НАДФРАЗНА ЄДНІСТЬ, АБО СКЛАДНЕ СИНТАКСИЧНЕ ЦІЛЕ

§ 109. Поняття про надфразну єдність, або складне синтаксичне ціле

Як слово повністю розкриває своє значення тільки у зв'язку з іншими словами, тобто у словосполученні і реченні, так і ре­чення повніше розкриває свій зміст у контексті, у поєднанні з іншими реченнями. У мовленні окремі речення зазвичай не ви­ступають ізольовано, а поєднуються між собою за змістом і за допомогою граматичних засобів, утворюючи своєрідні блоки речень, тісно пов'язаних єдністю думки, теми, а також специфіч­ними засобами зв'язку. Ці своєрідні блоки речень, пов'яза-

них між собою як семантично, так і граматично, і є складне синтаксичне ціле, або надфразна єдність, чи, за іншою термі­нологією, складна синтаксична єдність, текст (контекст), про­зова строфа.

Складне синтаксичне ціле, або надфразна єдність, — це гру­па взаємопов'язаних за змістом і за допомогою синтаксичних засобів речень, які порівняно з окремими реченнями виража­ють розвиток думки, тобто складне синтаксичне ціле — низка речень, поєднаних між собою в одне ціле семантико-граматич-ними відношеннями.

Окремі речення у складному синтаксичному цілому станов­лять структурно-семантичну єдність. Вони настільки тісно по­в'язані між собою за змістом, що, взяті окремо, ізольовано, як правило, мають вигляд неповних, незавершених. Отже, з по­гляду змісту складне синтаксичне ціле характеризується єдністю думки, вислову, теми, тісною змістовою пов'язаністю компо­нентів, окремих речень, що входять до його складу. Із граматич­ного, синтаксичного погляду воно характеризується специфіч­ними синтаксичними засобами зв'язку між реченнями, що нале­жать до його складу, а також єдністю суб'єктивно-модального забарвлення і ритмомелодики.

Єдність суб'єктивно-модального забарвлення складного синтаксичного цілого виявляється в тому, що воно становить внутрішньо єдине, цілісне синтаксичне утворення, в якому окре­мі речення тісно пов'язані між собою певним ставленням мов­ця (автора) до висловлюваного. Ритмомелодійна оформленість складного синтаксичного цілого виявляється в тому, що паузи між реченнями цього утворення зазвичай коротші за паузи між окремими блоками пов'язаних між собою у складне синтаксичне ціле речень.

Отже, складне синтаксичне ціле, або надфразна єдність, — це поєднання в одне ціле низки речень, що характеризуються відносною завершеністю теми (мікротеми), семантичною і син­таксичною пов'язаністю компонентів. Його характерною озна­кою є також композиційно-тематичне членування, яке полягає в можливості виокремити в ньому зачин (початок думки, теми), який зосереджується в першому реченні, що може навіть ста­новити окремий абзац, середню частину (розвиток, виклад теми) й кінцівку, в якій підбивається підсумок усього вислову (теми) як з погляду змісту, так і з погляду синтаксичної струк­тури.

Окремо треба зазначити, що надфразну єдність, або склад­не синтаксичне ціле, не можна ототожнювати з абзацом. Це зовсім різні категорії, які ґрунтуються на різних засадах. Хоч абзац нерідко й збігається з надфразною єдністю (складним

синтаксичним цілим), проте він не є синтаксичною, структур­но-семантичною категорією, а лише засобом членування тек­сту на композиційно-стилістичній основі.

§ 110. Засоби зв'язку між компонентами

надфразної єдності, або складного

синтаксичного цілого

Речення, що входять до складного синтаксичного цілого, поєднані між собою насамперед змістом. Семантична пов'я­заність речень, єдність їх змісту — це та основа, на якій бу­дується складне синтаксичне ціле як окреме синтаксичне утво­рення, найбільша синтаксична одиниця. Проте, крім змісто­вої пов'язаності, речення поєднуються у надфразну єдність (у складне синтаксичне ціле) за допомогою різних структурних засобів, зокрема лексичних, морфологічних, синтаксичних, ритмомелодійних, хоча використання їх водночас у кожній ок­ремо взятій конструкції складного синтаксичного цілого не обов'язкове. Обов'язковим у всіх випадках є лише семантич­ний зв'язок між компонентами складного синтаксичного ці­лого. Щодо інших структурних засобів зв'язку, то в одних кон­струкціях можуть використовуватися одні з них, а в інших — інші.

До лексичних засобів поєднання окремих речень у надфраз­ну єдність (у складне синтаксичне ціле) належать повторення окремих слів з попереднього речення, вживання особових і вка­зівних займенників, займенникових прислівників тощо: В перші дні після від'їзду Чайчиха не зводила погляду з невеличкого, на чотири крихітні шибки віконця, мовби воно приворожило її. До віконечка, присідаючи на полінце, тулилась молода вишня, за­низана набухлими лапками бруньок. Стара не раз бачила, як во­ни затікали, запікались льодком або волохатились памороззю, тримали кетяшини сліз, в яких голубіло небо і червонів одсвіт тужавої, багатої на цвіт брості (М. С). У наведеній кон­струкції друге речення приєднується до першого повторенням іменника віконце {до віконечка), а третє поєднується також з першим за допомогою займенника вони, вжитого замість імен­ника шибки.

Як морфологічний засіб зв'язку між реченнями, що входять до складного синтаксичного цілого, може виступати єдність, співвідношення видо-часових і способових форм дієслів-при-судків: Пізно я повертався додому. Приходив обвіяним духом полів, свіжий, як дика квітка. В складках своєї одежі приносив запах полів, мов старозавітний Ісав. Спокійний, самотний, сідав

десь на ґанку порожнього дому й дивився, як будувалася ніч. Як вона ставила легкі колони, заплітала сіткою тіней, зсувала й підносила вгору непевні тремтячі стіни, а коли все це зміцнялось і темніло, склепляла над ними зоряну баню (М. К.). У цій конст­рукції присудки всіх речень виражені дієсловами минулого часу недоконаного виду, чим і досягається їх взаємопов'яза-ність. Крім того, п'яте речення пов'язане з четвертим за допо­могою займенника вона, що заміняє іменник ніч попереднього речення.

Для пов'язання речень у складне синтаксичне ціле викорис­товують також синтаксичні засоби, зокрема порядок слів і ре­чень, сполучники з приєднувальним значенням (проте, однак, так що та ін.), паралелізм побудови речень, неповноту окре­мих речень тощо: Я утомився. Мене втомили люди. Мені доку­чило бути заїздом, де вічно товчуться оті створіння, кричать, метушаться і смітять. Повідчиняти вікна! Провітрити оселю! Викинути разом із сміттям тих, що смітять. Нехай увійдуть у хату чистота й спокій (М. К.). У наведеному прикладі засобом зв'язку є паралелізм структури речень: однотипність, з одного боку, першого—третього речень, що починаються з особових займенників я, мене, мені, а з іншого — четвертого — сьомого, що є спонукальними (четверте — шосте мають присудки, ви­ражені формами інфінітива, а сьоме — присудок, виражений формою наказового способу).

В усному мовленні для поєднання компонентів надфразної єдності, або складного синтаксичного цілого, широко викори­стовуються ритмомелодійні засоби, виявом яких є інтонація. Ритмомелодійна оформленість складного синтаксичного ціло­го, як уже зазначалося, виявляється, зокрема, в тому, що паузи між окремими реченнями, що входять до його складу, відчут­но коротші за паузи, що відділяють складні синтаксичні цілі одне від одного. Крім того, при цьому відіграє роль підвищен­ня і пониження голосу. Так, у кінці складного синтаксичного цілого голос значно понижується, а на початку наступного — знову підвищується.

§ 111. Структурні типи

надфразних єдностей,

або складних синтаксичних цілих

Залежно від способу зв'язку між реченнями, що входять до складного синтаксичного цілого, розрізняють два основні йо­го структурні типи: 1) надфразні єдності (складні синтаксич­ні цілі) з ланцюжковим зв'язком компонентів; 2) надфразні

єдності (складні синтаксичні цілі) з паралельним зв'язком ком­понентів.

У мовленні найпоширеніші надфразні єдності з ланцюж­ковим зв'язком компонентів, тобто послідовним зв'язком між реченнями, що входять до їх складу, причому засобами зв'язку між реченнями цього структурного різновиду складного син­таксичного цілого зазвичай виступають лексичні повтори, за­йменники, займенникові прислівники тощо. За ланцюжкового зв'язку речень, що входять до складного синтаксичного цілого, найбільшою самостійністю, повнозначністю характеризується перше речення, за якими розташовуються інші, що немов чіпля­ються одне за одне, наступне підхоплюється попереднім, пов'я­зуючись з ним певним чином. У такий спосіб відбувається роз­гортання думки, її рух: Мова — наша зброя, якщо ми служимо народові, що нас породив, вигодував і виховав. Мова — втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, розви­ваймо її. Борімося за красу мови, за правильність мови, за багат­ство мови (М. Р.). У наведеній конструкції семантична пов'я­заність усього складного синтаксичного цілого досягається не­одноразовим повторенням слова мова, причому зв'язок четвер­того речення, в якому це слово відсутнє (його заступає за­йменник її), здійснюється за допомогою займенника, а зв'язок третього речення з другим посилюється ще й повторенням імен­ника думка. Отже, у цій конструкції кожне наступне речення в той чи той спосіб розкриває, уточнює зміст попереднього, вна­слідок чого розгортається думка.

Надфразні єдності (складні синтаксичні цілі) з паралельним зв'язком компонентів ґрунтуються на паралельному зв'язку між реченнями, причому ці речення переважно мають однорідний склад, однакову чи подібну будови, а зв'язки між ними дуже нагадують зв'язки між частинами складносурядних і безсполуч­никових складних речень з однотипними частинами. Кожне з речень складного синтаксичного цілого цього типу характе­ризується відносною самостійністю, вони поєднані між собою здебільшого лише семантичними відношеннями, що виплива­ють із семантичної структури тексту, а не граматично, хоча при цьому слід зазначити, що зв'язок між реченнями у складних структурах цього типу зазвичай здійснюється також за раху­нок єдності видо-часових форм дієслів-присудків. Паралельні зв'язки між частинами цих складних утворень ґрунтуються на семантичних відношеннях перелічення, зіставлення, протистав­лення, що нерідко супроводжується структурним паралелізмом частин.

Надфразні єдності (складні синтаксичні цілі) з паралельним зв'язком компонентів використовуються здебільшого для опису

послідовно змінюваних, незалежних одна від одної подій, ста­нів, картин тощо або явищ і дій, що відбуваються одночасно: Генерал іде мовчки, оглядаючи широкі лани. Полями, мов кораблі в морі, пливуть громади хлібозбиральних машин. Попереду синіє заплава Дніпра, а десь там, у далекім мареві, вже на другому березі на ледве видимій горі, мов зграйка білих голубів, видніє село. Як легко дихати! (О. Довж.). У цій конструкції, що складається з чотирьох речень, кожна частина виступає як самостійна, проте всі разом вони створюють єдину картину. Наведемо конструк­цію, що складається з дев'яти речень: Мої дні течуть тепер се­ред степу, серед долини, налитої зеленим хлібом. Безконечні стежки, скриті, інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба. Я тепер маю окремий світ, він наче перлова скойка: стулились краями дві половини — одна зелена, друга бла­китна — й замкнули у собі сонце, немов перлину. А я там ходжу і шукаю спокою. Йду. Невідступно за мною летить хмарка дрібненьких мушок. Можу подумать, що я планета, яка посу­вається разом із сателітами. Бачу, як синє небо надвоє розтяли чорні дихаючі крила ворони. І від того — синіше небо, чорніші крила (М. К.).

Ланцюжковий і паралельний зв'язок компонентів у межах однієї надфразної єдності (одного складного синтаксичного цілого) можуть поєднуватися: Прямо над нашою хатою пролі­тають лебеді. Вони летять нижче розпатланих хмар і стру­шують на землю бентежні звуки далеких дзвонів. Дід говорить, що так співають лебедині крила. Я придивляюсь до їхнього спі­ву, і мені теж: хочеться полетіти за лебедями, тому й підні­маю руки, наче крила, і радість, і смуток, і срібний передзвін огор­тають та й огортають мене своїм снуванням (М. С). У наве­деній конструкції, що складається з чотирьох речень, перше й друге з них поєднані ланцюжковим зв'язком, а третє й четвер­те — паралельним, хоч усі вони разом, будучи об'єднані семан­тично, становлять одну надфразну єдність, одне синтаксичне ціле.

Список рекомендованої літератури

Бевзенко С. П. Структура складного речення в українській мові. — К., 1987. — С. 70—74.

Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Грищенко А. П. Граматика україн­ської мови. — К., 1982. — С. 204—208.

Жовтобрюх М. А. Українська літературна мова. — К., 1984. — С. 247— 248.

Сучасна українська мова. Синтаксис / За ред. О. Д. Пономаріва. — К., 1994. — С. 208—249.

Вправи

Вправа 212. Доведіть, що пинсдсний нижче зразок — надфразна єдність, або складне синтаксичне ціле.

Все минає

Я почув ці слова вже не в юності, і вони не були для ме­не відкриттям. Цілі покоління людей, найбільші почуття і при­страсті, родинні і народні потрясіння — все минає. Навіть ба­гатьом солдатським могилам, полишеним у чужих полях, су­дилася недовга доля: їх розрівняли на нивах селянські плуги, щоб заставити землю родити для прийдешніх поколінь. Зашу­міли жита над тими місцинами, заколосились пшениці, наче нічого й не було.

Наче й не було? Але ми знаємо не могили в степу, а тих, що лягли в ці могили смілими й молодими. Ми пам'ятаємо очі, і юні обличчя, і м'яко окреслені губи, вкриті легеньким, як іній, пушком, і дзвінкі голоси, і той останній, урочистий біг — уже не в атаку, а в безсмертя. І поки й житимемо, будемо пам'ятати по-юному стрункі постаті наших загиблих друзів, їхні худенькі плечі, що надто рано прийняли на себе безсмертні гімішстсрки і сірі шинелі, а з ними — долю цілої іііп ькішципи. 1 будемо сумувати і гордиться своїм поколінням, і паші сини і инуки бу­дуть заздрити нам.

Так, все минає. Але як минає? Псе дрібне, себелюбне, 'мо­стиве проходить безслідно і забувається. Минулі й подання війна, пройшли люди і смерті, а ті, хто творив перемогу, жи­вуть і житимуть у пам'яті народів вічно. Бо війни проходить, а герої залишаються і слугують своєму народові, і вінчають його славою. (О. Сизоненко).

Вправа 213. Прочитайте. Знайдіть лексичні засоби поганіший Окре­мих речень у надфразну єдність.

Я повний приязні до сонця і йду просто на нього, лице ■ лице. Повернутись до нього спиною — крий Боже! Які не­вдячність! Я дуже щасливий, що стрічаюсь з ним тут, на про­сторі, де ніхто не затулить його обличчя, і кажу до нього: сон­це! я тобі вдячний. Ти сієш у мою душу золотий засів — хто знає, що вийде з того насіння? Може, вогні? (М. Коцюбинський).

Вправа 214. Прочитайте. Визначте морфологічні засоби зв'язку між реченнями, що входять до складного синтаксичного цілого.

А злива так само швидко почала відходити, як і надійшла. За річкою Ведмежою умирали громи. Невидимі косарі якось ураз підкосили дощ, він, зітхаючи, упав на поле і пагорби, на­зустріч онімілим блискавкам піднялися долоні розквітлих гре­чок. Виглянуло свіжовмите сонце, і запарувала-закуріла зем-

ля, начеб ото позбирала звідусіль косарів, а вони заходились варити куліш (А/. Стельмах).

Вправа 215. З'ясуйте, які синтаксичні засоби цементують речення у надфразну єдність.

На небі сонце — серед нив я. Більше нікого. Йду. Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. Вітер набива мені вуха шматками згуків, покошланим шумом. Та­кий він гарячий, такий нетерплячий, що аж киплять від нього срібноволосі вівса. Йду далі — киплять. Тихо пливе блакитни­ми річками льон. Так тихо, спокійно в зелених берегах, що хо­четься сісти на човен й поплисти. А там ячмінь хилиться й тче... тче з тонких вусів зелений серпанок. Йду далі. Все тче. Хвилює серпанок. Стежки зміяться глибоко в житі, їх око не бачать, сама ловить нога. Волошки дивляться в небо. Вони хотіли бути як небо і стали як небо. Тепер пішла пшениця. Твердий, безос­тий колос б'є по руках, а стебло лізе під ноги. Йду далі — усе пшениця й пшениця. Коли ж сьому край буде? Біжить за вітром, немов табун лисиць, й блищать на сонці хвилясті хребти. А я все йду, самотний на землі, як сонце на небі, і так мені добре, що не паде між нами тінь когось третього. Прибій колосистого моря йде через мене кудись у безвість (М. Коцюбинський).

Вправа 216. З творів художньої літератури випишіть зразки надфраз­них єдностей з ланцюжковим і паралельним зв'язком компонентів.

§ 112. Пунктуація як система правил вживання розділових знаків

При вивченні синтаксичної будови української мови, струк­тури її синтаксичних одиниць, що було предметом усього по­переднього розгляду, було приділено увагу й уживанню роз­ділових знаків, які є графічним засобом членування зв'язного мовлення (тексту). Тому зупинімося лише на деяких загальних теоретичних питаннях українські пунктуації.

Пунктуація (від лат. рипсШт — крапка) — це система за­гальноприйнятих правил вживання розділових знаків, що слу­гують для членування тексту відповідно до його синтаксично-семантичних та інтонаційних особливостей.

§ 113. Основні принципи української пунктуації

Українська пунктуація ґрунтується на двох основних прин­ципах: 1) синтаксично-семантичному, або логіко-граматичному (внутрішній принцип); 2) інтонаційному, або ритмомелодійно­му (зовнішній). Синтаксично-семантичний, або логіко-грама-тичний, принцип полягає в тому, що розділові знаки ставляться на межі речень або самостійних чи відокремлених частин склад­ного і простого речень. За цим принципом, наприклад, не мож­на розривати граматичні пари слів у реченні, зокрема підмет і присудок, керуюче і кероване, означення й означуване слово тощо. Інтонаційний, або ритмомелодійний, принцип виявляється в тому, що в багатьох випадках розділовий знак зумовлений інтонацією фрази. Так, зміна інтонації, що зазвичай супрово­джується паузою, спричинює вживання відповідного розділово­го знака (пор. вживання крапки в кінці розповідного речення, знака оклику — в кінці окличного, а нерідко й спонукального, знака питання — в кінці питального речення тощо).

Сучасна українська пунктуація склалася внаслідок тривало­го досвіду діячів культури й науки в передачі на письмі текстів

найрізноманітнішого стилістичного спрямування, зокрема ху­дожніх, публіцистичних, наукових тощо. Вагомий доробок в усталенні сучасної української пунктуації належить визначним ученим-мовознавцям М. К. Грунському, О. Н. Синявському, Л. А. Булаховському та ін.

Вживання розділових знаків регламентується «Українським правописом» (К., 2002. — С. 126—156), який став наслідком тривалого вивчення теоретичних і практичних питань україн­ської орфографії й пунктуації.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: