Сутність поняття «здобуття знань». Типи стилів здобуття знань. Теорія інструментального обумовлення. Теорія соціального навчання

Одним з основних результатів взаємодії людини й організації є зміна її поведінки з метою адаптації до організації. Людина, аналізуючи й оцінюючи результати своєї роботи, причини успіхів і невдач, досвід і поведінку колег, поради й рекомендації керівництва і своїх колег, здобуває нові знання, які позначаються на її поведінці.

Здобуття знань – це зміна поведінки й ділових якостей, що відбувається в результаті накопиченого досвіду. Здобуття знань – це індивідуальний спосіб адаптації до подій навколишнього світу. Воно тісно пов'язане зі сприйняттям, оскільки навчання залежить від уміння сприймати дані, одержані від органів чуття. Процес здобуття знань носить індивідуальний характер. Кожна людина по-різному будує свою поведінку в організації залежно від того, приймає вона або не приймає норми поведінки й цінності організації.

Виділяють три типи здобуття знань: 1) рефлекторна поведінка; 2) свідоме осмислення результатів попередньої поведінки; 3) спостереження за поведінкою інших людей. Перший тип здобуття знань пов'язаний з умовними й безумовними рефлексами. Якщо, наприклад, керівник постійно чимось незадоволений, роздратований, то його поява викликає острах у підлеглих, виробляє умовний рефлекс бажання уникнути цієї зустрічі.

Другий тип здобуття знань базується на тому, що людина робить негативні висновки з наслідків свого попереднього досвіду, усвідомлено коректує та змінює свою поведінку. Теоретичний опис даного типу здобуття знань базується на дослідженнях Б. Скіннера, сутність яких ми розглянемо нижче.

Третій тип здобуття знань, заснований на спостереженні за поведінкою, характеризується тим, що людина, постійно спостерігаючи за тим, як поводяться інші люди, починає автоматично корегувати власну поведінку. Вона переймає стиль оточення, його манери, навички виконання роботи. Це приводить до здобуття нових знань і корегування поведінки.

Теорія інструментального обумовлювання. Інструментальне обумовлювання – термін, який означає, що поведінка людини визначається очікуваними наслідками її вчинку. Обумовлена поведінка, на відміну від рефлекторної (мимовільної), – це свідома поведінка, або поведінка, якій людина навчилася. Б.Ф. Скіннер (1904-1990), американський психолог, один із визначних представників сучасного біхевіоризму, висунув концепцію інструментального обумовлювання. Теорія Скіннера заснована на тому, що поведінка людини визначається впливом ззовні і є реакцією у відповідь на ті чи інші умови. Дослідник стверджував, що наявність привабливих і бажаних наслідків, які виникають у результаті певної поведінки, сприяє тому, що індивідуум буде частіше намагатися дотримуватися саме таких дій.

Теорія соціального навчання. Теорія соціального навчання в певному розумінні являє собою розширення концепції інструментального обумовлювання, оскільки початково вона також ґрунтується на тому, що поведінка людини визначається очікуваними наслідками. Однак ця теорія визнає також можливість здобуття знань шляхом спостереження за оточенням та враховує важливість сприйняття в цьому процесі. Люди більше реагують на сприйняття ситуації, і визначають очікувані наслідки тих або інших дій, і не дуже реагують на реальні наслідки. З погляду теорії соціального навчання, у процесі здобуття знань основну роль відіграє вплив поведінкових моделей.

Навчання відповідальне не тільки за успішність пересічного працівника в організації. Адже навчання слід розуміти як базовий безперервний процес, що триває впродовж всього життя. Бажання постійно навчатися характеризує потяг працівника до саморозвитку й самовдосконалення.

2.7. Прогнозування поведінки на основі рис характеру. Управління поведінкою індивідів всередині організації

При вивченні сьомого питання щодо прогнозування поведінки на основі рис характеру та управління поведінкою індивідів усередині організації слід ознайомитись з основними принципами. Російський психолог К.К. Платонов сформулював принципи, якими варто керуватися під час прогнозування поведінки людей.

1. Принцип цілеспрямованості на виявлення позитивного, спираючись на який відбувається громадянське змужніння й професійне удосконалювання. (К.К. Платонов переконаний, що заохочення як регулятор поведінки дає кращий результат на відміну від покарання).

2. Принцип вивчення єдності особистості, свідомості та діяльності, у тому числі й трудової. Під час оцінки або прогнозування поведінки не можна розривати особистісні якості людини, її самооцінку й ситуаційні фактори, оскільки їхній вплив взаємозалежний.

3. Принцип системності вивчення особистості з урахуванням дії внутрішніх і зовнішніх факторів.

4. Принцип об'єктивності, обов'язкової перевірки та взаємоперевірки даних, отриманих різним шляхом.

5. Принцип динамічності: вивчення особистості повинно бути тривалим, а краще постійним, щоб відобразити, по можливості, всі сторони й динаміку розвитку особистості.

6. Принцип вивчення структури, сукупності стійких зв'язків між елементами, що розкривають суспільну сутність людини у всьому розмаїтті її проявів.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: