Словосполучення як синтаксична одиниця 4 страница

іцується на слові, що логічно виділяється (пор.: Він написав книжку. — Він написав книжку? — Він написав книжку? — Він написав книжку?), а в реченнях з питальними словами інтонація підвищується на цих словах (пор.: Хто ж од нас у світі дуж­чий? І з яких країн? — П. Т.).

Залежно від значення, зокрема характеру інтонації, серед питальних речень вирізняють: а) власне питальні, що містять запитання, на яке неодмінно треба відповісти (наприклад: — Ти мене не забула? — Ні, не забула. — Ждала? — Ждала. — М. К.); б) питально-стверджувальні, в яких у самому запитанні є елемент ствердження (наприклад: Хіба так людині жити? — О. Г.); в) питально-спонукальні, що містять спонукання, вира­жене через питання (наприклад: Чому б з тобою нам не поєдна­ти дружбу? — Л. Г.); г) риторично-питальні, що містять твер­дження чи заперечення і не потребують відповіді (наприклад: Хто може випити Дніпро, Хто може виплескати море, Хто наше злото-серебро Плугами кривди переоре, Хто серця чисто­го добро Злобою чорною поборе? — М. Р.).

Питальні речення виконують найрізноманітніші стилістичні функції, що пояснюється їх великими виражальними можли­востями.

Спонукальні (імперативні) речення виражають волю або намагання мовця спонукати співрозмовника до якоїсь дії. Вони дістають граматичне оформлення: а) за допомогою різних форм вираження присудка (найчастіше у формі наказового способу); б) за допомогою особливої інтонації; в) використання спеціаль­них спонукальних часток {-но, -бо, ну, та, би, дай, давай, бодай, хай, нехай тощо).

Найважливішим засобом оформлення спонукальних речень є спонукальна інтонація: речення, що виражають наказ, вимогу, заборону, вимовляються голосом підвищеного тону, більш на­пружено, а речення, що містять прохання, пораду, застережен­ня, — нижчим тоном, з меншим напруженням.

За способом вираження присудка серед спонукальних ре­чень розрізняють: а) речення, в яких у ролі присудка виступає дієслово у формі наказового способу: Вийди, коханая, працею зморена, хоч на хвилиночку в гай (М. Стар.); б) речення, в яких присудком є дієслово у формі дійсного способу в значенні нака­зового: Тихцем покликав Бабака: Пішли, Васю (Ю. 3.); в) речення, в яких присудок виражений дієсловом у формі умовного спо­собу в значенні наказового: Вилягли б, мамо, спочити (П. М.); г) речення, в яких присудок виражений інфінітивом: Твоїми б, Якиме, устами та мед пити (П. М.); ґ) речення, в яких прису­док виражений формою третьої особи теперішнього чи майбут­нього часу зі спонукальними частками хай, нехай, бодай та ін.:

Хай чабан, — усі гукнули, — за отамана буде (П. Т.); д) речен­ня, в яких присудок виражений різними дієслівними формами з різними частками: Давайте, хлопці, заспіваємо абощо (С. В.).

У розмовному мовленні в значенні спонукальних нерідко використовуються різні неповні, обірвані речення: Мовчать! Взяти їх! (О. Довж.). Структурним центром спонукальних ре­чень у розмовному мовленні можуть бути вигуки геть, гей, гай­да, марш, цить тощо: Гетьте, думи, ви хмари осінні (Л. У.).

Будь-яке розповідне, питальне, спонукальне речення, якщо воно вимовляється з певним емоційним забарвленням, що супроводжується підсиленням тону голосу, перетворюється на окремий різновид — окличне речення. Від інших окличні ре­чення відрізняються лише інтонацією, хоч іноді їм властивий своєрідний порядок слів, а також наявність підсилювальних часток (як, що за) та вигуків.

Інтонаційне забарвлення окличного речення залежить від його змісту. В реченнях, що виражають почуття захоплення, гніву, ненависті, обурення тощо, інтонація здебільшого підси­лена, але рівна (голос підсилюється в кінці речення): Леле!Який світ широкий! Гори і гори без краю! (О. Г); Яка краса відроджен­ня країни! (Л. У.). У реченнях, що виражають інтелектуальний стан людини (сумнів, іронію, невпевненість тощо), інтонація різко не підсилюється навіть у кінці речення: Матінко, мати, п'ю — не нап'юсь, Дивлюсь очима — не надивлюсь! (П. У.).

Серед окличних речень розрізняють: а) розповідно-окличні: Як чудесно жити, як творить чудесно! (В. Сос); б) питально-окличні: Хіба ж не завжди молодь попереду?! (П. Т.); в) спону­кально-окличні: Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод не спинить вас! (І. Ф.).

Окличні речення вирізняються емоційною насиченістю й широко використовуються в поезії, публіцистиці, а також у роз­мовному мовленні, в якому їх певна логічна незавершеність компенсується ситуацією, жестами.

За структурними ознаками (залежно від того, які з них по­кладено в основу) речення класифікуються по-різному.

Однією з основних ознак речення, як відомо, є предикатив­ність, що полягає в наявності у кожному реченні предикативно­го центра. Залежно від кількості таких центрів (одиниць) ре­чення поділяються на два типи: 1) прості, що мають лише один предикативний центр (наприклад: Споконвіку Прометея там орел карає. — Т. Ш.; Надворі смеркало і сутеніло. — І. Н.-Л.); 2) складні, які мають два або кілька предикативних центрів, що становлять семантичну, граматичну та інтонаційну єдність (на­приклад: / колишеться м 'ята, і тремтить далина, І доріг тих багато, а вітчизна одна. — А. М.).

У кожному зі структурних типів речень, у свою чергу, ви­окремлюються ще й їх різновиди. Так, складні речення поді­ляються на складносурядні, предикативні одиниці яких поєдну­ються сурядними сполучниками, складнопідрядні, предикативні одиниці яких поєднуються підрядними сполучниками і сполуч­ними словами, а також безсполучникові, складові елементи яких поєднані за допомогою однієї лише інтонації. Низку різновидів і погляду структурної будови мають і прості речення. Так, за­лежно від структурних відмінностей серед них виокремлюють: І) двоскладні речення, в яких є обидва члени граматичного і іентру (підмет і присудок), два граматичні склади — склад (гру­па) підмета і склад (група) присудка (наприклад: Світла ніч стояла над горами (О. Г.), де маємо склад підмета світла ніч і склад присудка стояла над горами); 2) односкладні речення, в яких наявний один склад, один головний член (поширений або пепоширений), співвідносний з присудком (наприклад: Уже пахло морем. — О. Г.) або з підметом (наприклад: Сніг і вітер. Ніч зимова. — В. Сос).

Наявність головних членів (підмета і присудка) у двосклад­ному реченні або головного члена в односкладному є обов'яз­ковою, бо саме вони становлять основу речення, саме в них пиявляється найістотніша його ознака — предикативність.

Окрім головних членів, до складу речення часто входять і другорядні, які, перебуваючи у підрядному зв'язку з головними членами чи між собою, слугують для пояснення, доповнення іначень головних членів і є засобом поширення речення. За­лежно від наявності або відсутності другорядних членів роз­різняють: 1) непоширені речення, які складаються з одних го­ловних членів (пор. кінцівку відомої поезії П. Г. Тичини «На майдані»: Замовкає річ. Вечір... Ніч..., де перше речення непо-ширене двоскладне, а друге та третє — непоширені одно­складні); 2) поширені, в яких крім головних (головного) є й дру­горядні члени, що залежать від головних, певним чином пояс­нюючи, доповнюючи їх. Непоширене речення містить у собі граматичний мінімум речення, а поширене — його розшире­ний склад.

Завершуючи розгляд класифікації речень за структурною ознакою, зупинімося на розрізненні їх типів за наявністю або частковою відсутністю необхідних членів певної структури речення. За цією ознакою всі речення поділяються на: 1) неповні, що характеризуються неповнотою граматичної структу­ри (складу), внаслідок того що в них відсутній один або кіль­ка членів (головних або другорядних), які легко відновлюють­ся із контексту чи ситуації мовлення; 2) повні, в яких є всі чле­ни, необхідні для їх розуміння поза контекстом і ситуацією

мовлення. Пор., наприклад: У цей вечір ніхто не прилетів. Наступного теж: ніхто. — О. Г. Тут перше речення повне, а друге неповне, бо в ньому відсутні як присудок не прилетів, так і додаток вечора, які легко відновити з першого речення.

Список рекомендованої літератури

Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис. — К., 1993. —

С. 51—65.

Синтаксис словосполучення і простого речення. — К., 1975. — С. 5—45. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис / За ред. І. К. Білоді-

да. — К., 1972. — С. 10—14. Сучасна українська мова. Синтаксис / За ред. О. Д. Пономаріва. — К.,

1994. — С. 34-^4.

Вправи

Вправа 29. Використовуючи речення з наведеної поезії, схарактери­зуйте основні ознаки його як мовної одиниці. Доведіть, що між предикативністю і модальністю існує тісний зв'язок.

Мамо, не печалься, я прийду. Хату влітку вибілим з тобою. Вирвем на городі лободу, Приженем корову з водопою... Мамо, крізь негоди я прийду, В твої очі гляну сумовиті І на тебе — рідну і святу — Помолюся тихо в цьому світі.

Я. Півторацька

Вправа ЗО. У поданих реченнях визначте засоби вираження модаль­ності.

І. 1. Є тисячі доріг, мільйон стежинок, є тисячі ланів, але один лиш мій. 2. Світе мій гучний, мільйонноокий, Пристрас­ний, збурунений, німий, Ніжний, і ласкавий, і жорстокий, Дай мені свій простір і неспокій, Сонцем душу жадібну налий. 3. Можна жить, а можна існувати, можна думать — можна по­вторять (З те. В. Симоненка). 4. Була весна, море було спокійне і синє, небо — так само, сонце обливало помаранчеві сади по горбах (М. К.). 5. Якби не руки та не ноги, то був би гарний барабан для тривоги (Я. те.). 6. Утекти б од себе геть світ за очі У небачене, нечуте, у немовлене, Де нема ані осмут, ні ра­дощів, Де ніщо не збавлене, не здолане (В. Ст.). 1. Так мерщій на борзі коні і летім, де Дон шумить, Де об землю половецьку я волію спис зломить (О. О.). 8. Е, сину, сину! Щоб научитись плавать, треба води набрать в уха; щоб научитись жить, треба

настраждатись у житті... (/. К.-К.).9. —Давайте краще сядемо на лавку, — закликає вона. Під кленом лавка сіра, старенька (М. /.). 10. Нехай тобі колись насниться, Немов міраж чи тиха даль, Смарагд любисткового листя, І повінь вуст, і душ печаль (Я. Я.).

II. 1. Долини сплять... Собі б заснути... 2. Долини сонце вже стрівають... Мені б його стрівать, вітать... 3. Сядь, схились і слухай пісню. 4. О слово! Будь мечем моїм! Ні, сонцем стань, вгорі спинися, Осяй мій край і розлетися Дощами судними над ним. 5. Роси, роси, дощику, ярину, Рости, рости, житечко, на лану, На крилечках, вітрику, полети, Колосочки золотом об­мети (З те. О. Олеся). 6. Давай говорити мовою осені {О. Я).

7. Як чисто надворі, як біло і зимно... Немовби так буде довіку.

8. Тихий вітер зів'яв на мелодії пізньої ночі... Може, й пам'ять
любові на високих згоріла зірках.... 9. Задихнутися б серцю у
цій відчайдушній красі (З те. Я. Півторацької).

Вправа 31. Доведіть тісний зв'язок семантичної, інтонаційної і грама­тичної завершеності речень. Які з речень семантично і граматично неза­вершені? Як компенсується така неповнота у процесі комунікації?

1. Відчиняла ти лагідно двері для нового життя й добра, друзів кликала до вечері, рідна хато моя стара. 2. Вічна мудрість простої людини в паляниці звичайній живе (3 те. В. Симонен­ка). 3. Тут рідна у поле водила... Сюди. І тиху красу дарувала. О мамо! 4. Сад осінній в листі золотім невимовно душу роз­тривожив. 5. Що думці? — Жага безкрая... А пісні? — Веселі крила. Дитиночці? — Гожі дні. Жар-птиця над короваєм голі­воньку нахилила. О серце, а що ж мені? (З те. Н. Півтораць­кої). 6. На лугах весна намалювала граченя тривожне і смішне. 7.1 пахне дощ, і хата похилилась (3 те. І. Павлюка). 8. Мажорні гами сум дощів осушать (С. О.). 9. Перед ним — драбина, вни­зу — коловорот, збоку — стіна... {Вал. Ш.). 10. Той — мамі, а той — дружині, той — сестрам, а той — братам. А я напишу — Україні! {О. Г.).

Вправа 32. Утворіть повні парадигми простих двоскладних речень, використовуючи подані вихідні форми.

1. Тиша хмарою проплива (В. Сим.). 2. На осінній синій про­холоді верби промерзають до кісток (/. Павл.).

Вправа 33. Визначте типи речень за метою висловлювання. Схарак­теризуйте особливості інтонації кожного з них.

1. Чи ми ще зійдемося знову? Чи вже навіки розійшлись? І слово правди і любові в степи і дебрі рознесли! 2. І смеркає, і світає, день Божий минає, І знову люд потомлений, і все спочи­ває. 3. Смеркалося... огнем кругом запалало. 4. Всі гуляють. А де ж Гонта? Чом він не гуляє? Чому не п'є з козаками? Чому не

співає? (З те. Т. Шевченка). 5.1 ще довго потім було чуть музики та співи між вербами та поміж хатами (/. Н.-Л.). 6. Іди вперед, людино (К. Ч.).1. Як мало хто уміє з нас любить (А/. Р.). 8. Степ навкруги. В траві стежина біла (/. Павл.). 9. Я щаслива. Моя свобода завжди при мені (Л. К.). 10. Хай дитинство з мокрим чубом знову скочить на поріг (В. К.). 11. Доля спить, не ціка­виться. Чи зла, чи добра — все одно. Не кричіть, не будіть її, ходіть на пальцях... (У. С).

Вправа 34. Визначте типи речень за метою висловлювання. Серед роз­повідних виділіть стверджувальні, частковозаперечні та загальнозаперечні речення.

I. Розпочинається прилучення дитини до краси рідної мови
з милих бабусиних казок і материнської колискової пісні. Кожен
день дає нам урок пізнання. І завжди і скрізь наш учитель —
мова. Мова — дивосвіт, духовна планета, на якій живе ви*
плекана людиною незліченна кількість слів. Скільки ж слів ство­
рив наш народ? Чи спроможні ми порахувати усі слова?..
На жаль, ніхто не відповість на питання: скільки ж слів у су­
часній українській мові? Не відповість навіть найталановиті-
ший мовознавець. Це важко зробити з багатьох причин (7. Ви­
хованець).

II. 1. Я не тебе люблю, о ні. Моя хистка лілеє, Не оченька
твої ясні, Не личенько блідеє. Не голос твій, що, мов дзвінок,
Мою бентежить душу, І не твій хід, що кожний крок Відчути
серцем мушу... Я не тебе люблю, о ні, Люблю я власну мрію,
Що там у серденьку на дні Відмалечку лелію (7. Ф.). 2. Не су­
діте, люди! Ніхто того не відає, де по смерті буде... Чи у небі, чи
у пеклі скажуть вікувати: Треба всюди, добрі люди, приятеля
мати (С. Р.). 3. Він грав не так. Але не міг не грати. 4. Тут в небі
тихо. Ані шум потічка, Ні вітру шум, ні пташка лісова,! тільки
десь Іванова Марічка Із того світу кличе його: — Йва-а-а!
(З те. Л. Костенко).

Вправа 35. Схарактеризуйте різновиди питальних речень. І. — То ти, Оксене?

— Я.

Біла постать у довгій полотняній сорочці з'явилася у две­рях.

— Поспав би ще. Чого так рано?

— їдемо у Власівку за лісом.

— То ти й обідати не прийдеш?

— Ні, — якось сердито відповів Оксен і, загорнувши в газе­
ту хліб та сало, ступнув до дверей.

— Оксене...

— Ну?

— У Сергійка чобітки зовсім порвалися, босий у школу хо­
дить. Може, ти в район їхатимеш, то попитаєш? Я тобі й міроч­
ку приготую.

— Привезуть у магазин під заготовку, тоді й купимо, —
похмуро сказав Оксен і вийшов з хати.

II. Біля двору Прокопихи зупинилися. З берега ледве видно
хатку в тополях, малесенький погрібничок.

— Ну, чого стали? — сердито зашипів Тимко.

Денис перший поліз через тин, зачепився холошею за кілок, впав у бур'яниння. Всі попадали на землю, притаїли дух.

III. — Навидумували всього: танків, гармат, літаків — і все
на людину. А хіба багато треба? Камінчиком у висок удар — і
нема чоловіка. Кажуть, що дуже мудрий чоловік оту всю
військову техніку видумав, а я мислю так, що якби знайшовся
такий, що все оте попалив, то був би наймудріший (3 роману
Г. Тютюнника «Вир»).

IV. 1. В зів'ялих листочках хто може вгадати Красу всю зеленого
гаю? Хто знає, який я чуття скарб багатий В ці вбогії вірші вкла­
даю (/. Ф). 2. Чи не славен наш край людьми! (К. Г.). 3. Та хіба ж
не завжди молодь молодша од усіх! (77. Т.). 4. Хіба ж бо може
вмерти назавжди, хто, смерть здолавши, гине на війні (А/. Дме.).
5. Хліб — найбільш добра й наймиролюбніша справа людства!
Невже ж ми всі так зачерствіли, що позабували про його справж­
ню вартість і ціну? Кусень для кожного в країні — і то скільки ж
це потрібно хліба! (О. Кр.). 6. Хіба їй [землі] можна одцвісти, Коли
зоря горить рожева, Коли шумлять-дзвенять світи Від рику ранено­
го лева, Лисиці брешуть на щити І кличе див поверху древа! (М. Р.).

Вправа 36. Прочитайте. Визначте засоби вираження питальності у по­даних реченнях.

І. А може, це любов, якщо так гарно серцю, коли приходять ті ясні хвилини в буденщину, в турботи й метушню? Коли так радісно відзвучує у серці луна співуча образу твого? 2. Окинеш оком шлях чималий. Що зроблено? А що зробити міг? Що проросло? А що зів'яло? (З те. К. Чернишова). 3. Чому смуток з тобою поруч час­то ходить у світлі дні? (В. Сим.). 4. Щастя, а де ти живеш? (Г. С). 5.1 як в лісах знайду я трав на рани? (О. О.) 6. Чом не співа душа про сонце, квіти і про Дністер, що води каламутні аж з-під Карпат несе? (М. Д. -X.). 7. Княгиня я чи Мавка лісова у різнотрав'ї росяної мрії? 8. Де ж рай, що виплекала я, що ти пообіцяв? Невже він згас, невже зів'яв? А був же — без кінця... (З те. 77. Швторацької).

Вправа 37. За допомогою інтонації розповідні речення перетворіть на питальні.

1. Мажорні гами сум дощів осушать (С. О.). 2. Отож, і зрячі ми були сліпі (К. Ч.). 3. Твої чорні шовкові коси припорошила

вже сивина (В. Сим.). 4. І пахне дощ (/. Павл.). 5. І всі болючі драми часу в моє життя вписали слід (Д. Г.).

Вправа 38. Прочитайте. Випишіть спонукальні речення. Визначте, за до­помогою яких засобів граматично оформляється у них спонукання до дії.

І. 1. Іди вперед, людино. 2. О серце! Витримай і кривду, і наругу, І попрану любов, і зраду друга. Все витримай і все пе­реболи, І пломенем здіймись із денної золи. 3. Землю зігрій-но, дай волю траві, весно імлиста, запізня! (З те. К. Чернишова). 4. Співай пісень, козацький рід, дай жити слову молодому (В. Шовк.). 5. Хай же щастям завжди ясніє некриклива твоя краса (В. Сим.). 6. Щоб краплі калини яріли, мов кров, де зраді виноситься докір. 7.1 чиста радість юним солов'єм нехай тобі співає довго-довго! (З те. Н. Півторацької). 8. Давайте верта­тись (А. Г.). 9. Пан іще гірше розгнівався: —Геть ту дитину! — гукнув,—геть! (М. В.). 10. — Гей! ти! — гукнув голова. — Відчи^-ни! Чув? Чіпко! 11. —Дивіться, дивіться-бо! — крикнув Коліс­ник, упираючи очі на середню дівчину (З те. Панаса Мирного).

II. На прощання

Добре бачить тільки серце Екзюпері

Нескорену силу —

барвінку з собою візьми.

І душу ніколи

не бійся облити слізьми.

Живи переможно,

долаючи відстаней щем.

Я вірю й надіюсь —

з тобою зустрітись іще...

Ти вибери друзів, —

ти вибери вірних собі,

Червоним і чорним

ти виший зажурений спів.

І мамі вклонися

за серце її золоте,

За те, що навчила іти із добром

до людей... (Н. Півторацька).

Вправа 39. Перепишіть. Підкресліть спонукальні речення. Визначте відтінки спонукання до дії.

1. — Записка? Де? Від кого? Яка? Покажи негайно! (Я. 3.).

2. Говори мало, слухай багато, а думай ще більше (Я. те.).

3. Експонати руками не чіпати! 4. Ти послухав би, що він каже
(О. К.). 5. А гляньте, лишень, що воно тюпає лугом? 6. — То-

пись, топись, одною гадиною менше буде, — припрошувала її з берега Орися. — Так і знай: побачу ще раз із Тимком — очі кислотою повипікаю. 7. Приліг би та задрімав трохи,—томила­ся вона серцем біля чоловіка. — Вважай, біля тих корів накру­тився, що й ніженьки мліють. 8. Пропуск є?.. — Є. Відкривай. — Давай сюди папір (3 те. Г. Тютюнника).

Вправа 40. Прочитайте речення, знайдіть серед них окличні. Потре­нуйтеся читати їх виразно. Прокоментуйте особливості інтонації залежно від змісту речень.

1. Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод не спинить вас! (/. Ф.). 2. Я довго, Петре, думав над цим і додумався ось до чого: не можна просьбою — бери силою! Бийся! борися, — а бери, добувай! (Я. М.). 3. — Що? — закричав Гнат. — Геть! Я тут закон! (Г. Т.). 4. Ану! Бо як бухну, так і очима блимнеш. — Ну-ну, без жартів (Я. 3.). 5. Від себе відштовхнув гонець По вінця повний поставець: «Ні, я не буду з вами пить! Ідіть од мене! Геть ідіть!» (М. Б.). 6. Світ, крики і захват в очах!.. (Газ.). 7. Глянь, де вода! — Ого-го! Далеченько (О. Г.). 8. Ой ви, сльози, дрібні сльози! Ви змиєте горе (Т. ПІ.). 9. Не вмерло Слово у народі і Кобзаря палка любов! (Я. Я.). 10. Половіють жита! (К. Ч.). 11. О, як солодко пахне ласкава земля чебрецем і поли­ном (М. Ор.). 12. Світ який — мереживо казкове!.. Світ який — ні краю, ні кінця (В. Сим.).

Вправа 41. Схарактеризуйте речення за метою висловлювання та емо­ційним забарвленням. Поясніть вживання розділових знаків у кінці ре­чень.

1. Ні, се не портрет, Се в місячнім світлі зимової ночі Стоїть він, живий, наш великий Поет! Стоїть і з докором хита голо­вою... Мій Боже! Либонь, він говорить зі мною?! (М. Ворон.).

2. Ах, скільки срібних мрій літає! В які слова людські їх влить?!

3. Воля!? Воля!? Сниться, може? 4. Швидше б ранок! Чом так
тихо на селі?! 5. Гніздо? Чи хмари і вітри, і сизі гори, і яри? Чи
тиха радість і зітхання, чи море мук і раювання!? (З те. О. Оле­
ся). 6. Той, кого навчила ти літати, з піднебесся зроду не впаде!
(А. М.). 1. Хто не зріс між вами, не зрозуміє вас! (Л. У.). 8. Про­
щай, кохання білокриле, і сум нічний, і сяйво днів! (М. Р.). 9. Чо­
лом тобі, життя стражденне! Хай стисне зранена рука, Як меч,
перо своє натхненне! Хай сяє нам благословенне Ім'я славетно­
го Франка! (М. Ворон.).

Вправа. 42. Перепишіть. Підкресліть граматичні основи речень. Ви­значте їх тип за будовою (просте чи складне). З'ясуйте відмінність між ними.

1. Доцвітають кульбаби. Вранці гори димлять, а на травах блискуча роса. Відчуваєш — болить, наче рана відкрита, душа.

І дорога кудись поспіша (В. О.). 2. Як срібнотіло трави полягли: торкнись рукою — вмиються сльозою. Кришталь намиста до­щових краплин дзвенить навкіл тендітною красою. І дощ... І шлях... І ти на мить завмер. Душа розквітла радістю неждано, а дощ шумить, клопочеться, пере — немов з душі змиває все погане... 3. Лиш дитинства поріг задивився у небо високе. Може, й щастя оце, що в дитинства є царство своє... (З те. Я. Півто-рацької).). 4. Поблідла свічка. В хату входить сонце. І світиться калина самоцвітом, і дихає теплом той житній хліб, і загорівсь узір на рушникові... Усе живе у променях живих! (Я. Я.).

Вправа 43. Визначте граматичну основу кожного речення. Поясніть, які з них двоскладні, а які — односкладні.

1. Пахне м'ята холодна... По вінця гіркоти налито. І дорога між гір повилась, як змія на хвості (В. О.). 2. І осінні далі сумну мелодію навіяли мені (В. Сим.). 3. Вишиває осінь на канві зе­леній золоті квітки. 4. Сум. Безнадійність. Руїни (З те. О. Оле­ся). 5. В зимовий вечір свічі запалю. 6. Не спіши свою душу відда­вати печалі. 7. Світло золотого сподівання пронесла я гордо крізь жалі (3 те. Я. Півторацько'і). 8. Переболіло, переклекоті-ло. Я вас люблю в розлуці ще сильніш (О. Куг.). 9. І знову зустріч. Спокій. Радість. Тиша (О. Куг.). 10. Насунуло під вечір хмаровище. Заблискало. Дощ, як з відра, полив (Д. Г.). 11. Ди­тинно-мудрі погляди конвалій (/. Павл). 12. На довгій ниві днина не одна завіяним зерням скотилась в осінь. 13. Люблю старі дво­ри! А як тривожно їм. Знесуть вже скоро: йдуть мікрорайони! 14. Біля літньої пічки затишно. Підкладаю бадилля спроквола (З те. К. Чернишова). 15. І все сліди, сліди, і все сніги, сніги. Папір і тиша. І потреба слова. 16. Нема чим дихать. Тяжко. Прокидаюсь (3 те. Я. Нікуліної).

Вправа 44. Визначте всі члени речення. Поясніть різницю між непо-ширеними і поширеними реченнями.

1. Небо скуйовджене і розколисане дрантя спустило на темні бори. 2. Умань! Добра ласкава Умань. 3. Тиша хмарою про-плива. Тиша важчає. 4. Розлогі верби. Затишок і тіні (3 те. В. Симоненка). 5. Сонце ходило в надвечір'ї і сліди залишило рожеві окрай хвиль. 6. Засвітилася черлено писанка в долоні {З те. Н. Нікуліної). 7. Іду стежиною. 8. Зацвітають жита. 9. Хо­лодний вітер душу пронизав. 10. Грайливо в'юниться вода ліло­во-синіми стрічками (3 те. К. Чернишова).

Вправа 45. Розмежуйте повні і неповні речення, мотивуйте свій вибір.

1. Галява простора. За лісом, наче скибка кавуна, ущербний місяць. Мла напівпрозора. Ступити хочу. Перехопило дух. Жахлива мить! (М. Д.-Х.). 2. Замело, засніжило навколо. 3. Нежданий сніг—на перші квіти. 4. Щось тривожне і знадли-

ве в осені (3 те. Я. Півторацько'і). 5. Світає. Вечоріє. Крик на­вколо (В. Г.). 6. На мертвих мовах — німоти печать (Я. Я). 7. Дитячі оченята, далебі, перед тобою — совістю святою (В. М.). 8. Бузиною пропахли дні погрозові (К. Ч.). 9. А обабіч шляху з тихим шумом хлюпались зелені хвилі хлібів. Плинули, плинули... 10. Тиша в хаті. У хаті поночі (3 те. А. Головка). 11. Десь при вечірньому столі — батьків моїх тужіння згорьо-ване (В. Ст.).

Вправа 46. Прочитайте. Випишіть прості речення. Дайте їм повну ха­рактеристику за структурними ознаками: 1) двоскладне чи односкладне; 2) непоширене чи поширене; 3) повне чи неповне.

І. 1. Вирує день у буйному гіллі, у чорних блискавицях лас­тівок бентега вітру молодого грає — це на землі. В задумі неба, розімлілого від спеки, де вицвілу блакить до обріїв розлито, стоять соборами високі білі храми в сріблясто-перламутровій оздобі — це над світом. І марення степів, і гомінливе місто, в своїм неспокої довіку незбагненне, — все світло й тінь! З них зіткана земля, і зшите з них безмежне небо — це круг мене. 2. Застиглий дим осінніх вечорів мені навіює прозорість смут­ку. Холоне зір від срібних кольорів, і паморозь ляга на теплу серця грудку. Ген вже роки, мов прибрані поля, відлунюють дзвінкою далечінню. Лиш спогад-птах, що лине звідтіля, бува, майне в душі збентеженою тінню (3 те. К. Чернишова). 3.1 дже­рело замерзло. Зимно так... І хуга серце обіймає сумно. І ко­си Мавки в сніговій задумі... Та тільки в серці ще квітує мак (Я. Я).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: