Підготовка фахівців з фізичної реабілітації. Посади і посадові обов'язки фахівців фізичної реабілітації. Програмування і здійснення процесу фізичної реабілітації

Фізична реабілітація, як засіб відновлення здоров'я і функ­ціональних можливостей людини, має тривалу історію розвит­ку у багатьох зарубіжних країнах, зокрема у країнах Північної Америки, Скандинавії, Європи.

У зарубіжних країнах реабілітаційні центри (в т.ч. стаціонар­ні) організовуються в комплексі з лікувальними установами, або окремо як самостійні структури. Пацієнти у переважній кількості чітко знають коли за допомогою звертатися до лікаря, а коли до фізіотерапевта (як за кордоном називають фахівця фізичної реабілітації).

Фізична реабілітація відрізняється від інших видів реабілі­тації специфічними засобами і методами. В ній головною дію­чою особою є фахівець-педагог, який здатний разом з пацієн­том реалізувати програму активної реабілітації з використан­ням, насамперед, фізичних вправ.

У сфері фізичної реабілітації використовується широкий арсенал засобів, але визначальними є дві ознаки: педагогічний вплив фізреабілітолога та активна співпраця пацієнта. Саме у взаємодії цих двох осіб, за консультативного впливу лікаря, криється запорука успіху фізичної реабілітації.

Співробітництво фахівця фізичної реабілітації з лікарем є абсолютно необхідним чинником. До складання програми ре­абілітації фізреабілітолог може приступати тільки за наявності експертної оцінки лікаря щодо стану пацієнта.

Лікарська допомога і фізична реабілітація можуть надаватися послідовно або ж одночасно. Тим більше важливо, щоб між ліка­рем, фізреабілітологом і пацієнтом було взаєморозуміння, при чому дії лікаря, спрямовані на подолання хвороби чи загоюван­ня травми, мають передувати діям фізреабілітолога, спрямова­ним на відновлення функцій пошкодженого органа чи системи.

В Україні спеціальність «Фізична реабілітація» пройшла пе­рвинне формування у середині 90-х років минулого століття. Частково це відбулося як результат розширення контактів і обміну досвідом із органами охорони здоров'я зарубіжних кра­їн. Відзначимо, що неабиякою базою розвитку фізичної реабі­літації був чималий досвід використання лікувальної фізичної культури, нагромаджений у країнах пострадянського простору ще з часів Другої світової війни.

В Україні ще досі не досягнуто адекватного розуміння суті фізичної реабілітації. Найчастіше її сприймають як продовжен­ня медичної реабілітації, або, в кращому випадку, як різновид лікувальної фізичної культури. Це легко пояснити, якщо врахо­вувати не лише «молодість» самої спеціальності, але й ту обста­вину, що підготовку фахівців для фізичної реабілітації прово­дять переважно самоперекваліфіковані медики, підготовлені і пристосовані для надання медичної допомоги.

Тому для уникнення непорозумінь і помилок доцільно поси­латися на закордонний досвід та офіційні документи. Визначаль­ним вважаємо резолюцію 48/96, прийняту Генеральною асамбле­єю ООН у 1993 році (окремі витяги подано у додатках). Це «Ста­ндартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів», соціально-політичним і морально-гуманістичним підґрунтям яких є турбота про права людини, а також низка інших міжнародних декларацій, пактів та конвенцій, підписаних Україною.

Вплив згаданого документу поступово відчувається у соціа­льно-побутовій сфері. Вулиці окремих міст, службові і громад­ські приміщення, міський і залізничний транспорт обладну­ються спеціальними пристосуваннями — пандусами, ліфтами, підйомниками. Неповносправні поступово покидають закриті установи і долучаються до повноцінного життя. Навіть до спор­тивного, аж до участі у міжнародних Параолімпійських іграх.

Цінність вищезгаданих «Стандартних правил», крім усього іншого, полягає в тому, що в документі чітко регламентовано значення і вживання деяких спеціальних термінів. Наприклад, таких як інвалідність, дефект, непрацездатність, попередження інвалідності, забезпечення рівних можливостей. Зокрема, у статті 23 розкривається фундаментальна концепція політики щодо інвалідів у суспільстві. її варто навести повністю:

«Термін «реабілітація» означає процес, що має за мету допо­могти інвалідам досягнути оптимального фізичного, інтелектуа­льного, психологічного і соціального рівня діяльності і підтриму­вати його, надаючи їм таким чином засоби для зміни їхнього жит­тя і розширення рамок їхньої незалежності.

Реабілітація може включати заходи для забезпечення і віднов­лення функцій або компенсації утрати чи відсутності функцій або функціональних обмежень.

Процес реабілітації не включає початкової медичної опіки. Він передбачає широке коло заходів і дій, починаючи від початкової загальної реабілітації і закінчуючи цілеспрямованою діяльністю, наприклад, відновлення професійної працездатності».

Важливим документом, який врегульовує окремі питання під­готовки професійних фізреабілітологів є класифікаційна харак­теристика професії «Фахівець з фізичної реабілітації», яка впер­ше була розроблена у Львівському державному інституті фізку­льтури. Цей документ погоджено з Міністерством праці України та затверджено Наказом Голови Державного Комітету з фізичної культури і спорту 4 червня 1997 року (№ 1169). Класифікаційна характеристика професії містить класифікаційні вимоги до фа­хівців фізичної реабілітації різних категорій.

Фізична реабілітація, як галузь дидактична, природно є від­мінною від інших видів реабілітації: медичної, соціальної, тру­дової тощо.

У процесі свого становлення фахівець з фізичної реабіліта­ції повинен отримати теоретичну і практичну підготовку, які дозволять йому засвоїти певний обсяг теоретичних знань та оволодіти широким колом практичних навичок.

Фахівців для фізичної реабілітації в Україні сьогодні готу­ють понад 20 вищих навчальних закладів України, підпорядко­ваних переважно Державному комітету з питань фізичної куль­тури і спорту та Міністерству освіти і науки України.

Освітньо-кваліфікаційні рівні для спеціальності фізичної ре­абілітації встановлено такі: бакалавр (6.010200), спеціаліст (7.010202) і магістр (8.010202).

Студент-фахівець з фізичної реабілітації необхідні профе­сійні уміння набуває поетапно:

— набуває знання, які мають відношення до уміння;

— випробовує це уміння на собі;

— випробовує це уміння на своєму товаришеві;

— спостерігає, як професіонал застосовує це уміння;

— допомагає професіоналу застосовувати це уміння;

— спочатку застосовує це уміння під наглядом професіонала;

— успішно справляється з цим умінням в різноманітних си­туаціях без безпосереднього нагляду;

— здає тест на безпечне володіння цим умінням та починає його вдосконалювати.

При цьому відбувається поступовий перехід від аудиторних занять до занять в клініці.

Навчання (практика) в клініці знайомить студента з особ­ливими умовами роботи. Якість та зміст навчального процесу буде залежати від таких різноманітних та непередбачених фак­торів, як наявність та кількість пацієнтів та рівень обізнаності медиків клініки з можливостями і обмеженнями студентів.

Вдосконалення практичних навичок та звикання до обста­новки лікувальної установи чи реабілітаційного центру є одні­єю з найважливіших функцій клінічного навчання.

Варто дати декілька практичних порад студенту, який роз­починає практичну діяльність в клініці. Найпершим є визнан­ня того, що студент входить в усталене середовище. Повага до факту, перебування на території, яка належить іншим, є голо­вним принципом. Клінічні працівники можуть допомогти сту­дентові пристосуватися до нового оточення, хоча спершу сту­дент може почувати себе незручно.

Почуття дискомфорту можна зменшити, виконуючи наступні дії:

— відрекомендувати себе членам колективу;

— ознайомитися з правилами поведінки, які діють у цьому колективі;

— з'ясувати й усвідомити, що від Вас очікує керівник прак­тики;

— припускати, що деякі працівники можуть ставитися до Вас, новачка, з недовірою або скептично, і бути готовим відповісти на їхні запитання або зауваження.

Навчаючись у клініці, студент повинен поводитися як уваж­ний гість. Персонал завжди зауважує, як кожен входить у коле­ктив і виконує запропоновані завдання. Участь в житті клініки розглядається як позитивна риса: студента сприймають як ді­йового члена команди. Дуже швидко студентське почуття не­зручності в клінічній практиці поступається почуттям відпові­дальності та ініціативності.

Фахівці фізичної реабілітації можуть працювати у спеціалі­зованих дошкільних закладах, інструктором спеціальних меди­чних груп загальноосвітніх шкіл, шкіл-інтернатів, дитячих бу­динків, в навчально-реабілітаційних центрах, лікарнях, полі­клініках, диспансерах, будинках відпочинку і профілакторіях, специфіка діяльності яких пов'язана з фізичною реабілітацією.

Фахівець фізичної реабілітації повинен бути добре підгото­вленим до професійної діяльності, уміти адаптуватися до умов діяльності установи або проводити самостійну клінічну чи кон­сультативну діяльність. Він має налагоджувати особисті стосу­нки та ефективне спілкування з пацієнтами, їхніми родичами та колегами. Важливим є дотримуватися етичних норм і конфі­денційності, виявляти увагу й повагу до пацієнта.

На фахівців фізичної реабілітації покладаються такі службо­ві обов'язки:

— проведення обстежень осіб, які підлягають реабілітації та аналіз результатів цих обстежень;

— вивчення історії хвороби, анамнез пацієнта, консульта­ції з лікарем, формування висновку про потребу та ймо­вірні результати програми фізичної реабілітації;

— складання та обговорення з пацієнтом реабілітаційних заходів;

— реалізація реабілітаційної програми;

— контроль за ефективністю реабілітаційної програми та внесення необхідних коректив;

— інформування оточення пацієнта (члени педагогічного колективу, родичі) щодо співпраці пацієнта в реалізації програми;

— надання вказівок масажистам, медсестрам, допоміжному персоналу щодо їхньої участі в реабілітаційному процесі;

— ведення відповідної планової, облікової і звітної докумен­тації;

— підвищення власного професійного рівня;

— поєднання і здійснення виховної роботи у процесі реалі­зації програм фізичної реабілітації;

— забезпечення дотримання техніки безпеки проведення занять;

— пропаганда здорового способу життя.

Хоча на сьогодні більшість фізреабілітологів виконують різ­нопланову реабілітаційну діяльність, проте спостерігається зро­стаюча тенденція до спеціалізації в конкретній ділянці роботи. Зокрема, виділяються такі спеціалізації, як реабілітологія не­врологічних захворювань (пошкоджень), ортопедичних, кардіореспіраторних, педіатричних тощо. Саме в напрямі таких спе­ціалізацій має вестися підготовка фахівців фізичної реабілітації.

Донедавна у штатних розкладах лікувально-профілактичних закладів зрідка зустрічалися посади фахівців фізичної реабілі­тації. Можна вважати вирішальним те, що на вимогу Фонду реабілітації інвалідів, Львівського обласного управління охоро­ни здоров'я і Львівського державного інституту фізичної куль­тури та за підтримкою Президента Параолімпійського комітету України — народного депутата України Валерія Сушкевича, Міністр охорони здоров'я України В. Москаленко скерував в органи і заклади охорони здоров'я України Інструктивний лист №12103.04/22 від 5.ХІ.2001 р., у якому пропонується вводити у профільних лікувально-профілактичних закладах посади фахівців з фізичної реабілітації та призначати на них випускників вищих навчальних закладів фізичної культури III—IV рівнів ак­редитації.

Посадові оклади спеціалістів з фізичної реабілітації рекомендується цим документом установлювати на «рівні схе­мних посадових окладів лікарів інших спеціальностей».

Поза сумнівом цей документ сприятиме збільшенню робо­чих місць і впорядкує систему оплати праці фізреабілітологів у державних медичних установах.

ВИСНОВОК

Таким чином, вивчення даної теми сприяє розширенню уявлень студентів про:

- особливості професійної діяльності фахівців з фізичної культури;

- складники професійної майстерності і службові обов’язки вчителя фізичної культури, тренера і фахівців з фізичної реабілітації.

Контрольні питання

1. Назвіть фахові спеціальності за напрямком фізичної куль­тури і спорту.

2. Фахівців яких освітньо-кваліфікаційних рівнів готують вищі заклади освіти фізкультурного профілю.

3. На яких посадах можуть працювати фахівці з фізичного виховання?

4. Яким є основне призначення фахівця з фізичного вихо­вання?

5. На яких посадах можуть працювати фахівці з олімпійсь­кого і професійного спорту?

6. Яким є основне призначення тренера-викладача?

7. Яким є основне призначення фахівця з фізичної реабілітації?

8. Де і на яких посадах може працювати фахівець фізичної реабілітації?

Література

до питання 1

1. Актуальні проблеми теорії і методики фізичного виховання: Колектив­на монографія / Упоряд. О.М. Вацеба, Ю.В. Петришин, Є.Н. Приступа, І.Р. Боднар. - Л., Українські технології, 2005. - 296 с.

2. Выдрин В.М. Введение в специальность: Учебное пособие для инсти-тутов физической культуры. - М.: Физкультура и спорт, 1974. - 159 с.

3. Державна програма розвитку фізичної культури і спорту в Україні. - К., 1994.- 34 с.

4. Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населен­ня України - К., 1996. — 31 с.

5. Жданова О.М. Управління фізичною культурою: Навчальний посібник для фізкультурних вузів. - Львів, 1996. - 127 с.

6. Закон України «Про фізичну культуру і спорт». - К., 1994. - 22 с.

7. Канішевський С.М. Науково-методичні та організаційні основи фізич­ного самовдосконалення студентства. - К.: ІЗМН, 1999. - 270 с.

8. Краснов В.П. Фізичне виховання: психофізичні вимоги до фахівців аг-ропрому. - К.: Аграрна освіта, 2000. - 133 с.

9. Лубышева Л.И. Социология физической культури и спорта: Учеб. пособие. - 2-е изд., стереотип. - М.: Издательский центр «Академия», 2004. - 240 с.

10. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры. Введение в предмет: Учебник для высших специальных физкультурных учебных заведений. 3-є изд. - СПб.: Лань, 2003. - 160 с.

11. Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту. - К., 2004. - 16 с.

12. Олійник М.О., Скрипник А.П. Правові основи організації та управління фізичною культурою, спортом і туризмом в України / Вид. 3-є, пере-робл. і доповн. —-Харків: ХаДІФК, 2000. - 292 с.

13. Перелік напрямів підготовки фахівців з вищою освітою за професій­ним спрямуванням, спеціальностей різних кваліфікаційних рівнів та робітничих професій: Наказ міністра освіти України від 10 червня 1994 року. - К., 1994.

14. Рибковський А.Г., Канішевський С.М. Системна організація рухової активності людини. - Донецьк: ДонНУ, 2003. - 436 с.

15. Філь С.М., Пешков В.П. Професійна практика студентів інституту фізич­ної культури. - К.: Вища школа, 1985.

16. Цільова комплексна програма «Фізичне виховання - здоров'я нації». - К., 1998. - 48 с.

до питання 2

1. Актуальні проблеми теорії і методики фізичного виховання: Колектив­на монографія / Упоряд. О.М. Вацеба, Ю.В. Петришин, Є.Н. Приступа, І.Р. Боднар. - Л., Українські технології, 2005. - 296 с.

2. Ведмеденко Б.Ф. Теоретичні основи і практика виховання молоді за­собами фізичної культури. - К., 1993. - 151 с.

3. Ведмеденко Б.Ф. Виховання інтересу: теорія, експеримент, методика занять. - Чернівці, 2002. - 467 с.

4. Вільчковський Е.С., Козленко М.П., Цвек С.Ф. Система фізичного ви­ховання молодших школярів. - К.: ІЗМН, 1998. - 232 с.

5. Вільчковський Е.С., Курок О.І. Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку: Навч. посіб. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2004. - 428 с.

6. Выдрин В.М. Введение в специальность: Учебное пособие для институ-тов физической культуры. - Москва: Физкультура и спорт, 1974. -159 с.

7. Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населен­ня України — К., 1996. — 31 с.

8. Деминский А.Ц. Основы теории и методики физического воспитания. — Донецк: Донеччина, 1995. - 520 с.

9. Домашенко А.В. Організаційно-педагогічні засади системи фізичного виховання студентської молоді України: Дис... канд. фіз. вих.: 24.00.02. - Львів, 2003. - 346 с.

10. Закон України «Про фізичну культуру і спорт». - К., 1994. - 22 с.

11. Концепція фізичного виховання в системі освіти України // Фізичне виховання в школі. - 1998. - № 2. - С. 2-7.

12. Краснов В.П. Фізичне виховання: психофізичні вимоги до фахівців аг-ропрому. - К.: Аграрна освіта, 2000. - 133 с.

13. Новітні медико-педагогічні технології зміцнення та збереження здоро­в'я учнівської молоді. - Л., Українські технології, 2003. - 148 с.

14. Програма з фізичної культури для загальноосвітніх навчальних закла­дів (1—11 класів) // Фізичне виховання в школі. - 1999. - № 1. - С. 2-24.

15. Сєргієнко Л.П. Інноваційний зміст підготовки спеціалістів фізичного виховання і спорту // Спортивний вісник Придніпров'я. - 2003. - № 3-4. - С. 23-26.

16. Сєргієнко Л.П. Тестування рухових здібностей школярів. - К.: Олім­пійська література, 2001. - 439 с.

17. Теория и методика физического воспитания / Под ред. Т.Ю. Круцевич. - В 2-х томах. - К.: Олимпийская литература, 2003. - 814 с.

18. Цільова комплексна програма «Фізичне виховання - здоров'я нації». - К., 1998. - 48 с.

19. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. - Части­на 1. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2001. - 272 с.

20. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. - Части­на 2. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2002. - 248 с.

21. Шиян Б.М., Папуша В.Г. Теорія фізичного виховання: Навчальний по­сібник для студентів факультетів фізичного виховання. - Тернопіль: Збруч, 2000. - 183 с.

до питання 3

1. Бубка С.Н. Развитие двигательных способностей человека. - Донецк: Апекс, 2002. - 302 с.

2. Волков Л.В. Спортивная подготовка детей и подростков. - К.: Вежа, 1998. - 190 с.

3. Волков Л.В, Теория и методика детского и юношеского спорта. - К.: Олимпийская литература, 2002. - 294 с.

4. Гуськов С.И. Государство и спорт (о государственной политике зару-бежных стран в области физического воспитания и спорта). - Моск­ва: Физкультура и спорт, 1996. - 176 с.

5. Деркач А.А., Исаев А.А. Педагогическое мастерство тренера. - Мос­ква: Физкультура и спорт, 1981. - 375 с.

6. Жмарев Н.В. Управление деятельностью спортивной организации. - К.: Здоров'я, 1989. - 168 с.

7. Закон України «Про фізичну культуру і спорт». - К., 1994. - 22 с.

8. Золоті сторінки олімпійського спорту України / За ред. І.Н. Федоренка. - К.: Олімпійська література, 2000. - 192 с.

9. Келлер В.С., Платонов В.М. Теоретико-методичні основи підготовки спортсменів. - Львів: УСА, 1993.

10. Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей. - Л.: Штабар, 1997. - 204 с.

11. Платонов В.Н., Гуськов С.И. Олимпийский спорт: В 2 т. - К.: Олим­пийская литература, 1994. - Кн. 1. - 496 с; кн. 2. - 480 с.

12. Профессиональный спорт / Под обід. ред. С.И. Гуськова, В.Н. Плата­нова. - К.: Олимпийская литература, 2000. - 391 с.

13. Ровний А.С. Сенсорні механізми управління точнісними рухами люди­ни. - X., 2001. - 220 с.

14. Сєргієнко Л.П. Тестування рухових здібностей школярів. - К.: Олім­пійська література, 2001. - 439 с.

15. Тер-Ованєсян А.А., Тер-Ованесян И.А. Обучение в спорте. - М.: Физ­культура и спорт, 1993. - 181 с.

16. Цільова комплексна програма «Фізичне виховання - здоров'я нації». - К., 1998. - 48 с.

до питання 4

1. Бирюков А.А. Лечебный массаж. - К.: Олимпийская литература, 1995. - 200 с.

2. Верич Г.Е., Бородин Ю.А. Проблема, итоги и перспективы преподава-ния специальности «физическая реабилитация» в вузах // Фізична реа­білітація як напрям підготовки спеціалістів: Тези доповідей учасників міжнародної науково-методичної конференції. - К., 2003. - С. 13-14.

3. Герцик А.М. Трактування ключових термінів в освітньо-професійній галузі фізичної реабілітації // Молода спортивна наука України: 36. наук. пр. з галузі фіз. культури та спорту. Вип. 7: В 3-х т. - Л., 2003. - Т.1. - С. 342-346.

4. Дубровский В.И. Реабилитация в спорте. - М.: Физкультура и спорт, 1991. - 202 с.

5. Закон України «Про фізичну культуру і спорт». - К., 1994. - 22 с.

6. Кукса В.О. Сутність фізичної реабілітації // Теорія і методика фізично­го виховання і спорту. - 2001. - № 1. - С. 46-51.

7. Мухін В.М. Фізична реабілітація: Підручник для студентів вищих навча­льних закладів фізичного виховання і спорту. - К.: Олімпійська літера­тура, 2000. - 423 с.

8. Основні поняття і терміни оздоровчої фізичної культури та реабілітації /О.Д. Дубогай, А.М. Ткачук, ОД. Костікова, А.О. Єфімов. - Луцьк: Над-стир'я, 1998. - 100 с.

9. Пархотик И.И. Лечебная физическая культура. - К., 1986. - 156 с.

10. Савчєнко В., Клапчук В. Фізична реабілітація: питання підготовки фа­хівців в вищих навчальних закладах освіти та їх правового статусу в Україні // Спортивний вісник Придніпров'я, 2003. - № 3-4. - С. 87-90.

11. Сергієнко Л.П. Тестування рухових здібностей школярів. - К.: Олім­пійська література, 2001. - 439 с.

12. Физическая реабилитация: Учебн. / Под общ. ред. С.Н. Попова. — Ро­стов н/Д.: Феникс, 1999. - 608 с.

13. Цільова комплексна програма «Фізичне виховання - здоров'я нації». - К., 1998. - 48 с.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: