постмодернізму, котрий хаосом цитат прагне виразити своє відчуття «космічного хаосу», де панує «процес розкладу світу речей».

Екзистенційна категорія тривоги - у трактаті “Екзистенціалізм – це гуманізм” Ж.-П.Сартра вказував: “Екзистенціаліст охоче заявить, що людина - це тривога. А це означає, що людина, котра на щось відважується і усвідомлює, що вибирає не тільки своє особисте буття, але що вона ще й законодавець, який одночасно вибирає з собою і усе людство, не може уникнути почуття повної і глибокої відповідальності. Правда, багато не знають ніякої тривоги, але ми вважаємо, що ці люди ховають це почуття, втікають від нього”. Отже, людина боїться бути джерелом цінностей, боїться відповідальності за власний вибір – і ця боязнь перед необмеженою свободою викликає тривогу.

Екзистенційна категорія по(за)кинутості - згідно Ж.-П.Сартра людина у світі почувається самотньою. Самотність є умовою не тільки страждань, але й суспільного статусу людини, її прав та обов’язків. Будучи закинутою у світ (як жетон у гральному автоматі), людина відчуває тугу і тривогу, і таким чином усвідомлює свою свободу. У цьому контексті Ж.-П.Сартр обґрунтовує атеїзм: “Достоєвський якось писав, "якщо бога нема, то все дозволено". Це - вихідний пункт екзистенціалізму. Справді, все дозволено, якщо бог не існує, то людина покинута (самотня), їй нема на що спертися ні в собі, ні на зовні”.

Екзистенційна категорія відчаю – згідно Ж.-П.Сартра “справжня свобода починається по той бік відчаю”. “Що стосується відчаю, то цей термін має надзвичайно простий зміст. Він означає, що ми будемо брати до уваги лише те, що залежить від нашої волі, або ту суму ймовірностей, котрі роблять можливим нашу дію. Коли чого-небудь хочуть, завжди присутній елемент ймовірності. /.../ Як тільки можливості, котрі розглядаються мною, перестають строго відповідати моїм діям, я повинен перестати ними цікавитися, тому що ніякий бог і ніяке провидіння не зможуть пристосувати світ і його можливості до моєї волі”. У випадку впертого воління того, що не залежить від власної волі, людина доведе себе до відчаю.

Медитація – це ліричний жанр, який будується на безпосередньому спогляданні, індивідуальному розмірковуванні, направленому на осягнення таємничих закономірностей буття, це інтуїтивне передчуття істини. Медитації не мають строфічних і метричних закономірностей.

Містика – віра у надприродні сили, почуття єдності з ними; спосіб пізнання істини. Обов’язковою ознакою містики у середньовіччі вважався екстаз і поява зміненого стану свідомості, який супроводжувався паранормальними ефектами, однак ці феномени не є універсальними критеріями містики. Медитативна лірика будується на субстраті віри. Поет-містик не просто вірить в Бога, а вважає, що особисто причетний до нього.

Потік свідомості”- термін обґрунтував американський філософ-ідеаліст У.Джеймс у трактаті “Основи психології” (1890), спираючись на образ: свідомість - це потік, ріка, в якій думки, відчуття, спогади, асоціації накладаються одне на інше і химерно переплітаються. “Потік свідомості” по суті є внутрішнім діалогом, відірваним від зовнішньої реальності. Як літературний стиль “потік свідомості” ставить за мету моделювання глибин психіки персонажа, як його свідомої і несвідомої реакції на особисті постійно присутні спогади, так і формування вольових рішень, дія механізмів захисту і т.под.

ХІ. ТЕМАТИКА КУРСОВИХ РОБІТ

1. Стиль А.Чехова-драматурга.

2. Художня структура драми “Ляльковий дім” Г.Ібсена.

3. Проблематика драми А.Стрінберга “Гра снів”.

4. Жанр драми-феєрії: “Лісова пісня” Лесі Українки і “Затоплений дзвін” Г.Гауптман.

5. Стиль символізму в творчості М.Метерлінка.

6. Драма Ежена Йонеско “Урок” як алегорія.

7. Екзистенція людини в романі Франца Кафки “Процес”.

8. Екзистенціалізм в оповіданнях Жана-Поля Сартра.

9. Давньогрецька легенда в політичному контексті ІІ світової війни (за драмою Жана-Поля Сартра “Мухи”)

10. Соціальний підтекст драми “Носороги” Ежена Йонеско.

11. Проблематика драматургії Ф. Г. Лорки.

12. Фольклорні мотиви поезій Ф. Г. Лорки.

13. Символізм лірики Поля Валері.

14. Проблематика трагіфарсу “Моральність пані Дульської” Г.Запольської.

15. Поезія як музика: естетика Поля Верлена.

16. Експериментування в поезіях Артюра Рембо.

17. Українські переклади поезій Р. М. Рільке.

18. Критика тоталітаризму в прозі Джорджа Оруелла.

19. Проблематика драматургії Юджина О’Ніла.

20. Проблеми адаптації емігранта за романом В. Набокова “Пнін”.

21. Специфіка стилю Фрідріха Дюрренматта.

22. Політичні резонанси в романі-гротеску М. Булгакова “Собаче серце”.

23. Структура епічної драми Бертольда Брехта.

24. Новаторство лірики Гійома Аполінера.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: