Література та Інтернет-ресурси

Міністерство внутрішніх справ УКРАЇНИ

Кафедра мовної підготовки

Лекції

з дисципліни «Правнича лінгвістика»

Тема 2. ЮРИДИЗАЦІЯ МОВНИХ КОНФЛІКТІВ (2 години)

Для слухачів магістратури

Дніпропетровськ-2012

Лекцію підготувала ст.. викладач кафедри мовної підготовки Н. В. Руколянська

Рецензенти:

Гейченко К.І., кандидат філологічних наук, доцент, завідувач кафедри лінгвістичної підготовки Запорізького державного медичного університету

Приходько О.М., доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри іноземних мов Запорізького юридичного інституту ДДУВС

Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри

Мовної підготовки 31.08.2012,протокол № 1

Тема 2. ЮРИДИЗАЦІЯ МОВНИХ КОНФЛІКТІВ (2 години)

План

1. Мова й мовлення як джерело конфліктних ситуацій.

2. Поняття мовно-мовленнєвого конфлікту. Лінгвістична конфліктологія. Рівні міжмовного конфліктування. Функції мовно-мовленнєвих конфліктів та способи їх розв'язання.

3. Співвідношення мовних і юридичних норм. Лінгвістична і юридична кодифікація.

Основні терміни: конфлікт, конфліктогенній текст, комунікативний конфлікт, мова, мовлення, лінгвістична конфліктологія, мовна норма, юридична (правова) норма, кодифікація.

1. Мова й мовлення як джерело конфліктних ситуацій. Мовно-мовленнєві норми та їх порушення

В останнє десятиліття виняткової актуальності у вітчизняній науці набула специфічна галузь знання – правнича лінгвістика, яка виникла і сформувалась відповідно до суспільного інтересу в царини взаємодії мови і права. Каталізатором стрімкого процесу її формування стала потреба в розвитку лінгвістичної експертизи текстів різного статусу й змісту, зокрема – судової експертизи конфлікт о ген них текстів (тобто, текстів, що містять зародки конфлікту).

Поняття „конфлікт” (від лат. Conflictus – зіткнення, боротьба) багатогранне і є об’єктом дослідження соціології, психології, педагогіки, юриспруденції, лінгвістики, оскільки протиріччя виникають в усіх сферах життя людини – від професійної до побутової.

У правничій лінгвістиці означене поняття передбачає наявність ситуації, під час якої відбувається зіткнення двох учасників стосовно розбіжностей у поглядах на будь-що, у результаті чого одна із сторін свідомо завдає моральної шкоди інший стороні. Обов’язковою складовою конфліктної ситуації є наявність акту комунікації.

Причини та характер комунікативних конфліктів характеризуються за двома параметрами. Перший пов’язаний із особою учасника конфлікту (його соціальним статусом, професією, національністю, освітою, віком тощо), а другий – це мовно-мовленнєвий параметр, де мова як система знаків створює умови для вербального спілкуванні, а мовлення як явищем індивідуальне, яке залежить від особи мовця, реалізує цю систему знаків з метою комунікації.

Ситуаційна обумовленість і варіативність процесу мовлення, лексична і граматична полісемія, омонімія створюють можливість наповнення різним змістом одиниць мови на рівні мовлення. Як результат – змістовно одиниці мови мають розбіжності, які є підґрунтям виникнення „іншого розуміння” висловлювання, непорозуміння, небажаного емоційного забарвлення висловлювання, напруги під час вербального спілкування, що спричиняє мовленнєвий конфлікт, який є предметом розгляду судових засідань.

2. Поняття мовно-мовленнєвого конфлікту. Лінгвістична конфліктологія. Рівні міжмовного конфліктування. Функції мовно-мовленнєвих конфліктів та способи їх розв'язання.

Оскільки мова соціальна за своєю природою, загальними (комунікативними) та спеціальними (семіотична, соціально-регулятивна, ідентифікативна та ін.) функціями, та навіть структурою (наявність соціально-функціональної парадигми мови, тобто стилів), то у мові як системі і мовленні як процесі спостерігаємо всі елементи суспільної взаємодії.

Отже, говорячи про мовний конфлікт як суспільне явище, можна мати на увазі загалом різні явища – від конфлікту між наявними мовними засобами вираження (під час акту комунікації, наприклад, інвективність лексики, наголос, вимова) до самої мови (точніше - системи соціальних цінностей і оцінок, які з нею пов’язуються, наприклад поняття «державна мова»).

Увесь діапазон зазначених явищ потенційно є конфліктогенним і виступає об’єктом лінгвістичної конфліктології.

Таким чином, мовний конфлікт може розгортатися:

а) у внутрішньомовному (на одному чи різних щаблях функціональної парадигми мови: наприклад, як правильно вжити слово, поставити наголос);

б) у міжмовному (міжетномовному, наприклад, офіційна мова та мова національної меншини) просторі.

Слід зазначити, що у сучасній суспільній свідомості за поняття “мовний конфлікт” на перший план висувається саме другий різновид під впливом традиційної дихотомії “народ – мова”. Якщо у пошукову систему в Інтернеті поставити словосполучення “мовний конфлікт”, то саме у цьому значенні воно буде фігурувати у чисельних текстах (бодай для України).

Однак міжмовний простір не є гомогенним (однорідним). Науковці виділяють кілька рівнів міжмовного конфліктування. Зокрема:

1 - мегарівень – рівень світового мовного процесу: на цьому рівні всім іншим мовам народів світу протистоїть англійська як найбільш впливова, домінуюча у міжнародному спілкуванні і така, що потроху витискає інші національні мови з певних сфер функціонування, зокрема, мова Інтернету – англійська;

2 - макрорівень – рівень мовних регіонів (ареалів) та окремих держав: на цьому рівні регіональні мови-макропосередники протистоять іншим національним мовам, зокрема в Україні міжмовний макроконфлікт характеризує стосунки між українською та російською мовами;

3 - мезорівень – рівень соціальних прошарків, класів та малих груп;

4 - мікрорівень – рівень взаємодії індивідів (мовних особистостей);

5 - інтрорівень – внутрішньоособистістний рівень взаємодії мов у свідомості неодномовної особи (наприклад, російсько-український білінгвізм для нашого регіону).

В основі конфлікту на будь-якому рівні лежить наявність соціальної напруги, яка живиться відповідними суперечностями. Так, на мега- та макрорівнях (1,2) це невідповідність внутрішньоструктурного потенціалу мови її статусу (престижу) та/або функціональному обігові. При цьому піднесення статусу однієї з протиставлюваних мов може не знімати, а навпаки, загострювати конфлікт. Так, за часів СРСР до 1989 року українська і російська мови протиставлялися як неофіційна і офіційна – більш престижну “клітинку” займала російська, менш престижну – українська. За десятиріччя незалежності оцінка української мови у суспільній свідомості значним чином змінилася у бік підвищення її престижу, однак реальне використання української мови в різних сферах та ситуаціях спілкування все ще характеризується переважанням російської мови.

На кожному з рівнів конфлікт набирає відповідного соціолінгвістичного виразу: якщо на мікрорівні (4) – це характер взаємодії особистостей, то на мезорівні (3) – це характер взаємодії соціальних стратегій (наприклад, якщо ти державний службовець (президент України), то володіння державною мовою є обов’язковим), а на макро- та мегарівнях (1,2) – характер взаємодії мовних (комунікативних) культур.

Мовні конфлікти виконують низку функцій.

А) Мовний конфлікт може маскувати позамовне зіткнення (руйнівний аспект). Наприклад, регіональний перерозподіл впливу може відбуватися під гаслами мовного конфлікту – “відновлення мовної справедливості”. В цьому випадку відповідні угрупування або користуються ситуацією, яка склалася, або навіть загострюють її відповідними засобами, наприклад питання „російської мови” в Україні.

Б) Мовний конфлікт може відігравати й позитивну роль, формуючи нову структуру відносин. Наприклад, зростання національної свідомості української нації через підвищення статусу мови.

Таким чином, для суспільства в цілому мовний конфлікт наочно представляє наявність соціальної напруги в певній сфері, спонукаючи до відповідних рішень та дій.

Взагалі розв’язання будь-якого конфлікту може відбуватися:

1) досягненням компромісу на основі урахування балансу інтересів чи поступок однієї зі сторін конфлікту;

2) перемогою (іноді тимчасовою) однієї зі сторін;

3) виникненням нового якісного стану внаслідок розв’язання конфлікту.

Якщо мати на увазі конкретно мовні конфлікти, то зрозуміло, що найприйнятнішим є третій шлях, а найнебезпечнішим – другий. З огляду на ситуацію в нашій країні найбільшу небезпеку становить протистояння соціально-мовних стратегій російського мовного реваншизму (“повернутися до стану 1980-х років”) та українського мовного екстремізму (“тільки українська скрізь і всюди”).

Своєрідність української ситуації мовного конфлікту полягає в тому, що в країні немає жодної національно-мовної групи, яка б вважала сучасний стан функціонування власної мови бодай частково задовільним.

Тому перед суспільством стоїть завдання випрацювати двоступеневиий план розв’язання соціомовного конфлікту.

Треба, по перше, поетапно гармонізувати соціомовне життя, врахувавши баланс інтересів різних груп, забезпечивши реальні умови вільного розвитку мовної освіти та задовольнивши інші мовні потреби певних груп.

По-друге, треба реалізовувати концепцію мовного розвитку країни (українська мова як державна).

Таким чином, гармонізація суспільства полягає не в усуненні мовних конфліктів (які були (згадаймо хоча б Старий Завіт), є та й будуть), а у випрацюванні механізмів ненасильницького подолання конкретних мовних конфліктів будь-якого рівня.

3 Співвідношення мовних і юридичних норм. Лінгвістична і юридична кодифікація.

В узагальненому вигляді можна сказати, що будь-який конфлікт виникає тоді, коли є норма, яка порушується.

Мовна норма — сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування у певний період розвитку мови і суспільства. Мовні норми — головна категорія культури мови.

У нашому випадку порушення мовної норми є підставою для конфлікту, розв’язання якого здійснюється відповідно до норм права.

Правова (юридична) норма — це обов'язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, що встановлюється, змінюється та припиняється в установленому порядку, виконання якого забезпечується державою, її відповідними органами.

В будь-якій правовій системі існує значна кількість правових норм, які покликані регулювати різні суспільні відносини. Ввесь масив існуючих правових норм можна поділити на різні види за різними критеріями поділу.

Норми мови і норми права кодифікуються. Це їх невід’ємна ознака.

Кодифікація (упорядкування) - 1. (юр.) Систематизація законів держави за окремими галузями права. 2. (лінгв.) Упорядкування норм мови та їх фіксація у словниках, довідниках, граматиках тощо.

Література та Інтернет-ресурси

1. Юрій Саплін. Мовний конфлікт як взаємодія особистостей, соціальних стратегій та комунікативних культур // Матеріали наукової конференції «Мовні конфлікти і гармонізація суспільства, 28-29 травня 2001 року http://www.ukrlife.org/main/tribuna/confa_21saplin.htm

2. Прадід Ю.Ф. Юридична лінгвістика (проблематика досліджень) // Мовознавство. – 2002. – № 4-5. – С. 22.

3. Правнича лінгвістика: Навчально-методичний посібник (На допомогу студентам-правникам). — К.: НаУКМА, 2001. — 79 с.

4. Демченко Т., Філіпчук І. Українська мова - правові проблеми // Право України. - 1996. - № 7. - С. 47-50.

5. http://litopys.org.ua/ukrmova/um55.htm (мовна норма)

6. http://www.lawyer.org.ua/?d=474&i=&w=r (правова норма)

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: