Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Базові поняття дисципліни




Поняття «спорт».

Намагаючись заглибитись в теорію спорту, важливо перш за все з’ясувати вихідні визначення понять, що належать до спорту і до безпосередньо пов’язаних з ним явищ. У групі вихідних понять як базові треба виокремити спорт і спортивні змагання. Це найбільш загальні категорії, яким підпорядковані і з яких виводяться всі інші поняття.

У наш час кожна людина так чи інакше стикається зі спортом. Однак під словом спорт розуміють далеко не одне і теж. До того ж, на різних мовах народів світу цей термін отримав дуже «розпливчатий» зміст (спортом називають такі різні явища, як олімпійські ігри, розважальну прогулянку на моторному човні і навіть…суперництво в картярській грі!).

Спорт (від англ. sport, скор. від початкового disport – гра, розвага) – виховна, ігрова, змагальна діяльність, що ґрунтується на застосуванні фізичних вправ та має соціально значимі результати. У вузькому значенні спортом правомірно називати тільки змагальну діяльність, яка історично виділилась і оформилась переважно в сфері фізичної культури у вигляді змагань, як способі регламентованого вияву, співставлення і оцінки людських можливостей у самій цій діяльності, а разом з тим, як ефективний засіб збільшення їх (сил, здібностей, вміння користуватись ними для реалізації поставлених завдань).

Основні ознаки та фактори спорту.

Така діяльність на сьогодні має низку чітких ознак:

1 активізація чинників, що викликають і посилюють змагальні установки особи, які забезпечується, крім іншого, спеціальною системою прогресуючих заохочень за спортивні досягнення;

2 уніфікацією складу дій, які дозволяються під час змагань, умов їхнього виконання і способів оцінки досягнення (закріплюється офіційними правилами);

3 регламентацією поведінки спортсменів за принципами неантагоністичної конкуренції, що мають гуманну основу (закріплюється офіційними і неофіційними нормами спортивної етики, низка яких отримала загальнолюдське визнання в олімпійській хартії та інших міжнародних документах);

4 системне відтворення змагань, спрямованих на реалізацію можливостей у вибраному виді спорту за встановленими правилами, з поступовим зростанням рівня конкуренції і вимог до результатів.

У широкому смислі поняття «спорт» охоплює власне змагальну діяльність, процес підготовки до них, а також специфічні міжлюдські відносини, що виникають на основі цієї діяльності.

У числі основних факторів, що визначають самостійність спорту, необхідно назвати наступне:

1. спрямованість на максимальний результат;

2. наявність видів спорту, не пов’язаних із руховою активністю (шахи, шашки та ін.) або пов’язаних з недостатньою руховою активністю (кульова стрільба та ін.);

3. наявність великої кількості видів спорту, використання яких у якості засобів фізичної культури проблемне (бобслей, стрибки на лижах з трампліну, стрибки з жердиною, мотоспорт та ін.);

4. різке зростання ролі позатренувальних і позазмагальних факторів, що стимулюють ефективність тренувальної і змагальної діяльності (складний і дорогий спортивний інвентар, снаряди та тренажери, діагностичне обладнання, спеціальне харчування, складні організаційні форми підготовки до змагань та ін.);

5. велика роль специфічної престижної функції спорту, його інтернаціональний характер і все більше використання у політичних та ідеологічних цілях.

Метою спортивної підготовки є досягнення максимально можливих рівнів техніко-тактичної, фізичної і психічної підготовленості, обумовлених специфікою виду спорту і вимогами досягнення максимально високих результатів у змагальній діяльності.

Засоби спортивної підготовки – різноманітні фізичні вправи, які прямо або опосередковано впливають на вдосконалення майстерності спортсменів. До загально-підготовчих вправ належать вправи, що служать загальному функціональному розвитку організму спортсмена, деколи можуть бути в певному протиріччі до спортивної спеціалізації.

Допоміжні вправи включають дії, що моделюють фізіологічне навантаження, близьке до змагальних вимог, але відрізняються структурою рухів. Наприклад, використання в різних видах спорту циклічних вправ для розвитку витривалості.

Спеціально-підготовчі вправи включають елементи змагальних вправ, а також близьких до них за формою, структурою і характером задіяних фізичних якостей та функціональних систем організму.

Змагальні вправи – це комплекс рухових дій, які виконує спортсмен певного виду спорту відповідно до правил змагань. Вони визначають максимальну межу адаптаційних здібностей спортсмена.

Вправи можуть бути спрямовані на вдосконалення різних сторін спортивної підготовленості – технічної, тактичної і т.д., або спрямовані на розвиток різних рухових якостей, підвищення функціональних можливостей окремих органів та систем організму.

Методи спортивної підготовки.

Під методами спортивної підготовки розуміють форми роботи тренера та спортсмена, за допомогою яких досягається оволодіння необхідними знаннями, уміннями і навичками, розвиваються необхідні якості, формується світогляд.

До словесних методів відносять розповідь, пояснення, лекцію, бесіду, аналіз і обговорення. Наочні методи включають показ окремих вправ і їхніх елементів, відеоперегляд, предметні орієнтири. Методи практичних вправ можутьспрямовуватися на освоєння спортивної техніки (використовують підводящі та імітаційні вправи), або на розвиток рухових якостей (безперервний, інтервальний, ігровий, змагальний).

Принципи спортивної підготовки.

Дотримання закономірностей спортивної підготовки тісно пов’язане із розробкою і втіленням регламентуючих її принципів. Принципи правильні тільки настільки, наскільки вони адекватно відображають об’єктивно існуючі закономірності. Закономірності (як об’єктивні начала) – первинні, принципи (як відображення закономірностей) – вторинні. Вперше дидактичні принципи навчання (наочність, надійність, зрозумілість, свідомість й активність, систематичність і послідовність) були запропоновані ще понад 350 років тому видатним чеським педагогом і прогресивним діячем Яном Амосом Коменським.

Загальнопедагогічні принципи, зокрема й дидактичні, які склались у сфері загальної педагогіки (свідомості, активності, наочності, доступності, систематичності, готовності, позитивної мотивації, доцільності і т.д.) відображають універсальні закономірності навчання і виховання, що розповсюджуються і на підготовку спортсмена.

Принципи фізичного виховання. Безперервність процесу фізичного виховання і системного чергування в ньому навантаження та відпочинку, поступове нарощування тренувального навантаження і адаптивне збалансування його динаміки, циклічна побудова системи занять і їхня змінна скерованість, відповідна періодам вікового фізичного розвитку індивіда.

Специфічні риси основних закономірностей спортивної підготовки породжують такі принципи:

1. Принцип спрямованості на досягнення вищих результатів й поглиблена спеціалізація передбачає орієнтацію тих, хто займається одним видом спорту, на досягнення індивідуальних максимально можливих результатів. Реалізація цього принципу знаходить своє відображення в постійному рекордному рості, різкому зростанні конкуренції на великих змаганнях й граничній концентрації сил і часу на тренуванні, які безпосередньо чи опосередковано впливають на ефективність процесу підготовки до виступу в конкретному виді спорту.

2. Принцип єдності загальної та спеціальної підготовки відображає загальне положення системи фізичного виховання – гармонійний розвиток особистості й всебічну підготовку до суспільно необхідних видів діяльності. Він передбачає оптимальне співвідношення загальної і спеціальної підготовки на різних етапах багатолітньої підготовки і річного циклу тренування. На перших етапах спортивного вдосконалення загальна підготовка ставить 70-80% від усього обсягу виконаної роботи. Із зростанням спортивної майстерності це співвідношення змінюється в бік збільшення спеціальної підготовки, загальна ж підготовка набуває допоміжного характеру, в основному вона спрямована на розвиток якостей вдосконалення навичок та умінь, які опосередковано впливають на спортивну спеціалізацію.

3. Принцип безперервності тренувального процесу виражається в плануванні як багаторічної, так і цілорічної підготовки спортсмена, всі ланки його взаємопов’язані, взаємозумовлені й підпорядковані досягненню максимальних спортивних результатів. Будь-яка значна перерва в тренуванні веде до дезадаптації, тимчасової втрати спортивного результату, що може бути відновлений наступним інтенсивним тренуванням. Однак будь-яке відновлення втраченої тренованості означає, що багаторазова активізація біосинтезу може призвести до своєрідного локального зношування органів, що входять до системи, відповідальної за адаптацію. Тому принцип безперервності спортивного тренування по суті означає ощадливі витрати структурних ресурсів організму, що є дуже важливим для забезпечення довговічності в спорті.

4. Принцип єдності поступовості збільшення навантаження і тенденції до максимальних навантажень ґрунтується на закономірностях адаптації організму до тренувальних впливів і поступального розвитку тренованості. Існує думка, що підвищення навантажень можливе на кожному конкретному етапі (багаторічної чи цілорічної підготовки) до певного рівня, оскільки адаптаційні можливості організму не безмежні. У разі досягнення спортсменом максимального рівня тренованості навантаження на деякий час (індивідуально) треба стабілізувати. В цей період в організмі спортсмена відбуваються адаптаційні перебудови. При цьому з’являється суб’єктивне відчуття, що той рівень навантажень, який раніше був для спортсмена граничним, може бути досягнутий меншими зусиллями. Поява подібних відчуттів може бути розцінена як свідчення того, що з’явилася можливість виходу на новий, більш високий рівень тренувальних навантажень.

5. Принцип хвилеподібності динаміки навантажень пояснюється цілим комплексом взаємопов’язаних причин: фазовістю і гетерохронністю процесів утоми і відновлення після напруженої м’язової діяльності, перебігом адаптаційних процесів, взаємодією обсягу й інтенсивності навантаження, а також непередбачуванними обставинами (хвороба, іспит тощо). Плануючи і реалізуючи процес підготовки спортсмена, тренер має передбачати в тренувальному процесі чергування навантаження і відпочинку із загальною тенденцією до зростання навантаження, що забезпечує високі темпи розвитку тренованості без явищ перетренування.

6. Принцип циклічності тренувального процесу випливає з необхідності систематичного повторення основних структурних утворень спортивного тренування, де кожний наступний цикл не повторює попередній, а лише відображає його загальний напрям.

7. Принцип оптимізації. Цей принцип передбачає безупинне прагнення до оптимізації процесу підготовки за рахунок раціонального використання всіх видів підготовки в межах розробленої структури тренувального процесу. Під оптимальною побудовою тренувального процесу розуміють таку її організацію, що забезпечує виведення організму спортсмена на новий функціональний рівень, необхідний для досягнення запланованого результату з мінімальними витратами часу й енергії.

8. Принцип індивідуалізації. Цей принцип означає, що мету й завдання підготовки спортсмена, засоби, методи тренування та інше необхідно добирати відповідно до статі та віку спортсменів, рівня функціональних можливостей, спортивної підготовленості, психічних якостей характеру.

9. Принцип мотивації. Існування принципу мотивації спортивної діяльності, стимулів у системі підготовки спортсменів пояснюється тим, що мотив не тільки визначає поведінку спортсмена, але і багато в чому зумовлює кінцевий результат його діяльності. Рівень мотивації, її сила відіграє винятково важливу роль у досягненні успіху не тільки в спорті, але й у житті, скрізь, де рух до успіху пов’язаний з подоланням труднощів.

Таким чином, перераховані принципи відображають нормативні науково-методичні положення організації спортивної підготовки спортсменів, які мають важливе значення для правильної орієнтації діяльності тренера і спортсмена.

 

Класифікація видів спорту

Види спорту і дисципліни прийнято поділяти на наступні групи по специфіці їх рухів а також структурі змагальної і тренувальної діяльності:

· циклічні – бігові дисципліни легкої атлетики, плавання, веслування академічне, веслування на байдарках і каное, велоспорт, швидкісний біг на ковзанах, шорттрек, лижні гонки;

· швидкісно-силові – важка атлетика, легкоатлетичні стрибки і метання, стрибки на лижах із трампліну;

· складнокоординаційні – спортивна гімнастика, художня гімнастика, стрибки у воду, стрільба стендова, стрільба кульова, стрільба з лука, синхронне плавання, фігурне катання, вітрильний спорт, веслувальний слалом, кінний спорт, фрістайл, сноубордінг, скелетон іт.д.;

· єдиноборства – бокс, фехтування, боротьба вільна, боротьба греко-римська, дзюдо, таеквондо;

· спортивні ігри – баскетбол, бадмінтон, бейсбол, волейбол, гандбол, футбол, водне поло, хокей із шайбою, хокей на траві, настільний теніс, теніс, пляжний волейбол, керлінг;

· багатоборства і комбіновані види – сучасне п’ятиборство, легкоатлетичні десятиборство, семиборство, тріатлон, лижне двоборство, біатлон.

Кожний вид спорту, крім легкої атлетики, має відношення до одної з наведених груп (легка атлетика включає дисципліни, що відносяться до різних груп – циклічні, швидкісно-силові, багатоборства).

У відповідності з міжнародним статутом, що відображує географічне розповсюдження видів спорту, а також кількість країн, що їх культивують, олімпійські види спорту можуть бути поділені на:

· міжнародні (легка атлетика, плавання, гімнастика, спортивні ігри та інше), що розповсюджені в переважній більшості країн;

· регіональні (наприклад, бейсбол, таеквондо, хокей на траві), що культивуються лише в деяких країнах;

· народно-національні, котрі достатньо розвинуті серед окремих націй і народів.

Із зростанням популярності виду спорту і розвитку міжнародного спортивного руху регіональні і навіть народно-національні види часто набувають характер міжнародних. Зростанню популярності різних видів спорту значною мірою сприяє діяльність міжнародних спортивних організацій, загальні тенденції розвитку олімпійського спорту, включаючи комерційні і політичні аспекти.

Також поширеною є класифікація по структурі рухів. Види спорту з багаторазовим повтором стереотипних рухів називають циклічними (плавання, біг, ковзанярський спорт). Види спорту з ациклічною структурою (боротьба, бокс, гімнастика) характеризуються різкою зміною характеру рухової активності. У видах з комбінованою структурою поєднується робота ациклічного та циклічного характеру.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных