Інформаційна функція держави.

Про значення інформації для суспільства та держави під тими чи іншими гаслами говорилось в усі часи – інша справа, що цей ресурс не завжди іменувався інформацією. Відповідно і в системі державного управління інформація відіграє самостійну роль.

На інформації грунтується діяльність законодавчої влади: прийняттю законів передує збір і обробка інформації (соціальної, економічної, політичної), сам текст закону є правова інформація, яку держава офіційно публікує, а також “популяризує”.

Але, мабуть, найбільш масштабно і оперативно використовується інформація в діяльності органів виконавчої влади. Цікаво, що вони часто здійснюють інформаційну діяльність, не надаючи їй при цьому самостійного значення.

Правильна організація управління передбачає, що органи, які його здійснюють, володіють відповідною інформацією про об’єкти управління та оточуюче їх середовище. Управління починається з інформації, від якої залежатиме управлінське рішення. У сучасних умовах в державному масштабі можна говорити про існування інформаційної функції держави, яка дозволяє забезпечити виконання усіх інших державних функцій.

Таким чином, комплексний характер інформаційної функції держави зумовлює її “існування скрізь ”, з одного боку, та складності її виявлення – з іншого, - за аналогією, як очевидні речі поступово стають для нас самі собою зрозумілі.

Наведемо приблизний перелік дій, які державні органи можуть здійснювати щодо інформації: її створення, обробка, переробка, використання, ліквідація, облік, аналіз, передача, накопичення.

Інформаційна функція держави, будучи загальною, проявляється в діях державних органів влади усіх трьох гілок. Виділимо наступні напрями її реалізації:

· створення інформації (умовно її можна назвати первинною): держава безпосередньо створює різного роду правові акти, інформація для яких, зрозуміло, отримується ззовні;

· супровід інформації, яка має державне значення (насамперед це спеціалізовані підфункції обліку, контролю, моніторингу);

· відкритість органів державної влади для громадян;

· збір, обробка, охорона і захист інформації, необхідної для реалізації функцій держави;

· заснування спеціалізованих структур у сфері інформації і регулювання їх діяльності – ЗМІ, ТБ. Радіо, друкована продукція, архіви, бібліотеки, культура та освіта (масова інформації та поширення знань);

· інформаційний обмін між органами державної влади (всередині держапарату);

· використання інформації у внутрішніх інтересах держави (для виконання усіх інших функцій держави);

· переробка інформації та створення нової (рішення виконавчої влади, судових органів).

Отже, інформація – це одночасно предмет, продукт і інструмент діяльності органів державної влади, які з інформації створюють інформацію за допомогою інформації ж. Тому можна сказати, що інформація – це основа діяльності будь-якого органу влади (праця чиновника не виражається в матеріально відчутному результаті). Але ця інформація є аналітичною, прогнозною, регулятивна, яка дає відомості про діяльність органів державної влади – іншими словами, інформація, яка несе, по суті, владну волю держави.

При такому глобальному підході знаходить відображення забезпечувальний характер інформаційної функції держави. Але по мірі того як інформація набуває власної цінності, інформаційна функція все більш наявно набуває самостійного значення в діяльності органів державної влади. Тому, вимагають свого чіткого та послідовного вирішення проблеми інформаційної взаємодії органів влади як між собою, так і з громадянами.

У зв’язку з цим особливо цікавий власне “електронний” аспект інформаційної функції держави. Останніми роками все більш популярним стає поняття “електронне управління (урядування)” (e-government), яким позначають нову інтерактивну форму взаємин суб’єктів в галузі державного управління (взаємин держави з громадянами і компаніями, а також державних органів між собою).

У розвинених країнах електронному урядуванню на рівні державної політики приділяється багато уваги та виділяються досить значні кошти. Наприклад, Британська програма інтернетизації уряду (на реалізацію якої до 2005 р. виділено 1,4 млрд. дол.) передбачає впровадження електронного спілкування з усіма 200 центральними міністерствами – через Інтернет можна буде продовжувати дію паспорту, реєструвати новонароджених, подавати документи на візи, реєструвати автомобілі. А податки у Великобританії вже сплачують через Інтернет, не говорячи про доступність урядової інформації.

У Франції, наприклад, вже діє близько 5, 5 тис. сайтів різних державних організацій, через які споживачі можуть отримати доступ до 80 адміністративних сервісів. У 2001 р. 2,5 млн. громадян Франції скористались послугами Інтернету для подання податкової декларації.

У Німеччині з 1999 р. реалізується урядова програма “Сучасна держава – сучасне правління”, де прогнозується новий розподіл завдань між державою, економікою та суспільством. Ключова теза: держава, яка залишає більше місця для суспільства і громадської активності. Гасло: активізовувати, а не адмініструвати. Те, що суспільство може зробити не гірше або навіть краще за державу, воно повинне робити само.

Щодо Європи в цілому, то вже ведеться мова про створення тісного інформаційного ринку ЄС, відбувається стандартизація доступу до баз адміністративних даних. Взаємний доступ країн до їх баз даних і необхідні для цього інформаційні технології, підключені до транс’європейської мережі даних, невдовзі стануть повсякденним знаряддям праці. При цьому головні питання, які виникають, - єдина інтерпретація основних понять та захист даних.

В Україні з електронним управлінням справи розвиваються значно повільніше і гірше. З одного боку, вважається, що в країні мало комп’ютерів. Проте, справа не зовсім в цьому. Органи влади та управління (як центральні, так і місцеві) у своїй більшості оснащені відповідною технікою. Проте, до 65 % цих комп’ютерів не об’єднані в мережі. Таким чином, реальне існування інформаційної функції держави визначає необхідність її чіткого оформлення в нормативно-правових актах, але, насамперед – доктринальної розробки.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: