ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ТОРГІВЕЛЬНУ МАРКУ

18.1. Поняття «знак для товарів і послуг» і «торговельна марка»

Знак для товарів і послуг – це позначення, знак, за яким товари та послуги одних осіб відрізняються від товарів та послуг інших осіб. Такими знаком можуть бути слова, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів. У Цивільному кодексі України відносно знаку для товарів і послуг вживається термін «торговельна марка».

Термін «торговельна марка» є прямим запозиченням із англійської мови (від англ. терміна ‘trademark’). По суті, термін «знак для товарів і послуг» та «торговельна марка» означають одне і те саме поняття і тому можуть вживатися як синоніми. Слід зауважити, що знак для товарів і послуг є засобом індивідуалізації товарів та учасників господарського обігу й, із законодавчої точки зору, є об’єктом права інтелектуальної власності, зокрема його відносять до інституту засобів індивідуалізації учасників цивільного обігу, товарів і послуг.

Крім цього, поняття торговельної марки сьогодні є доволі широким, воно виходить за межі лише правової сфери. Це поняття є економічним за своєю природою і лише поступово набуває правового регламентування, необхідного для захисту товаровиробників та осіб, які надають послуги, від недобросовісного використання їх товарів, послуг, що маркуються відповідним торговим знаком. Термін торговельна марка також використовується в соціології, у психології та філософії як один з елементів сучасного світу та суспільних відносин. Таким чином, поняття торговельної марки можна розглядати як у правовому чи соціально-економічному, так і психологічно-філософському значенні.

У науковій літературі головною проблемою, пов’язаною з термінами «товарний знак» і «торговельна марка», вважають неоднозначність правового співіснування двох груп законодавчо закріплених понять, таких як «знак» і «марка», «товарний» чи «торговельна».

До прийняття нового ЦК в Україні існувало єдине збірне поняття «знаки для товарів і послуг» поняття для товарних знаків та знаків обслуговування. Це поняття повністю відповідало міжнародним нормам і Паризькій конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р.

Положення ст. 420 нового ЦК України 2003 р. визначають, що до об’єктів інтелектуальної власності, зокрема, належать торговельні марки (знаки для товарів та послуг). Визначення торговельної марки за новим ЦК України міститься у ст. 492, де вказується, що торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які є придатними для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Таким позначенням можуть бути слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Господарський кодекс України у ст. 155 також використовує поняття «торговельна марка», розуміючи під цим знаки для товарів і послуг.

Більшість Юридичних енциклопедій містять поняття торговельної марки, яка визначається як один із способів ідентифікації товарів або послуг.

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» (1993 р.) не містить визначення торговельної марки як такої, а у ст. 1 це поняття тлумачиться як позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Отже, сьогодні склалася ситуація, коли в одній правовій дійсності існує два поняття, а саме: «знаки для товарів і послуг» (або товарний знак) та «торговельна марка». Проте відповідно до нових ЦК та ГК України дані поняття є синонімічними, а отже, їх використання не повинно створювати ніяких проблем на практиці.

Однак слід відзначити, що поняття «знак для товарів і послуг» у правовому значенні є більш вдалим, оскільки воно базується на міжнародних нормах (як зазначалося вище цей термін вперше було використано у Паризькій конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р.), які є пріоритетними перед нормами національного законодавства України. Поняття ж торговельної марки більшою мірою розкриває економічний зміст та значення товарних знаків та знаків обслуговування.

Систему законодавства України про захист знаків для товарів та послуг марки становлять глава 44 «Право інтелектуальної власності на торговельну марку» (статті 492 – 500) ЦК; Закон України від 15 грудня 1993 р. за № 3690-ХП «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» зі змінами та доповненнями; інші інструкції та положення, прийняті відповідними державними органами, та органами місцевого самоврядування.

Положення ЦК стосуються поняття торговельної марки (ст. 492), суб’єктів права на торговельну марку (ст. 493), засвідчення права на торговельну марку (ст. 494), майнових прав на торговельну марку (ст. 495), строку чинності майнових прав на торговельну марку (ст. 496), дострокового припинення чинності майнових прав на торговельну марку (ст. 497), відновлення чинності достроково припинених виключних майнових прав на торговельну марку (ст. 498), визнання прав на торговельну марку недійсними (ст. 499), права попереднього користувача на торговельну марку (ст. 500).

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» регулює відносини, що виникають у зв’язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг в Україні.

В цілому система законодавства України у сфері інтелектуальної власності є досить наповненою та враховує світовий досвід. Однак більшість Законів України потребують перегляду і доопрацювання з урахуванням інтеграційних тенденцій України до Європейського Союзу, стандарти якого у галузі інтелектуальної власності одні з найвищих у світі.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: