Складнопідрядні речення з підрядними підметовими і додатковими

Підрядні підметові речення уточнюють або замінюють під­мет головного речення, виражений вказівним словом або ніяк не виражений. Так само й підрядні додаткові — уточнюють або замінюють додаток головного речення, виражений вказів­ним словом або ніяк не виражений. Підрядні підметові речен­ня відповідають на питання підмета (хто? що?), підрядні до­даткові — на питання додатка (кого? чого? і т. д.).

Вказівними словами в складнопідрядних реченнях і з під­рядними підметовими, і з підрядними додатковими бувають вказівний займенник той, зрідка — цей та означальні весь, вся­кий, кожний, причому для підрядних підметових — у називно­му відмінку, для підрядних додаткових — у непрямих відмінках. І підметові, і додаткові підрядні речення до головного при­єднуються за допомогою сполучників підрядності що, як, чи, щоб, аби, коли, ніби, мов, наче та сполучних слів хто, що, який, чий, котрий, як, де, куди, звідки, коли, доки, чому, чого, навіщо, скільки, наскільки. Найуживаніші тут сполучні слова хто, що та сполучник підрядності що.

Сполучники чи, ніби, мов, наче вказують на непевність, сумнів, неповну вірогідність того, що повідомляється в під­рядній частині: Кажуть, начебто араби перші вміли робити дзи­ґарі (М. Коцюбинський). Та ще невідомо, винен він чи ні? (Гри­горій Тютюнник). Сполучні слова, крім хто та що, відповідно до своєї семантики вносять додаткові означальні, способу дії, міри, просторові, часові, причинові, цільові відтінки, наприк­лад: Тоді Довженко спитав, звідки я, з якої сім і, скільки у нас дітей, яка в нас річка... (М. Вінграновський). Неясно мені, чого ти й досі тут?(О. Гончар). Вона тепер знала, навіщо батько шукав хреста в неї на грудях (М. Коцюбинський).

І підметові, і додаткові підрядні речення, як правило, сто­ять після головної частини, але можуть стояти й перед нею чи всередині неї.

Наприклад, складнопідрядні речення з підрядними підме­товими: Найбагатший той, (хто?) хто володіє рідною мовою (В. Голобородько). (хто?) Хто меч підійме, від меча загине (Леся Українка). Не поет, (хто?) у кого думки не літають вільно в світі, а заплутались навіки в золотії тонкі сіті (Леся Українка). Благословен, (хто?) хто вигадав маяк, цей про­мінь, що спалахує над морем! (М. Рильський); складнопід­рядні речення з підрядними додатковими: Його вистачило на те, (нащо?) щоб і тепер не забути свою скрипку, не за­кинути її в темний куток (Є. Гуцало). Ненавидячи відступ, він ненавидів усіх, (кого?) що одступали, й себе (О. Довжен­ко). А врешті — хіба я знаю, (кого? що?) де кінчається влас­не життя, а чуже починається? (М. Коцюбинський).

Підрядні підметові речення використовують тоді, коли в головній частині в ролі підмета вжито позбавлений конкрет­ного значення вказівний займенник той, рідше — весь, вся­кий, інший або коли підмет відсутній (головне речення — не­повне). Такі підрядні речення приєднуються до головного най­частіше сполучними словами хто або що (у будь-якому від­мінку): Хто розучився матір любити, той уже, вважай, про­пащий (О. Гончар). Що для безсмертя народилось, від зброї смертних не умре (М. Рильський).

Підрядних підметових речень вимагають дієслова-присудки головного речення, які означають внутрішній стан людини (сприйняття, уявлення, мислення), тобто дію, безвідносну до діяча (за своїм значенням ці дієслова наближаються до безосо­бових, але такими не є), зокрема:

а) дієслова із часткою -ся на зразок здаватися, ввижати­ся, снитися, пригадатися, забуватися, чутися, говорити­ся, трапитися, статися тощо (такі підрядні частини до головної нерідко приєднуються, крім інших, сполучни­ками наче, ніби, мов і под.): Здавалося Калнишевському, що він прив'язаний незримою ниткою до обтягнутої бі­лою рукавичкою руки царициного камергера (Р. Івани-чук). Здалось, примарилось мені, наче ти печальною хо­дою десь пройшла у білому вбранні (В. Сосюра). Серед ве­ликої тиші чулось тільки, як шелестіли листочки (М. Ко­цюбинський). До речі, останнє речення можна легко пе­ретворити на просте, замінивши підрядне підметове під­метом: ...чулося тільки шелестіння листочків;

б) дієслова, які в таких реченнях мають або форму серед­нього роду в минулому часі, або форму третьої особи однини (як і безособові дієслова) — на зразок насторожувати, випливати, дивувати, лякати тощо: їй і в голову не приходило, що найбільше Тимко мучиться саме через неї... (Григорій Тютюнник). Тихий і непомітний, поки мовчить. А заговорить — вас здивує, як ця невисока фігу­ра росте й росте перед вами, як у казці (М. Коцюбин­ський). При цьому його не лякало, що він може десь ос­тупитися, помилитися, схибити (О. Гончар). Буває, що й новий птах старої пісні співає (Нар. творчість). Підрядне підметове речення сполучається також із присудк­ом, вираженим предикативними прислівниками (словами ка­тегорії стану) на зразок ясно, зрозуміло, безперечно, приємно, страшно, потрібно; правда, біда, гріх, сором, диво тощо: Здавна відомо, (що?) що заборонений плід — найсолодший (О. Олесь). Приємно, коли яблуко, про яке думали, що кисле, виявляється солодким (О. Довженко). Нам дивно, що ви сюди заїхали, бо давно вже не було тут і ноги людської (С. Васильченко). При­кро, звісно, що ми здали позиції (С. Колесник). Бажано, навіть потрібно, щоб між автором оригіналу і перекладачем була внутрішня спорідненість (М. Рильський). У головній частині такого складнопідрядного речення іноді можуть бути вказівні слова це, то, воно в ролі підмета: Це дуже добре, що все це так склалося (В. Домонтович). Коли я тільки себе мучу, то се ще не біда. Чи, може, я мучу не тільки себе? (Леся Українка). А ми ще є. І то найбільше диво, що цей народ іще раз воскреси (Л. Кос­тенко). Воно таки правда, що Чіпка непевний (Панас Мирний). До підрядних підметових речень і за структурою, і за син­таксичною роллю тісно примикають підрядні речення-звертан-ня: Вставай, хто живий, в кого думка повстала, година для праці настала. Хто в полі, хто в лісі, стережися (З тв. Лесі Українки). Слухайте, розкажіть про цю дружбу, хто живий зо­станеться, дітям і онукам (О. Довженко). Хто має серце, люби.(О. Ольжич).

Підрядні додаткові речення вживаються тоді, коли в го­ловній частині в ролі присудка виступають слова, які взагалі чи лише в певному контексті несамодостатні щодо смислу і які, щоб завершити думку, потрібно доповнити, уточнити до­датком. Це зокрема:

а) дієслова із значенням мовлення на зразок розповідати, запитувати, стверджувати, нагадувати, доводити, погро­жувати, дати знати тощо: Розвідка доповідала, що і в першому містечку, і далі противника не виявлено (О. Гон­чар). Я її навчу, як поважати брата (Панас Мирний). Надаремне Тихович запевняв Маріору, що філоксера не ва­дить людям, а тільки виноградові... (М. Коцюбинський);

б) дієслова на позначення розумової діяльності на зразок думати, пам 'ятати, уявляти, вважати, довідуватися, з 'ясовувати, визнавати, доходити висновку тощо: Беру­чись за справи в Ковалівській школі, я навіть не запідоз­рював, що в житті буває не лише радість (Ю. Збанаць-кий). Подумати, розібратися, де краще лягти, не вис­тачало ні часу, ні глузду (І. Ле). Сашко взагалі не уявляв собі, як люди можуть жити без моря (Ю. Смолич). Ти ніяк не можеш зрозуміти, що без інтелігенції, без науки неможливий розвиток суспільства (Григорій Тютюн­ник). Наукою доведено, що найкориснішою є трава, з'їде­на твариною з коріння (З газети);

в) дієслова, що означають психічний стан, переживання, на зразок радіти, боятися, журитися, сподіватися, віри­ти тощо: Та любо вірити, що знов земля цвістиме і но­вий плід зачне (М. Рильський). Я й сам почав сумніва­тися, чи не помилялися ми всі троє (Л. Смілянський). Журиться вона, що буде з малими сиротами (М. Коцю­бинський);

г) дієслова на позначення процесів сприймання на зразок бачити, чути, відчувати, спостерігати, помічати тощо: Щира любов не приглядається, чи карі, чи чорні очі, чи з горбиком ніс, чи біла шия, чи довга коса (Г. Квітка-Основ'яненко). Та де се видано! Та хто таке чув, щоб вільна козачка за кріпака оддавалась! (Марко Вовчок). Очі спостерігали, як подячно зітхає земля, звільнена від бур'янів, глибоко зорана, розпушена (Ю. Яновський);

ґ) дієслова із значенням волевиявлення на зразок проси­ти, попереджати, вимагати, доручати, наказувати, ра­дити, заохочувати, дозволяти, хотіти тощо (у такому разі підрядні додаткові приєднуються до головної час­тини сполучником щоб): Якась незнайома жінка з кри­ком і плачем домагалася, щоб її допустили до отця ка­ноніка (І. Вільде). На превелику силу одному знайомому вдалося узяти рукопис Мирного з цензури і умовити, щоб авторові не чинили халепи (М. Коцюбинський). Хочу я, щоб на чолі народу світився знак і від мого життя (М. Вінграновський);

д) прикметники й дієприкметники, що означають психіч­ний стан, оцінку, на зразок радий, щасливий, стурбова­ний, переконаний, вартий, гідний тощо: Хіба я справді не варт, щоб до мене серце прилягло? (Марко Вовчок). Мій Омелько й собі раденький, що дурненький (І. Нечуй-Ле-вицький). Він був упевнений, що цієї людини ніколи не бачив (А. Хижняк);

е) іменники, похідні від названих вище категорій слів, — при них нерідко виступають вказівні слова: 3 великими труднощами встановили чергу для тих, хто бажав ви­словитися (О. Донченко). Гризе його думка, тривога, (про що?) що, можливо, є частка і його провини в тому, (у чому?) що сталося (О. Гончар);

є) предикативні прислівники, які вимагають після себе не­прямих відмінків, на зразок треба, шкода, видно тощо: Тобі не шкода, що я їду? (Григорій Тютюнник). Тим ча­сом Раїсі видно було, як у другій хаті Тася присіла перед грубкою (М. Коцюбинський). За структурно-семантичною класифікацією і підметові, і додаткові підрядні речення, крім тих, що пояснюють вказівне слово в головному, відносять до з'ясувальних. Підрядні ре­чення, які пояснюють вказівні слова той, весь, всякий, кож­ний, зараховують до займенниково-означальних, як у речен­нях Перемагає не той, у кого меч гостріший, а той, хто дужче вірить у перемогу (Вал. Шевчук). Ніколи іншому не бажай того, чого собі не бажаєш (Нар. творчість).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: