Складнопідрядні речення з підрядними способу дії, міри і ступеня

Підрядні речення способу дії, міри й ступеня замінюють або уточнюють обставини способу дії, міри й ступеня голов­ного речення.

Значення обох цих видів підрядних речень бувають досить близькі між собою, тому іноді важко розрізнити їх, особливо коли вони пояснюють присудок головної частини, виражений дієсловом. Наприклад, у реченні Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться (І. Котляревський) підрядна частина вказує як на спосіб дії, так і (більшою мірою) на її міру. Те саме можна сказати й про підрядну частину в реченні Сонце пекло так, (як? і в якій мірі?) що й уночі степ пашів (Ю. Яновський). Проте підрядні способу дії та підрядні міри й ступеня і за значенням, і за оформленням переважно суттєво відрізня­ються одне від одного.

Підрядні речення способу дії пояснюють прямо чи опо­середковано (через вказівне слово) присудок головного ре­чення, виражений дієсловом, і відповідають на питання я к? яким способом? У головному реченні в такому разі є вказівне слово так або його можна підставити: Про те, що діялось на Україні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей (Т. Шевченко). Орудував він косою, як добрий маляр пензлем чи ложкою, — легко і вправно (О. Довженко). Рідше підрядне речення способу дії уточнює обставину способу дії головного речення: Стихла хуртовина раптово, як і схопилась; але вже було холодніше (В. Барка).

Підрядні речення способу дії до головної частини при­єднуються сполучним словом як та сполучниками підряд­ності що, щоб, наче, ніби, мов. Вживання того чи іншого спо­лучника залежить від того, як підрядне речення характери­зує спосіб дії, названої в головній частині: реально або че­рез порівняння.

Якщо підрядна частина реально характеризує спосіб дії, названої в головнії частині, то вживаються сполучники що, щоб та сполучне слово як. Причому сполучник що вживається, коли характеризується реальна дія (дієслово в головнш частині вжи­то в дійсному способі), сполучник щоб — коли характеризуєть­ся бажана дія (дієслово в головній частині вжито переважно в наказовому чи умовному способі): Життя склалося так, що до­велося забути і про рідну свою Ничогівку (Ю. Збанацький). Тут Денис так глянув на Трохима, що у того жижки задрижали і у животі похолонуло (Г. Квітка-Основ'яненко). Умій жити так, щоб у тебе з другом була єдність духу, ідеалів (В. Сухомлинський). Мені аби з хати вибратись, щоб не запримітила мати, а там... (Панас Мирний). Але: Я сів обличчям до річки так, щоб сонячні промені падали прямо на мене (В. Домонтович).

Вживання сполучного слова (прислшника) як не залежить від характеру дії головної частини: А злива так само почала відходити, як і надійшла (М. Стельмах). Треба битися тут і стояти, як належить чесним людям (Ю. Яновський). Робіть так, як уважаєте потрібним і кращим (М. Коцюбинський).

Якщо підрядна частина характеризує спосіб дії, названої в головній частині, через порівняння, то до головної вона приєднується переважно сполучниками наче, ніби, мов, як, т оді — що та сполучним словом як. Причому такі поріїшяльні підрядні частини за своєю структурою бувають кількох видів:

а) неповні, у яких присудок спільний із головною части­ною — він, як правило, опускається (зіставляється та сама дія двох різних предмети): Думка запала в ваші душі й лежала там, як зернина [ лежить] в ласкавій землі (Ю. Яновський). Містечкова площа шуміла, наче [шу­мів] морський прибій (О. Довженко); але іноді присудок може повторюватися в підрядній частині, яка таким чином набуває форми повного речення: Спочатку я про­сто жахався цієї картини, а потім поволі звик, як сол­дат на війні звикає до грому гармат (О. Довженко). Як соняшник завжди повертається до сонця, так я повер­тався до нього (Ю. Яновський);

б) із самодостатнім одним головним членом у формі підме­та (за своєю структурою таке підрядне речення набли­жається до називного; зіставляється та сама дія, стан чи якість двох різних предметів): Мріє стеля надо мною, мов готичнеє склепіння, а гілки квіток сплелися на вікні, неначе ґрати (Леся Українка);

в) неповні, у яких підмет спільний із головною частиною (зіставляються різні дії того самого предмета): На ново­му місці хлопці почувалися так, неначе вилізли з чорної нори на світло денне (І. Багряний). Спить Дунай, немов­би й не тече (П. Воронько);

г) неповні, у яких головні члени спільні з головною час­тиною (зіставляються різні обставини, об'єкти дії то­що): Кипіло все напередодні весни, як [кипить] у казані над золотим багаттям (В. Барка). Рокотало небо, ніби [воно рокотало] весною (1. Цюпа). Як [плекають] па­рость виноградної лози, плекайте мову (М. Рильський). Я квітку не можу зірвати, бо їй, як [болить] людині, болить (В. Сосюра);

ґ) з обома головними членами (зіставляються різні дії різних предметів): Дівчина, обсипана квітками, іде, не­мов пливе лебедонька в воді (М. Рильський). Зацвіла в долині червона калина, ніби засміялась дівчина-дитина (Т. Шевченко).

З порівняльними підрядними реченнями способу дії, що являють собою неповні речення, у яких пропущено присудок, не слід сплутувати порівняльні звороти, що виступають чле­нами простого речення. Наприклад, у реченнях Темрява — як чорний дим (В. Барка). Берізки мов живі безмовні люди, я чую, як стукочуть в них серця (Д. Луценко). Дівчина що калина в лузі (Нар. творчість). Вода чиста-чиста та ніби аж срібна (С. Васильченко) порівняльні звороти є присудками. У реченні Свіжий перший сніг укрив гори й долини ніби тонким дорогим полотном (І. Нечуй-Левицький) порівняльний зворот є додат­ком. Такі порівняльні звороти комами не відокремлюються.

Підрядні речення міри й ступеня пояснюють член головно­го речення, виражений якісним прикметником або прислівни­ком, а також дієсловом, що може виражати різну міру дії, і відповідають на питання якою мірою? до якої міри? скільки? наскільки? як інтенсивно?

У головному реченні в такому разі є вказівні слова так, настільки, стільки, до того, такою мірою або їх можна підста­вити. Підрядні речення до головного приєднуються сполуч­ними словами як, скільки, наскільки та сполучниками підрядності як, що, аж, що аж, ніж, наче, ніби, мов, наприклад: Так гарно тут, що шкода ступати по непорочній сніговій білині (Б. Антоненко-Давидович). Увага до нього була на­стільки велика, що Дорош почував себе дуже незручно і ще ниж­че схиляв голову (Григорій Тютюнник). До того змучений, що нічого писати не можу, і це мене гризе найбільше (М. Коцю­бинський). Посіяв дощик, потім линув так, що враз калюжі стали, але скоро і вщух (В. Барка). Наговорив стільки, що й в шапку не забереш (Нар. творчість). Упав так, що аж носом зао­рав (Нар. творчість). Проте вказівних слів у головному реченні може й не бути: Вона почала придивлятися до нього, наскільки це було в її змозі (М. Коцюбинський). Вигострю, виточу зброю іскристу, скільки достане снаги мені й хисту (Леся Українка).

Окрему групу становлять підрядні речення міри й ступеня, що стосуються прикметникш та прислівників головного речен­ня у формі вищого ступеня поршняння: Немає мудріших, ніж народ, учителів (М. Рильський). Не було, мабуть, кращої люди­ни на світі, як дідусь (О. Гончар). Туман лежав над селом ще густіший в долині, ніж [він був] на горі (М. Коцюбинський). Ми готові йти до бою! Краще смерть, ніж вічний сором! (Леся Українка). Любов відкрити важче, ніж Америку (Л. Костенко).

Підрядні речення способу дії, міри й ступеня стоять зви­чайно після головного. Але можуть стояти перед ним і всере­дині нього.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: